Рішення

від 15.01.2024 по справі 910/12777/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2024Справа № 910/12777/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ" (12624, Житомирська область, Брусилівський район, село Водотиї, вулиця Центральна, будинок 25)

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (03057, місто Київ, вулиця Бродських Сім`ї, будинок 19)

За участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Державне підприємство "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27, ЄДРПОУ 43068454);

2. Державна казначейська служба України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6, ЄДРПОУ 37567646);

про стягнення 178 965,56 грн.

Представники учасники справи:

Від позивача: Савченко О.В.;

Від відповідача: Шостак В.С.;

Від третьої особи-1: не з`явився.

Від третьої особи-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про стягнення 178 965,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що 15.01.2021 року відповідачем було прийнято постанову № 46 "Про затвердження змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641", підпунктом 8 пункту 1 якої внесено зміни до формули визначення частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді. Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 16.07.2021 у справі №640/4069/21, що залишене без змін постановою Верховного Суду від 08.09.2022, підпункт 8 пункту 1 означеної постанови відповідача визнав протиправним і нечинним. З урахуванням зазначених підстав, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення шкоди у вигляді різниці між небалансами, вирахуваними за формулою, що діяла до 15.01.2021 року та небалансами, фактично сплаченими за формулою, що визнана судом нечинною.

Одночасно з позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ" подано клопотання про витребування у Державного підприємства "Гарантований покупець" доказів, а саме:

- відношення суми відхилень фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії всіх продавців та споживачів за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, від їх прогнозного погодинного графіка відпуску електричної енергії в розрахунковому періоді до суми відхилень фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії всіх продавців та споживачів за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, від їх прогнозного погодинного графіка відпуску електричної енергії в розрахунковому періоді, які мають позитивне значення за період часу з 16.01.2021 по 08.09.2022;

- відношення суми відхилень фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії всіх продавців та споживачів за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, від їх прогнозного погодинного графіка відпуску електричної енергії в розрахунковому періоді до суми відхилень фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії всіх продавців та споживачів за "зеленим" тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, від їх прогнозного погодинного графіка відпуску електричної енергії в розрахунковому періоді, які мають негативне значення за період часу з 16.01.2021 по 08.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в порядку статті 50 ГПК України залучено до участі у розгляді справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Гарантований покупець" та Державну казначейську службу України; зобов`язано Державне підприємство "Гарантований покупець" надати до суду у встановлений строк документи, які зазначені у клопотанні позивача про витребування доказів, яке долучено до позовної заяви. Підготовче засідання призначено на 25.09.2023.

23.08.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло повідомлення про надання доступу до справи.

01.09.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення щодо витребування доказів.

07.09.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшло клопотання про направлення позовної заяви.

08.09.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та посилаючись на те, що підпункт 8 пункту 1 змін до постанови №641, затверджених НКРЕКП від 15.01.2021 №46, втратив чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2022, а отже, у період з 16.01.2021 по 08.09.2022 вказаний підпункт був чинним, діяв та застосовувався для розрахунків вартості врегулювання небалансів електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим тарифом". Відповідачем також наголошено про відсутності всіх складових предмету доказування у спорі про відшкодування шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України, зокрема, обставин неправомірної поведінки відповідача та розміру завданої шкоди.

11.09.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення третій особі-2 копії позовної заяви з додатками.

18.09.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, згідно яких проти задоволення позову надано заперечення, з огляду на те, що згідно ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

21.09.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, згідно яких представник третьої особи-2 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі. Зокрема, вказаним учасником судового процесу вказано, що Державною казначейською службою України не порушувались жодним чином права та законні інтереси позивача. Крім того, третьою особою-2 вказано на доказову необґрунтованість позовних вимог, а саме не доведено факту неправомірної поведінки відповідача, внаслідок якої могло б бути завдано шкоду позивачу.

Крім того, представник третьої особи-2 просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

25.09.2023 в підготовче засідання представник третьої особи-2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105473522272.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 підготовче засідання відкладено на 23.10.2023.

03.10.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення висновку експерта №49 від 02.10.2023 та поновлення процесуального строку.

03.10.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

09.10.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про долучення доказів.

09.10.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

23.10.2023 в підготовче засідання представник третьої особи-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення розгляду справи від 25.09.2023.

