Ухвала

від 31.01.2024 по справі 289/3001/23

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 289/3001/23

Номер провадження 4-с/289/2/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2024 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді - Кириленка О.О.,

за участю секретаря судового засідання Романенко К.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скарги ОСОБА_1 на постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргами, в яких просить скасувати постанови Коростишівського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.11.2023 у межах виконавчого провадження №63127131 та №63127293. Свої скарги обґрунтовує тим, що 08.09.2020 Радомишльським районним судом Житомирської області по справі №289/509/20 було видано виконавчі листи №2/289/509/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн. щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви до суду 04.05.2020 і до досягнення дітьми повноліття. На виконання вказаного рішення суду виконавчою службою відкрито виконавчі провадження №63127131 та №63127293. 28.11.2023 головним державним виконавцем Ластовецькою О.А. у виконавчих провадженнях №63127131 та №63127293 прийнято постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом. 04.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до виконавця із заявою про скасування обмеження, надавши підтвердження про здійснення підприємницької діяльності з надання послуг перевезення вантажним автомобільним транспортом, як основного законного джерела для існування. 05.12.2023 ОСОБА_1 начальником відділу ДВС відмовлено у скасуванні тимчасового обмеження за безпідставністю. Скаржник зазначає, що наявність тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, позбавляють його можливості здійснювати основну діяльність, яка має приносити дохід для можливості сплачувати як аліменти у даному виконавчому провадженні, так і забезпечувати існування самого боржника.

В судовому засіданні скаржник пояснив, що в межах вказаних виконавчих проваджень дійсно наявна заборгованість зі сплати аліментів та 04.12.2023 він звернувся до державного виконавця із заявами про скасування постанов про встановлення йому тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, у зв`язку з тим, що здійснює догляд за особою з інвалідністю та з 01.12.2023 зареєстрований як фізична особа- підприємець, вид діяльності перевезення вантажів. Однак, начальником ВДВС відмовлено йому у скасуванні тимчасового обмеження. ОСОБА_1 вважає оскаржувані постанови незаконними, оскільки основним джерелом його доходу на сьогодні є кошти, які він отримує від підприємницької діяльності, а саме надання послуг з вантажних перевезень.

Представник стягувача в судовому засіданні та своїх письмових запереченнях просила суд відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 та зазначила, що останній не надав доказів, які підтверджують те, що здійснення перевезень на вантажному транспорті є його доходом, а також те, що здійснює підприємницьку діяльність. Товарно-транспортна накладна №8 від 08.01.2024 не є підтверджуючим документом отримання доходу, а цей документ лише підтверджує рух товару/вантажу ввірений від замовника перевізнику та передача від перевізника до отримувача вантажу. До того ж, у вказаній товарно-транспортній накладні відсутній підпис водія експедитора ОСОБА_1 . Скаржником не надано жодних підтверджуючих документів про те, що він зареєстрований як платник податку та сплачує відповідні податки, що він отримує дохід від перевезення і це є основне законне джерело для існування. Заборгованість по сплаті ОСОБА_1 аліментів існує тривалий час, на час вжиття державним виконавцем відповідних обмежень не погашена.

Державний виконавець в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.

Частиною 2 ст.450ЦПКУкраїни передбачено, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, тому суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності державного виконавця.

Заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов висновку про те, що скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в рамках виконавчого провадження №63127131, відкритого на підставі виконавчого листа №2/289/509/20, виданого 08.09.2020 Радомишльським районним судом Житомирської області головним державним виконавцем Коростишівського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ластовецькою О.А., 28.11.2023 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами (а.с. 2).

Окрім того в рамках виконавчого провадження №63127293, відкритого на підставі виконавчого листа №2/289/509/20, виданого 08.09.2020 Радомишльським районним судом Житомирської області головним державним виконавцем Коростишівського ВДВС У Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ластовецькою О.А., 28.11.2023 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами (а.с. 11).

05.12.2023 начальником ВДВС Коростишівського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на заяву ОСОБА_1 від 29.11.2023 повідомлено, що законні підстави для скасування обмеження у праві керування транспортними засобами, згідно наданих доказів, а саме копії рішення про призначення компенсації по догляду на непрофесійній основі за інвалідом, яка дійсна до 30.11.2023 та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відсутні (а.с. 3, 12).

Відповідно до рішення від 28.12.2022 ОСОБА_1 відповідно до постанови КМУ №859 від 23.09.2020 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» призначено компенсацію як фізичній особі, яка надає соціальні послуги ОСОБА_5 , яка є особою з інвалідністю 1 групи, розмір компенсації з 01.12.2022 по 31.12.2022 795,23 грн., з 01.01.2022 по 30.11.2023 991,23 грн. (а.с. 4, 5, 13, 14).

З матеріалів справи встановлено, що боржник ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , 01.12.2023 зареєстрований як фізична особа-підприємець з видом економічної діяльності49.41 Вантажний автомобільний транспорт, що підтверджено копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі 01.12.2023, 2002870000000009830 (а.с. 6, 15).

Відповідно до копії посвідчення водія ОСОБА_1 має право на керування транспортними засобами категорій В, С1, С (а.с. 27).

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності належить транспортний засіб «Volkswagen LТ35», державний номерний знак НОМЕР_3 (а. с. 28), який використовується ОСОБА_1 з метою отримання доходу під час здійснення своєї підприємницької діяльності (а.с. 29, 38, 39, 40).

У відповідності до приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Основного Закону України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження- це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Отже, рішення суду про стягнення аліментів є обов`язковим до виконання, невиконання рішення призводить до відповідальності, встановленої законом.

У пункті 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» також роз`яснено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Положеннями статті 447 ЦПК України сторонам виконавчого провадження надано право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

При цьому, приписами частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

У частинах 1 та 2 статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07) Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також, Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Відповідно до пункту 2 частини 9 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявностізаборгованості зісплати аліментів,сукупний розмірякої перевищуєсуму відповіднихплатежів зачотири місяці,державний виконавецьвиносить вмотивованупостанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобамидо погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про ухилення ОСОБА_1 від виконання покладених на нього рішенням суду обов`язків зі сплати аліментів на утримання дітей,про що свідчить наявна заборгованість по аліментах в рамках виконавчих проваджень №№63127131 та №63127293, що не заперечувалось скаржником в судовому засіданні.

Відтак, суд вважає, що державним виконавцем дотримано вимог закону щодо встановлення факту ухилення боржника від виконання свого обов`язку та факту наявності заборгованості, що перевищує суму платежів за 4 місяці.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно роз`яснень Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що містяться у пункті 3 постанови від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок стягнення аліментів, підстави для притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності боржника з аліментів, а також підстави певних обмежень, що застосовуються до боржника по аліментам до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Відповідно до встановлених обставин справи, обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами було встановлено постановами державного виконавця від 28.11.2023, а обставини, що зумовлюють імперативну заборону їх накладення виникли 01.12.2023 (день реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця).

При встановлених вище обставинах, зокрема щодо наявності неспростовної інформації про наявність значної заборгованості, що як за періодом її утворення так і за сумою значно перевищувала заборгованість за чотири місяці, державний виконавець мав право вживати даний обмежувальний захід, керуючись частиною 9 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, судом встановлено, що дії щодо виконання виконавчих листів №2/289/509/20, виданих Радомишльським районним судом Житомирської області 08.09.2020 вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, а оскаржувані постанови від 28.11.2023 про встановлення тимчасових обмежень боржника у праві користування транспортними засобами на момент їх прийняття відповідали вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Разом з тим, державний виконавець повинен враховувати положення частини 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає те, що тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі:

1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

2) використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;

3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Отже, враховуючи, що скаржник надав суду підтвердження про його основний вид підприємницької діяльності зокрема щодо надання послуг з вантажного автомобільного транспорту (перевезення), де право керування транспортним засобом є обов`язковим, і з іншої сторони не встановлено, що вказана робота не є єдиним основним законним джерелом засобів існування боржника (принаймні дане ствердження скаржника не спростоване), тому суд погоджується з доводами скаржника, що тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами суттєво обмежує його у роботі, фактично позбавляє єдиного і основного на даний час джерела існування.

Крім того, суд відмічає, що статтею 43 Конституції України кожному гарантоване право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частинами 1 та 3 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Таким чином, суд вважає, що начальником ВДВС Коростишівського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при відмові у скасуванні тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами не було враховано усіх обставин виконавчих проваджень, а саме те, що боржник з 01.12.2023 зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом підприємницької діяльності«вантажний автомобільний транспорт», що передбачає наявність водійського посвідчення та необхідність керування транспортним засобом.

Оскаржувані постанови позбавляють боржника основного законного джерела засобів для існування, та в свою чергу, можливості погашення заборгованості по аліментах.

Згідно з положеннями частини 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, частинами 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу Українипри вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини, тим більше, при захисті одного з основних прав дитини права на утримання.

Оскільки встановлено наявність підстави, передбаченої в пункті 1 частини 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», що перешкоджає застосуванню даного виду обмеження боржника (у керуванні транспортними засобами), державний виконавець зобов`язаний був позитивно розглянути заяву боржника про зняття тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами та вчинити відповідні дії.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 68 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Крім того, державний виконавець не позбавлений можливості повторно винести постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами за умови відсутності підстав, визначених у частині 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись стаття 12, 13, 260, 353-354, 447 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скарги ОСОБА_1 на постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження задовольнити.

Скасувати постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортним засобом від 28.11.2023, винесену головним державним виконавцем Коростишівського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ластовецькою О.А., в межах виконавчого провадження №63127131.

Скасувати постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортним засобом від 28.11.2023, винесену головним державним виконавцем Коростишівського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ластовецькою О.А., в межах виконавчого провадження №63127293.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення в порядку передбаченому ст. 261 ЦПК Українита може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст ухвали складено 01.02.2024.

Суддя Олег КИРИЛЕНКО