Постанова

від 30.01.2024 по справі 702/498/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/148/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №702/498/23 Категорія: 302090000 Нейло І.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Сіренка Ю.В.

секретар Широкова Г.К.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»;

особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та стягнення збитків,

в с т а н о в и в:

05.06.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Поділля Агропродукт» про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та стягнення збитків.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , після якого вона прийняла спадщину, а саме земельну ділянку, площею 1,7000 гектара, кадастровий № 7123482000:03:001:0902, яка розташована на території Княжекриницької сільської ради, с. Івахни, Уманського р-ну Черкаської обл.

Навесні 2023 року вона дізналась, що дану земельну ділянку орендує ТОВ «Поділля Агропродукт». Згідно інформації про державну реєстрацію іншого речового права, під час реєстрації додаткової угоди, від 07.12.2015, яка укладалась між ПАТ «Райз-Максимко» та її батьком ОСОБА_2 , вона зазначена державним реєстратором, як орендодавець спірної земельної ділянки.

Вважає, що відповідач вніс недостовірні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та продовжує незаконно користуватись її земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату, а тому за період 2020 - 2023 роки виникла заборгованість з орендної плати в сумі 5133,63 грн. виходячи з того, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий № 7123482000:03:001:0902 складає 57040,44 грн., а розмір річної орендної плати з розрахунку 3% річних від нормативної грошової оцінки земельної ділянки складає 1171,21 грн.

Просила суд зобов`язати відповідача ТОВ «Поділля Агропродукт» повернути їй земельну ділянку, площею 1,7000 гектара, кадастровий № 7123482000:03:001:0902, яка розташована на території Княжекриницької сільської ради, в селі Івахни, Уманського району, Черкаської області, шляхом складання акту про передачу та прийом земельної ділянки та стягнути збитки у формі неотриманих доходів у виді неотриманої орендної плати за 2020 - 2023 роки в розмірі 5133,63 грн., а також судові витрати.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові витрати віднесено на рахунок позивача.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення орендної плати за недоведеністю суми заборгованості відповідача, суд першої інстанції дійшовши висновку, що ТОВ «Поділля Агропродукт» має заборгованість за оренду земельної ділянки, виходив з того, що позбавлений можливості здійснити самостійний обрахунок заборгованості орендної плати з підстав відсутності в матеріалах справи відомостей про набуті ОСОБА_1 , як спадкоємцем, права та обов`язки, які були передбачені договором оренди спірної земельної ділянки від 30.07.2011.

Дійшовши висновку, що в силу положень пп. б ч. 1 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України правовідношення між сторонами продовжували існувати до 23.07.2023 року, після чого були припинені та належна позивачу земельна ділянка в теперішній час не використовується відповідачем, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку в зв`язку з відсутністю спору про право.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2023 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Зміст апеляційної скарги аналогічний обставинам, викладеним у позовній заяві ОСОБА_1 .

Крім того, скаржник в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що в порушення ст. 275 ЦПК України суд розглянув справу в строк, більш як 4 місяці.

Зазначає, що відповідачем в порушення вимог ст. 178 ЦПК України на адресу суду та позивача була надіслана «заява», а не відзив на позовну заяву.

Звертає увагу на те, що надані представником відповідача адвокатом Барішевським О.В. до зазначеної вище заяви докази та надані на вимогу суду іншим представником відповідача адвокатом Кришталем О.О. докази є різними. В свою чергу, сторона позивача 07.11.2023 зверталась до суду із клопотанням про визнання відповідних доказів неналежними та недопустимими, оскільки відповідачем до справи надано копії відомостей на реалізацію продукції в рахунок орендної плати та відомості про виплату готівки за період з 2018 по 2021 рік на 18-ти арк., які затверджені керуючим Монастирищенським відділенням ТОВ «Поділля Агропродукт» Белінським Ю.П., тоді як на вимогу суду відповідачем надано відомості про реалізацію продукції в рахунок орендної плати затверджені директором ТОВ «Поділля Агропродукт» Шульцом Ю.М. Крім того, вона просила суд постановити окрему ухвалу, якою факти та матеріали порушення відповідачем законодавства в частині зловживання процесуальними правами, підробки документів та введення суду в оману надіслати до правоохоронних органів для прийняття відповідного рішення, однак судом рішенням за даними клопотаннями не прийнято.

Вважає, що доводи позовної заяви та надані стороною позивача докази взагалі не знайшли свого відображення в оскаржуваному судовому рішенні, а з огляду на зміст позовних вимог, суд першої інстанції позов не розглядав взагалі.

Стверджує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції слід вважати таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки судом неповно з`ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно підлягає до скасування.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Заслухавши представника ТОВ «Поділля Агропродукт» - адвоката Кришталя О.О. та Скалій С.Д., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказане судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером № 7123482000:03:001:0902.

07.12.2015 ОСОБА_2 та ПАТ «Райз-Максимко» уклали Додаткову угоду № б/н до Договору оренди землі № б/н від 30.07.2011 (надалі за текстом Додаткова угода).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер запису про інше речове право 13000870, 19.06.2016 здійснена державна реєстрація права оренди земельної ділянки кадастровий № 7123482000:03:001:0902, строк дії до 23.07.2022, орендар ТОВ «Поділля Агропродукт», орендодавець ОСОБА_1 , документи, подані для державної реєстрації: додаткова угода до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 07.12.2015, видавник: сторони договору; додаткова угода, серія та номер: б/н, виданий 02.01.2018, видавник: сторони угоди.

З даної інформаційної довідки також вбачається, що 05.04.2019, номер запису про інше речове право 31093136, здійснена державна реєстрація договору суборенди спірної земельної ділянки з кадастровим номером № 7123482000:03:001:0902, який укладено між ПАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «Поділля агропродукт»

Відповідно до Додаткової угоди договір оренди земельної ділянки продовжено до 23.07.2022 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий № 7123482000:03:001:0902 складає 57926 грн., а розмір річної орендної плати з розрахунку 5% річних від нормативно грошової оцінки земельної ділянки складає 4054,84 грн.

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04.05.2019 позивач ОСОБА_1 отримала свідоцтво на право на спадщину за законом, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером № 7123482000:03:001:0902, площею 1,7 га.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму(оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі»).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Таким чином, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Отже, оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди землі орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

За приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ч. 5 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України».

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Частиною 3 статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто датою оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежуватись можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.

На виконання положень статті 148-1 ЗК України, спадкоємець (новий орендодавець) повинен повідомити орендаря про прийняття ним спадщини та про перехід до нього прав та обов`язків за договором оренди.

Отже, законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 146/350/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 341/245/19.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що набувши в порядку спадкування за законом, право власності на передану в суборенду відповідачу спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 набула, відповідно, і усі права та обов`язки орендодавця за Договором оренди землі від 30.07.2011.

Крім того, ОСОБА_1 також набула усі права та обов`язки орендодавця за Додатковою угодою, оскільки вона є невід`ємною частиною Договору оренди землі від 30.07.2011.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_1 повідомляла відповідача про набуття права власності на спірну земельну ділянку, однак, враховуючи, що відповідач частково сплачував орендну плату позивачу, як сільськогосподарською продукцією, так і видачею готівки, що підтверджується матеріалами справи, починаючи з 2018 року, відсутність відповідного повідомлення не може свідчити про не налагодження виплати орендної плати.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом першої інстанції правильно звернуто увагу на те, що під час реєстрації Додаткової угоди було зазначено, що орендодавцем спірної земельної ділянки є позивач ОСОБА_1 , що не відповідає дійсності, оскільки на час укладання Додаткової угоди власником земельної ділянки був ОСОБА_2 , який і укладав додаткову угоду до Договору оренди від 30.07.2011.

Однак, у пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження №14-436цс19) визначено, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне.

Таким чином, оскільки вимог про скасування державної реєстрації відповідних відомостей позивачем заявлено не було, зазначені обставини не є предметом даного спору, такі відомості є чинними та не скасованими, то колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 у цій частині.

Як вбачається з Додаткової угоди, орендна плата за спірну земельну ділянку складає 4054,84 грн. на рік, що становить 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка складає 57926 грн.

З Додаткової угоди прямо вбачається, що орендна плата виплачується виключно в грошовій формі та не передбачає сплати сільськогосподарською продукцією.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного виконання відповідачем умов договору оренди спірної земельної ділянки, а саме виплату готівкою орендної плати у встановленому договором розмірі спадкоємцю ОСОБА_1 з часу набуття нею права власності на земельну ділянку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ «Поділля Агропродукт» має заборгованість за оренду земельної ділянки з кадастровим номером № 7123482000:03:001:0902, власником якої є ОСОБА_1 .

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність можливості здійснити самостійний обрахунок заборгованості орендної плати з підстав відсутності в матеріалах справи відомостей про набуті ОСОБА_1 , як спадкоємцем, права та обов`язки, які були передбачені Договором оренди спірної земельної ділянки від 30.07.2011, оскільки матеріали справи містять Додаткову угода, яка є невід`ємною частиною договору оренди та з якої можна розрахувати розмір заборгованості орендної плати, так як в останній прямо зазначено встановлений розмір орендної плати.

Оскільки позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у формі неотриманих доходів у виді неотриманої орендної плати за 2020-2023 роки в розмірі 5133,63 грн., суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та стягнути суму, у більшому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Крім того, беручи до уваги, що відповідно до відомостей на виплату готівки ОСОБА_1 в рахунок орендної плати за спірну земельну ділянку отримала грошові кошти, що підтверджується її підписом, вимоги про стягнення орендної плати слід задовольнити частково, та заявлений до стягнення розмір заборгованості слід зменшити на отриману позивачем суму готівки в загальному розмірі 450,00 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у формі неотриманих доходів у виді неотриманої орендної плати за 2020-2023 роки підлягають до часткового задоволення та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає орендна плата за земельну ділянку, кадастровий № 7123482000:03:001:0902, за 2020-2023 роки в розмірі 4683,63 грн., а отже рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині слід скасувати.

Щодо вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку шляхом складання акту про передачу та прийом земельної ділянки, колегія суддів приходить до наступного.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. ст. 125, 126 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені, зокрема, нормами ст. ст. 16, 391 ЦК України.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення ст. 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 391 ЦК України визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

Статтею 34 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Як вбачається з Додаткової угоди до Договору оренди землі від 07.12.2015 року, договір оренди спірної земельної ділянки було продовжено по 23.07.2022 року.

Відповідно до пп. б п. 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності.

Тобто, договір оренди спірної земельної ділянки був поновленим на один рік та діяв до 23.07.2023 року в силу пп. б ч. 1 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Позивач звернулась до суду з позовом 05.06.2023 року.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що правовідношення між сторонами продовжувало існувати до 23.07.2023 року, після чого правовідношення було припинено.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оскільки станом на день звернення позивача до суду з позовом договір оренди спірної земельної ділянки був чинним, вимог про його розірвання позивачем заявлено не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу необхідно відмовити в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у зв`язку з відсутністю порушеного права.

Посилання в позовній заяві на ту обставину, що переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки у відповідача припинено, а отже і право користування спірною земельною ділянкою відсутнє, є безпідставними, оскільки з урахуванням того, що договір оренди діяв до 23.07.2023, відповідне право у відповідача існувало та могло бути реалізоване відповідно до положень Закону України «Про оренду землі».

Таким чином, колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив у відповідній частині законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а отже підлягає залишенню без змін у цій частині.

Доводи апеляційної скарги, що надані представником відповідача адвокатом Барішевським О.В. докази та надані на вимогу суду іншим представником відповідача адвокатом Кришталем О.О. докази є різними, оскільки затверджені керуючим Монастирищенським відділенням ТОВ «Поділля Агропродукт» Белінським Ю.П. та директором ТОВ «Поділля Агропродукт» Шульцом Ю.М. відповідно, відхиляються колегією суддів, оскільки статутна діяльність відповідача не є предметом даного спору.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовного того, що сторона позивача 07.11.2023 року зверталась до суду із клопотанням про визнання зазначених вище доказів неналежними та недопустимими, однак суд першої інстанції не розглянув зазначене клопотання, а також стосовного того, що суд розглянув справу в строк, більш як 4 місяці, то колегія суддів зазначає, що зазначені порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи та не входять до переліку обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що позивач просила суд постановити окрему ухвалу, якою факти та матеріали порушення відповідачем законодавства в частині зловживання процесуальними правами, підробки документів та введення суду в оману надіслати до правоохоронних органів для прийняття відповідного рішення, однак судом рішення за даними клопотанням не було прийнято, то колегія суддів оцінює такі доводи критично та відхиляє, оскільки відповідно до протоколу судового засідання від 07.11.2023, суд першої інстанції відмовив в задоволенні даного клопотання, зазначивши, що особа має право самостійно звернутися у правоохоронні органи щодо незаконних дій відповідача, якщо відносно неї було вчинено кримінальне правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 171/1584/18).

Посилання скаржника на те, що доводи позовної заяви та надані стороною позивача докази взагалі не знайшли свого відображення в оскаржуваному судовому рішенні, а з огляду на зміст позовних вимог, суд першої інстанції позов не розглядав взагалі, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків у формі неотриманих доходів у виді неотриманої орендної плати за 2020-2023 роки колегією суддівскасовано та позовні вимоги позивача в цій частині задоволено частково, розподіл судових витрат підлягає зміні.

Так, позивачем в позовній заяві заявлена вимога про стягнення з відповідача судового збору в розмірі 1073,60 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

На підтвердження вимог про стягнення витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 19.05.2023, який укладений між позивачем та адвокатом Колесником І.В., квитанцію до прибуткового касового ордеру від 30.05.2023 про оплату послуг адвоката на суму 5000,00 грн. та акт про здачу-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за зазначеним договором від 30.05.2023.

Відповідно до п. 1 акту про здачу-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 30.05.2023 вартість 1 години роботи адвоката становить 500,00 грн.

З акту про здачу-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 30.05.2023 вбачається, що виконані такі роботи: зустріч клієнта з виконавцем, ознайомлення та вивчення матеріалів, затрачений час 3 години, вартість 1500 грн.; консультація клієнта, узгодження процесуальних позицій, затрачений час 1 година, вартість 500 грн.; збирання доказів, вивчення та аналіз судової практики у спорах про відшкодування шкоди, складання позовної заяви про стягнення боргу, затрачений час 2 години, вартість 1000 грн.; підготовлення позовної заяви, затрачений час 3 години, вартість 1500 грн.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема,

є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів враховує, що адвокат це кваліфікований юрист з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом Колесником І.В. своїй клієнтці такі послуги, як: зустріч клієнта з виконавцем, ознайомлення та вивчення матеріалів, консультація клієнта, узгодження процесуальних позицій, вивчення та аналіз судової практики у спорах про відшкодування шкоди, не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20.

Крім того, зазначені пункти про складання позовної заяви про стягнення боргу та про підготовлення позовної заяви фактично дублюють один одного, а тому витрати, зазначені при виконанні відповідних дій адвокатом не можуть бути стягнуті разом.

Також не підлягає до стягнення виконання адвокатом такої дії, як збирання доказів, оскільки з додатків до позовної заяви вбачається, що окрім наявних в позивача доказів, до неї додано лише витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок з датою формування 17.03.2023, тобто до укладення договору про надання правової допомоги, та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.05.2023, для отримання якого необхідність у наданні правової допомоги відсутня.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача можуть бути стягнуті лише витрати на правову допомогу, пов`язані з виконанням дії з підготовлення позовної заяви, затрачений час 3 години, вартість 1500 грн.

Разом з тим, оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме на 45,615%, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 684,23 грн. (1500 * 45,615%).

Крім того, при зверненні до суду з позовом, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., а отже з відповідача на користь позивача слід також стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 489,72 грн. (1073,60 * 45,615%).

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині віднесення на рахунок позивача судових витрат підлягає до скасування та з відповідача на користь позивача слід стягнути зазначені вище суми судового збору та витрат на правову допомогу.

Також, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1469,17 грн. (3220,80 * 45,615%), оскільки апеляційна скарга задоволена частково.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків у формі неотриманих доходів у виді неотриманої орендної плати та в частині віднесення судових витрат на рахунок позивача слід скасувати, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача орендну плату розмірі 4683,63 грн., а також понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків у формі неотриманих доходів у виді неотриманої орендної плати та в частині віднесення судових витрат на рахунок позивача скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення збитків у формі неотриманих доходів у виді неотриманої орендної плати задовольнити частково.

Стягнути з Товариста з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 орендну плату за земельну ділянку, кадастровий № 7123482000:03:001:0902, за 2020-2023 роки в розмірі 4683,63 грн.

Стягнути з Товариста з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 684,23 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 489,72 грн., а всього 1173,95 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариста з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1469,17 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 01 лютого 2024 року.

Судді