Рішення

від 06.06.2024 по справі 761/21531/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.06.2024Справа № 761/21531/21Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Таскомбанк", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнова", ОСОБА_2 , - про визнання договору недійсним,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ;

представника позивача: Караговніка А.Ю.;

представника відповідача: не з`явився;

представників третіх осіб: не з`явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Таскомбанк" (далі - Банк) про визнання недійсним договору поруки від 27 серпня 2019 року № Т 09.07.2029 І 7572, підписаного між позивачем та Банком.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що вказаний правочин був підписаний внаслідок несанкціонованого використання його особистого електронного ключа.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вказане рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у даній справі закрито, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 лютого 2024 року справу № 761/21531/21 відповідно до приписів частини 4 статті 377 Цивільного процесуального кодексу України передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду.

Протоколом проведеного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду міста Києва від 8 лютого 2024 року справу № 761/21531/21 передано на розгляд судді вказаного суду ОСОБА_3 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 лютого 2024 року справу № 761/21531/21 прийнято вказаним суддею до свого провадження, вирішено здійснювати її розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 7 березня 2024 року.

26 лютого 2024 року від Банку надійшов відзив на позовну заяву від 21 лютого 2024 року, в якому відповідач заперечував проти задоволення позову та вказав, що ОСОБА_1 скористався своїм правом, передбаченим приписами Закону України "Про електронний документ та електронний документообіг" і вчинив правочин шляхом підписання оспорюваного договору поруки електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП). У свою чергу, посилання позивача на те, що він не підписував відповідний договір є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заволодіння його особистим електронним цифровим підписом та його використання в шахрайський спосіб іншою особою для підписання договору поруки з метою отримання кредитних коштів. Разом із цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 20 червня 2023 року в справі № 910/891/21 солідарно стягнуто з позивача та Товариства заборгованість за кредитним договором та оспорюваним договором поруки, у зв`язку з чим звернення позивача з даним позовом не є належним способом захисту прав та інтересів останнього. Відтак, на думку Банку, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

У підготовчому засіданні 7 березня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 18 квітня 2024 року.

18 квітня 2024 року (до початку призначеного засідання) на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні цього ж дня суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи в зв`язку з його необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 травня 2024 року.

16 травня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 6 червня 2024 року.

Також 16 травня 2024 року через загальний відділ канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про повернення до розгляду справи № 761/21531/21 у підготовчому провадженні, про визнання поважними причин пропуску строку на подання доказів та про їх доручення до матеріалів справи. Вказане клопотання зареєстроване в автоматизованій системі документообігу суду та передано на розгляд судді Павленку Є.В. лише 17 травня 2024 року у зв`язку з технічним збоєм у роботі вказаної системи, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного акта Господарського суду міста Києва від 17 травня 2024 року.

У судовому засіданні 6 червня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про повернення на стадію підготовчого провадження та про визнання поважними причин пропуску строку на подання доказів.

У цьому ж судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, наполягали на їх задоволенні.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання не з`явились, хоча про дату, місце та час проведення судового засідання буди повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку. Жодних заяв чи клопотань на адресу до суду вказані особи не направили.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2019 року між Банком та ОСОБА_1 із застосуванням ЕЦП (час накладання ЕЦП - 17 вересня 2019 року 16 год 29 хв 53 сек) було укладено договір поруки № Т 09.07.2019 І 7572, відповідно до умов якого позивач зобов`язався відповідати перед Банком на засадах солідарного боржника за виконання у повному обсязі Товариством зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі заяви-договору № ID7408764 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу"), що укладений між кредитором та боржником (Банком та Товариством), зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому.

Згідно з пунктом 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі: повернути Банку кредит у розмірі 1 000 000,00 грн у терміни (строки), визначені кредитним договором; щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом в розмірі 0,0001 % річних з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно умов кредитного договору та в строки, встановлені кредитним договором; щомісячно сплачувати комісію за управління кредитом в розмірі 1,89 %, якщо період користування кредитом від 1 до 548 календарних днів (включно), 1,69 %, якщо період користування кредитом від 549 до 1096 календарних днів (включно), від суми виданого кредиту (щомісячно); сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи та понад суму неустойки, пені, штрафів відшкодувати збитки, заподіяні кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором; у випадках, передбачених кредитним договором та/або законодавством України, з дати пред`явлення відповідної вимоги достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути кредитору кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов`язки, що виникають із кредитного договору; інших грошових зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, у тому числі, збільшення грошових зобов`язань, які передбачені умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору поруки, у випадку невиконання або прострочення виконання боржником зобов`язань, що випливають із кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у тому ж обсязі, що й боржник.

Передбачена пунктом 2.1. цього правочину відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник порушить зобов`язання та/або допустить прострочення виконання будь-якого із зобов`язань, зазначених пунктах 1.2., 1.3. цього договору (пункт 2.2. договору поруки).

Цей договір набуває чинності з моменту накладення електронного підпису обох сторін, що прирівнюється до власноручного підпису (пункт 5.1. вказаного правочину).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що спірний договір з Банком ним особисто не укладався, не підписувався, а відтак зазначений правочин має бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї статті).

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 9 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору. Наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц.

Положеннями частин 1, 2 статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає: надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки; технічну підтримку та обслуговування наданих засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис чи печатка вважається таким, що пройшов перевірку та отримав підтвердження, якщо: перевірку кваліфікованого електронного підпису чи печатки проведено засобом кваліфікованого електронного підпису чи печатки; перевіркою встановлено, що відповідно до вимог цього Закону на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки був чинним кваліфікований сертифікат електронного підпису чи печатки підписувача чи створювача електронної печатки; за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки здійснено ідентифікацію підписувача чи створювача електронної печатки; під час перевірки за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки отримано підтвердження того, що особистий ключ, який належить підписувачу чи створювачу електронної печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки; під час перевірки підтверджено цілісність електронних даних в електронній формі, з якими пов`язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка.

За змістом частини 4 статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Судом встановлено, що оспорюваний договір укладений в електронній формі та підписаний із застосуванням ЕЦП позивача, що підтверджується сертифікатом, який видано АТ КБ "Приватбанк", серійний номер сертифіката: 2B6C7DF9A3891DA104000000016C36003867DE00.

Відтак, оспорюваний договір поруки відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми та змісту цього правочину.

У свою чергу, приписами статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заперечуючи проти факту підписання оспорюваного правочину, позивач вказував на те, що з 20 серпня 2019 року по 30 серпня 2019 року він перебував закордоном (Італія, місто Ламеція-Терме), що підтверджується відмітками про перетин кордону в його паспорті громадянина України для виїзду закордон. На думку позивача, вказана обставина унеможливлює підписання ним оспорюваного правочину. Крім того, позивач посилався на те, що за його завою про несанкціоноване втручання в роботу його робочого комп`ютера та використання вищевказаного особистого електронного ключа 4 березня 2021 року Шевченківським управлінням поліції Головного управління поліції у місті Києві розпочато кримінальне провадження № 12021100100000877 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 361 Кримінального кодексу України.

Разом із цим, факт перетину позивачем державного кордону України не свідчить про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості укласти оспорюваний правочин з іншої країни, використавши свій електронно-цифровий підпис. Належних та допустимих доказів блокування роботи ЕЦП Шангіна В.В. за межами України позивачем не надано і матеріали даної справи таких доказів не містять.

У своєму позові ОСОБА_1 також зазначав, що анкета поручителя була підписана 27 серпня 2019 року за допомогою КЕП на ресурсі paperless.com.ua з робочого комп`ютера, який на момент підписання знаходився за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак будь-яких доказів, які підтверджують дану обставину, позивачем також надано не було. Зазначені докази відсутні й у матеріалах справи.

Так само, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заволодіння його особистим ЕЦП та використання його в шахрайський спосіб іншою особою для підписання договору поруки з метою отримання кредитних коштів.

При цьому, імперативними приписами частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).

Однак, всупереч вищевказаним приписам чинного законодавства, обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, на підтвердження факту засудження осіб за дії, спрямовані на несанкціоноване заволодіння та використання електронного цифрового підпису позивача, матеріалів справи не містять.

У судовому засіданні позивач та його представник повідомили суд про те, що слідство за фактом ймовірного вчинення відповідного злочину триває.

Водночас, суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 24 лютого 2021 року вх. № Ш-718 до Департаменту кіберполіції Національної поліції України, на яку посилався позивач у своєму позову, у якій останній повідомляє про те, що з використанням його ЕЦП було укладено договір поруки № Т 09.07.2019 І 7572, за умовами якого він є поручителем Товариства перед Банком. Проте, неможливість підписання вказаного договору в цій заяві обґрунтована позивачем не фактом його перебування в Італії у період з 20 серпня 2019 року по 30 серпня 2019 року, а його від`їздом до Туреччини у період з 4 липня 2019 року до 11 липня 2019 року.

При цьому, приписами частини 2 статті 11 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" зобов`язано користувачів послуг електронної ідентифікації: забезпечувати конфіденційність та неможливість несанкціонованого доступу інших осіб до засобу електронної ідентифікації; невідкладно повідомляти надавача послуг електронної ідентифікації про підозру або факт компрометації засобу електронної ідентифікації.

Разом із цим, у матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження факту звернення позивача із заявами/повідомленнями до надавача послуг електронної ідентифікації (у даному випадку - АТ КБ "Приватбанк") про факт або про підозру компрометації його засобу електронної ідентифікації.

Так само необґрунтованими є посилання відповідача на показання свідка - третьої особи ОСОБА_2 , викладені в заяві останнього. Зокрема, у вказаній заяві ОСОБА_2 не заперечує факт несанкціонованого використання ЕЦП Шангіна В.В. шляхом підписання оспорюваного договору поруки.

Разом із цим, з наявних у матеріалах справи засобів фіксації судових засідань (диск звукозапису) вбачається, що під час первісного розгляду даної справи судом загальної юрисдикції ОСОБА_2 вказав, що передав носій інформації (флеш-накопичувач) з ЕЦП засновників Товариства (у тому числі ОСОБА_1 ) працівнику відповідача - ОСОБА_4 , який, у свою чергу, вказану обставину в судових засіданнях заперечував.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що зміст заяви, підписаної ОСОБА_2 6 листопада 2020 року та адресованої Голові Правління Банку щодо обставин підписання електронним підписом оспорюваного договору поруки, відрізняється від змісту показань вказаної особи, наданих у судових засіданнях під час розгляду справи Шевченківським районним судом міста Києва.

Суд також враховує ту обставину, що на підставі укладеного кредитного договору Банком було перераховано на поточний рахунок Товариства кредитні кошти в розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки по особовому рахунку третьої особи. Ця обставина також була встановлена в рішенні Господарського суду міста Києва від 20 червня 2023 року в справі № 910/891/21 за позовом Банку до Товариства та позивача про стягнення заборгованості за відповідним кредитним договором та договором поруки. У той же час, матеріали даної справи не містять доказів повернення Банку кредитних коштів позивачем та третьою особою одразу після отримання цього кредиту чи після того, як позивач дізнався про укладання вищевказаних правочинів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що підстави недійсності оспорюваного договору належними та допустимим доказами ОСОБА_1 не доведені.

Крім того, згідно із статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19).

Разом із цим, після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме заперечуючи проти позову кредитора, зокрема, шляхом пред`явлення зустрічного позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц.

Тобто, у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, стягнення заборгованості кредитором за відсутності правих підстав для вчинення таких дій). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 червня 2023 року в справі № 910/891/21, яке набрало законної сили в установленому законом порядку, солідарно стягнуто з Товариства та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2019 року №ID 6883929 та оспорюваним позивачем договором поруки від 27 серпня 2019 року № Т 09.07.2019 І 8156, а саме: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 833 332,00 грн, заборгованість по відсоткам в розмірі 0,34 грн, заборгованість по комісії в розмірі 117 047,37 грн, пеню в розмірі 5 577,70 грн, штраф у розмірі 3 506,44 грн та судовий збір у розмірі 14 391,96 грн. При цьому, під час розгляду вищевказаної справи ОСОБА_1 заперечень щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним, у тому числі шляхом пред`явлення зустрічного позову, не висловлював.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що, з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду, звернення позивача з вимогою про визнання недійсним договору поруки з посиланням на його непідписання та неукладання відповідною особою, не поновить порушене право ОСОБА_1 , щодо якого вже ініційований та вирішений спір про стягнення на користь Банку відповідних коштів за оспорюваним правочином.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поруки від 27 серпня 2019 року № Т 09.07.2029 І 7572, укладеним між позивачем та Банком.

Інші доводи, на які посилався учасники процесу під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17 червня 2024 року.

Суддя Є.В. Павленко