Постанова

від 23.01.2024 по справі 907/452/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/452/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Пеняк І. В.,

відповідача - Радь І. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо і Ганц"</a>

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 (судді: Галушко Н . А. - головуючий, Желік М. Б., Орищин Г. В.) і рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2023 (суддя Андрейчук Л. В.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо і Ганц"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізумруд",

про витребування нерухомого майна (його частини), визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про права власності та припинення права власності,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Закарпаттяобленерго" (далі - ПрАТ "Закарпаттяобленерго") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо і Ганц"</a> (далі - ТОВ "Сімо і Ганц") про: 1) витребування на користь позивача з незаконного володіння ТОВ "Сімо і Ганц" будівлі "під літ. В", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "будівлі під літ. А, А', Б, В", розташованого за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Приладобудівників, буд. 5 (реєстраційний номер майна: 218060); 2) визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 22.07.2008 в частині державної реєстрації права власності ТОВ "Сімо і Ганц" на вказану будівлю; 3) скасування запису про право власності ТОВ "Сімо і Ганц" на це ж майно; 4) припинення права власності ТОВ "Сімо і Ганц" на зазначену будівлю (реєстраційний номер майна: 218060), номер запису про право власності 932 в книзі 5.

На обґрунтування позову позивач послався на те, що спірне нерухоме майно - будівля ЗТП № 262 було передано до статутного фонду позивача у процесі корпоратизації, проте вибуло із володіння позивача за обставин, що не залежали від його волі; відповідач придбав таке майно у особи, яка не мала права його відчужувати, та зареєстрував право власності на вказане майно за собою.

1.2. ТОВ "Сімо і Ганц" проти задоволення позову заперечило, посилаючись, зокрема на недоведення обставин набуття позивачем у власність спірного майна та законність підстав набуття і володіння відповідачем спірним нерухомим майном; просив застосувати позовну давність.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2022 позов задоволено частково. Витребувано на користь ПрАТ "Закарпаттяобленерго" з незаконного володіння ТОВ "Сімо і Ганц" будівлю "під літ. В", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "будівлі під літ. А, А, Б, В", який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Приладобудівників, буд. 5 (реєстраційний номер майна: 218060). Визнано протиправним і скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 22.07.2008 в частині державної реєстрації права власності ТОВ "Сімо і Ганц" на будівлю "під літ. В", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "будівлі під літ. А, А, Б, В", який знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Приладобудівників, буд. 5 (реєстраційний номер майна: 218060). Припинено право власності ТОВ "Сімо і Ганц" на будівлю "під літ. В", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "будівлі під літ. А, А, Б, В", який знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Приладобудівників, буд. 5 (реєстраційний номер майна: 218060), номер запису про право власності 932 в книзі 5. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із доведеності обставин набуття позивачем у власність спірної будівлі та її вибуття поза волею позивача. За висновком суду першої інстанції, наявність в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності відповідача на будівлю "під літ. В" в той час, як вказаний об`єкт нерухомого майна належить на праві власності позивачу, є порушенням права власності позивача та суперечить принципу гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, відображеного в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Проте обраний позивачем спосіб захисту в частині скасування запису є неналежним способом захисту, оскільки не призводить до відновлення порушеного права позивача. Таким чином, як зазначив суд, вимоги позивача про витребування спірної будівлі з незаконного володіння відповідача, скасування рішення про державну реєстрацію права власності з припиненням права власності відповідача на вказану будівлю підлягають задоволенню, а у позові в частині скасування запису про право власності слід відмовити.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2022 у цій справі залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ТОВ "Сімо і Ганц", не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 та за наслідками розгляду прийняти рішення або про скасування рішень судів попередніх інстанцій та відмови в задоволенні позову, або про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

ТОВ "Сімо і Ганц" вважає оскаржені судові рішення незаконними та необґрунтованими, ухваленими з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування правових висновків Верховного Суду в аналогічних і подібних правовідносинах.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.11.2018 у справі № 910/13841/17, від 23.10.2018 у справі № 923/1107/17, від 13.03.2018 у справі № 923/883/16 щодо застосування статті 387 Цивільного кодексу України; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 923/285/16 щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України в контексті необхідності при витребуванні майна оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанови верховного Суду від 22.0269.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)); у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі N 688/2908/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 щодо застосування статті 228 Цивільного кодексу України; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 щодо способу захисту права у разі, коли право власності на спірне майно зареєстроване за іншою особою; у постанові Верхового Суду від 21.12.2021 у справі № 920/842/19 щодо способу захисту порушеного права; у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19 стосовно того, що застосування приватно- правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову за своєю суттю є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. (2) Наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Скаржник також вважає необґрунтованим урахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20 від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, посилаючись на неподібність правовідносин у цих правах та у справі, в якій подано касаційну скаргу.

Зокрема, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не дослідили ту обставину, що відповідач фактично володіє спірним майном як таким що є невід`ємною складовою належного йому нерухомого майна, яке перебуває у його володінні та набуто ним на законних підставах, а позивач фактично не пред`явив належного документу, що може підтверджувати його право власності; будівля, власником якої себе вважає позивач, не відповідає технічним та функціональним характеристикам будівлі під літ. "В" (будівлі ЗТП № 262) площею 49,7 м2, якою відповідач володіє на законних підставах з 2003 року; частина окремої будівлі під літ. "В" - це приміщення, в якому здійснюється термальна обробка деталей продукції, що виготовляється ТОВ "Сімо і Ганц", і позивач не може бути власником усього приміщення вказаної будівлі, загальна площа якої становить 49,7 м2, натомість як енергетичне обладнання розміщено тільки в приміщеннях площею 7,5 м2 і площею 7,2 м2, що підтверджується матеріалами справи та технічними документами; в жодних інвентаризаційних відомостях, документах, які містяться в матеріалах справи, немає інформації про площу "Здание ЗТП-262 10/0,4 кв", що виключає можливість витребування будівлі під літ. "В" в цілому.

Водночас, як зазначає скаржник, ТОВ "Сімо і Ганц", укладаючи в 2003 році договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу і здійснюючи реконструкцію та отримуючи після цього свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 777498, яке видано на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради від 11.07.2008 № 276, тобто після реконструкції, не знало про те, що у 2016 році буде чи може бути складений Перелік майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго", виданий Фондом державного майна України.

Також скаржник зазначає, що суди не урахували наявність у ТОВ "Сімо і Ганц" достатніх законних підстав, які фактично виникли з публічних прилюдних торгів, адже цілісний майновий комплекс піл літ. А, А', Б, В загальною площею 4313 м2 за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Приладобудівників, буд. 5, був сформований ще Фондом комунального майна Ужгородської міської ради після приватизації Державного підприємства "Виробничо-торговий комбінат" на підставі розпорядження голови Ужгородської міської ради від 14.11.1996 № 406. Тобто, саме держава в особі Фонду комунального майна Ужгородської міської ради розпорядилась своїм майном, що виключає факт внесення до статутного капталу позивача спірної будівлі у 2016 році. Окрім того, скаржник наголошує на тому, що з`явлення вимоги про витребування майна є можливим тільки у випадку відсутності у позивача зареєстрованого права власності, а запис про право вноситься тільки виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Разом із тим, скаржник посилається на те, що ПрАТ "Закарпаттяобленерго", вважаючи себе власником спірної будівлі "Здание ЗТП-262 10/0,4 кв"/будівля ЗТП № 262 за період із 1995 року повинен був вживати хоча б якихось формальних заходів щодо захисту свої прав та інтересів, які б наразі можна було ідентифікувати та вважати такими, що відповідають діям характерним власнику майна чи особи, яка себе такою вважає. Позивач з 1995 року не вчинив жодної дії як власник, а тільки у 2020 році здійснив протиправну реєстраційну дію, щоб набути титул та створити видимість порушення відповідачем його квазі прав власника.

3.2. Від ПрАТ "Закарпаттяобленерго" надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження та додаткові заперечення проти відкриття касаційного провадження. Проте підстав для їх задоволення немає, оскільки суд касаційної інстанції, розглянувши матеріали касаційної скарги, установив, що вони відповідають вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України та є достатніми для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про що було зазначено в ухвалі Верховного Суду від 15.12.2023.

3.3. Від ПрАТ "Закарпаттяобленерго" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені у справі судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Від товариства також надійшла заява про розподіл судових витрат.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як установили суди попередніх інстанцій, згідно з наказом "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго" (далі - ДАЕК "Закарпаттяобленерго") від 14.07.1995 № 123 Міністерство енергетики та електрифікації України передало у статутний фонд ДАЕК "Закарпаттяобленерго", зокрема такий об`єкт нерухомого майна: "Будівля ЗТП-262 10/0,4 кв", місцезнаходження: вул. Приладобудівельників.

У Переліку майна, переданого до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго" (правонаступник ПАТ "Закарпаттяобленерго"), виданого Фондом державного майна України 09.06.2016 за № 9004, вказано об`єкт нерухомого майна "Будівля ЗТП-262 10/0,4 кв", місцезнаходження: вул. Приладобудівельників, інвентарний номер об`єкта 785.

Водночас попередні судові інстанції зазначили, що Закарпатським обласним підприємством електричних мереж прийнято наказ "Про склад комісії з інвентаризації майна підприємства" від 21.06.1995 № 122, згідно з пунктом 1 якого наказано провести інвентаризацію майна підприємства відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158 станом на 01.06.1995.

Відповідно до даних інвентарних відомостей Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, складених станом на 01.06.1995, у складі цілісного майнового комплексу вказаного підприємства станом на 01.06.1995 обліковувався такий об`єкт - "Здание ЗТП-262 10/0,4 кв".

Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності ДАЕК "Закарпаттяобленерго" у формі відкритого акціонерного товариства від 31.08.1995 № 00131529, вказана компанія (правонаступником якої є позивач) була зареєстрована 31.08.1995.

Разом із тим в процесі розгляду спору господарські суди першої та апеляційної інстанцій установили, що згідно з реєстраційним посвідченням на будинковолодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям від 19.11.1996, виданого Ужгородським міжрайонним малим виробничим підприємством технічної інвентаризації, будинковолодіння на вул. Приладобудівельників у м. Ужгороді в цілому зареєстровано за Ужгородською міською радою в особі фонду комунального майна (Державне підприємство "Виробничо-торговий комбінат") на підставі розпорядження голови Ужгородської міської Ради від 14.11.1996 № 406.

В подальшому будівля "під літ. В" у складі майнового комплексу за адресою: м. Ужгород, вул. Приладобудівельників, буд. 5, була відчужена на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізумруд" (далі - ТОВ "Ізумруд") на підставі договору купівлі-продажу від 05.02.1997 № 213.

ТОВ "Ізумруд", у свою чергу, у подальшому відчужив об`єкт нерухомого майна "будівлі під літ. А, А', Б, В" з будівлею "під літ. В" у складі на користь ТОВ "Сімо і Ганц" на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2003 № 1058.

18.07.2008 на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 11.07.2008 № 276 відповідачеві видано свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 777498 на об`єкт нерухомого майна "будівлі під літ. А, А', Б, В", у складі якого перебуває будівля "під літ. В".

Згідно з копіями інформаційних довідок, наданих позивачем, в Реєстрі прав власності на нерухоме майно наявний запис про право власності № 932 в книзі 5, згідно з яким об`єкт - будівля "під літ. В", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "будівлі під літ. А, А', Б, В" належить на праві власності відповідачеві, підставою для державної реєстрації права власності вказано свідоцтво про право власності від 18.07.2008 № 777498.

В ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили обставини тотожності будівель ЗТП № 262 та будівлі "під літ. В".

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ПрАТ "Закарпаттяобленерго" заявлені до ТОВ "Сімо і Ганц" про витребування на користь позивача з незаконного володіння відповідача будівлі "під літ. В", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "будівлі під літ. А, А', Б, В", розташованого за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Приладобудівників, буд. 5 (реєстраційний номер майна 218060); визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 22.07.2008 в частині державної реєстрації права власності ТОВ "Сімо і Ганц" на вказану будівлю; скасування запису про право власності ТОВ "Сімо і Ганц" та припинення права власності ТОВ "Сімо і Ганц" на зазначену будівлю (реєстраційний номер майна 218060), номер запису про право власності 932 в книзі 5.

4.4. Ухвалюючи судові рішення у справі, попередні судові інстанції дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог заявленого позову.

4.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржені у справі рішення та постанову судів попередніх інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, вважає такі висновки судів передчасними та при цьому виходить із такого.

4.6. Відповідно до статей 317 і 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частини 1 статті 321 названого Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 Цивільного кодексу України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При цьому, до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.

За вимогами статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

У пунктах 46, 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21), на яку на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилався скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що "вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54))".

4.7. Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

4.8. Утім, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, попередні судові інстанції зазначених висновків Верховного Суду не врахували, не дослідили та достеменно не встановили дійсного власника спірного майна на час корпоратизації (реорганізації) підприємств, а також обставин створення такого майна, зважаючи зокрема на наявність у двох юридичних осіб як позивача, так і відповідача різних правовстановлюючих документів на таке майно, якими вони доводять правомірність набуття права власності на нього. Так, позивач стверджував про набуття у власність у 1995 році спірного майна в результаті внесення такого до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго" в процесі приватизації майна державних підприємств, одним із етапів якої була корпоратизація, та доводив своє право власності наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123 "Про створення ДАЕК "Закарпаттяобленерго" та Переліком майна, переданого до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго" (правонаступник позивач), виданого Фондом державного майна України 09.06.2016. Водночас відповідач наголошував на обставинах набуття ним у власність цього ж майна від ТОВ "Ізумруд" за договором купівлі-продажу від 15.05.2003 № 1058, а ТОВ "Ізумруд", у свою чергу, придбало таке майно у 1997 році на аукціоні у складі майнового комплексу як об`єкт приватизації у Фонду комунального майна Ужгородської міської ради (право власності за радою зареєстровано у 1996 році) .

Разом із тим, ухвалюючи судові рішення у справі та задовольняючи позовні вимоги, зокрема в частині витребування з незаконного володіння відповідача спірного майна, попередні судові інстанції не дослідили та не з`ясували питання про добросовісність чи недобросовісність відповідача як набувача такого майна, тоді як зазначене підлягає оцінці у кожному конкретному випадку з огляду на положення статті 388 Цивільного кодексу України під час вирішення спору про право за вимогами про витребування майна та, відповідно, є суттєвим для правильного вирішення спору у цій справі.

Як свідчать матеріали справи відповідач упродовж усього розгляду спору наголошував, зокрема, на добросовісності набуття ним спірного майна, його реєстрації за собою та доводив законність підстав такого набуття; він також стверджував про те, що позивач зареєстрував право власності на спірний об`єкт лише в 2020 році. Проте вказані доводи належним чином судами оцінені не були.

У касаційній скарзі відповідач акцентує на тому, що саме він здійснював усі витрати з 2003 року щодо утримання спірної будівлі, її облаштування, реконструкції та поліпшення; спірний об`єкт зазнав реконструкції; будівля, власником якої себе вважає позивач, не відповідає технічним і функціональним характеристикам будівлі під літ. "В" (будівлі ЗТП № 262) площею 49,7 м2, якою відповідач володіє на законних підставах з 2003 року; в жодних інвентаризаційних відомостях та інших документах, наявних у справі, немає інформації про площу будівлі ЗТП-262 10/0,4 кв (за № 9004 вона обліковується у Переліку майна, переданого до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", виданого Фондом державного майна України 09.06.2016) / "Здание ЗТП-262 10/0,4 кв" (за даними інвентаризаційної відомості станом 01.06.1995); частина будівлі під літ. "В" це приміщення, в якому здійснюється термальна обробка деталей продукції, що виготовляється ТОВ "Сімо і Ганц"; позивач не може бути власником усієї вказаної будівлі загальною площею 49,7 м2 ще й з огляду на те, що енергетичне обладнання розташовано тільки в приміщеннях площами 7,5 м2 і 7,2 м2, що підтверджується матеріалами справи та технічними документами, що, відповідно, виключає можливість витребування будівлі під літ. "В" в цілому.

4.9. Викладене свідчить, що суди попередніх інстанцій в порушення вимог закону, без достеменного встановлення вказаних обставин, оцінки доводів сторін та без урахування відповідних висновків Верховного Суду, дійшли передчасного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог заявленого позову.

З урахуванням наведеного підтвердилася наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.10. Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.11. Щодо посилань у касаційній скарзі на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів їх не бере до уваги, оскільки, як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не наводить жодного аргументування та мотивування вказаної підстави касаційного оскарження, а саме не наводить постанову (її дату, номер справи) Верховного Суду від висновку в якій він хоче відступити, відповідно, не зазначає норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, не наводить сам висновок і змістовне обґрунтування необхідності відступлення від нього.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.4. Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити, а справу передати на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. З цих же підстав колегія суддів не розглядає заяву позивача про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо і Ганц"</a> задовольнити.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2022 у справі № 907/452/20 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак