Рішення

від 01.11.2023 по справі 910/11776/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2023Справа № 910/11776/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт-Пром" (вул. Німанська, буд.10, м. Київ, 01103)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" (вул. Вільямса Академіка буд.6-Д, оф.43, м. Київ, 03189)

про стягнення 3 326 109,38 грн.

Представники сторін:

від позивача: Дорофеєв М.Ю.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аларіт-Пром" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" про стягнення 3 326 109,38 грн., а саме 2 456 129,90 грн. основного боргу та 869 979,48 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 3422/348618 від 26.09.2022 року в частині здійснення поставки товару в погоджені строки та відповідно до здійсненої передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі вартості непоставленого товару, за наявності якої позивачем нарахована пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 року за результатами розгляду позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11776/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.09.2023 року.

Так, на виконання ухвали суду від 10.08.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 01.09.2023 року з доказами його надсилання на адресу позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та посилається на наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на поставку товару, але при укладанні Договору про їх існування було не відомо, що в силу приписів пункту 6.2 Договору виключає відповідальність відповідача за не поставку товару.

В свою чергу, через відділ діловодства суду 08.09.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 06.09.2023 року з доказами її надсилання на адресу відповідача, згідно з якою позивач проти доводів відповідача заперечує та зазначає про те, що про існування обставин щодо неможливості поставки замовлених автомобілів контрагентом відповідача останньому було відомо як на момент укладання спірного Договору, так і на момент виставлення рахунку на оплату від 14.10.2022 року відповідно до листа Компанії SINOTRUK INTERNATIONAL від 30.09.2022 року, а тому такі обставини не є форс-мажором в розумінні пункту 6.2 Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11776/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.10.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 12.10.2023 року за клопотанням представника відповідача судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 01.11.2023 року.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 01.11.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судові засідання з розгляду справи по суті 12.10.2023 року та 01.11.2023 року з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання з розгляду справи по суті 12.10.2023 року та 01.11.2023 року не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Про дату, час та місце судових засідань з розгляду справи по суті 12.10.2023 року та 01.11.2023 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи розпискою представника відповідача б/н від 21.09.2023 року та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600053488100 відповідно, а також шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в матеріалах справи, а саме: office@agsolco.com, копії ухвал суду від 21.09.2023 року та 12.10.2023 року про закриття підготовчого засідання, призначення розгляду справи по суті та оголошення перерви в судовому засіданні у справі № 910/11776/23, факт отримання яких 03.10.2023 року та 16.10.2023 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронної скриньки.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Наразі, судом враховано подане до початку судового засідання 12.10.2023 року клопотання відповідача б/н б/д про відкладення розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агсолко Україна» не забезпечено участі свого представника в судових засіданнях з розгляду справи по суті, за відсутності будь - яких заяв та клопотань від відповідача станом на 01.11.2023 року, суд здійснював розгляд справи по суті в судових засіданнях 12.10.2023 року та 01.11.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.11.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 01.11.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26.09.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аларіт-Пром» (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агсолко Україна» (продавець за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 3422/348618 (далі - Договір), відповідно до умов якого Продавець поставляє, а Покупець приймає та зобов`язується оплатити техніку, а саме: Самоскид комерційна назва НОНАN N70, колісна формула 6x4, марка: SINOTRUK, модель: ZZ3255V3846EI, в кількості 1 одиниця, в подальшому іменовані як «Товар» на умовах, визначених даним Договором (пункт 1.1.1 Договору).

Розділами 1-9 Договору сторони погодили предмет договору, ціну та вартість Договору, якість товару і гарантії, умови поставки та право власності, умови оплати, форс-мажор, суперечки та розбіжності, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 9.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набирає сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами умов дійсного Договором.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У пункті 1.2 Договору сторони визначили, що технічні характеристики, специфікація, склад Товару визначаються в Додатку №1 (Специфікації) до Договору, яка є його невід`ємною частиною.

Відповідно до Специфікації до Договору сторони погодили поставку товару - Самоскид комерційна назва НОНАN N70, колісна формула 6x4, марка: SINOTRUK, модель: ZZ3255V3846EI, в кількості 1 одиниця, а також його технічні характеристики.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами пункту 2.1 вартість Товару, без урахування ПДВ, складає гривневий еквівалент 79 166,66 Доларів США, сума ПДВ складає гривневий еквівалент 15 833,34 Доларів США, загальна вартість Товару з врахуванням ПДВ складає гривневий еквівалент 95 000,00 Доларів США, що підлягає сплаті по Курсу перерахунку та є загальною вартістю Договору.

На дату підписання Договору гривневий еквівалент вартості Товару з ПДВ складає 3 508 757,00 гривень (пункт 2.2 Договору).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору Покупець зобов`язується здійснити оплату Товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця наступним чином:

- Покупець зобов`язаний сплатити гривневий еквівалент 66 500,00 Доларів США, що становить 70% від загальної вартості Договору, підлягає сплаті за Курсом перерахунку в термін до 14 жовтня 2022 року (пункт 5.1.1 Договору);

- Покупець зобов`язаний сплатити гривневий еквівалент 28 500,00 Доларів США, що становить 30% від загальної вартості Договору, підлягає сплаті за Курсом перерахунку протягом 5 банківських днів з моменту отримання офіційного повідомлення від Продавця про прибуття Товару на митну територію України (пункт 5.1.2 Договору).

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленої за Договором продукції матеріали справи не містять.

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та при розгляді справи по суті, а також відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов пункту 5.1.1 Договору позивачем як покупцем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 2 456 129,90 грн. із зазначенням призначення платежу «оплата за самоскид SINOTRUK згідно рахунку №8756/348618 від 14.10.2022 року», що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 32705 від 14.10.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання ТОВ «Аларіт-Пром» як покупцем умов Договору в частині внесення передоплати у сумі 2 456 129,90 грн., що становить 70% від загальної вартості Договору, в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення 70% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженої Специфікації до Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За умовами пункту 4.3 Договору передання Товару оформляється накладними на отримання Товару та/або актами прийому-передачі Товару, що підписуються уповноваженими представниками обох Сторін. Товар приймається за кількістю, якістю та комплектацією. Для підписання накладних на отримання Товару та або актів прийому-передачі Товару, в залежності від того, що сталося раніше, Покупець не може пред`являти Продавцю претензій щодо кількості та комплектації Товару. З моменту передання Товару Покупцю, він несе всі ризики випадкової втрати, пошкодження Товару.

Разом з Товаром Продавець передає Покупцю: Акт прийому-передачі; Документи, передбачені чинним законодавством України для державної реєстрації Товару; Рахунок на сплату Товару; Видаткову накладну на Товар (оригінал).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Продавець передає Товар Покупцеві на умовах ЕXW (склад Продавця: 08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Святопетрівське, вул. Індустріальна, 31), згідно з Інкотермс 2010 року протягом 20 (двадцяти) робочих днів після зарахування на поточний рахунок Продавця 70% загальної вартості Договору від Покупця.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Тобто, за висновками суду, з урахуванням умов пункту 4.1 Договору, дати здійсненої позивачем передоплати (14.10.2022 року) та вищезазначених норм Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний поставити покупцю товар за Договором - до 11.11.2022 року (включно).

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього, суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві є видаткова накладна та акт прийому-передачі товару.

Таким чином, враховуючи здійснену позивачем фактичну передплату у розмірі 70% від загальної вартості Договору, у відповідача виникли зобов`язання з поставки товару у відповідності до умов Договору та згідно здійсненої суми передплати, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару, зокрема, видатковою накладною.

В свою чергу, в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

При цьому, оскільки покупцем здійснено виконання умов Договору в частині попередньої оплати товару, відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо поставки оплаченого товару згідно з пунктом 4.1 Договору.

Поряд із цим суд зазначає, що умовами Договору виконання постачальником зобов`язань з поставки товару та його строків не ставиться в залежність від здійснення позивачем оплати іншої частини від загальної вартості Договору (30%).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та зазначено уповноваженим представником останнього в судовому засіданні при розгляді справи по суті, відповідачем поставка Товару відповідно до здійсненої позивачем передплати в сумі 2 456 129,90 грн. здійснена не була.

Доказів поставки товару відповідно до здійсненої передплати в установлені в Договорі строки відповідачем під час розгляду справи не надано.

При цьому доказів повідомлення позивача як покупця про неможливість здійснення поставки товару, а також вчинення дій щодо офіційного повідомлення покупця про прибуття товару на митну територію України згідно умов п. 5.1.2 Договору, відповідачем також не надано.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 2 456 129,90 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 року "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 року "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як вбачається за матеріалів справи, у зв`язку з невиконанням відповідачем поставки Товару у передбачені Договором строки та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою № 2006-4/23 від 20.06.2023 року, в якій вимагав у семиденний строк з дня отримання даної вимоги повернути отриману передплату за Товар шляхом перерахування коштів у сумі 2 456 129,90 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Аларіт-Пром», а також сплатити пеню, нараховану покупцем внаслідок невиконання продавцем зобов`язань по переданню товару у сумі 869 979,48 грн.

Факт надсилання вказаного листа № 2006-4/23 від 20.06.2023 року відповідачу на адресу: 03189, м. Київ, вул. А. Вільямса, 6-Д, оф. 43, підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.06.2023 року та накладною №0213000682091 від 21.06.2023 року, а також на адресу: 08141, Київська область, Києво-Святошинський район, село Святопетрівське, вул. Індустріальна, 31 - описом вкладення у цінний лист від 21.06.2023 року та накладною №0213000682083 від 21.06.2023 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно наданих позивачем витягів з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідних поштових відправлень, відправлення №0213000682091 вручено відповідачеві 03.07.2023 року, відправлення №0213000682083 вручено відповідачеві 30.06.2023 року.

Проте, вказана вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, висловлено під час розгляду справи по суті та встановлено судом, свої зобов`язання щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Аларіт-Пром» попередньої оплати на суму 2 456 129,90 грн. або ж поставки товару (самоскиду SINOTRUK) відповідно до умов Договору у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агсолко Україна» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 2 456 129,90 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання Договору №3422/348618 від 26.09.2022 року в частині поставки товару/повернення позивачу суми попередньої оплати товару за Договором або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №3422/348618 від 26.09.2022 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Водночас, заперечуючи у відзиві проти позовних вимог відповідач посилається на форс-мажорні обставини в даній справі, які мали місце внаслідок не виконання контрагентом відповідача - Компанією SINOTRUK INTERNATIONAL поставки замовлених автомобілів згідно контракту №YE211309XS від 31.03.2021 року.

Зокрема, як зазначає відповідач, на виконання вимог укладеного між сторонами у справі Договору №3422/348618 від 26.09.2022 року ТОВ «Агсолко Україна» приступило до виконання договірних зобов`язань та вжило всіх необхідних заходів для поставки замовлених автомобілів, проте 30 вересня 2022 року листом від виробника автомобільної техніки та продавця за Контрактом поставки № YE211309XS від 31.03.2021 року SINOTRUK INTERNATIONAL company, отриманий на виконання якого автомобіль SINOTRUK є предметом поставки позивачу, було повідомлено відповідача про неможливість поставки замовлених автомобілів згідно контракту (умови поставки згідно контракту - DAP порт Чорноморськ, Україна) внаслідок збройного конфлікту на території України та блокування українських морських портів.

Окрім того відповідач зазначає, що листом №3197 від 27.06.2023 року запропонував позивачу за рахунок здійсненої передплати прийняти іншу техніку, не обумовлену Договором поставки від 26.09.2022 року.

Таким чином відповідач вважає, що в розумінні пункту 6.2 Договору вищенаведені обставини є форс-мажорними обставинами, а саме: обставинами, які вплинули на поставку товару, але при укладенні договору про їх існування не було відомо.

Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20)..

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Відповідно до пункту 6.1 Договору сторони погодили, що станом на дату укладення цього Договору в Україні оголошено воєнний стан, мають місце бойові дії, блокади та інші пов`язані події. Сторони погоджуються, що вказані обставини є передбачуваними для Сторін та за будь-яких умов не будуть вважатися обставинами форс-мажору та/або непереборної сили в межах даного Договору, а Сторони погоджуються не посилатися на такі обставини, як підстави для невиконання будь-яких своїх зобов`язань незалежно від того, чи можуть вони безпосередньо впливати на виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

За умовами пункту 6.2 Договору форс-мажорні обставини включають: пожежу, викликану природними силами, повінь, землетрус і інші стихійні лиха, зміни графіку роботи заводу-виготовлювача, розклад руху кораблів, ембарго або інші обставини, що знаходяться поза контролем Сторін і виникли після підписання Договору та впливають на виконання ними своїх зобов`язань.

Згідно з пунктом 6.4 Договору не вважаються форс-мажорними обставинами та істотною зміною обставин: відсутність у Сторін необхідних коштів, зміна офіційного обмінного курсу Національного Банку України гривні до будь-якої валюти, порушення зобов`язань контрагентами Покупця, несприятливі погодні умови та інші обставини, що призвели до загибелі посівів або втрати врожаю Покупця.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до норм статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, у тому числі, з урахуванням можливого порушення контрагентами ТОВ «Агсолко Україна» своїх зобов`язань в частині поставки замовлених автомобілів, враховуючи наявність на дату укладення спірного Договору з позивачем воєнного стану в Україні та передбачення можливих укладень логістичних питань.

Так, зі змісту листа від 30.09.2022 року, наданого контрагентом відповідача за Контрактом поставки № YE211309XS від 31.03.2021 року - Компанією SINOTRUK INTERNATIONAL вбачається, що причиною не поставки автомобілів визначено наявність збройного конфлікту на території України та блокування українських морських портів.

Тобто, відповідач станом на дату укладання Договору із позивачем та виставлення рахунку №8756/348618 від 14.10.2022 року цілком усвідомлював ризики, пов`язані із воєнним станом в Україні і блокуванням українських морських портів, а саме ускладнення логістичних питань, пов`язаних з транспортуванням автомобілів морем від виробника, неможливість згідно умов Договору посилання як на обставини форс-мажору на воєнний стан та фактичну відсутність можливості постачання товару позивачеві внаслідок неотримання його за Контрактом напряму від виробника. При цьому, сторони безпосередньо в Договорі передбачили умову про те, що вказані відповідачем в якості підстав для звільнення від відповідальності обставини - неможливість поставки контрагентом замовлених автомобілів внаслідок блокування українських портів - не будуть вважатися обставинами форс-мажору та/або непереборної сили в межах даного Договору.

Таким чином відповідач, станом на дату отримання листа 30.09.2022 року від Компанії SINOTRUK INTERNATIONAL, що є виробником автомобіля SINOTRUK, достеменно володіючи інформацією про те, що компанія не зможе вчасно та в повному обсязі виконані взяті на себе за Контрактом зобов`язання, що, відповідно, зумовлює неможливість вчасного виконання зобов`язань ТОВ «Агсолко Україна» перед позивачем, 14.10.2022 року виставив рахунок на оплату 70% вартості товару за Договором, отримав грошові кошти та не вчинив жодних дій на виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем з поставки товару, як і не повернув отриманий аванс протягом 10 місяців.

При цьому, судом також враховано відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження здійснення ТОВ «Агсолко Україна» перерахування отриманих в якості оплати за Договором коштів контрагенту - виробнику автомобілів - Компанії SINOTRUK INTERNATIONAL.

Крім того, за умовами пункту 6.3 Договору існування форс-мажорних обставин звільняє Сторону, яка підпала під їх дію, тільки від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань за цим Договором і лише на період дії таких форс-мажорних обставин, та не звільняє від обов`язку виконати свої зобов`язання.

Отже, з урахуванням наведеного, обставини невиконання контрагентом відповідача своїх зобов`язань з поставки замовлених автомобілів, які виникли до моменту укладення Договору, не є форс-мажорними обставинами в розумінні пункту 6.2 Договору, а тому відповідачем не доведено наявності обставин непереборної сили, що виключає можливість звільнення його як від відповідальності за порушення зобов`язання, так і від обов`язку здійснити повернення невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 2 456 129,90 грн.

Крім того суд зазначає, що оскільки законодавство не містить встановленого строку для повідомлення про форс-мажор, оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами Договору.

В свою чергу пунктом 6.2 спірного Договору передбачено, що Сторона для якої наступили форс-мажорні обставини, повинна негайно, протягом 5-ти днів з настання таких обставин, повідомити іншу Сторону в письмовому вигляді про виникнення таких обставин. Дане повідомлення повинне включати: характер форс-мажорних обставин, дату їх початку і очікувану дату закінчення.

Проте, докази письмового повідомлення відповідачем позивача про виникнення форс-мажорних обставин в матеріалах справи відсутні.

Суд також зауважує, що законодавчо визначеною формою засвідчення форс-мажорних обставин є сертифікат ТПП України.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто, форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору та/чи за іншим зобов`язанням/обов`язком, зважаючи на законодавчі чи інші нормативні акти, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд зазначає, що звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є правом, а не обов`язком, але сертифікат є належним доказом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до законодавства України.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати. Отже, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

Відтак, з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.

Проте, відповідачем такі дії вчинено не було, відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань за Договором №3422/348618 від 26.09.2022 у період жовтня 2022 року - травня 2023 року суду також не надано.

Отже, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на існування форс-мажорних обставин, які стали причиною невиконання ТОВ «Агсолко Україна» на протязі більш ніж 10 місяців обов`язків за Договором щодо поставки оплаченого товару, зокрема, зважаючи на існування таких обставин до моменту укладання спірного Договору, з огляду на що суд критично ставиться до тверджень відповідача про наявність підстав для звільнення ТОВ «Агсолко Україна» від обов`язку здійснити повернення невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 2 456 129,90 грн.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки позивачу товару відповідно до здійсненої передплати або повернення грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 456 129,90 грн. з повернення суми попередньої оплати товару підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з цим, виконання господарських договорів регулюється Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Таким чином, у Господарському кодексі України поняття пені (поряд з неустойкою і штрафом) визначено як господарську санкцію у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тобто, в розумінні статей 173, 230, 231 Господарського кодексу України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати не тільки в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), але й в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати інформацію тощо (негрошове зобов`язання).

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19, від 17.10.2019 у справі №912/3237/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18.

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, за умовами пункту 8.2 Договору встановлено, що у випадку прострочення передання Товару Продавцем Покупцю, Продавець сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого Товару з ПДВ за кожним календарний день прострочення поставки Товару по день поставки Товару включно.

Наведений пункт Договору, з огляду на встановлений статтею 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, був погоджений між сторонами за взаємною згодою та на основі вільного волевиявлення, та, як наслідок, є обов`язковим для виконання.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені, передбаченої пунктом 8.2 Договору.

Таким чином, оскільки відповідачем допущено прострочення поставки товару у передбачені Договором строки, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами частини 4 статті 231 Господарського кодексу України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 8.2 Договору санкції у вигляді пені.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо строків поставки товару, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі пункту 8.2 Договору пеню у розмірі 869 979,48 грн. за період прострочення з 12.11.2022 - 11.05.2023 року, яку позивач просить суд стягнути згідно поданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум, позаяк відповідач заперечує проти позову в цілому з огляду на наявність форс-мажорних обставин.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.1 Договору граничним строком виконання зобов`язання з поставки товару є 11.11.2022 року, отже позивачем правомірно визначено початок періоду прострочення з 12.11.2022 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 869 797,48 грн. пені за невиконання Договору підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас, з урахуванням вищенаведених висновків суду щодо безпідставності та необґрунтованості посилань відповідача на факт настання у даному випадку форс-мажорних обставин, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків поставки товару - відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агсолко Україна» (вул. Вільямса Академіка буд. 6-Д, оф.43, м. Київ, 03189; код ЄДРПОУ 39681109) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт-Пром» (вул. Німанська, буд.10, м. Київ, 01103; код ЄДРПОУ 40396264) 2 456 129 (два мільйона чотириста п`ятдесят шість тисяч сто двадцять дев`ять) грн. 90 коп. попередньої оплати, 869 979 (вісімсот шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 48 коп. пені та витрати по сплаті судового збору в розмірі 49 891 (сорок дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто одну) грн. 65 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 31 січня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон