Постанова

від 26.09.2024 по справі 910/14846/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2024 р. Справа№ 910/14846/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Циктич О.О., адвокат,

від відповідача: Сергієнко І.М., самопредставництво,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 (повний текст складено 01.02.2024)

у справі № 910/14846/23 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України

до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів

про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою як майном,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У вересні 2023 року Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут ветеринарної медицини НААН, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба, відповідач) про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою як майном, а саме: зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів знести самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: бокси для автомобілів літ. Д-1 та літ. Г-1 розташовані за адресою м. Київ, вул. Донецька, 30 на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:72:045:0004, яка належить Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України, за рахунок відповідача з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Донецька, 30, кадастровий номер 8000000000:72:045:0004, постійним землекористувачем якої є позивач, розташовані два гаражі (літ. Д-1 та літ. Г-1), кожен з яких площею 19,4 кв. м, які є державним майном, суб`єктом управління якими є відповідач, а балансоутримувачем - Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штампів мікроорганізмів. Посилаючись на норми статей 152 Земельного кодексу України, статей 391, 376 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод у здійсненні користування земельною ділянкою шляхом знесення вказаних гаражів як самочинно збудованих за рахунок відповідача з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штампів мікроорганізмів (далі - Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штампів мікроорганізмів, третя особа).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі №910/14846/23 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що спірні гаражі знаходяться на земельній ділянці, наданій позивачу в користування, а також будь-які докази того, що будівництво гаражів здійснено саме відповідачем.

Так, дослідженням наданого позивачем Акта про виявлення незаконної забудови на земельній ділянці, яка перебуває на балансі Інституту ветеринарної медицини НААН, складений 24.11.2021 постійно діючою інвентаризаційною комісією позивача, суд першої інстанції встановив, що він не підтверджує факту розташування спірних гаражів на певній земельній ділянці з конкретними координатами у просторі, оскільки це може бути здійснено землевпорядною організацією або сертифікованим землевпорядником, особу якого внесено до реєстру Держгеокадастру України, які на місцевості ідентифікують координати периметру об`єктів нерухомості та проводять аналіз даних Земельного кадастру для надання чіткої відповіді: де саме розташована будівля, який статус має земельна ділянка під нею.

Крім того, судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів встановлено, що спірні гаражі збудовані у 1990 році, до 1998 року обліковувались за Київським філіалом Державного науково-дослідного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок і після створення на його базі Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів (третя особа) обліковуються на балансі останнього. У той же час, земельну ділянку передано у користування позивачу в 2004 році на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 року №43/1253, тобто після будівництва вищезазначених гаражів та їх передачі на баланс третій особі.

Посилаючись на норму частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції виснував, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що будівництво гаражів здійснено відповідачем, отже позовні вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Інститут ветеринарної медицини НААН 19.02.2024 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі №910/14846/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; вирішити питання судових витрат: стягнути з відповідача судовий збір, витрати на правову допомогу та витрати, пов`язані із залученням спеціаліста (інженера-землевпорядника).

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції не з`ясовані обставини, які мають значення для справи, не повно досліджено та оцінено докази, неправильно застосовані норми матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції:

-неправильно встановлені обставини побудови та обліку гаражних боксів для автомобілів літ. Д-1 та літ. Г-1 по вул. Донецькій, 30, так як відповідачем та третьою особою не надано первинних документів, підтверджуючі ці обставини;

-неправильно застосовано пункт 12 рішення Київської міської ради від 12.02.2004 №43/1253 про необхідність забезпечення доступу до інженерних мереж та споруд, оскільки дія цього пункту не поширюється на гаражі, які належать до будівель, а не інженерних споруд за вимогами Державного класифікатора будівель іта споруд, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507 (чинний станом на 2004 рік);

-необґрунтовано відмовлено у прийнятті доказів, які підтверджують факти розташування незаконно збудованих гаражів саме на земельній ділянці позивача, та не враховано докази, що мають значення для справи;

-неправильно застосовано норми матеріального права про самочинне будівництво та не враховано висновки постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014;

-не надано оцінки доказам, що мають значення для справи, а саме щодо скасування Міністерством юстиції України відомостей Державного реєстру речових прав (рішень державного реєстратора від 03.10.2023 за № 69574577 та № 69572475).

Також в апеляційній скарзі позивачем заявлено клопотання про прийняття до розгляду, дослідження та врахування при вирішенні справи додаткового доказу - Технічного звіту по виконанню геодезичних робіт по об`єкту Інституту ветеринарної медицини НААН, що складений інженером-землевпорядником Савчуком М.В.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2024 справу № 910/14846/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді- доповідача) Кравчука Г.А, суддів Тарасенко К.В. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14846/23; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Інституту ветеринарної медицини НААН на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі № 910/14846/23 до надходження до суду матеріалів справи.

29.02.2024 матеріали справи № 910/14846/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Кравчука Г.А. у відпустці з 26.02.2024 по 08.03.2024 включно, тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кравчука Г.А. з 09.03.2024 по 18.03.2024 включно, процесуальні дії у справі не здійснювались.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Інституту ветеринарної медицини НААН на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі № 910/14846/23, розгляд справи призначено на 14.05.2024 о 14 год 00 хв, запропоновано учасникам справи вчинити певні процесуальні дії у встановлений судом строк.

У судовому засіданні, яке відбувалося 14.05.2024, 02.07.2024 та 17.09.2024 колегією суддів оголошено перерву у даній справі до 14 год 40 хв 02.07.2024, 14 год 20 хв 17.09.2024 та 10 год 15 хв 26.09.2024, про що винесено відповідні ухвали з метою повідомлення учасників справи.

Позиції інших учасників справи.

27.03.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Мотивуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що доводи скаржника повністю спростовуються положеннями чинного законодавства, процесуальними документами суду першої інстанції, а також доказами, що є в матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції в процесі вирішення спору у даній справі.

Відповідач наполягає на тому, що:

- спірні гаражі є об`єктами державної власності;

-їх будівництво відбулося до того, як земельну ділянку (за адресою: місто Київ, вулиця Донецька, 30) рішенням Київської міської ради від 12.02.2004 №43/1253 було надано позивачу у постійне користування;

- згідно з інвентарною карткою №207 групового обліку основних засобів зазначені гаражі обліковуються на балансі третьої особи з моменту її створення у 1998 році на базі Київської філії Державного науково-дослідного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок;

- матеріали справи не містять доказів здійснення будівництва вказаних гаражів відповідачем та знаходження їх на земельній ділянці, наданій позивачу у користування.

25.03.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти вимог скаржника, третя особа вказує, що всі аргументи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, оскільки дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку суд правомірно відмовив позивачу у позові.

У поданій 29.03.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду відповіді на відзиви відповідача та третьої особи, позивач вказує на те, що відповідачем відзив на апеляційну скаргу подано з пропущенням встановленого судом строку, тому він має бути залишений без розгляду.

У відповіді на відзив третьої особи, позивач наголошує на його необґрунтованості та спростовує аргументи третьої особи тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні:

-визнав Акт про виявлення незаконної забудови від 24.11.2021 неналежним доказом без посилання на норми матеріального права, вказавши саме на недопустимість цього доказу;

-не оцінив докази, надані сторонами, з точки зору їх вірогідності; позивач надав саме таку кількість доказів, яка є спроможною переважити докази протилежної сторони судового процесу (з урахуванням того, що відповідач і третя особа жодних доказів не надали);

-стверджуючи, що факт розташування гаражів на земельній ділянці позивача не доведений, одночасно зробив інший висновок, яким фактично підтвердив протилежне, а саме, що позивачу земельна ділянка була надана у постійне користування з вже побудованими на ній гаражами.

За інформацією, що міститься в Довідках про доставку електронного листа, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 про відкриття апеляційного провадження у даній справі доставлено до електронних кабінетів відповідача та третьої особи 22.03.2024. Отже, останнім днем для подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до встановленого в ухвалі суду апеляційної інстанції строку (протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали) є 27.03.2024, а відзив на апеляційну скаргу надійшов 25.03.2024. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем та третьою особою відзиви на апеляційну скаргу подані в межах встановленого судом строку, чим спростовуються твердження позивача у відповіді на відзиви.

Заявлені у справі клопотання та результати їх розгляду.

Як вже зазначалось, в апеляційній скарзі позивачем заявлено клопотання про прийняття до розгляду, дослідження та врахування при вирішенні справи додаткового доказу - Технічного звіту по виконанню геодезичних робіт по об`єкту Інституту ветеринарної медицини НААН, що складений інженером-землевпорядником Савчуком М.В.

Мотивуючи зазначене клопотання, позивач вказує, що даний новий доказ ним подається з урахуванням висновків ухваленого у даній справі рішення, з огляду на що ним отримано висновок землевпорядника, який на місцевості ідентифікував координати периметру незаконних гаражів та провів аналіз даних Земельного кадастру.

В обґрунтування поважності причин неподання даного доказу разом із поданням позовної заяви, позивач наводить такі підстави:

-під час спроб досудового врегулювання спору, ані відповідач, ані третя особа не заперечували факт розташування незаконних гаражів саме на земельній ділянці позивача;

- в процесі розгляду судової справи №910/13875/22 з аналогічною позовною вимогою до Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штампів мікроорганізмів (третя особа у даній справі) сторонами визнавався факт розташування гаражів саме на земельній ділянці позивача;

-факт розташування незаконних гаражів на земельній ділянці позивача встановлений рішенням суду у справі №910/13875/22 і відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, на думку позивача, не потребував доведення сам висновком землевпорядника;

-позивачем було подано Акт про виявлення незаконної забудови від 24.11.2021, згідно з яким позивач вважав підтвердженим факт розташування гаражів саме на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:045:0004 з урахуванням викладених вище обставин;

-такі докази не існували на момент подання позовної заяви до суду.

Отже, за твердженням позивача, він з об`єктивних поважних причин не подав і не міг подати цей Технічний звіт разом з поданням позову, а також не міг передбачити необхідності подання такого доказу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив дане клопотання позивача. Так, посилаючись на норми частин 3, 4 статті 13, частини 1 статті 74, частин 2, 4, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач стверджує, що на момент звернення до суду позивач повинен був надати цей доказ, оскільки позовні вимоги він обґрунтовував, зокрема тим, що спірні гаражі розташовані на його земельній ділянці і відповідач порушує його право користування цією земельною ділянкою.

Заперечуючи подане позивачем клопотання про долучення додаткового (нового) доказу, який не досліджувався судом першої інстанції, третя особа просить не приймати його до розгляду, оскільки позивач у своєму клопотанні вказує на існування не об`єктивних, а виключно суб`єктивних причин, з яких він своєчасно не подав цей доказ до суду першої інстанції, а саме: не міг передбачити необхідність подання такого доказу.

Дослідивши матеріали справи у сукупності з доводами учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частини 1, 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на позивача).

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинно містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Така обставина, як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 по справі № 922/393/18; від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19).

Як убачається з матеріалів справи додатковий доказ (Технічний звіт з виконання геодезичних робіт по об`єкту: Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України) копія якого долучено позивачем до апеляційної скарги, складений (створений) інженером -землевпорядником Савчуком М.В. на підставі технічного завдання та договору на виконання робіт №б/н від лютого 2024, тобто після ухвалення оскаржуваного у даній справі рішення, 23.01.2024, що не заперечується позивачем.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що наданий позивачем разом з апеляційною скаргою додатковий доказ не може бути прийнятий до розгляду, оскільки створений після ухвалення рішення у даній справі, тобто не існував на момент вирішення відповідного спору між сторонами у суді першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду у судовому засіданні 26.09.2024 протокольною ухвалою без виходу до нарадчої кімнати відхилила клопотання позивача про прийняття до розгляду, дослідження та врахування при вирішенні справи додаткового доказу.

02.07.2024 від третьої особи через підсистему "Електронний суд" до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про долучення до матеріалів даної справи та врахування при апеляційному розгляді додаткових доказів, якими підтверджується існування спірних гаражних боксів, а саме: технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування від 1997 року та інвентаризаційні описи за 2019, 2018, 2015 роки.

Позивач у поданій до суду апеляційної інстанції 13.09.2024 заяві не заперечив долучення до матеріалів даної справи додаткових доказів. При цьому при вирішенні зазначеного клопотання третьої особи поклався на розсуд суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, розглянувши зазначене клопотання третьої особи у судовому засіданні, яке відбулось 17.09.2024, протокольною ухвалою без виходу до нарадчої кімнати відхилила його, з огляду на приписи частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, за якою третя особа повинна була подати до суду першої інстанції докази разом з поданням письмових пояснень, та у зв`язку з відсутністю обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, що виключає можливість їх прийняття апеляційним господарським судом у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників сторін.

У судове засідання 26.09.2024 з`явилися представники позивача і відповідача.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Третьою особою про поважність причин нез`явлення повноважного представника суд апеляційної інстанції не повідомлено, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду.

Оскільки явка представника третьої особи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника третьої особи.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив та просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, у 1977 році Радою Міністрів Української РСР (постанова від 04.07.1997 № 351) перетворено Київський філіал Українського науково-дослідного інституту експериментальної ветеринарії Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук в Український науково-дослідний ветеринарний інститут.

У 1990 році Український науково-дослідний ветеринарний інститут перейшов з підпорядкування Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук в підпорядкування Української академії аграрних наук (наказ Всесоюзної академії сільськогосподарських наук № 237 від 29.12.1990).

Наказом Української академії аграрних наук № 100 від 14.04.1992 Український науково-дослідний ветеринарний інститут перейменовано у Інститут ветеринарної медицини Української академії аграрних наук.

На підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 43/1253 Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 080661. За цим актом Інститут ветеринарної медицини Української академії аграрних наук є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,9798 га, що розташована на вул. Донецькій, 30 у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:72:045:0004. Земельна ділянка надана для експлуатації та обслуговування будівель і споруд лабораторного корпусу. Цей акт видано 04.11.2004.

У зв`язку з перейменуванням у 2010 році Української академії аграрних наук в Національну академію аграрних наук України (Указ Президента України № 8/2010 від 06.01.2010) назву Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук змінено на Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних України.

Як зазначено позивачем, на земельній ділянці на вул. Донецькій, 30 у м. Києві, кадастровий номер 8 000 000 000:72:045:0004, землекористувачем якої є позивач, розташовані два гаражі, кожен з яких (літ. Д-1 та літ. Г-1) площею 19,4 кв.м., що підтверджується листом Державного науково-контрольного інституту біології та штамів мікроорганізмів №1 від 04.01.2022 та доданими до нього витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна та технічними паспортами на бокси для автомобілей.

Відповідно до технічних паспортів, складених 05.11.2018 техніком з інвентаризації нерухомого майна за замовленням Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів, гаражі збудовані у 1990 році. При складанні технічних паспортів не надано документів про введення їх в експлуатацію.

Згідно з листом №1 від 04.01.2022 гаражі з 1995 року обліковуються Державним науково-контрольним інститутом біотехнології і штамів мікроорганізмів як основні засоби і він є їх балансоутримувачем.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, наданого Фондом державного майна України, бокси для автомобілів літ. Д-1 та літ. Г-1 за адресою: вул. Донецькій, 30 у м. Києві, є державним майном, суб`єктом управління, який здійснює управління майном (гаражами), є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (відповідач), балансоутримувачем цього державного майна є Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (третя особа).

Зважаючи на те, що весь обсяг повноважень з володіння, користування і розпорядження щодо спірних гаражів здійснює саме Держпродспоживслужба як суб`єкт управління об`єктами державної власності, з метою усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:045:0004 шляхом знесення за рахунок власника виявлених незаконно збудованих гаражів, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Водночас позивач зазначив про те, що вже звертався до господарського суду з позовом про знесення самочинно збудованого нерухомого майна (гаражів літ. Д-1 та діт. Г-1 площею 19,4 кв.м кожен) до балансоутримувача - Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штампів мікроорганізмів (справа №910/13875/22).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 у справі №910/13875/22 відмовлено Інституту ветеринарної медицини НААН у задоволенні позову до Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штампів мікроорганізмів.

Зазначене рішення мотивоване тим, що Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів є неналежним відповідачем за вимогою про знесення гаражів, право державної власності на які від імені держави здійснює Держпродспоживслужба.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка за адресою вул. Донецька, 30 у Солом`янському районі міста Києва загальною площею 0,09798 га перебуває у комунальній власності, право розпорядження якої належить Київській міській раді та передана на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 №43/1253 у постійне користування Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук України (перейменовано в Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України) з 04.11.2004, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 9080661 від 04.11.2004, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №06-9-00012 (далі - Державний акт від 04.11.2004), Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.03.2018, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 27.08.2018 за індексним номером 135530336.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).

За приписами статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктами "б", "д" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15.

Як стверджував позивач у заявленому позові, належне йому право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:045:0004, яка розташована за адресою: вул. Донецька, 30 у місті Києві, загальною площею 0,09798 га, порушується відповідачем шляхом здійснення на ній самочинного будівництва двох гаражів, кожен з яких (літ. Д-1 та літ. Г-1) площею 19,4 кв.м, що підтверджується листом Державного науково-контрольного інституту біології та штамів мікроорганізмів №1 від 04.01.2022 та доданими до нього витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна та технічними паспортами на бокси для автомобілей.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з тим, що знаходження на земельній ділянці одного власника чи землекористувача об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника (користувача) землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник (користувач) землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином у своїй господарській діяльності.

Отже, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки.

Досліджуючи документи, якими за твердженням позивача як у позові, так і в апеляційній скарзі, підтверджується факт знаходження спірних гаражів на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні останнього, судом апеляційної інстанції встановлено, що в листі №1 від 04.01.2022 (копія якого наявна в матеріалах справи, том 1, а. с. 36) третя особа у відповідь на адвокатський запит №165-В3 від 01.12.2021 повідомила про те, що на балансі установи за адресою: 03151, м. Київ, вул. Донецька, 30, обліковується два бокси для автомобілей, бокси побудовані та використовуються Інститутом з 1995 року.

З відомостей Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа ФДМУ від 30.12.2021 №10-15-31031), копія якого міститься в матеріалах справи (том 1, а. с. 37), убачається, що державне майно: гаражі наземні, а саме бокси для автомобілей, літ. Д-1 та літ. Г-1, площею 19,4 кв. м кожний, місцезнаходження яких м. Київ, вул. Донецька, 30, зареєстровано у Реєстрі на підставі проведеної інвентаризації 01.10.2021 за суб`єктом управління, який здійснює управління майном - Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, балансоутримувачем державного майна є Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів.

Згідно з даними Технічних паспортів на гаражі (літ. Д-1 та літ. Г-1), виготовлених станом на 05.11.2018 за замовленням третьої особи, копії яких наявні у справі (том 1, а. с. 38-48), спірні гаражі мають основну площу 19,4 кв. м на кожний; розташовані за адресою: м. Київ, вул. Донецька, 30; рік побудови - 1990; документ про введення в експлуатацію не наданий.

З наведеного слідує, що жоден із зазначених документів не містить інформації про розміщення спірних гаражів саме на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

Не містить такої інформації і лист Держпродспоживслужби №21.2-21/2470 від 10.02.2022 (том 1, а. с. 95), на який посилається позивач в апеляційній скарзі.

Отже, доводи позивача про те, що зазначені докази підтверджують факт розташування незаконно збудованих гаражів саме на земельній ділянці, яка перебуває в постійному користуванні позивача, судом апеляційної інстанції відхиляються.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що відсутність в листах №1 від 04.01.2022 та №21.2-21/2470 від 10.02.2022 будь-яких заперечень щодо місцезнаходження спірних гаражів, може свідчити про визнання третьою особою та відповідачем відповідно факту розташування цих гаражів саме на земельній ділянці позивача.

У змісті вказаних листів третьою особою та відповідачем повідомляються та підтверджуються обставини перебування нерухомого майна, що розташоване за адресою: вул. Донецька, 30, м. Київ, на обліку у третьої особи, як балансоутримувача, та належність його до сфери управління відповідача.

При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним взяття до уваги судом першої інстанції тієї обставини, що за адресою: м. Київ, вул. Донецька, 30 (місцезнаходження спірних гаражів), розташовано три земельні ділянки, а саме:

8000000000:72:045:0004 право постійного користування надано Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (позивач);

8000000000:72:045:0014 право постійного користування надано Державному науково-дослідному інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи;

8000000000:72:045:0012 право постійного користування надано Державному науково-контрольному інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів (третя особа).

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий позивачем Акт про виявлення незаконної забудови на земельній ділянці, яка перебуває на балансі Інституту ветеринарної медицини НААН, складений 24.11.2021 постійно діючою інвентаризаційною комісією позивача, також не може підтверджувати факт розташування спірних гаражів саме на земельній ділянці позивача.

Оскільки зазначений Акт складено постійно діючою інвентаризаційною комісією, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що він за формою та змістом не відповідає вимогам Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за №1365/26142 (зі змінами станом на момент складання акта), позивачем не надано розпорядчого документа керівника установи про створення цієї інвентаризаційної комісії, інвентаризаційного опису, протоколу інвентаризаційної комісії, затвердженого керівником в установленому Положенням порядку, тощо.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає правомірним наголошення судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що підтвердження факту розташування будівлі на певній земельній ділянці з конкретними координатами у просторі може бути здійснено землевпорядною організацією або сертифікованим землевпорядником, особу якого внесено до реєстру Держгеокадастру України. Землевпорядник на місцевості ідентифікує координати периметру об`єктів нерухомості та проводить аналіз даних Земельного кадастру для надання чіткої відповіді: де саме розташована будівля, який статус має земельна ділянка під нею.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи належних доказів того, що гаражі знаходяться на земельній ділянці наданій позивачу у користування є правильним та не спростований позивачем.

Також матеріалами справи підтверджується, що позивачем не подавалось клопотання про призначення відповідної судової експертизи у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, та для яких необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо встановлення у судовому рішенні у справі №910/13875/22, яке набрало законної сили, факту розташування гаражів на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача, а тому зазначена обставина не потребує доказування при розгляді цієї справи, судом апеляційної інстанції відхиляється з огляду на таке.

За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, частиною 5 цієї статті передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (частина 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Як убачається зі змісту судового рішення від 22.05.2023 у справі №910/13875/22 сторонами спору про знесення самочинно збудованих гаражів для автомобілів, розташованих на земельній ділянці (кадастровий номер 80000000000:72:045:0004), за рахунок відповідача з приведенням земельної ділянки до попереднього стану були Інститут ветеринарної медицини НААН (позивач) та Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (відповідач).

Держпродспоживслужба не була учасником судової справи №910/13875/22 і у даному судовому провадженні не визнає зазначених обставин.

Досліджуючи рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 у справі №910/13875/22, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що в його мотивувальній частині міститься висновок суду про те, що на земельній ділянці на вул. Донецькій, 30 у м. Києві, кадастровий номер 8000000000:72:045:0004, землекористувачем якої є позивач, розташовані два гаражі, кожен з яких (літ. Д-1 та літ. Г-1) площею 19,4 кв.м, який ґрунтуються на тому, що ці обставини визнаються сторонами. При цьому у рішенні не зазначено доказів, які підтверджують визнання сторонами, зокрема відповідачем, цих обставин, з огляду на те, відповідач відзиву не подав, а його представник під час розгляду справи по суті позов відхилив повністю.

Отже, враховуючи положення частин 5, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що судове рішення діє виключно inter partes (лат. між сторонами), суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання позивача на те, що встановленні у судовому рішенні у справі №910/13875/22 обставини у відповідності до вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню у даній справі. Зазначене судове рішення не визначає прав чи обов`язків держави в особі Держпродспоживслужби і за жодних умов не може бути протиставлене їй.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки скаржником не надано належних та допустимих доказів фактичного розташування об`єктів нерухомого майна саме на земельній ділянці з кадастровими номерами 8000000000:72:045:0004, а зазначення у поданих документах адреси їх місцезнаходження, яка відповідає адресі балансоутримувача, а також за якою розташовані інші земельні ділянки, не є підтвердженням обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову Інституту ветеринарної медицини НААН.

Зважаючи на досліджені та встановлені у даній справі обставини, здійснивши їх оцінку у відповідності до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню у зв`язку з її необґрунтованістю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному значенні, а інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Позивачем не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі №910/14846/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі №910/14846/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14846/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

У зв`язку з відрядженням судді Кравчука Г.А. з 12.10.2024 по 20.10.2024 та відпусткою з 21.10.2024 по 25.10.2024, відпусткою судді Тарасенко К.В. з 28.10.2024 по 01.11.2024 та з 04.11.2024 по 08.11.2024, у зв`язку тимчасовою непрацездатністю судді Кравчука Г.А. з 04.11.2024 по 06.12.2024, та відпусткою судді Коробенка Г.П. з 06.12.2024 по 09.12.2024, повний текст постанови складено 10.12.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді К.В. Тарасенко

Г.П. Коробенко