Рішення

від 26.01.2024 по справі 953/17872/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/17872/20

н/п 2/953/108/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «НОН-СТОП», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, -

встановив:

02 листопада 2020 року ОСОБА_1 (далі: позивач) звернувся з позовом до Громадської організації «НОН-СТОП» (далі: відповідач-1) та ОСОБА_2 (далі: відповідач-2), в якому просив:

- визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність, ділову репутацію інформацію, поширену громадською організацію «НОН-СТОП» на сторінці «Facebоок» громадської організації «НОН-СТОП» від 01.10.2020 р. та відеоматеріалу під назвою «Геноцид українського народу! Лозова. Частина1»: «В ході здійснення правозахисної діяльності ГО «НОН-СТОП стало відомо про систематичні зловживання з боку теперішніх та колишніх посадовців на території Лозівського району Харківської області при захопленні земель пасовищ площею не менше 400 га, точні розмірі будуть встановлені додатково, на території Бунакове, Новосевка, Шатівка, Смирнівка, Павлівки. Вказані земельні ділянки після розпаду колгоспу перебували в колективній власності місцевого населення з цільовим призначенням пасовищ та використовувались місцевим населенням для пасіння худоби та заготівки сіна на зиму ще з давнини. Оскільки все земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства колишнім керівництвом РДА вже були привласнені та розподілені між «своїми», з 2018 року без оформлення належної документації зазначені пасовища злочинним шляхом відбираються у місцевого населення. В Кінці 2018 р. вказані земельні ділянки за сприянням колишніх голови та заступника Лозівської РДА Красноперова С.Г. (на даний час Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Східних областях, близький родич співзасновників ТОВ «АРТ-ПЛЮС», код ЄДРПОУ 40086256) та ОСОБА_3 (співзасновник ТОВ «АРТ-ПЛЮС») за відсутності на те відповідних повноважень вже офіційно передано райдержадміністрацією в оренду ТОВ «АРТ-ПЛЮС». Яке, в свою чергу, з метою ухилення від відповідальності та суспільного не вподобання нібито передало в суборенду вказані пасовища фіктивній фірмі ТОВ «АСОЦІАЦІЯ ЮРИСТІВ СЛОБОЖАНЩИНИ», код ЄДРПОУ 4104217. Сама назва вказує на те, що вказане підприємство не має займатися сільським господарством, у вказаного підприємства навіть відсутні необхідні КВЕД. При подальшому дослідженні встановлені наступні порушення: виявлена пряма корупція, коли земельні ділянки передані керівництвом РДА підприємству, засновниками якого вони самі або їх близькі родичі; передані в оренду без проведення земельних торгів; фактично земля розорана та використовується не за цільовим призначенням угідь пасовищ, без відшкодування втрат за зміну їх цільового призначення; занижена в кілька разів грошова оцінка земельних ділянок; оренда плата встановлена на ставці 5 % від нормативної грошової оцінці для пасовищ, замість належних встановлених 12 % для рілля. Окрім прямого порушення земельного та податного законодавства виявлені шалені економічні та екологічні збитки як місцевому населенню, так й жителям кількох областей: відсутня можливість для годування худоби основного джерела існування для абсолютної більшості місцевого населення; скорочення виробництва м`яса та молочної продукції; зниження сільського населення та його зубожіння; потрапляння отрути, гербіцидів, нітратів до місцевих річок та водойм, які є притоками річки Сіверський Донець, що дає питну воду мільйонам людей, в тому числі Харків`янам; ерозією земель та затоплення господарств населення; Однак, не дивлячись на вказане свавілля, ОСОБА_1 , який був керівником РДА при минулій владі, не тільки не поніс відповідальності, а й навіть зайняв відповідний пост при новій владі уповноважений Верховної ради з прав людини в Східних областях. Таким чином, нова влада на посаду, яка має відповідати за права людини в кількох областях фактично організував геноцид не тільки місцевого населення Лозівського району, а й отруює мешканців Харкова та інших регіонів. Наступним кроком ми плануємо запитати діючи місцеву владу з приводу виконаннями нами їх пряних обов`язку по захисту населення. В іншому випадку їм прийдеться відповісти за співучасть у злочинах по факту ГЕНОЦИДА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!;

- зобов`язати громадську організацію «НОН-СТОП» та ОСОБА_2 спростувати у 10 денний строк з дня набрання чинності рішенням суду розповсюджену ними недостовірну інформацію, поширену на сторінці Facebоок Громадської організації «НОН-СТОП» у публікації під назвою «ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ! ЛОЗОВА. ЧАСТИНА 1» щодо ОСОБА_1 у такий самий спосіб як вона була поширена, а саме шляхом її оприлюднення на сторінці Facebоок Громадської організації «НОН-СТОП» під заголовком «СПРОСТУВАННЯ» наступного змісту «СПРОСТУВАННЯ: Інформація, поширена на сторінці Facebоок Громадської організації 2НОН-СТОП» під назвою «ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ! ЛОЗОВА. ЧАСТИНА 1» є не достовірною.

В обґрунтування за явленних вимог позивач посилається на те, що інформація опублікована 01.10.2020 р. на сторінці Facebоок Громадської організації «НОН-СТОП» під назвою «ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ! ЛОЗОВА. ЧАСТИНА 1» є недостовірною та її поширення ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію. Вважає, що така подача заголовка статті та відеоматеріалу маже стати основою для закріплення за ним прізвиська, що негативно впливає на його моральний стан та стан його здоров`я. Також зазначив, що даною публікацією йому було завдано моральної шкоди втрати немайнового характеру внаслідок приниження його честі, гідності та ділової репутації як громадського діяча, ускладнення подальшого активного громадського життя, ускладнення відносин з громадськістю, ускладнення відносин з оточуючими, родиною, друзями, знайомими, що негативно сприймають нібито дії зазначені у даній статті вчинені ним. Поширення відповідачами зазначеної інформації невизначеному колу осіб мали на меті опорочення його честі і гідності та ділової репутації, як людини, особливо під час виборчого процесу. Застосовуючи обман, відповідач намагається переконати значну кількість громадян в корисливих, меркантильних мотивах моєї діяльності, зокрема в тому, що з його сторони, начебто, викрита велика кількість порушень законодавства. Серед іншої недостовірної інформації, із назви статті вбачається образлива фраза 2ГЕНОЦИД», направлена на його особу. З метою належного захисту своїх цивільних прав, він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Відповідач-1 заперечуючи проти позовних вимог посилався на те, що інформація , яка була поширена, стосувалась ОСОБА_1 , як публічної особи та його діяльності в статусі голови Лозівського РДА, а тому публічна особа повинна бути готова до неї, оскільки межа допустимої критики щодо нього є значною ширшою. Голова РДА є публічною та політичною особою має бути готовою до підвищеного рівня критики, в тому числі до критики у грубій формі, адже публічні особи є об`єктом прискіпливої, а інколи й доскіпливої уваги суспільства, на яку вони погодились, коли обрали політичну кар`єру. Зазначена інформація у вказаному повністю відповідає державному та міжнародному законодавству, та не мало жодного образливого чи обвинувального характеру, а фактично була оціночним судженням, критикою дій колишнього голови Лозівського РДА. Тобто спірний вислів є оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Висвітлення зазначеного контенту має суспільну мету, оскільки вказаний контент висвітлює негативне ставлення місцевого населення до корупції та неналежного виконання посадових обов`язків з боку колишнього голови Лозівського РДА.

Крім того, відповідач-1 зазначив, що відповідач-2 є неналежним відповідачем оскільки в опублікованих відео він мав статус голови ГО.

Позивач наполягаючи на задоволенні позовних вимог посилається на те, що опублікована інформація викладена у формі фактичних тверджень, зміст висловлювань містить конкретну інформацію про події та певні обставини, до статті додається відеоматеріал, містить вказівну на те, що його дії містять ознаки злочинів. Таким чином інформація не є оціночним судженням, оскільки містить фактичні дані про дії та певні обставини, що дають змогу перевірити їх на предмет відповідності дійсності.

До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились. Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідачі причину неявки не сповістили.

Викликані за клопотанням позивача свідки, належним чином повідомлені про дату час та місце судового розгляду до судового засідання не з`явились.

Судом, дослідивши матеріали справи, доходить наступного:

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2020 року на сторінці ГО «НОН-СТОП» у Facebоок опублікована стаття під названою «Геноцид українського народу!Лозова.частина1.» наступного змісту ««В ході здійснення правозахисної діяльності ГО «НОН-СТОП стало відомо про систематичні зловживання з боку теперішніх та колишніх посадовців на території Лозівського району Харківської області при захопленні земель пасовищ площею не менше 400 га, точні розмірі будуть встановлені додатково, на території Бунакове, Новосевка, Шатівка, Смирнівка, Павлівки. Вказані земельні ділянки після розпаду колгоспу перебували в колективній власності місцевого населення з цільовим призначенням пасовищ та використовувались місцевим населенням для пасіння худоби та заготівки сіна на зиму ще з давнини. Оскільки все земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства колишнім керівництвом РДА вже були привласнені та розподілені між «своїми», з 2018 року без оформлення належної документації зазначені пасовища злочинним шляхом відбираються у місцевого населення. В Кінці 2018 р. вказані земельні ділянки за сприянням колишніх голови та заступника Лозівської РДА Красноперова С.Г. (на даний час Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Східних областях, близький родич співзасновників ТОВ «АРТ-ПЛЮС», код ЄДРПОУ 40086256) та ОСОБА_3 (співзасновник ТОВ «АРТ-ПЛЮС») за відсутності на те відповідних повноважень вже офіційно передано райдержадміністрацією в оренду ТОВ «АРТ-ПЛЮС». Яке, в свою чергу, з метою ухилення від відповідальності та суспільного не вподобання нібито передало в суборенду вказані пасовища фіктивній фірмі ТОВ «АСОЦІАЦІЯ ЮРИСТІВ СЛОБОЖАНЩИНИ», код ЄДРПОУ 4104217. Сама назва вказує на те, що вказане підприємство не має займатися сільським господарством, у вказаного підприємства навіть відсутні необхідні КВЕД. При подальшому дослідженні встановлені наступні порушення: виявлена пряма корупція, коли земельні ділянки передані керівництвом РДА підприємству, засновниками якого вони самі або їх близькі родичі; передані в оренду без проведення земельних торгів; фактично земля розорана та використовується не за цільовим призначенням угідь пасовищ, без відшкодування втрат за зміну їх цільового призначення; занижена в кілька разів грошова оцінка земельних ділянок; оренда плата встановлена на ставці 5 % від нормативної грошової оцінці для пасовищ, замість належних встановлених 12 % для рілля. Окрім прямого порушення земельного та податного законодавства виявлені шалені економічні та екологічні збитки як місцевому населенню, так й жителям кількох областей: відсутня можливість для годування худоби основного джерела існування для абсолютної більшості місцевого населення; скорочення виробництва м`яса та молочної продукції; зниження сільського населення та його зубожіння; потрапляння отрути, гербіцидів, нітратів до місцевих річок та водоймів, які є притоками річки Сіверський Донець, що дає питну воду мільйонам людей, в тому числі Харків`янам; ерозією земель та затоплення господарств населення; Однак, не дивлячись на вказане свавілля, ОСОБА_1 , який був керівником РДА при минулій владі, не тільки не поніс відповідальності, а й навіть зайняв відповідний пост при новій владі уповноважений Верховної ради з прав людини в Східних областях. Таким чином, нова влада на посаду, яка має відповідати за права людини в кількох областях фактично організував геноцид не тільки місцевого населення Лозівського району, а й отруює мешканців Харкова та інших регіонів. Наступним кроком ми плануємо запитати діючи місцеву владу з приводу виконаннями нами їх пряних обов`язку по захисту населення. В іншому випадку їм прийдеться відповісти за співучасть у злочинах по факту ГЕНОЦИДА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!».

Як вбачається з довідки серії ІІА № 1479927 позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Крім того, позивач не вчинив корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, про що свідчить довідка № 133591 від 17.10.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі: Конвенція) а також ч.2, ч.3 ст. 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

У постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) зазначено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень неможна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08.06.1986).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).

Також у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблений висновок, що згідно зі ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Таким чином, за змістом ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень неможна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

У пункті 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладений висновок про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, ніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. У таких випадках, власник веб-сайту визначається у договорі, укладеному з реєстрантом доменного імені. Інформація щодо власника веб сайту може бути отримана у хостинг-провайдера веб-сайту.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції (зокрема, п. 46 рішення від 08.07.1986 у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Згідно з ч. 7 та ч. 8 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі:Декларація), а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі:Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У ст.ст. 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Також відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, ст. 10 Конвенції встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її ст.10 обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07.02.2012 у справі «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, не відома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

Разом з цим в таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

За результатом аналізу вказаних рішень можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням ст. 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Водночас побудова конструкцій спірних виразів свідчить про те, що зазначена інформація є власною думкою, оціночним судженням, оскільки автор окрім власне історій мешканців, висловив лише власні переконання та погляди щодо поведінки позивача, а також надано критичну оцінку вказаним обставинам. Відповідач висловлював свою думку стосовно певних дій позивача та інших осіб, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби. Таким чином, оспорювані висловлювання відносно особи позивача у публікаціях у мережі Інтернет на сторінці у Facebook є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідачів.

Тобто оспорювана інформація є не твердженнями, висловленими особисто відповідачами про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками щодо цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Встановивши, що у контексті оскаржуваної інформації у цілому, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, вона має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень відповідача щодо поведінки позивача, тому зазначена інформація не може бути підставою для притягнення автора публікацій до цивільно-правової відповідальності.

При цьому суд зазначає, що частина поширеної інформації є відтворенням висловлювань інших людей, а частина є оціночними судженнями автора, про що свідчать використані ним мовностилістичні засоби, зокрема, порівняння, гіперболи, є його особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях.

Суд наголошуєна тому,що хочаопублікована інформаціяй міститьелементи провокативногохарактеру,однак їїне можнавитлумачити яктаку,що міститьфактичні дані,оскільки вонає оцінкоюдій іствердження пропорушення позивачемзаконодавства чиморальних принципів не містить, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Висновку експерта за наслідками проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи для з`ясування характеру оспорюваної ним інформації, зокрема того, чи є висловлювання опубліковані на сторінці ГО «НОН-СТОП» фактичними твердженнями або оціночними судженнями позивач суду не надав.

З огляду на викладене, згідно з позицією Європейського суду з прав людини стосовно застосування ст. 10 Конвенції, вищенаведені фрази, які позивач просить спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства і Конституції України, навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб`єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.09. 2022 у справі № 317/1154/19 (провадження № 61-20923св21) де касаційний суд вказував, що позивач був посадовою особою органу місцевого самоврядування, а отже, межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Суд зазначає, що позивач є посадовою особою і межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо приватної особи, а оспорювана поширена інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретних дій чи правопорушень і, за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів тільки наводить суб`єктивну оцінку (припущення) іншої особи щодо певних подій.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 76-81, 142, 200, 206, 223, 258, 259, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Громадської організації «НОН-СТОП», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

Громадська організація «НОН-СТОП» (код ЄДРПОУ 43250341; м. Харків, пр-т Мар`яненка, буд. 4).

ОСОБА_2 (РПОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення складений 02.02.2024.

Суддя Н.В.Єфіменко