справа № 761/21531/21 головуючий у суді І інстанції Романишена І.П.
провадження № 22-ц/824/4636/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
24 січня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», треті особи - ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнова», про визнання договору недійсним,-
В С Т А Н О В И В:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсним договір поруки №Т 09.07.2029 І 7572 від 27 серпня 2019 року, укладений між АТ «Таксомбанк» та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у листопаді 2020 року позивач дізнався про те, що від його імені з АТ «ТАСКОМБАНК» було укладено договір поруки №Т 09.07.2019 І 7572 від 27 серпня 2019 року, згідно з яким ОСОБА_1 є поручителем ТОВ «УКРНОВА», яка є боржником згідно з умовами кредитного договору. Як тільки позивач дізнався про укладення невстановленими особами від його імені договору поруки, він разом із ОСОБА_3 06 листопада 2020 року прибув до офісу відповідача для встановлення разом із службою безпеки Банку обставин укладення договору поруки, де у той же день, ОСОБА_3 (директор ТОВ «УКРНОВА», третя особа), у присутності позивача та представників Банку, подав заяву наступного змісту: «Я, ОСОБА_3 , при отримані кредиту в АТ КБ «ТАСКОМБАНК» використав підпис одного із співвласників компанії, ОСОБА_1 , без його відома, а електронний ключ та пароль від нього був на корпоративній пошті. ОСОБА_1 про отримання кредиту нічого не знав, все зроблено з моєї ініціативи». Однак, в подальшому позивач дізнався про існування до нього позову з боку АТ «ТАСКОМБАНК» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 959 463 грн. 85 коп. Так, ухвалою Господарського суду м. Києва від 12 лютого 2021 року по справі № 910/891/21 відкрито провадження по справі за позовом АТ "ТАСКОМБАНК" до ТОВ «Укрнова», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . У період з 20 серпня 2019 року по 30 серпня 2019 року позивач перебував в Італії, місто Ламеція-Терме, що підтверджується відмітками про перетин кордону у паспорті. Разом з тим, Анкета Поручителя була підписана 27 серпня 2019 року за допомогою КЕП на ресурсі paperless.com.ua з робочого комп`ютера, який на момент підписання знаходився за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 не міг підписати Анкету Поручителя та Договір поруки №Т 09.07.2019 І 7572, оскільки не знав про даний Договір, не підписував його та не міг підписати за допомогою кваліфікованого електронного підпису, оскільки знаходився в іншій країні. 04 березня 2021 року позивачем подано Заяву про вчинення кримінального правопорушення до Шевченківського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві. Виходячи з викладеного, позивач вважає, що договір поруки №Т 09.07.2019 І 7572 слід визнати недійсним, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві вказує про те, що суттєвим є саме волевиявлення учасника угоди, похідним є факт підписання угоди, що має технічний характер. Між тим суд, без урахування всіх обставин, розглянув справу, навіть не намагаючись встановити, чи було дійсне волевиявлення ОСОБА_1 на підписання угоди. Всі доводи суду стосувались лише зовнішньої формальної сторони укладання спірного договору. Це свідчить про наявність надмірного формалізму при розгляді справи, що є неприпустимим з огляду на правову позицію Велика Палата Верховного Суду. У даному випадку судом порушено ч. 1 ст. 215 ЦК України. Як наслідок, суд неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Показання свідків, на які посилається суд у рішенні має розбіжності в певній частині, а не у всіх без виключення фактах. Розбіжності стосуються обставин встановлення особи, яка використала електронний цифровий підпис замість позивача, або це був сам ОСОБА_3 , або працівник банку. Вказує, що на даний момент не представляється можливим встановити особу, яка підписала договір поруки, але це не спростовує доводів позивача, що це не він уклав спірну угоду і не спростовує можливості встановити таку особу під час проведення досудового розслідування в межах кримінального провадження №12021100100000877.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Таксомбанк» вказує на те, що матеріалами справи підтверджено про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі та підписаний із застосуванням електронного цифрового підпису ОСОБА_1 . Посилання останнього на те, що у період з 20 серпня 2019 року по 30 серпня 2019 року він перебував в Італії, не свідчить про те, що позивач не міг самостійно укласти оспорюваний правочин з іншої країни, використавши електронно-цифровий підпис. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заволодіння його особистим електронним цифровим підписом та використання його в шахрайський спосіб іншою особою для підписання договору поруки з метою отримання кредитних коштів. Так, вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би засудження осіб за вказані дії, до матеріалів справи не долучено. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, доводи викладені у ній не підтверджені належними доказами, а отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 27 серпня 2019 року між АТ «ТАСКОМБАНК» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №Т 09.07.2019 І 7572, у відповідності до умов якого, ОСОБА_1 зобов`язався відповідати перед АТ «ТАСКОМБАНК» на засадах солідарного боржника за виконання в повному обсязі ТОВ «Укрнова» зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі заяви-договору про приєднання до правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАСКОМБАНК» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу»), що укладений між кредитором та боржником, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому (кредитний договір).
Згідно з п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі:
1.2.1. повернути Кредитору Кредит у розмірі 1 000 000 грн. у терміни (строки), визначені кредитним договором;
1.2.2. щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом в розмірі 0,0001% річних з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно умов кредитного договору, та в строки, що встановлені кредитним договором;
1.2.3. щомісячно сплачувати комісію за управління кредитом в розмірі 1,99% від суми виданого кредиту, в порядку, встановленому кредитним договором;
1.2.4. сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи, та понад суму неустойки, пені, штрафів відшкодувати збитки, заподіяні кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором;
1.2.5. у випадках, передбачених кредитним договором та/або законодавством України, з дати пред`явлення відповідної вимоги достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути кредитору кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов`язки, що виникають із кредитного договору;
1.2.6. інших грошових зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, у тому числі, збільшення грошових зобов`язань, які передбачені умовами кредитного договору.
З 20 серпня 2019 року по 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебував в Італії, місто Ламеція-Терме, що підтверджується відмітками про перетин кордону у паспорті
04 березня 2021 року Шевченківським управлінням поліції Головного управління поліції у м. Києві розпочато кримінальне провадження № 12021100100000877 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361 КК України, за заявою ОСОБА_1 про те, що невстановленою особою здійснено несанкціоноване втручання в роботу комп`ютера, у зв`язку із чим використано особистий електронний ключ ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про те, що ним не укладався спорюваний правочин, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки позивачем не доведено вказаних обставин належними доказами.
Апеляційний суд не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) вказано, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18). Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд при ухваленні постанови від 17 листопада 2021 року у справі № 705/4132/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/21964/19.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі, яка є предметом перегляду, виник спір щодо грошових коштів, які є предметом забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним між юридичними особами: АТ «Таскомбанк» як позикодавцем та ТОВ «Укрнова» як позичальником.
Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір по суті, наведеного не врахував та розглянув справу із порушенням предметної юрисдикції, що є підставою для скасування судового рішення та закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
За приписами пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України, частини першої, другої статті 377 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судом норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам статті 263 ЦПК України та його ухвалення з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 376, 377, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року скасувати та прийняти постанову.
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», треті особи - ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнова», про визнання договору недійсним.
Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 29 січня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 24.01.2024 |
Оприлюднено | 05.02.2024 |
Номер документу | 116680427 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні