Постанова

від 31.01.2024 по справі 520/18867/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 р. Справа № 520/18867/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, по справі № 520/18867/23

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Приватного Підприємства-фірми "БРИЗ"

про стягнення адміністративно господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звернувся до суду з позовом, в якому просив: стягнути з Приватного Підприємства-Фірми "БРИЗ", на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 8225,57 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2023 відмовлено в задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації.

Позивач вважає, що на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

На переконання представника позивача, відповідач не дотримувався норм чинного законодавства, не виконав норматив, встановлений ст. 19 Закону, тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно- господарських санкцій, передбачених в ст.20 Закону.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 24.02.2022 року згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року №24/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан.

Як повідомлено представником відповідача з 24.02.2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням господарська діяльність підприємства (основний напрямок зовнішня реклама) стала неможливою в місті Харкові.

Представником відповідача повідомлено суду, що з початком вторгнення з огляду на постійні обстріли міста співробітники фірми були вимушені покинути місто, комп`ютерна техніка в офісі вийшла з ладу через різкі коливання напруги, а можливість її відновлення відсутня. Офісне приміщення було знеструмлене, від розривів снарядів було пошкоджено рекламні конструкції, техніку і засоби виробництва, що унеможливило ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим було прийнято рішення про призупинення господарської діяльності фірми на період введення воєнного стану і виданий наказ про призупинення дії трудового договору №2 від 01.03.2022 року, згідно якого оголошено призупинення трудових відносин із працівниками з 01.03.2022 року, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що частково із одним або двома працівниками підприємство поновлювало трудові відносини задля забезпечення виконання певних функцій, що підтверджується певними наказами по підприємству, проте в повному обсязі діяльність поновлено не було.

З метою підтвердження наданих пояснень стосовно не здійснення діяльності в повному обсязі та не здійснення виплати заробітної плати усім працівникам представником відповідача було подано до суду податкові розрахунки сум доходу, нарахованого та сплаченого на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного податку.

В той же час, матеріали справи містять лист Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості №17.03-5688 від 24.08.2023 року Щодо надання інформації, зі змісту якого вбачається, що протягом 2022 року Приватне підприємство-фірма "БРИЗ" до Харківського міського центру зайнятості не надавала Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). Також, зазначено, що за цей період до Приватного підприємства-фірми "БРИЗ" не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю за направленням ХМЦЗ. Відмов з боку підприємства у працевлаштуванні людей з інвалідністю за направленням ХМЦЗ не було. Протягом 2022 року на обліку у Харківській філії Харківського обласного центру зайнятості перебувало 1068 осіб з інвалідністю, які звернулись за сприянням у працевлаштуванні, з них в ХМЦЗ перебувало 905 осіб з інвалідністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із не здійсненням фактичної діяльності відповідачем та відсутністю у останнього можливості здійснювати повноцінну діяльність через призупинення трудових відносин за незалежних від відповідача причин, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач навмисно не виконав передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не здійснив інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, шляхом подання звітів за формою № 3-ПН Про наявність вакансій, що виключає можливість застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до пункту 1 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю", затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України 27 серпня 2020 року № 591, форму звітності № 10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю" (далі - звіт) заповнюють державною мовою підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці). Звіт підписується керівником (власником). У звіті чітко і розбірливо має бути заповнено всі графи та рядки. Замість відсутніх даних проставляється прочерк. Виправлення підтверджується підписом керівника.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

В свою чергу, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю" від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX внесено зміни до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII, зокрема, частини 1-2, 4-9 статті 19 якого викладено в наступній редакції:

"для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю".

Закон від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX набрав чинності 06.11.2022 року.

Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2023 року № 553 Порядок від 31 січня 2007 року № 70, яким було врегульовано питання подачі роботодавцями звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, втратив чинність.

Отже, подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ) вже не вимагається. Тобто за 2022 рік подавати звіт не потрібно. Відповідну інформацію щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує від Пенсійного фонду України.

Частинами 1 - 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (в редакції Закону від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX) передбачено що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно частин 12 - 14 вищевказаного Закону, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Абзацами 1-2 пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067 "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яким було визначено, що на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

В свою чергу, наказом Міністерства економіки від 12.04.2022 року № 827-22 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) " та Порядку її подання" (діє з 07.07.2022 року) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН"Інформація про попит на робочу силу (вакансії) " та Порядку її подання".

Відповідно до п.1.4 та 1.5 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" 827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Так, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, між тим передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.003187, від 11 серпня 2021 року у справі №825/1790/18 та від 15 червня 2022 року у справі № 520/2875/2020, що враховується судом при вирішенні даної справи.

Крім того, частиною 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. При цьому, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №2а-1391/12/0970.

Проте, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що з початком вторгнення з огляду на постійні обстріли міста співробітники фірми були вимушені покинути місто, комп`ютерна техніка в офісі вийшла з ладу через різкі коливання напруги, а можливість її відновлення відсутня. Офісне приміщення було знеструмлене, від розривів снарядів було пошкоджено рекламні конструкції, техніку і засоби виробництва, що унеможливило ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим було прийнято рішення про призупинення господарської діяльності фірми на період введення воєнного стану і виданий наказ про призупинення дії трудового договору №2 від 01.03.2022 року, згідно якого оголошено призупинення трудових відносин із працівниками з 01.03.2022 року, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що частково із одним або двома працівниками підприємство поновлювало трудові відносини задля забезпечення виконання певних функцій, що підтверджується певними наказами по підприємству, проте в повному обсязі діяльність поновлено не було.

З метою підтвердження наданих пояснень стосовно не здійснення діяльності в повному обсязі та не здійснення виплати заробітної плати усім працівникам представником відповідача було подано до суду податкові розрахунки сум доходу, нарахованого та сплаченого на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного податку.

Таким чином колегія суддів зазначає, що відповідач не здійснював фактичної діяльності та у останнього була відсутня можливость здійснювати повноцінну діяльність через призупинення трудових відносин за незалежних від відповідача причин.

Крім того, судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено наявності доказів безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Отже, твердження апелянта про те, що Приватне підприємство-фірма "БРИЗ" не виконав нормативів встановлених Законом щодо працевлаштування осіб з інвалідністю не відповідають дійсності.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним, оскільки відповідач вжив всі заходи по створенню робочих місць та забезпечив працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу та працевлаштував таку особу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2023 по справі № 520/18867/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко