Постанова

від 24.01.2024 по справі 621/863/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

24 січня 2024 року

м. Харків

Справа № 621/863/20

Провадження № 22-ц/818/56/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання : Носової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 10 травня 2023 року, ухвалене суддею Вельможною І.В., -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації.

В обгрунтування позову зазначає, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 02 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №3157, на праві приватної власності належить нежитлова будівля складу - дробілки, літ. А та замощення №1 по АДРЕСА_1 . Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано в КП «Зміївське бюро технічної інвентаризації» 20 грудня 2010 року, витяг №28424003 від 20 грудня 2010 року. Продаж вказаної нерухомості здійснено, у тому числі, з урахуванням розміщеної нерухомості на земельній ділянці, площею 0,6000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:0660, яка сформована попереднім власником ОСОБА_4 при цьому речові права на вказану земельну ділянку зареєстровані не були, що стало підставою для початку процесу землеустрою з метою відведення вказаної земельної ділянки та передачі їй в оренду. 02 лютого 2012 року розпорядженням Зміївської районної державної адміністрації №63 їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,6000га., для обслуговування нежитлової будівлі із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Лиманської сілької ради Зміївського району Харківської області, з урахуванням договору купівлі-продажу від 02 грудня 2010 року. В ході проведення робіт з розробки документації із землеустрою, 02 червня 2017 року їй було повідомлено про неможливість завершення роботи в зв`язку з тим, що навколо нежитлової будівлі сформовано земельну ділянку площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, яка частково накладається на площу земельної ділянки 0,6000га, яка вже передана у приватну власність, що є порушенням її прав, як власника нежитлової будівлі. Так, наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 06 жовтня 2015 року за №2356-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,000га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами с. Лиман Лиманської сільської ради на території Зміївського району Харківської області, затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268. Після отримання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 здійснила її відчуження шляхом укладення 13 вересня 2017 року договору купівлі-продажу із ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В., зареєстрований в реєстрі за №1739. Окрім цього встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки, площею 0,6000га, з кадастровим номером 6321782700:01:000:0660 в Державному земельному кадастрі відсутня, що на її думку пов`язано зі змінами в функціонуванні ДЗК у період з 2010-2015 років або ж внаслідок умисного знищення відомостей про земельну ділянку при відведенні земельної ділянки ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, а також заяву від 11 квітня 2023 року про зміну предмета позову матеріальної вимоги, просить суд:

визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4751-СГ від 23 грудня 2015 року про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки, площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 у власність ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 укладений 13 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В., зареєстрований за №1739;

скасувати державну реєстрацію прав, які внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, реєстраційний номер 858778763217;

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, яка внесена до Державного земельного кадастру 14 грудня 2015 року відділом Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 10 травня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги, окрім обставин викладених у позовній заяві, зазначає що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку старшого судового експерта ЛБТД ННЦ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Луданного, згідно якого наданий на дослідження розроблений ФОП ОСОБА_5 «Проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 » станом на 23 грудня 2015 року не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним актам з питань землеустрою та землекористування за складом, змістом та правилами оформлення, а саме вимогам статті 184 Земельного кодексу України, статтям 28, 29, 50 Закону України «Про Землеустрій», Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. У графічному додатку 1 до висновку експерта наочно показано накладення земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 на Замощення №1 за адресою: АДРЕСА_1 . Площа накладення складає 0,0199 га ( 199 м2). Межа земельної ділянки з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 проходить крізь Замощення №1, що фактично приналежить нежитловій будівлі, власником якої вона є на підставі договору купівлі - продажу від 02 грудня 2010 року. Вказує, що наразі між нею та відповідачами виник спір щодо права власності, яке порушено внаслідок видання ГУ Держгеокадастру у Харківській області наказу, що не відповідає вимогам закону та порушує її права та законні інтереси, а отже підлягає скасуванню. Оскільки зазначений наказ є незаконним, тому будь-які подальші дії щодо вказаної земельної ділянки (в тому числі укладання договору купівлі-продажу, реєстрація речового права, реєстрація самої земельної ділянки) є незаконними, та підлягають скасуванню з метою належного та ефективного захисту її прав та законних інтересів.

Звертає увагу на те, що відповідач ГУ Держгеокадастр у Харківській області не спростував її доводи про те, що при відведенні у власність земельної ділянки ОСОБА_2 не було дотримано обов`язкової процедури погодження земельної ділянки із сусідніми землекористувачами, зокрема з нею.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держагеокадастр просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що позивач користувався спірною земельною ділянкою без належної правової підстави. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку щодо надання цієї земельної ділянки у користування позивачці. Факт набуття права власності на нежитлову споруду не може бути достатньою правовою підставою для висновку про набуття особою у власність земельної ділянки або у користування.

Також позивачем не надано доказів формування земельної ділянки на якій розташована нежитлова споруда.

Вказує, що позивач набув право власності лише на нежитлову будівлю, на яку відсутнє накладення спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення її прав. Отримання останньою відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою не покладає обов`язок на орган місцевого самоврядування щодо надання їй цієї земельної ділянки у користування, а отже відсутні підстави для висновку, що позивач набула право користування земельною ділянкою у зв`язку із переходом права власності на нежитлову споруду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 02 грудня 2010 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Лещенко Л.В., зареєстрований в реєстрі за №3157, згідно умов якого остання отримала у власність нежитлову будівлю що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці, площею 0,6000га, кадастровий номер 6321782700:01:000:0660.

Згідно довідки начальника управління Держкомзему у Зміївському районі Харківської області від 01 грудня 2010 року та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для обслуговування нежитлових приміщень, користувачем земельної ділянки площею 0,6га., кадастровий номер 6321782700:01:000:0660 для обслуговування нежитлових приміщень на території Лиманської сільської ради Зміївського району є ОСОБА_4 (т.1 а.с.44).

Розпорядженням Зміївської районної державної адміністрації №63 від 02 лютого 2012 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,60га, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Лиманської сільської ради для обслуговування нежитлової будівлі; у місячний термін з дня прийняття розпорядження звернутись до організації, яка має відповідний дозвіл (ліцензію) для укладення договору на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проектом відведення визначити наявність на земельній ділянці сторонніх землекористувачів, обтяжень та сервітутів; визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 30 вересня 2008 року №801 «Про надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» (т. 1 а.с.54-55).

29 лютого 2012 року ОСОБА_1 уклала договір №6 із СПДФО ОСОБА_6 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель (т.І, а.с.56).

16 червня 2017 року листом СПДФО ОСОБА_6 , ОСОБА_1 повідомлена про неможливість завершення робіт із землеустрою по розробці проекту щодо відведення земельної ділянки, площею 0,6000га, з підстав передання в приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки кадастровий номер 6321782700:01:000:1268, яка накладається навколо нежитлової будівлі, що належить ОСОБА_1 і на місцевості з 0,6000га, залишилось орієнтовно 0,1550га. (т.1, а.с.57-59).

06 жовтня 2015 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №2356-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Лиман Лиманської сільської ради, орієнтовним розміром 2,0000 га., за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення. (т.1, а.с.71-72).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4751-СГ від 23 грудня 2015 року затверджено «Проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки» та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства (т.1, а.с.74-75).

13 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В., реєстр 1739. Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. (т.1, а.с.205).

У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу позову посилається на те, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 02 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №3157, на праві приватної власності належить нежитлова будівля складу - дробілки, літ. А та замощення №1 по АДРЕСА_1 , які розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 6321782700:01:000:0660. На момент укладання зазначеного договору земельна ділянка, на якій розміщена нежитлова будівля та замощення №1, перебувала у користуванні попереднього власника ОСОБА_4 . Вважає, що оскільки вона набула право власності на нежитлову будівлю складу - дробілки, літ. А та замощення №1, до неї також перейшло право користування зазначеною земельною ділянкою, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Враховуючи те, що частина земельної ділянки кадастровий номер 6321782700:01:000:1268, яка була передана у власність ОСОБА_2 та у подальшому відчужена ОСОБА_3 , накладається на земельну ділянку кадастровий номер 6321782700:01:000:0660, що підтверджується висновком експертизи, вона вважає, що Наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4751-СГ від 23 грудня 2015 року затверджено «Проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки» порушує її права, як власника нежитлової будівлі, а тому підлягає визнанню недійсним. Оскільки, ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку із порушенням встановленого законом порядку, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13 вересня 2017 року також підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація прав на земельну ділянку та державна реєстрація земельної ділянки підлягає скасуванню.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 2 ст.19 Конституції України також передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).

Згідно ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до вимог частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до положень частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частини перша, друга, четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що «чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів ОСОБА_7 (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності».

Матеріали справи свідчать, що 02 грудня 2010 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Лещенко Л.В., зареєстрований в реєстрі за №3157.

Згідно п.1 договору продавець передає у власність покупця, покупець приймає у власність нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та сплачує за неї грошову суму на умовах цього договору.

На земельній ділянці, площею 0,6000га, кадастровий номер 6321782700:01:000:0660, розташована нежитлова будівля (склад дробілка) з цегли, зазначена в плані під літ. «А-1», загальною площею 243,40кв.м; замощення №1.

Відповідно до п.2 цього договору вищезазначене майно, що відчужується за цим договором, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 23 травня 2008 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В. за реєстровим №1505, зареєстрованого 27 травня 2008 року в КП «Зміївсььке БТІ» в книзі: 2н, номер запису: 178, реєстраційний номер: 23095526 (т.І, а.с.33-38).

Що стосується замощення №1, яке розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 6321782700:01:000:0660, то із змісту договору купівлі-продажу від 02 грудня 2010 року не вбачається, що воно було предметом зазначеного договору купівлі-продажу. У договорі лише констатовано, що на спірній земельній ділянці знаходиться замощення.

Посилання ОСОБА_1 на довідку начальника управління Держкомзему у Зміївському районі Харківської області від 01 грудня 2010 року, згідно якої попереднім користувачем земельної ділянки площею 6,000га, кадастровий номер 6321782700:01:000:0660 для обслуговування нежитлових приміщень на території Лиманської сільської ради Зміївського району був ОСОБА_4 , а отже до неї перейшло право користування цією земельною ділянкою на цих же умовах колегією суддів не приймаються.

Дійсно, згідно довідки начальника управління Держкомзему у Зміївському районі Харківської області від 01 грудня 2010 року та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для обслуговування нежитлових приміщень, користувачем земельної ділянки площею 6,000га, кадастровий номер 6321782700:01:000:0660 для обслуговування нежитлових приміщень на території Лиманської сільської ради Зміївського району є ОСОБА_4 (т.1, а.с.44).

Разом з тим, закон встановлює вичерпний перелік підстав набуття права власності та права користування земельною ділянкою. Зазначена довідка не відноситься до документів, які посвідчують таке право. Державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 6321782700:01:000:0660 у Державному земельному кадастрі відсутня.

Доводи позивачки про те, що в Державному земельному кадастрі відсутня державна реєстрація земельної ділянки, площею 0,6000га, з кадастровим номером 6321782700:01:000:0660, що на її думку пов`язано зі змінами в функціонуванні ДЗК у період з 2010-2015 років або ж внаслідок умисного знищення відомостей про земельну ділянку при відведенні земельної ділянки ОСОБА_2 колегію не приймаються, оскільки підстав її набуття ОСОБА_4 суду не надано.

Отже, матеріали справи не містять достатньо доказів, які б надавали підстави поза розумним сумнівом вважати, що спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку була надана та перебувала у правомірному користуванні ОСОБА_4 та таке право набула і ОСОБА_1 .

Що стосується прийняття Зміївською районною державною адміністрацією розпорядженням №63 від 02 лютого 2012 року «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду», то колегія суддів звертає увагу на те, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Великої Падати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) виклала правовий висновок про те, що … [відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Як вбачається із Розпорядження Зміївської районної державної адміністрації №63 від 02 лютого 2012 року «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» ОСОБА_1 повинна була у місячний терімн з дня прийняття розпорядження звернутись до організації, яка має відповідний дозвіл (ліцензію), для укладання договору на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати розроблений проект у визначеному законодавством порядку до районної державної адміністрації для погодження комісією з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у Зміївському районі.

