Рішення

від 22.01.2024 по справі 914/2657/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2024 Справа № 914/2657/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, при секретарі Марті Пришляк, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області,

до відповідача 1: Львівської міської ради,

до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «КОЗАНКОР»,

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНС КИЙ БУД»,

про визнання недійсним рішення договору, скасування державної реєстрації прав та повернення земельної ділянки,

представники сторін:

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т.;

від відповідача 1: Ковела М.В.

від відповідача 2: не з?явився;

від відповідача 3: Сучова І.М..

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області до Львівської міської ради Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «КОЗАНКОР», Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНС КИЙ БУД» про визнання недійсним рішення договору, скасування державної реєстрації прав та повернення земельної ділянки. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01.09.2023 справу №914/2657/23 передано на розгляд судді Горецькій З.В.

Ухвалою суду від 05.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 18.12.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення судом 22.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція прокуратури

Прокурор просить визнати недійсним рішення Рясне Руської сільської ради №4384 від 19.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно будівельний кооператив «Козанкор» земельної ділянки» оскільки таке прийнято всупереч ст. 41, 116, 134 ЗК України, ЗУ «Про містобудівну діяльність», а тому відповідно до ст. 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи факт незаконного прийняття рішення №4384 від 19.10.2020, підлягає скасуванню державна реєстрація права власності.

Оскільки спірна земельна ділянка неправомірно вибула з власності територіальної громади у приватну власність і в подальшому передана в оренду за договором від 01.11.2020, то вказаний договір підлягає визнанню недійсним, а проведена державна реєстрація підлягає скасуванню.

Як наслідок, земельну ділянку необхідно повернути територіальній громаді.

Позиція відповідача 1

Львівська міська рада підтримала позовні вимоги з підстав викладених прокуратурою.

Позиція відповідача 2

Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «КОЗАНКОР» у відзиві на позовну заяву вказує на право в порядку ст. 41 ЗК України, за рішенням органу місцевого самоврядування отримати в приватну власніть земельну ділянку для гаражного будівництва у розмірі, що встановлюється відповідно до містобудівної документації, що і має місце за дійсних обставин справи.

Порушення ч. 1 ст. 41 ЗК України не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи та дійсних обставинах.

Позивачем не підтверджено порушення ст. 116, 134 ЗК України та 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Оскільки відповідач 2 правомірно набув у власність земельну ділянку, тому не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання недійсним оскаржуваного рішення та як наслідок не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги.

Одночасно відповідач 2 зазначає, що подав заяву від 11.11.2022 про добровільну відмову в порядку ст. 142 ЗК України від права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:015:0021 та просив укласти договір про передачу права власності на земельну ділянку (договір пожертви). В контексті зазначено відповідач 2 просить закрити провадженню в частини позовних вимог, зокрема в частині скасування права власності на спірну земельну ділянку.

Відповідачем 2 заявлено клопотання про закриття провадження по справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Позиція відповідача 3

Відповідач 3 стверджує, що будь які дії Рясне Руської сільської ради та Львівської міської ради, що не відповідають принципу належного урядування не можуть бути підставою для позбавлення ТОВ «ШАНС КИЙ БУД» права оренди земельної ділянки, крім того право оренди не призводить до виникнення права власності на землю в орендаря. Позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди є передчасною.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

Львівською міською радою беручи до уваги ухвали міської ради від 16.11.2017 № 2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 № 2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 №4968 та від 01.10.2015 № 5143», звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 №1132, 14.02.2019 прийнято ухвалу №4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №2 площею 7,6991 га (кадастровий номер №4610137500:11:015:0010), у тому числі площею 2,2757 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.2).

Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену у пункті зокрема 1.2 цієї ухвали земельну ділянку №2 площею 7,6991 га (кадастровий номер №4610137500:11:015:0010) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:015:0010.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято зокрема земельну ділянку площею 7,6991 га (кадастровий номер № 4610137500:11:015:0010, КВЦПЗ - 16.00).

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності за Львівською обласною державною адміністрацією на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0010.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 № 1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких зокрема земельна ділянка за кадастровим №4610137500:11:015:0010.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність зокрема земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0010, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності.

03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення № 3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим № 4610137500:11:015:0010 площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку № 5 площею 1,1182 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3693 від 28.04.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №5 площею 1,1182 га (№4610137500:11:015:0021).

13.05.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:015:0021.

08.10.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Козанкор» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу земельної ділянки за кадастровим № 4610137500:11:015:0021, площею 1,1182 га для гаражного будівництва.

19.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4384 земельну ділянку площею 1,1182 га (кадастровий №4610137500:11:015:0021), Львівська область, м Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Козанкор» для будівництва та обслуговування гаражів (КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

21.10.2020 зареєстровано право приватної власності ОК «ГБК «Козанкор» на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:015:0021.

Вищевказане підтверджується також інформацією Відділу №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області, наданою листом № 32-13-0.91-1333/15-23 від 03.05.2023.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що 21.10.2022 зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки за ТзОВ «ШАНС КИЙ БУД» на підставі договору оренди землі від 02.11.2020, терміном до 01.11.2030.

Відповідно до інформації Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР наданої у листі № 2401-вих-56819 від 11.05.2023, земельна ділянка з кадастровим № 4610137500:11:015:0021 згідно з генеральним планом міста Львова (основне креслення масштабу 1:10 000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3924, розташована в межах території багатоповерхової житлової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів).

Відповідно до плану зонування території Шевченківського району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим № 4610137500:11:015:0021 розташована в межах функціональної зони Ж - 4 - зони багатоквартирної житлової забудови. Згідно схеми зонування за планувальним регламентом плану зонування території Шевченківського району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI - периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, та поза межами підзон за санітарно-гігієнічним, інженерно-геологічним, історико - архітектурним та природно-заповідним регламентами.

05.12.2022 Відповідачем - 2 через Центр надання адміністративних послуг м. Львова Львівської міської ради подано супровідний лист «Про надання документів» (реєстраційний номер 2-17937-2403), адресованих Управлінню земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради, де серед пакету документів подано також заяву від 11.11.2022, посвідчену О.Я. Біляк, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, та зареєстровану в реєстрі за №1973, якою Відповідач-2 повідомив Львівську міську раду про свою добровільну відмову від права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:015:0021 в порядку ст. 142 Земельного кодексу України та просив укласти договір про передачу права власності на земельну ділянку/договір пожертви.

ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав звернення прокурора з позовом у цій справі суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 зазначає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17). В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України розпорядження землями комунальної власності територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу належать до повноважень сільських, селищних, міських рад. В даному випадку прокуратура подала позов з метою захисту інтересів територіальної громади, представником якої є Львівська міська рада, та яка через оскарження рішення органу місцевого самоврядування (правонаступником якого є Львівська міська рада) не може набувати статусу позивача у цій справі, але яка є уповноваженим органом для здійснення захисту інтересів держави в межах спору про право користування земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.

Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».

Крім цього, як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 911/5201/19 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ", ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення, позов у справі «поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Київраду, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону N 963-IV».

Закон України N 963-IV це Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», відповідно до ст. 1 якого до державного контролю за використанням та охороною земель належать заходи, спрямовані на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Проте, позов у справі, що розглядається, подано прокурором не в межах заходів, які належать до державного контролю за використанням та охороною земель, передбачених в ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а в межах спору про право користування земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення. Тому органи Держгеокадастру згідно з ч. 4 ст. 122 та ст. 15-1 Земельного кодексу України, не уповноважені державою здійснювати захист її інтересів в спорі, що виник внаслідок прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, прокурор у цій справі не виступає як альтернативний суб`єкт звернення до суду, а правомірно та відповідно до закону звернувся в якості позивача з позовною заявою.

З приводу клопотання відповідача 2 про закриття провадження по справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, суд вважає, що подання заяви від 11.11.2022 про відмову від права власності не спростовує факту існування предмета спору в частині вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. В описаній частині позовних вимог існує предмет спору, що є підставою для винесення рішення та відмови в задоволенні клопотання про закриття провадження по справі.

Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

На переконання Позивача, оскаржуване рішення Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4384 від 19.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельного кооперативу «Козанкор» прийняте з порушенням вимог ст.ст. 41, 116, 134 Земельного кодексу України, положень ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв`язку з чим, у відповідності до ст. 152 Земельного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Вказаною нормою права врегульовано наступне:

- гаражно - будівельний кооператив, яким є Відповідач - 2 вправі отримати у приватну власність земельну ділянку;

- ціль - для гаражного будівництва,

- суб`єкт надання - орган місцевого самоврядування,

- підстава - рішення органу місцевого самоврядування, оскаржуване рішення,

- розмір земельної ділянки - встановлюється відповідно до містобудівної документації.

Позивач з посиланням на правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/9373/17 та постанові Верховного суду України від 17.06.2014, вважає, що «документація з землеустрою повинна містити належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі - відсутня, звернення кооперативу та оскаржуване рішення Рясне Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення трьох членів Відповідача 2 умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей. Вказані факти на думку позивача та відповідача 1 стали підставою порушення оспорюваним рішенням ст. 41 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/9373/17 є відмінними від спірних правовідносин, тому не беруться до уваги судом при вирішенні даного спору по суті.

Орган місцевого самоврядування при винесенні рішення діяв відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, а також положень ч.1 ст. 41 Земельного кодексу України.

Спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав сформована із дотриманням вимог чинного законодавства України, а Відповідач 2 є належним суб`єктом, який вправі в порядку ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України, отримати за рішенням органу місцевого самоврядування у приватну власність земельну ділянку для гаражного будівництва у розмірі, що встановлюється відповідно до містобудівної документації, що має місце в межах даної справи.

Факти котрі зазначає позивач в якості таких, що порушують норми ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України не знаходять свого документального підтвердження в матеріалах справ.

Не заслуговують на увагу доводи щодо порушення ст. 24 Закону України «Про містобудівну діяльність», оскільки позивач обмежився лише твердження про таке порушення, не зазначивши в чому воно полягає.

Відповідно ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Пунктом 2 рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 28.04.2020 №3693, на яке покликається Позивач у позові, вирішено зареєструвати право комунальної власності за Рясне-Руською сільською радою, зокрема, на спірну земельну ділянку, а пунктом 3 вказаного рішення - надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для зміни цільового призначення земельної ділянки №5 площею 1,1182 га (4610137500:11:015:0021) розташована Львівська область, місто Львів (територія, що межує із Рясне - Руською сільською радою) з КВЦПЗ 16 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або у користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Виконавчому комітету Рясне-Руської сільської ради замовити у спеціалізованій землевпорядній організації розробку відповідної документації із землеустрою (п. 5 вказаного рішення).

Отже, власником - органом місцевого самоврядування - прийнято відповідне рішення, яке у встановленому законом порядку не скасовано.

Відтак, вказівка в оскаржуваному рішенні на те, що спірна земельна ділянка передається у власність для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування іншим громадянам чи іншим юридичним особам, так, як було вказано у рішенні Львівської міської ради від 14.02.2019 №4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», у розпорядженні Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», у розпорядженні Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» та у рішенні Рясне-Руської сільської ради від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність», без врахування чинного рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 28.04.2020 №3693, не свідчить про незаконність оскаржуваного рішення.

В ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», визначено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, де серед іншого вказано: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки (ч. 8 ст. 24 цього ж закону).

Відомості Державного земельного кадастру, згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр», є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі, зокрема, витягів з Державного земельного кадастру.

Саме витягом з Державного земельного кадастру є належним доказом на підтвердження цільового призначення та категорії спірної земельної ділянки, однак такий в матеріалах справи відсутній. Отже, вказаний факт щодо дійсного цільового призначення та категорії спірної земельної ділянки, згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України, Позивачем належним чином не підтверджений, а тому покликатися на вказане порушення, зважаючи на описані вище обставини, є взаємосуперечливим зі сторони позивача .

Наведеним вище спростовується доводи Позивача про те, що оскаржуване рішення суперечить містобудівній документації м. Львова так, як за Генпланом міста Львова, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, та за планом зонування спірна земельна ділянка знаходиться в межах території міста Львова та відноситься до земель багатоповерхової житлової забудови. Позивач також наполягає, що в межі діючого Генплану села Рясне-Руська Яворівського району Львівської області спірна земельна ділянка не входила, проте доказів на підтвердження цього факту Позивачем не надано, тому цей факт не підтверджений.

Крім того, Позивач помилково припускає, що кількість засновників гаражно будівельного кооперативу є його дійсною кількістю членів. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань містить лише кількість засновників, а не кількість членів кооперативу.

Відповідно до п. 1.2 статуту Відповідача-2, згідно ч. 5 ст. 23 Закону України «Про кооперацію» кооператив створений без мети одержання прибутку. Кооператив, згідно п. 2.1 статуту Відповідача-2, створюється з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб переважно членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Для забезпечення мети кооператив здійснює такі види діяльності, зокрема, будівництво ремонт та експлуатація гаражів, у тому числі і багатоповерхових для зберігання автотранспортних засобів членів кооперативу, будівництво об`єктів обслуговування наземного транспорту (п. 2.2 статуту Відповідача-2).

Згадані вище види діяльності Відповідача-2 узгоджуються з КВЕДами останнього,

вказаними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відображеними у відповідному витягу, що наявний в матеріалах справи. Враховуючи викладене Відповідач-2 вправі відповідно до заявленої мети проводити гаражне будівництва для забезпечення потреб його членів.

Окремо суд звертає увагу на те, що 05.12.2022 Відповідачем -2 через Центр надання

адміністративних послуг м. Львова Львівської міської ради подано супровідний лист «Про надання документів» (реєстраційний номер 2-17937-2403), адресований Управлінню земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради, де серед пакету документів подано також заяву від 11.11.2022 посвідчену О.Я. Біляк, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, та зареєстровану в реєстрі за №1973, якою Відповідач-2 повідомив Львівську міську раду про свою добровільну відмову від права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:015:0021 в порядку ст. 142 Земельного кодексу України та просив укласти договір про передачу права власності на земельну ділянку/договір пожертви.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (п. 2 ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 142 Земельного кодексу України).

Це кореспондується з положенням п. 2 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України, яке передбачає, що право власності припиняється у разі відмови власника від права власності.

Згідно ч. 1 ст. 347 Цивільного кодексу України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру (ч. З ст. 347 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 214 Цивільного кодексу України, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

З наведено вбачається, що Відповідачем-2 вчинено дії, спрямовані на добровільну відмову від права власності на спірну земельну ділянку, така відмова останнім не відкликана. Однак, Львівська міська рада не вважала за можливе скористатись своїм право та відновити, як стверджує прокуратура порушене право територіальної громади.

Водночас, суд звертає увагу, що 01 листопада 2020 року між Обслуговуючим кооперативом «Гаражно-будівельний кооператив «КОЗАНКОР» та ТОВ «ШАНС КИЙ БУД» укладено договір оренди землі, згідно п. 34 якого, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Внесення змін відбувається шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на підставі документів, які посвідчують таку реорганізацію чи зміну/перехід права власності до другої сторони.

Відповідно до ч.6 ст.32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Відповідно до ст. 204 «Презумпція правомірності правочину» ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необгрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч.2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Станом на дату укладення договору - 01 листопада 2020 року - власником земельної ділянки був Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Козанкор», право власності якого було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, були відсутні будь-які арешти, заборони на розпорядження, тощо.

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява №33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява №48939/99, пункт 128, «Меgаdаt.соm S.r.l. проти Молдови», № 21151/04, пункт 72 «Москаль проти Польщі», заява №10373/05 пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» пункт 128 та «Беєлер проти Італії» пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі», заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії», пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, пункт 40, «Трго проти Хорватії», заява №35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі», пункту 69, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії, пункт 38).

Будь-які дії Рясне-Руської сільської ради та Львівської міської ради, що не відповідають вищевказаному принципу належного урядування, не можуть бути підставою для позбавлення ТОВ «ШАНС КИЙ БУД» права оренди земельної ділянки, беручи до уваги також, те що право оренди не призводить до виникнення права власності на землю в орендаря.

При вирішенні позову про визнання недійсним правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

За наведених обставин позивачем не доведено наявність порушення прав територіальної громади шляхом укладення договору оренди та реєстрація права оренди.

Враховуючи вищевикладене, позивач не довів порушення норм ст. ст. 41, 116, 134 Земельного кодексу України та ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Заявлений позов суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закріплене у ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав: людини та основоположних свобод, не відповідає легітимній меті і не спрямований на захист інтересів територіальної громади міста Львова.

Оскільки суд не вбачає підстав для визнання недійсним рішення Рясне Руської сільської ради, суд приходить до об`єктивного висновку, що Відповідач 2 набув право власності на земельну ділянку правомірно, відповідно до норм ст. 328 Цивільного кодексу України. Як наслідок не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволені позову, у відповідності ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору залишаються за позивачем

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 79, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.02.2024.

Суддя Горецька З.В.