Рішення

від 01.02.2024 по справі 201/13961/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №201/13961/23

Провадження № 2/201/1175/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого судді Ткаченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

13.11.2023р. ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди (а.с. № 4-6).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2023р. головуючою у справі визначена суддя Ткаченко Н.В. (а.с. №1-2).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 16.11.2023р. було відкрито провадження по справі та відповідно до положень ч.5 ст.279 ЦПК України призначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. № 18).

28.12.2023р. на адресу суду від позивачки надійшла уточнена позовна заява (а.с. №57-58).

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивачка посилалася на те, що наказом № 2к від 04.01.2021р.була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера у ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» з 06.01.2021р. Також, 04.01.2021р. між ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» (роботодавець) та нею (працівник) був укладений трудовий договір від 04.01.2021р. З 21.05.2023р. за наказом про звільнення з роботи № 15к від 19.05.2023р.вона звільнилась з займаної посади, згідно із п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін. При цьому, між ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» та нею було укладено угоду про припинення (розірвання) трудового договору від 21.05.2023р, згідно із п.2 якої «днем звільнення вважається 21.05.2023р., що є й останнім днем роботи працівника». Разом з тим, при звільненні не була виплачена належна сума заробітної плати та не видано розрахунок заробітної плати за травень 2023р. з зазначенням кожного виду виплат (основна, додаткова заробітна плата, компенсаційні виплати тощо). Позивачка також зазначала, що 31.05.2023р. отримала від товариства на банківську картку 7 000,28 грн. заробітної плати за травень 2023р., у зв`язку з чим заборгованість відповідача по заробітній платі за травень 2023р. за мінусом податків і зборів становила 11 733,80 грн. У подальшому, після звернення до суду з позовом, 07.12.2023р. на свій картковий рахунок вона отримала 11616,46 грн., а 26.12.2023р. 116,17 грн. Таким чином, після звернення до суду нею отримано 11732,63 грн., у зв`язку з чим залишок заборгованості по заробітній платі за травень 2023р. складає 1,17 грн. (11 733,80 грн. 11732,63 грн.), які позивачка просить стягнути з відповідача разом із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні, а саме просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2023р. по 06.12.2023р. у розмірі 59 859,80 грн., виходячи з наступного розрахунку: 418,60 грн. х 143 дні, де: 418,60 грн. це середньоденна заробітна плата, 143 дні кількість робочих днів з 22.05.2023р. по 06.12.2023р. Крім того, просила стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди - 3000 грн.

07.12.2023р.до суду від директора ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» Абрашиної Н.О. в порядку ст. 178 ЦПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх безпідставність та не обґрунтованість, оскільки відповідно до довідки про доходи від 24.08.2023р. №2408-1 сума нарахованої заробітної плати при звільненні за травень 2023р. становила 23272,14 грн., яка була виплачена частинами на картковий рахунок позивачки. Так, 31.05.2023р. на дебетову картку позивачки була перерахована заробітна плата у розмірі 7000,28 грн. за травень 2023р.. Оскільки з 01.06.2023р. картка була відв`язана від зарплатного фонду у зв`язку із звільненням позивачки, був сформований розрахунковий листок по заробітній платі та підготовлені кошти у розмірі 11733,80 грн. для остаточного розрахунку, які можна було отримати згідно зарплатної відомості, однак позивачка за їх отриманням не з`явилась. У зв`язку з небажанням останньої отримати кошти нарочно з підписанням зарплатної відомості, залишок невиплаченої заробітної плати у розмірі 11733,80 грн. направлено на розрахунковий рахунок в АТ «ОТП Банк». Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що підстави для стягнення відсутні, оскільки позивачка вимоги про розрахунок не пред`являла. Отже отриману позовну заяву від 06.12.2023р. товариство розцінило, як пред`явлену вимогу про розрахунок, та одразу 07.12.2023р. перерахувало кошти. Директор товариства просила врахувати ту обставину, що позивачка ухилялася від отримання остаточного розрахунку. Крім того, товариство не завдавало позивачці моральної та психологічної шкоди, так як остання могла у будь-який робочий час з`явитись для отримання залишку коштів, але з її боку цього не було зроблено, тому підстави для виплати моральної шкоди у розмірі 3000 грн. відсутні. На підставі викладеного у задоволенні позову просила відмовити (а.с. №22-27).

21.12.2023р. до суду від позивачки в порядку ст. 179 ЦПК України надійшла відповідь на відзив, по тексту якої остання зазначила, що сума, яка була отримана нею на банківську картку,становить 11616,46грн. Тобто нею отримано суму заборгованості по заробітній платі за травень 2023р. менше на 117,34 грн. (за рахунок комісії банку), ніж належало отримати (11 733,80 грн. 11616,46 грн.).Між тим, за приписами ч.5 ст.24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1095р. №108/95-ВР за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через банки/небанківських надавачів платіжних послуг, які отримали право на відкриття і ведення обслуговування рахунків відповідно доЗакону України«Про платіжні послуги», поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послугза рахунок роботодавця. Тобто законодавець визначив, що власним вільним вибором працівник може отримувати заробітну плату на банківську картку, а всівитрати за супутні банківські послуги покладаються на роботодавця. Таким чином, позивачка, яка завжди одержувала заробітну платню у товаристві на картковий рахунок в АТ «ОТП-Банк», мала отримати на цей картковий рахунок заборгованість по заробітній платі за травень 2023р. у розмірі 11 733,80 грн, а отримала 11616,46 грн. Крім того, відповідачем не доведено наявності підстав ані для відмови позивачці у стягненні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ані д ля їїзменшення (а.с. №34-40).

27.12.2023р.до суду від представника відповідача в порядку ст. 180 ЦПК України надійшли заперечення на відповідь на відзив, по тексту яких зазначено, що перерахування коштів у розмірі 11733,80 грн. здійснювалося через термінал банку та у квитанції від 07.12.2023р. №ТS207847 зазначено, що з суми 5 000 грн. знято комісію банку 100 грн., у зв`язку з чим позивачці було перераховано 4900 грн. З метою уникнення непорозумінь, товариство 26.12.2023р. перерахувало на картковий рахунок позивачки 117,34 грн. (а.с. №44-47).

04.01.2024р. до суду від позивачки надійшли письмові пояснення, в яких остання зазначила, що залишок заборгованості по заробітній платі за травень 2023р. складає 1,17 грн. (11 733,80 грн. 11732,63 грн.), на стягненні яких вона наполягає (а.с. № 61-62).

11.01.2024р. від представника відповідача надійшли письмові пояснення, по тексту яких директор товариства зауважувала на тому, що ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» виконало свої зобов`язання по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 в повному обсязі та не несе відповідальності за зняття банківської комісії у зв`язку із надходженням коштів на картковий рахунок (а.с. № 63).

Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доказам та запереченням відповідача у справі у сукупності з положеннями законодавчих актів, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у періодз 06.01.2021р.до 21.05.2023р.перебувала утрудових відносинахз Товариствомз обмеженоювідповідальністю «ЕКЕЛЕКТРО», що підтверджуєтьсякопією трудовоїкнижки (а.с. №13).

Так, наказом № 2к від 04.01.2021р.позивачка була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера у ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» з 06.01.2021р. (а.с. №8).

Також, 04.01.2021р. між ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» (роботодавець) та ОСОБА_1 (працівник) укладений трудовий договір від 04.01.2021р. (а.с. №9-10).

Згідно наказу про звільнення з роботи № 15к від 19.05.2023р., позивачка звільнилась з займаної посади, згідно із п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін, з 21.05.2023р. (а.с. №12).

Також, між ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» та позивачкою було укладено угоду про припинення (розірвання) трудового договору від 21.05.2023р. (а.с. №11).

Разом з тим, при звільненні товариством не була виплачена належна сума заробітної плати та не видано розрахунок заробітної плати за травень 2023р. з зазначенням кожного виду виплат (основна, додаткова заробітна плата, компенсаційні виплати тощо).

Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Також в ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як вбачається із довідки про доходи від 24.08.2023р. №2408-1 сума нарахованої заробітної плати позивачу при звільненні за травень 2023р. становила 23272,14 грн., з яких відраховано 4 538, 06 грн. податку (а.с. № 14).

Таким чином, суд вважає правильною суму заробітної плати позивачки за травень 2023р. у розмірі 18734, 08 грн.

Судом встановлено, що 31.05.2023р. позивачка отримала від відповідача на банківську картку 7 000,28грн. заробітної плати за травень 2023р., з відрахуванням податків та зборів (а.с. №15).

Таким чином, сума невиплаченої при звільненні заробітної плати за травень 2023р. за мінусом податків і зборів становила 11733,80грн. (18734, 08 грн. 7000, 28 грн. = 11733, 80 грн.).

07.09.2023р. позивачка звернулася до відповідача з вимогою сплатити заборгованість по заробітній платі у розмірі 16 271,86 грн. (а.с. № 16-17), однак відповідачем добровільно заборгованість погашена не була.

Після звернення до суду з позовом, 07.12.2023р. позивачка на свій картковий рахунок отримала 11616,46 грн. З відрахуванням податків та зборів (а.с. №28-29), 26.12.2023р. 116,17 грн. відрахуванням податків та зборів (а.с. №49).

У зв`язку з чим залишок заборгованості по заробітній платі за травень 2023р. складає 1,17 грн. (18734,08грн.-7000,28грн. - 11 616,46 грн. 116, 17 грн. = 1, 17 грн.).

За приписами ч.5 ст.24 Закону України «Про оплату праці», за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через банки/небанківських надавачів платіжних послуг, які отримали право на відкриття і ведення обслуговування рахунків відповідно доЗакону України«Про платіжні послуги», поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послугза рахунок роботодавця.

Отже, працівник може отримувати заробітну плату на банківську картку, а всівитрати за супутні банківські послуги покладаються на роботодавця.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивачки заборгованості за заробітною платою у розмірі 1,17 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості за заробітною платою, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом враховується наступне.

Згідно статті 117КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Середньоденна заробітна плата позивачки відповідно до довідки відповідача становить 418,60 грн.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 22 травня 2023р. і по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, оскільки відповідач так і не провів з позивачкою остаточний розрахунок, середній заробіток має бути розрахований за періодз 22травня 2023р.по 06грудня 2023р. у межах пред`явлених позовних вимог.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 22 травня 2023р. по 06 грудня 2023р. складає: 143 дні х 418,60 грн. = 59 859,60 грн.

Викладені увідзиві напозовну заявутвердження представникавідповідача проте,що ані при звільненні,ані післяпозивачкою будь-якихвимог довідповідача зприводу розрахунку незаявлялось,а вимогипозивачки щодостягнення середньогозаробітку зачас затримки розрахунку при звільненні є безпідставними, судом до уваги не приймаються, оскільки відповідач, як роботодавець, не звільнявся від передбаченого законом обов`язку у день звільнення працівника провести з позивачкою остаточний розрахунок.

Відповідачем при розгляді цієї цивільної справи не доведено, що остаточний розрахунок при звільненні позивачки був проведений не з його вини.

Суд виходить з того, що відповідач 21.05.2023р. достовірно знав про вимогу позивачки щодо її розрахунку при звільненні, оскільки позивачка при звільненні отримала трудову книжку.

Також, частиною першоюстатті 116 КЗпП Українипередбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що підприємство письмово повідомляло позивачку про нараховані суми, належні їй при звільненні.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, обов`язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.

Також суд звертає увагу на те, що сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченаст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У постановівід 26.06.2019р.у справіN761/9584/15-цВеликої ПалатиВерховного Суду, зазначено, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01.04.2020р. у справі N 761/16407/15-ц, від 15.04.2020р. у справі N 331/1863/18, від 18.11.2020р. у справі N 335/4416/18-ц.

Таким чином, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, який до того ж припав на час введення в Україні воєнного стану, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост.117ЦПК України з суми 59859,60грн. до суми невиплаченої при звільненні заробітної плати за травень 2023р. (за мінусом податків і зборів) у розмірі 11 733,80 грн.

За вищезазначеного позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачці спричиненої моральної шкоди у розмірі 3 000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно дост. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачкою в позовній заяві спричинення їй моральної шкоди обґрунтовується тим, що їй були заподіяні моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідність докладати додаткові зусилля для утримання себе та своєї сім`ї, принизило, тобто завдало моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Суд погоджується, що позивачці в результаті несвоєчасного повного розрахунку при звільненні була спричинена моральна шкода, яка виразилась у моральних стражданнях щодо неможливості забезпечення власних необхідних потреб та потреб сім`ї .

Згідно роз`ясненняпостанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 рокупід моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній або юридичній особі незаконним діями, або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість виражених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, зваженості та справедливості.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди, є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України.)

Так, у пункті 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На підставі вищевикладеного та враховуючи ступінь, глибину та тривалість моральних страждань, понесених позивачкою, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 також підлягають частковому задоволенню, оскільки сума, на відшкодуванні якої наполягає позивачка (3000грн.) є завищеною з огляду на те, що реальна заборгованість по заробітній платі за травень 2023р., яка стягується цим рішенням суду, складає 1,17 грн., а заборгованість майже в повному її розмірі була сплачена позивачем добровільно після подачі позову (07.12.2023р. позивачка на свій картковий рахунок отримала 11616,46 грн. (а.с. №28-29), 26.12.2023р. 116,17 грн. - а.с. №49).

Суд вважає, що в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь позивачки слід стягнути 1 000 грн., саме ця сума буде відповідати характеру та тривалості моральних страждань позивачки через невиплату при звільненні в повному обсязі заборгованості по заробітній платі.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно дост. 141 ЦПК України, з урахуванням тих обставин, що позовні вимоги задоволено частково, то з відповідача ТОВ «ЕК ЕЛЕКТРО» на користь позивачки слід стягнути судові витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеній частині вимог.

При подачі позову позивачкою сплачений судовий збір у розмірі 2147грн. 20коп. (по 1073грн.60коп. за двома вимогами майнового характеру середній заробіток та моральна шкода). Разом з тим, судовий збір за вимогами майнового характеру підлягає сплаті у розмірі 1 % від ціни позову, а не за кожну з майнових вимог, а тому позивачка має право подати до суду клопотання про повернення судового збору у розмірі 1073грн.60коп., який було сплачено в більшому розмірі.

Приймаючи до уваги, що вимоги про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди задоволені частково, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір у розмірі 217грн. 48коп. пропорційно до задоволених вимог (12733грн. 80коп. х 10 73грн.60коп. : 62859грн. 80коп. = 217грн.48коп.). За іншу частину позовних вимог, у зв`язку з відмовою в задоволенні частини позовних вимог, судові витрати покладаються на позивачку.

Приймаючи до уваги, що вимоги про стягнення заробітної плати задоволені судом в повному обсязі з урахуванням уточнень позову від 28.12.2023р., з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1073грн. 60коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13, 78-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 1,17 грн.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості за заробітною платою підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» на користь ОСОБА_1 середнійзаробіток за час затримки розрахункупри звільненні у розмірі 11733 грн. 80 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

В задоволенні іншоїчастини позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 217грн. 48коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК ЕЛЕКТРО» на користь держави судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1073грн. 60коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.