Як свідчать матеріали справи 29 лютого 2012 року ОСОБА_1 уклала договір №6 із СПДФО ОСОБА_6 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель.

02 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася із листом до СПДФО ОСОБА_6 щодо надання їй інформації відносно проведеної роботи за зазначеним договором.

16 червня 2017 року листом СПДФО ОСОБА_6 було повідомлено ОСОБА_1 про неможливість завершення робіт із землеустрою по розробці проекту щодо відведення земельної ділянки, площею 0,6000га, з підстав передання в приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки кадастровий номер 6321782700:01:000:1268, яка накладається навколо нежитлової будівлі, що належить ОСОБА_1 і на місцевості з 0,6000га, залишилось орієнтовно 0,1550га.

Таким чином, викладене свідчить, що ОСОБА_1 більш ніж 5 років з моменту укладання вказаного договору, не цікавилася ходом розроблення проекту із землеутрою та зволікала його розробкою.

За таких обставин, доводи ОСОБА_1 про те, що накладенням земельної ділянки кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 на замощення №1, яке розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 6321782700:01:000:0660, порушуються її права як власника є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Що стосується доводів позивачки, що в акті погодження меж земельної ділянки відсутній її підпис, фактично не має погодження меж даної земельної ділянки з усіма суміжними власниками (користувачами), в тому числі із нею, то колегія суддів зазначає наступне.

Погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст.198 Земельного кодексу України при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Інші норми законодавства погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками не передбачають.

Однак, ст.198 ЗК України (в редакції станом, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) не містить обов`язкових вимог щодо погодження меж з суміжними землевласниками, а таке погодження при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, здійснюється з метою вірного визначення меж земельної ділянки, а не виявлення обмежень у можливості її використання, в тому числі з боку суміжних землекористувачів (землевласників).

Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року прийнято постанову у справі №681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

З урахуванням наведеного не підписання позивачем акту погодження меж земельної ділянки, навіть при відсутності належного повідомлення останнього про час проведення зазначених робіт, при не доведенні ним порушення його прав, не є підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4751-СГ від 23 грудня 2015 року затверджено «Проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки» та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства (т.1, а.с.74-75).

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №21030 від 27 грудня 2022 року, проведеної за клопотання представника позивача ОСОБА_8 , земельна ділянка площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 накладається на замощення №1 за адресою АДРЕСА_1 . Площа складає 0,0199га. (199 м2). Наданий на дослідження, розроблений ФОП ОСОБА_5 «Проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 » станом на 23 грудня 2015 року не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним актам з питань землеустрою та землекористування за складом, змістом та правилами оформлення, а саме вимогам статті 184 Земельного кодексу України, статтям 28,29,50 ЗУ «Про Землеустрій», Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Документація із землеустрою затверджена відповідно до вимог земельного законодавства (т.2 а.с.93-110).

Між тим, самі по собі недоліки проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , не є підставою для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки порушень її прав судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, вірним є висновок суду першої інстанції про недоведеність порушення прав позивача, а відповідно про відсутність підстав для визання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4751-СГ від 23 грудня 2015 року про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки, площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 у власність ОСОБА_2 .

Докази, на які посилається позивач, як на підставу підтвердження своїх позовних вимог, не є беззаперечними та такими, що підтверджують вказані обставини.

Оскільки позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасування державну реєстрації прав, які внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, реєстраційний номер 858778763217 та скасування державну реєстрацію земельної ділянки, площею 2,0000га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, яка внесена до Державного земельного кадастру 14 грудня 2015 року відділом Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області є похідними, тому вони також не підлягають задоволенню.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суд, яке ухвалене з дотримання вимог закону.

Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зміївськогорайонного судуХарківської областівід 10травня 2023року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 січня 2024 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова