Рішення

від 23.01.2024 по справі 910/14846/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2024Справа № 910/14846/23Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України

до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів

про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою як майном

При секретарю судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Циктич Олена Олександрівна - представник за ордером серія АН №1252507 від 18.09.2023;

від відповідача: Сергієнко Ірина Михайлівна - представник за довіреністю від 26.09.2023;

від третьої особи: не з`явився.

встановив :

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою як майном, а саме: зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів знести самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: бокси для автомобілів літ. Д-1 та літ. Г-1 розташовані за адресою м. Київ, вул. Донецька, 20 на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:72:045:0004, яка належить Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України, за рахунок відповідача з проведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 24.10.2023.

02.10.2023 через систему "Електронний суд" від Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів надійшла заява про вступ у справу як третьої особи.

11.10.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

24.10.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 заяву Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів про вступ у справу як третьої особи задоволено. Залучено Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (03151, місто Київ, вулиця Донецька, будинок 30; ідентифікаційний код 19024865) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Відкладено підготовче засідання на 21.11.2023.

07.11.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від третьої особи надійшли пояснення щодо позову або відзиву.

10.11.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшли заперечення (на відповідь на відзив).

В судовому засіданні 21.11.2023 протокольною ухвалою суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 12.12.2023.

12.12.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшли пояснення позивача (у відповідь на пояснення третьої особи).

В судовому засіданні 12.12.2023 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 23.01.2024.

13.12.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від третьої особи надійшли заперечення на клопотання (заяву) в якій просив суд не приймати до розгляду докази, подані позивачем разом із поясненнями від 11.12.2023 року, а саме: «акт про підтвердження факту розташування гаражних боксів літ Г-1, Д01 на земельній ділянці, яка перебуває на балансі заява Інституту ветеринарної медицини» від 05.12.2023 року, лист від Міністерства юстиції України від 07.11.2023 року щодо розгляду скарги на рішення державного реєстратора.

19.01.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшло клопотання в якому просив суд долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують витрати позивача на правову допомогу у розмірі 20 000.00 грн. та врахувати їх при прийнятті рішення. Долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують анулювання рішень державного реєстратора від 03.10.2023 №69574577, 69572474.

В судове засідання 23.01.2024 представник третьої особи не з`явився/, про поважні причини неявки не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 23.01.2024 представник позивав просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що у 1977 році Радою Міністрів Української РСР (постанова від 04.07.1997 № 351) перетворено Київський філіал Українського науково-дослідного інституту експериментальної ветеринарії Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук в Український науково-дослідний ветеринарний інститут.

У 1990 році Український науково-дослідний ветеринарний інститут перейшов з підпорядкування Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук в підпорядкування Української академії аграрних наук (наказ Всесоюзної академії сільськогосподарських наук № 237 від 29.12.1990).

Наказом Української академії аграрних наук № 100 від 14.04.1992 Український науково-дослідний ветеринарний інститут перейменовано у Інститут ветеринарної медицини Української академії аграрних наук.

На підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 43/1253 Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 080661. За цим актом Інститут ветеринарної медицини Української академії аграрних наук є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,9798 га, що розташована на вул. Донецькій, 30 у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:72:045:0004. Земельна ділянка надана для експлуатації та обслуговування будівель і споруд лабораторного корпусу. Цей акт видано 04.11.2004.

У зв`язку з перейменуванням у 2010 році Української академії аграрних наук в Національну академію аграрних наук України (Указ Президента України № 8/2010 від 06.01.2010) назву Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук змінено на Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних України.

Як зазначено позивачем, на земельній ділянці на вул. Донецькій, 30 у м. Києві, кадастровий номер 8 000 000 000:72:045:0004, землекористувачем якої є позивач, розташовані два гаражі, кожен з яких (літ. Д-1 та літ. Г-1) площею 19,4 кв.м., що підтверджується листом Державного науково-контрольного інституту біології та штамів мікроорганізмів №1 від 04.01.2022 року та доданими до нього витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна та технічними паспортами на бокси для автомобілей.

Відповідно до технічних паспортів, складених 05.11.2018 техніком з інвентаризації нерухомого майна за замовленням Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів, гаражі збудовані у 1990 році. При складанні технічних паспортів не надано документів про введення їх в експлуатацію.

Згідно з листом №1 від 04.01.2022 року гаражі з 1995 року обліковуються Державним науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів як основні засоби і він є їх балансоутримувачем.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, наданого Фондом державного майна України, бокси для автомобілів літ. Д-1 та літ. Г-1 за адресою: вул. Донецькій, 30 у м. Києві, є державним майном, суб`єктом управління, який здійснює управління майном (гаражами), є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів - відповідача, балансоутримувачем цього державного майна є Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів.

У зв`язку з чим, позивач просить суд зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів знести самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: бокси для автомобілів літ. Д-1 та літ. Г-1 розташовані за адресою м. Київ, вул. Донецька, 20 на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:72:045:0004, яка належить Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України, за рахунок відповідача з проведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Право користування земельною ділянкою є речовим правом на чуже майно, яке підлягає захисту на рівні права власності (статті 395, 396 ЦК України).

Порушення права власності, яке не пов`язано з невиконанням зобов`язань, є порушенням права власності як абсолютного права, захист якого здійснюється речово-правовими заходами, до яких належить позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних з володінням (негаторний позов).

З огляду на викладене, вимога про знесення майна як самочинно збудованого є вимогою користувача земельної ділянки про усунення перешкод у здійсненні ним права користування цієї ділянкою як майном. Внаслідок знесення майна, яке є нерухомим, останнє перестане існувати як об`єкт цивільних прав, тобто перестане бути об`єктом, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

З наявних в матеріалах справи технічних паспортів на гараж літ. Д-1 та на гараж літ. Г-1, виготовлених на замовлення Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів вбачається, що вказані гаражі збудовані в 1990 році.

Згідно з інвентарною карткою № 207 групового обліку основних засобів за номенклатурним номером 207 вказані гаражні бокси для автомобілів обліковуються на балансі Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів з 1995 року та зазначений інститут є їх балансоутримувачем.

Відповідно до наказу Міністерства агропромислового комплексу №44 від 12.02.1998 року Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів було створено 1998 року на базі Київського філіалу Державного науково-дослідного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок на основі госпрозрахунку з наданням статуту юридичної особи в межах наявної чисельності правників філіалу.

Вищезазначені гаражі до 1998 року обліковувались саме за Київським філіалом Державного науково-дослідного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок і після створення Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів обліковувались на його балансі, що підтверджується інвентарною карткою основних засобів.

У той же час, земельну ділянку, користувачем якої є позивач, йому було надано у користування в 2004 році на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 року №43/1253, тобто після будівництва вищезазначених гаражів та їх передачі на баланс Державному науково-контрольному інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів.

Пунктом 12 рішення Київської міської ради від 12.02.2004 року №43/1253 встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою оформлюється за позивачем за умови виконання ним п.12.1 цього рішення, а саме: повинен забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки.

Судом взято до уваги, що за адресою: м. Київ, вул. Донецька, 30 розташовано три земельні ділянки, а саме:

8000000000:72:045:0004 право постійного користування надано Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України;

8000000000:72:045:0014 право постійного користування надано Державному науково-дослідному інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи;

8000000000:72:045:0012 право постійного користування надано Державному науково-контрольному інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів.

В наданих технічних паспортах на гараж літ. Д-1 та літ. Г-1 зазначено, що вони розташовані за адресою: місто Київ, вул. Донецька, 30 . Будь-яке посилання на конкретну земельну ділянку (з зазначенням її кадастрового номеру) не містять.

Також, у витязі з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна зазначено, що гаражі наземні (бокс для автомобілів літ. Д-1 та бокс для автомобілів Г-1) знаходять за адресою: місто Київ, вул. Донецька, 30 , без прив`язки до конкретної земельної ділянки.

Так, на підтвердження знаходження гаражів на земельній ділянці 8000000000:72:045:0004, загальною площею, що належить на праві постійного користування Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України та розташована за адресою: м. Київ, вул.. Донецька, 30 позивачем надано акт при виявлення незаконної забудови на земельній ділянці, яка перебуває на балансі Інституту ветеринарної медицини НААН від 24.11.2021, який складений постійною діючою інвентаризаційною комісією Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України.

Суд зазначає, що для підтвердження факту розташування будівлі на певній земельній ділянці з конкретними координатами у просторі видається землевпорядною організацією або сертифікованим землевпорядником, особу якого внесено до реєстру Держгеокадастру України. Землевпорядник на місцевості ідентифікує координати периметру об`єктів нерухомості та проводить аналіз даних Земельного кадастру для надання чіткої відповіді: де саме розташована будівля, який статус має земельна ділянка під нею.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні докази того, що гаражі знаходяться на земельній ділянці наданій позивачу у користування.

Відповідно до ч. 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що будівництво гаражів здійснено відповідачем, тому позовні вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ч.1 ст. 79, ст.ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 01.02.2024 року.

Суддя С. М. Мудрий