Рішення

від 30.01.2024 по справі 580/3705/23

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року справа № 580/3705/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Уманської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові позивачу надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельноїділянкидля будівництва індивідуального гаражу, орієнтовною площею 0,0100 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Уманської міської ради VIII скликання 49 сесії від 17 березня 2023 року № 23-49/8 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_1 ";

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, орієнтовною площею 0,0100 га за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне рішення прийняте відповідачем за відсутності законних підстав. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження.

16.06.2023 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні повністю. Вказав, що позивачу правомірно оскаржуваним рішенням відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в графічних матеріалах, не відповідає місцю розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, так як земельна ділянка, яку має намір отримати позивач, входить до складу сформованої земельної ділянки, яка передана у постійне користування КП «Уманське РЕУ № 3» для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

26.06.2023 позивач подала суду відповідь на відзив з подібними позовній заяві доводами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

24.01.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража, орієнтовною площею 0,0100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За наслідками засідання постійної комісії з питань комунальної власності, містобудування, архітектури, земельних відносин, підприємництва, реклами, туризму, повернення громаді незаконно відчужених об`єктів, оформленого витягом з протоколу від 17.02.2023 № 64, вирішено відмовити позивачу у задоволенні заяви позивача у зв`язку з тим, що земельна ділянка, відповідно до рішення Уманської міської ради від 28.04.2020 № 3.41-77/7, надана у постійне користування КП «Уманське РЕУ № 3» для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Рішенням від 17.03.2023 № 23-49/8 відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0100 для будівництва індивідуального гаража за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Абз. 2 ч. 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ч. 7 ст. 118 ЗК України містить два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Суд врахував, що відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суд встановив, що рішенням рішення Уманської міської ради від 28.04.2020 № 3.41-77/7 затверджено проект землеустрою щодо відведення КП «Уманське РЕУ № 3» земельної ділянки, площею 0,1778 га з кадастровим номером 7110800000:03:003:1086 за адресою: АДРЕСА_1 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Пунктом 6 вказаного рішення земельна ділянка з кадастровим номером 7110800000:03:003:1086, площею 0,1778 га за адресою: АДРЕСА_1 - надана у постійне користування КП «Уманське РЕУ № 3» для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Інформацією з ДЗК (витяг від 09.02.2023) підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7110800000:03:003:1086 перебуває у постійному користуванні КП «Уманське РЕУ № 3» з 18.06.2020.

Відповідно до викопіювання з топографічного плану м. Умань, межі земельної ділянки, яку має намір отримати позивач, входять до складу земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні КП «Уманське РЕУ № 3».

Для вирішення спору суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 480/1615/21, відповідно до яких положеннями земельного законодавства передбачена можливість передачі у власність чи користування земельних ділянок, що не обтяжені іншими речовими правами на неї, тобто є вільними. Таким чином, положеннями земельного законодавства передбачена можливість передачі у власність чи користування земельних ділянок, що не обтяжені іншими речовими правами на неї, тобто є вільними.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені у статті 141 ЗК України, відповідно до пункту «а» частини першої якої підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Статтею 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Зважаючи, що суду не надано належних та допустимих доказів припинення КП «Уманське РЕУ № 3» права постійного користування вказаною вище земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проаналізувавши наведені норми права в сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що відмова у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є законною та обґрунтованою.

Крім того, норми ч. 7 ст. 118 ЗК України регулюють правовідносини щодо земельних ділянок, що не вважаються сформованими.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 ст. 79-1 ЗК України).

З доданих позивачем до заяви графічних матеріалів про бажане місце розташування земельної ділянки, суд встановив, що спірні правовідносини виникли з приводу бажання позивача отримати землю площею 0,0100 га, яка входить до складу сформованої земельної ділянки 7110800000:03:003:1086, площею 0,1778.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

На підставі ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 6 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Технічна документація із землеустрою сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування (ст. 1 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV Про землеустрій (далі Закон України № 858-IV).

Згідно з абзацом першим ст. 25 Закону України № 858-IV документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Абзац другий зазначеної статті Закону визначає види документації із землеустрою:

а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

а-1) проекти землеустрою щодо встановлення меж територій територіальних громад;

б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;

б-1) містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій);

в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;

е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

з) робочі проекти землеустрою;

і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок;

к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель;

л) технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів;

м) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини.

Тобто, документація із землеустрою відповідно до статтей 116, 118, 121, 122 ЗК України та проект технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок згідно з ч. 6 ст. 79-1 ЗК України є різними видами документації із землеустрою. Як наслідок, посилання позивача на вимоги статтей 116, 118, 121, 122 ЗК України не є обґрунтованим, оскільки зазначена норма стосується порядку набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою та не регулює питання поділу земельної ділянки.

Для вирішення спору суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 04.05.2020 у справі № 802/1539/17 у подібних правовідносинах щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що бажана земельна ділянка входить до складу сформованої земельної ділянки.

Верховний Суд у цьому рішенні скасував рішення апеляційної інстанції та залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з тих підстав, що земельна ділянка є сформованою, а тому відповідно до ч. 6 ст. 79-1 ЗК України її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою. Ці висновки обов`язкові для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Верховний Суд зазначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Тому проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення).

Спірні правовідносини не стосуються зміни категорії, цільового призначення, або виду використання земельної ділянку, яку позивач має намір отримати.

Тому посилання позивача на статті 116, 118, 121, 122 ЗК України судом не враховано.

Відповідно до ст. 29 Закону України № 858-IV документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації.

Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником.

Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Погодження і затвердження документації із землеустрою відповідно до ст. 30 Закону України № 858-IV проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону № 858-IV визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Згідно зі ст. 31 Закону України № 858-IV зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.

Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

Згідно зі ст. 56 Закону України № 858-IV технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) відомості про встановлені межові знаки на межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути.

Отже, отримання дозволу на виготовлення вказаного виду технічної документації закон не передбачає.

Верховний Суд у рішенні від 03.10.2019 у справі № 823/1172/17 зазначив, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не з технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, що суперечить вимогам частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України, відповідач правильно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отже, у спірних правовідносинах права позивача відповідачем не порушені, з огляду на те, що позивач звертався із заявою на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що спірне рішення є правомірним та не підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Сплачений позивачем судовий збір не підлягає поверненню відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