Рішення

від 26.01.2024 по справі 567/734/22

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 567/734/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

при секретарі - Клімович О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Острозька міська рада Рівненської області про усунення від права на спадкування,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом в суд до до ОСОБА_2 , третя особа Острозька міська рада Рівненської області про усунення від права на спадкування. Свою заяву аргументує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина.

27.09.2019 року за фактом смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Острозького районного нотаріального округу Тишкун Ж.Я. заведено спадкову справу №184/2019.

За життя, ОСОБА_3 , 11 березня 2011 року, склала заповіт, посвідчений секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, ОСОБА_4 , зареєстровано в реєстрі за №33, згідно з яким заповіла все належне їй рухоме і нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право порівну позивачу і відповідачу.

Під час звернення до приватного нотаріуса Острозького районного нотаріального округу Тишкун Ж.Я. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_3 , позивачу стало відомо, що у Спадковому реєстрі наявні відомості щодо заповіту, виданого ОСОБА_3 від 14.06.2019, посвідченого секретарем виконавчого комітету Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, ОСОБА_5 , зареєстрований в реєстрі за №22, згідно якого все майно ОСОБА_3 , де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповідає лише доньці, ОСОБА_2 .

В подальшому, в ході розгляду Острозьким районним судом Рівненської області справи за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя соба без самостійних вимог щодо предмета спору Острозька міська рада Рівненської області ро визнання заповіту недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування, (справа №567/1508/19) було проведено судову почеркознавчу експертизу, згідно п.2 висновку №1.1-371/20 від 5.10.2020 року якої «Рукописний текст «Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно» та рукописний текст - « ОСОБА_3 » у заповіті від 14.06.2019 року, посвідченому Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, реєстрованому за реєстровим номером 22, виконаний не ОСОБА_3 а іншою особою».

Крім того, зазначає, що керівником науково-дослідної лабораторії дослідження документів та почерку проведено почеркознавче дослідження заповіту від 14.06.2019, посвідченого Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрованого реєстровим номером 22 та складено висновок спеціаліста б/н від 16.09.2021, згідно зновку якого «рукописний запис «Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно» у нотаріально завіреній копії заповіту від 14.09.2019 року, посвідченого Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрованому за реєстровим номером 22, виконано, ймовірно, ОСОБА_2 .»

Вважає, що відповідач - ОСОБА_2 , маючи корисливий умисел, умисно вчинила дії, результатом яких є збільшення її частки у спадщині після смерті їх матері, ОСОБА_3 , у відповідності до вимог Закону, вона має бути усунута як спадкоємець від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Посилаючись на вимоги статей 1216, 1217, 1222,1223 ЦК України зазначає, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Вказує, що статтею 1224 ЦК України встановлено підстави усунення спадкоємців від права на спадкування.

Виходячи з аналізу цієї норми, вказує,що лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного вчинення і, як наслідок, - про усунення падкоємця від права на спадкування. Не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом соби, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, але за умови, що такі діяння сприяли виникненню права на спадкування у них або інших осіб або збільшенню їхньої частки у спадщині.

У вказаному заповіті зазначено, що у зв`язку із хворобою заповідача його складено та посвідчено удома за місцем проживання заповідача, за адресою: АДРЕСА_1 , 14.06.2019 року. Також в ньому зазначено, що заповіт до підписання прочитано уголос заповідачем і власноручно підписано нею у присутності ОСОБА_5 0 09:00 год. 14.06.2019 року.

Вважає,що відповідачмаючи корисливийумисел,умисно вчиниладії,результатом якихє збільшенняїї часткиу спадщиніпісля смертіматері, ОСОБА_3 ,та ОСОБА_2 має бутиусунута якспадкоємець від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Відповідач подала відзив на позовну заяву в якому позов не визнала та зазначає, що свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача, ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина.

27.09.2019 року за фактом смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Острозького районного нотаріального округу Тишкун Ж.Я. заведено спадкову справу №184/2019.

За життя, ОСОБА_3 , 11 березня 2011 року, склала заповіт, посвідчений секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, ОСОБА_4 , зареєстровано в реєстрі за №33, згідно з яким заповіла все належне їй рухоме і нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право порівну, позивачу - ОСОБА_1 (сину ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (доньці ОСОБА_3 ), яка являється рідною сестрою позивача.

Під час звернення до приватного нотаріуса Острозького районного нотаріального округу Тишкун Ж.Я. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_3 , позивачу стало відомо, що у Спадковому реєстрі наявні відомості щодо заповіту, виданого ОСОБА_3 від 14.06.2019 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, Муштук К.С., зареєстрований в реєстрі за №22, згідно якого все майно ОСОБА_3 , де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповідає лише доньці, ОСОБА_2 .

В подальшому в ході розгляду Острозьким районним судом Рівненської області справи за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Острозька міська рада Рівненської області про визнання заповіту недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, (справа №567/1508/19) було проведено судову почеркознавчу експертизу, згідно п.2 висновку №1.1-371/20 від 26.10.2020 року якої «Рукописний текст «Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно» та рукописний текст - « ОСОБА_3 » у заповіті від 14.06.2019 року, посвідченому Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрованому за реєстровим номером 22, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою».

Крім того, керівником науково-дослідної лабораторії дослідження документів та почерку проведено почеркознавче дослідження заповіту від 14.06.2019 року, посвідченого Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрованого за реєстровим номером 22 та складено висновок спеціаліста б/н від 16.09.2021 року, згідно висновку якого «рукописний запис «Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно» у нотаріально завіреній копії заповіту від 14.09.2019 року, посвідченого Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрованому за реєстровим номером 22, виконано, ймовірно, ОСОБА_2 .»

Вважає, що твердження позивача помилкові як і посилання як на докази висновок судової почеркознавчої експертизи №1.1-371/20 від 26.10.2020 року та висновок спеціаліста б/н від 16.09.2021 року, вказуючи, що рукописний текст «Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно» та рукописний текст - « ОСОБА_3 » у заповіті від 14.06.2019 року, посвідченому Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрованому за реєстровим номером 22, виконаний не ОСОБА_3 а іншою особою та рукописний запис «Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно» у нотаріально завіреній копії заповіту від 14.09.2019 року, посвідченого Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрованому за реєстровим номером 22, виконано, ймовірно, ОСОБА_2 .

На думку позивача, відповідач ОСОБА_2 , маючи корисливий умисел, умисно вчинила дії, результатом яких є збільшення її частки у спадщині після смерті їхньої матері, ОСОБА_3 , у відповідності до вимог закону, вона має бути усунута як спадкоємець від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Відповідач зазначає, що під час розгляду Острозьким районним судом Рівненської області цивільної справи №567/1508/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Острозька міська рада Рівненської області про визнання заповіту недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, допитана в якості свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що в 2019 році працювала секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району і на прохання ОСОБА_3 посвідчувала її заповіт (14 червня 2019 року). Зазначена дія вчинялась за місцем проживання ОСОБА_3 , яка надала для неї документи та зазначила суть заповіту, який вона в подальшому надрукувала в приміщенні сільської ради, а ОСОБА_3 підписала його, перед цим прочитавши його текст. При посвідченні заповіту сторонні особи присутні не були. ОСОБА_3 сама підписала заповіт, а напис про те, що заповіт з її слід записано вірно і нею прочитано вчиняла ОСОБА_3 за її допомогою - зокрема вона водила рукою ОСОБА_3 для вчинення цього напису.

Ніяких дій або участі під час складання заповіту від 14 червня 2019 року відповідач не вчиняла, не брала.

Відповідно до заповіту від 11 березня 2011 року, посвідченого Вельбівненською сільською радою Острозького району, ОСОБА_3 все належне їй майно заповіла своєму синові ОСОБА_1 та дочці ОСОБА_2 в рівних частках, а відповідно до заповіту від 14 червня 2019 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Вельбівненської сільської ради Острозького району Муштук К.С., ОСОБА_3 все належне їй майно заповіла ОСОБА_2 .

Позивач звернувся до суду з цим позовом, указуючи на наявність підстав для усунення відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 з підстав, передбачених частиною другою статті 1224 ЦК України.

З огляду на цю норму спадкоємець, маючи корисливий умисел, вчиняє дії, результатом яких є виникнення права на спадкування або збільшення його частки у спадщині. Незважаючи на те, що частина друга цієї статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця у судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного вчинення і, як наслідок, - про усунення спадкоємця від права на спадкування. Не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, але за умови, що такі діяння сприяли виникненню права на спадкування у них або інших осіб або збільшенню їхньої частки у спадщині.

Вважає, що посилання позивача на висновок спеціаліста б/н від 16.09.2021 року, як на доказ, є безпідставним, оскільки такий висновок складено з грубим порушенням вимог глави 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (згідно п. 1.1, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів), що вказує на недопустимість використання його в якості доказу.

Зазначає, що позивач на обґрунтування своїх вимог щодо усунення відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 не надав суду належних і допустимих доказів того, що Відповідач умисно перешкоджала спадкодавцеві скласти новий заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяла виникненню права на спадкування або збільшенню своєї частки у спадщині, тому слід дійти правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Вказує, що частина вимоги позивача про усунення ОСОБА_2 від спадкування за заповітом від 11 березня 2011 року, посвідченим секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, ОСОБА_4 , зареєстрованим в реєстрі за №33, є безпідставною та неспроможною до реалізації, виходячи з такого.

Відповідно до заповіту від 11 березня 2011 року, посвідченого Вельбівненською сільською радою Острозького району, ОСОБА_3 все належне їй майно заповіла своєму синові ОСОБА_1 та дочці ОСОБА_2 в рівних частках, а відповідно до заповіту від 14 червня 2019 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Вельбівненської сільської ради Острозького району Муштук К.С., ОСОБА_3 все належне їй майно заповіла ОСОБА_2 .

Вважає, що позов ОСОБА_1 ґрунтується виключно на суб`єктивних припущеннях останнього та не підтверджується жодними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, то в його задоволенні належить відмовити повністю за недоведеності та понесені судові витрати.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що в 2019 році працювала секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району і на прохання ОСОБА_3 посвідчувала її заповіт (14 червня 2019 року). Зазначена дія вчинялась за місцем проживання ОСОБА_3 , яка надала для неї документи та зазначила суть заповіту, який вона в подальшому надрукувала в приміщенні сільської ради, а ОСОБА_3 підписала його, перед цим прочитавши його текст. При посвідченні заповіту сторонні особи присутні не були. ОСОБА_3 сама підписала заповіт, а напис про те, що заповіт з її слід записано вірно і нею прочитано вчиняла ОСОБА_3 за її допомогою - зокрема вона водила рукою ОСОБА_3 для вчинення цього напису.

Свідок ОСОБА_7 показала, що ОСОБА_3 особисто повідомляла їй про заповіт ОСОБА_3 від 14 червня 2019 року, незадовго після його вчинення .

Спір із прививоду спадкових правовідносин сторін вже неодноразово вирішувався. Рішеннями судів, які набрали законної сили, було встановлено необґрунтованість посилань позивача, щодо визнання недійсним заповіту складеного ОСОБА_3 від 14.09.2019 року, посвідченого Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрованому за реєстровим номером 22.

Суд вислухавшипердставника позивача тапредставника відповідача,свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_5 вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Щодо позовних вимог про усунення від права на спадкування.

Оскільки у цій справі встановлено, що від імені ОСОБА_3 було складено заповіти від 11 березня 2011 року та 14 червня 2019 року, то спадкування після смерті ОСОБА_3 здійснюється за заповітом.

Оскільки ОСОБА_1 є інвалідом II групи за загальним захворюванням, то він в силу вимог статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку незалежно від змісту заповіту.

Вимоги позивача про усунення ОСОБА_2 від спадкування за заповітом від 11 березня 2011 року, посвідченим секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, Галбою І.В., зареєстрованим в реєстрі за №33, є безпідставною та неспроможною до реалізації, виходячи з такого.

За правилами частин першої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Тобто, чинність попереднього заповіту не відновлюється у разі, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за винятком випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю дійсної волі спадкодавця на складання нового заповіту, а отже - презумпцією неспростованої волі та волевиявлення на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.

З викладеного слідує, що заповіт ОСОБА_3 від 14 червня 2019 року скасував попередній її заповіт від 11 березня 2011 року, тому усунути ОСОБА_2 від спадкування за заповітом від 11 березня 2011 року на сьогодні не є можливим.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №676/6852/17 (провадження №61-17477св19), від 02 березня 2020 року у справі №133/1625/18 (провадження №61-1419св20), від 19 лютого 2020 року у справі №205/5168/18 (провадження №61-18878св19), від 19 червня 2019 року у справі №491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

Щодо корисливих дій відповідача при складанні заповіту від 14.09.2019.

Позивач в своїх позовних вимогах неодноразово наголошував, що в ході розгляду Острозьким районним судом Рівненської області справи за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя соба без самостійних вимог щодо предмета спору Острозька міська рада Рівненської області ро визнання заповіту недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, (справа №567/1508/19) було проведено судову почеркознавчу експертизу, згідно п.2 висновку №1.1-371/20 від 5.10.2020 року якої «Рукописний текст «Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно» та рукописний текст - « ОСОБА_3 » у заповіті від 14.06.2019 року, посвідченому Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, реєстрованому за реєстровим номером 22, виконаний не ОСОБА_3 а іншою особою».

Відповідно до постанови Верховного Суду від 15.02.2023 (справа №567/1508/19)- суд зазначав, що "У спірному заповіті міститься рукописний запис: «Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно» і « ОСОБА_3 ».

Відповідно довисновків судовихпочеркознавчих експертиз,предметом дослідженняяких буловстановлення справжностіпідпису спадкодавцята рукописнихзаписів,зазначені записи«Заповіт мноюпрочитано вголоста підписановласноручно»,а такожрукописний текст« ОСОБА_3 »у заповітівід 14червня 2019року виконаніне ОСОБА_3 ,а іншоюособою,в тойчас якпідпис назаповіті вчинено нею.

Разом з тим, встановлено, що секретар сільської ради в судовому засіданні суду пояснила, що ОСОБА_3 сама підписала заповіт, а напис про те, що заповіт з її слів записано вірно і нею прочитано вчиняла ОСОБА_3 за її допомогою - зокрема вона водила рукою ОСОБА_3 для вчинення цього напису.

Згідно постанови Верховного Суду від 15.02.2023 (справа №567/1508/19) - "відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми, змісту та порядку складення, прочитаний заповідачу та ним підписаний, посвідчений повноважною на те особою, яка перевірила із дієздатність спадкодавця і встановила дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті, секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області додержано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовність всіх необхідних у цьому процесі дій, а позивачем не доведено таких порушень такого процесу, які би були наслідком недійсності заповіту.

Доводи касаційної скарги про те, що в заповіті відсутній власноручний запис ОСОБА_8 про те, що заповіт прочитаний нею вголос, колегія суддів відхиляє".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року у справі №342/139/16-ц (провадження №61-21701 сві 8) зазначено, що відсутність рукописного напису особи щодо прочитання та складання заповіту з його слів, на що посилалися заявники у касаційній скарзі, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки позивачем не доведено, що волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належним йому майном не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14-ц (провадження №61-13116св18), про яку зазначав заявник, дійшовши висновку про нікчемність заповіту, виходив з того, що під час вчинення заповіту не дотримано вимог абзацу першого пункту 157 Розділу 17 Інструкції №20/5 (в редакції, чинній на час вчинення спірного заповіту) щодо місця посвідчення заповіту, який передбачав, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Тобто, під час вчинення спірного правочину не дотримано вимог щодо внесення спадкодавцем особисто відповідних відомостей до заповіту перед його підписанням. У заповіті відсутні відомості про вчинення його при свідках з тих підстав, що заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, з дотриманням норми статті 1253 ЦК України.

Також згідно постанови Верховного Суду від 15.02.2023 (справа №567/1508/19) суд зазначав - "відсутні правові підстави вважати, що спадкодавець особисто прочитав зміст спірного правочину та погодився з його змістом, оскільки він не засвідчив ці обставини у тексті заповіту, що підтверджується висновком судового експерта, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія «подібні правовідносини» може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин".

На відміну від справи, на яку вказував заявник, у справі, яка переглядається, суди встановили, що заповіт від 14 червня 2019 року, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області Муштук К.С., відповідає загальним вимогам форми заповіту, складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та особисто підписаний заповідачем.

Враховуючи те, що заповіт посвідчений Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, а не державним нотаріусом, у спірних правовідносинах підлягав застосуванню Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року №3306/5, на відміну від справи №199/10949/14-ц, на яку вказав заявник як на справу у подібних правовідносинах.

Зазначене свідчить про те, що у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14-ц (провадження №61-1311 бсві 8) та усправі, що переглядається відсутня подібність матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

"Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним відсутні".

У вказаному заповіті зазначено, що у зв`язку із хворобою заповідача його складено та посвідчено удома за місцем проживання заповідача, за адресою: АДРЕСА_1 , 14.06.2019 року. Також в ньому зазначено, що заповіт до підписання прочитано уголос заповідачем і власноручно підписано нею у присутності ОСОБА_5 о 09:00 год. 14.06.2019 року.

Представник позивача неодноразово звертався з клопотаннями про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо відміток рукописним текстом "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно», а також рукописний текст « ОСОБА_3 » у заповіті від 14 червня 2019 року виконані не ОСОБА_3 , а вважають що рукописний текст виконаний ОСОБА_2 ухвалами суду від 07.11.22., 01.03.2023, 11.12.2023 в задоволенні клопотання відмовлено з посиланням на те, в провадженні Острозького районного суду Рівненської області перебувала цивільна справа №567/1508/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Острозька міська рада Рівненської області про визнання заповіту недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування. В ході розгляду даної справи було призначено та проведено судову почеркознавчу експертизу та повторну судову почеркознавчу експертизу на вирішення яких, серед іншого, було поставлено питання: рукописні написи у заповіті від 14.06.2019, посвідченому секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області Муштук К.С., зареєстрованому в реєстрі за реєстровим номером 22 "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно" та " ОСОБА_3 " виконано ОСОБА_3 чи іншою особою.

Отже, щодо обставин вчинення написів в заповіті заповідачем, про що просить представник позивача, надано відповідні висновки експертів.

Відповідно до постанови Рівненського апеляційного суду від 06.09.2022, постанови Верховного Суду від 15.02.2023 вбачається, що обставини встановлені даними висновками експертів не були скасовані та не були піддані сумніву щодо порушень процесуальних норм, які регламентують сам порядок призначення й проведення експертизи.

Зазначаючи як доказ висновок спеціаліста б/н від 16.09.2021 року позивач не вказує чому зазначені обставини не були з`ясовані при розгляді цивільної справи №567/1508/19.

Суд зазначає, що посилання позивача на висновок спеціаліста б/н від 16.09.2021 року, як на доказ, є безпідставним, оскільки такий висновок складено з грубим порушенням вимог глави 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (згідно п. 1.1, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів), що вказує на недопустимість використання його в якості доказу.

Інших підстав для призначення експертизи позивачем не надано. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Щодо судових витрат.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Зазначене узгоджується із положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.

Тобто саме заінтересована сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача дотримався порядку подання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу та здійснив це у визначені строки.

Відповідно до наданих доказів вбачається, що 27.07.2022 між ОСОБА_2 та адвокатом Огойко А.А. було укладено договір про надання правничої допомоги.

Згідно з п.3.1.3.2 вказаного договору, розмір гонорару встановлюється у розмірі 1250 грн. за годину. Акт наданих послуг є підтвердженням надання правової допомоги та підставою для сплати гонорару протягом трьох робочих днів з дня його підписання.

Згідно акту приймання-передачі робіт (послуг) від 18.01.2024 вбачається, що замовнику ОСОБА_2 була надана наступна правнича допомога: збирання та аналіз інформації (1250 грн.), складання відзиву 3750грн. та заяви про виклик свідка (321,50 грн.), участь в судових засіданнях (6 засідань - 6982,5 грн.). Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт (послуг) загальна вартість зазначених послуг становить 12250 грн.

Водночас, вивчивши договір про надання правничої допомоги та матеріали справи суд доходить до висновку, що сума судових витрат, заявлених до відшкодування в цій частині, не в повній мірі відповідає умовам договору про надання професійної (правничої) допомоги та не в повній мірі підтверджена відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору представником відповідача було подано відзив на позовну заяву та прийнято участь в 6 судових засіданнях.

Водночас виходячи із змісту вказаного вище договору та додатку до нього, розмір гонорару визначається в залежності від обсягу та складності правничої допомоги, тривалості часу, необхідного для її виконання.

Оскільки представником відповідача в межах умов вказаного договору було вчинено лише підготовку та подання відзиву на позову заяву з клопотаннями, а також участі в 6 судових засіданнях, та не доведено надання всіх передбачених умовами договору послуг та понесення в зв`язку з їх наданням витрат позивачем, то суд приходить до висновку щодо відшкодування підлягають витрати лише в частині підготовки та подання відзиву з додатками та клопотаннями та участь представника відповідача у судових засіданнях.

Окрім того суд вважає, що заявлені до відшкодування додаткові витрати представником позивача на збирання та аналіз інформації (1250 грн.) та складання заяви про виклик свідка (321,50 грн.) охоплюються підготовкою складання відзиву та не передбачають стільки часу та витрат, що зазначені в акті прийому -передачі послуг від 18.01.2024, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.

Отже, до відшкодування на користь відповідача підлягають витрати на надання правничої допомоги у розмірі 10687,5 грн. (6 засідань - 6982,5 грн. за участь в судових засіданнях та 3750 грн. складання відзиву з клопотаннями).

При цьому, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), а також зробила висновок, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Також вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих приписів та встановлених судом обставин справи і досліджених доказів, оскільки судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов"язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви і стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10687,5 грн.

Керуючись ст.81, 141, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Острозька міська рада Рівненської області про усунення від права на спадкування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10687,5 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.01.2024.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.