23.10.2023 в підготовче засідання представник третьої особи-2 не з`явився, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600049191550.

23.10.2023 в підготовчому засіданні представник позивача підтримував клопотання про долучення висновку експерта та поновлення процесуального строку.

23.10.2023 в підготовчому засіданні представник відповідача заперечив проти клопотання про долучення висновку експерта та поновлення процесуального строку.

Судом 23.10.2023 у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника позивача про долучення висновку експерта та поновлення процесуального строку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 підготовче засідання відкладено на 13.11.2023.

30.10.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення щодо висновку експерта.

13.11.2023 в підготовче засідання представник третьої особи-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

13.11.2023 в підготовче засідання представник третьої особи-2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.12.2023.

Представник третьої особи-1 11.12.2023 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Представник третьої особи-2 11.12.2023 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Представник позивача 11.12.2023 у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача 11.12.2023 у судовому засіданні заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 15.01.2024.

Представник третьої особи-1 15.01.2024 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Представник третьої особи-2 15.01.2024 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа. З огляду на що, керуючись положеннями п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників третіх осіб-1,-2.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Згідно зі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 13.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.10.2019 між Державним підприємством "Гарантований покупець" (далі -гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ" (далі - виробник за "зеленим" тарифом) було укладено договір №832/01, за умовами п.1.1 якого виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 №641.

У пункті 2.1 Договору його сторони визнали свої зобов`язання згідно із Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Комісії від 14.03.2018 № 307, та зобов`язалися керуватися їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а Гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

Умовами пунктів 2.4, 2.5 Договору встановлено, що виробник за "зеленим" тарифом продає Гарантованому покупцеві електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Комісією у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Договору розрахунок за куплену Гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

Пунктом 4.5 Договору унормовано, що Гарантований покупець зобов`язаний купувати у виробника за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену в позивача електричну енергію.

За умовами пункту 4.6 Договору Гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від неоплаченої згідно з Порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З Гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від неоплаченої згідно з Порядком суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата Гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків Гарантованого покупця на поточні рахунки виробників за "зеленим" тарифом

Відповідно до пункту 7.4 Договору якщо виробник за "зеленим" тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії і Регулятор вже встановив "зелений" тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії "зеленого" тарифу (до 01.01.2030 року).

Частинами 1, 6, 7 ст.70 Закону України "Про ринок електричної енергії" унормовано, що усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії. Оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку. Вартість небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, розраховується адміністратором розрахунків для кожного розрахункового періоду доби залежно від обсягу небалансів електричної енергії цієї сторони та цін небалансів, визначених правилами ринку. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається правилами ринку.

Згідно частини 4 статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники зобов`язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії за цінами, визначеними відповідно до правил ринку, у разі невиконання ними акцептованих оператором системи передачі погодинних графіків електричної енергії з урахуванням особливостей, встановлених частиною шостою статті 71 цього Закону для виробників за "зеленим" тарифом та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку.

Відповідно до п. 6 статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов`язаний стати стороною, відповідальною за баланс (далі - СВБ) балансуючої групи гарантованого покупця, до складу якої входять виробники, яким встановлено "зелений" тариф, а також виробники, які за результатами аукціону набули право на підтримку, з якими він уклав двосторонні договори.

Частиною 8 статті 70 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що стаття 71 цього Закону та правила функціонування балансуючої групи гарантованого покупця визначають особливості функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.

Так, за умовами частини 2 статті 71 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники електричної енергії, яким встановлено "зелений" тариф, мають право продати електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії -вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього гарантованому покупцю відповідно до цього Закону.

З цією метою виробники, передбачені частиною другою цієї статті, зобов`язані: 1) стати учасником ринку у порядку, визначеному цим Законом; 2) укласти з гарантованим покупцем двосторонній договір за типовою формою договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом або за типовою формою договору про купівлю-продаж електричної енергії між гарантованим покупцем та суб`єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку; 3) увійти на підставі договору до балансуючої групи гарантованого покупця; 4) щодобово подавати гарантованому покупцю погодинні графіки відпуску електричної енергії на наступну добу у порядку та формі, визначених двостороннім договором з гарантованим покупцем.

Згідно частини 6 статті 71 Закону України "Про ринок електричної енергії" за відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії виробників, яким встановлено "зелений" тариф, та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку, від їхніх погодинних графіків відпуску електричної енергії виробниками, які входять до балансуючої групи гарантованого покупця, відшкодовується частка вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця відповідно до цього Закону та правил функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.

Отже, гарантований покупець є стороною, відповідальною за баланс всіх учасників балансуючої групи гарантованого покупця, які здійснюють продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом або за аукціонною ціною. Статтею 71 Закону України "Про ринок електричної енергії" відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця виробниками, які входять до балансуючої групи гарантованого покупця, ставиться в залежність від відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії названих виробників від їх погодинних графіків відпуску електричної енергії, тобто від власних небалансів виробників.

Пунктом 9.2 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, який затверджено постановою №641 від 26.04.2019 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг унормовано, що продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу відповідно до Закону та цього Порядку.

У пункті 9.3 вказаного Порядку було визначено, що обсяг відшкодування продавцем або споживачами за «зеленим» тарифом гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді розраховується за формулами, які наведено у пункті.

15.01.2021 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято постанову № 46 "Про затвердження Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 квітня 2019 року №641", а саме затверджено Зміни до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 квітня 2019 року №641 "Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом".

Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку пункти 9.2-9.4 замінено п`ятьма новими пунктами, зокрема, за пунктом 9.2 Порядку продавцями та споживачами за "зеленим" тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.

Відповідно до пункту 9.3 Порядку, в редакції станом на 16.01.2021, обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за формулою (далі - Формула), що наведена у цьому пункті.

Згідно з абзацом 2 пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції станом на 16.01.2021, у випадку отримання оновлених даних комерційного обліку по генеруючих одиницях продавця або споживача за "зеленим" тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, розрахунок обсягу відшкодування здійснюється з урахуванням таких даних.

Як вказує позивач, застосування формули визначення частки небалансу в редакції змін, які було внесено постановою №46 від 15.01.2021 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, призвело до того, що виробники за "зеленим" тарифом повинні були сплатити свої небаланси, небаланси групи та компенсувати Гарантованому покупцю витрати останнього, що виникли у зв`язку із його неможливість продати придбану у виробників за "зеленим" тарифом електричну енергію, що призвело до значного перевищення фінансової відповідальності виробників при відсутності вини за вчинення небалансу.

Як вбачається з матеріалів справи у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/4069/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЕКОЕНЕРГО" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третіх осіб - Державне підприємство "Гарантований покупець", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрекоенергосистеми", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрі Енерджі", Товариство з обмеженою відповідальністю "Солар Квант Енерджи", Товариство з обмеженою відповідальністю "Приморська енергогенеруюча компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотехнік Велика Добронь", Приватне підприємство "Техсервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "АСД ЛЕКС" про визнання протиправним та нечинним рішення в частині.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 позов задоволено; визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 08.09.2022 Верховного Суду по справі №640/4069/21 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЕКОЕНЕРГО" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року задоволено повністю; постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року в цій справі скасовано і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, за період з січня 2021 по січень 2022 Гарантованим покупцем було нараховано, а позивачем сплачено (на суму 516 418,29 грн) відшкодування вартості небалансів електричної енергії на підставі пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії на суму 516 418,29 грн.

За розрахунком позивача, прийнятий відповідачем протиправний та нечинний підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, призвів до завдання позивачу шкоди у розмірі 178 965,56 грн. Позивач вказує на те, що розмір завданої шкоди обраховується як різниця між платою по актам приймання-передачі частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії гарантованого покупця, сума яких розраховувалась за формулою згідно підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, та між платою за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергійної енергії, яка мала бути розрахована за формулою пункту 9.3 глави 9 Порядку, в редакції, що діяла станом на 15.01.2021. На підтвердження свого розрахунку позивачем було надано до матеріалів справи висновок експерта №49 від 02 жовтня 2023 за результатами проведення судово-економічної експертизи, складений судовим експертом Перепелюк С.М.

З огляду на вищевикладені обставини, позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом для захисту порушених та інтересів.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що підпункт 8 пункту 1 змін до постанови №641, затверджених НКРЕКП від 15.01.2021 №46, втратив чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2022, а отже, у період з 16.01.2021 по 08.09.2022 вказаний підпункт був чинним, діяв та застосовувався для розрахунків вартості врегулювання небалансів електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим тарифом". Відповідачем також наголошено відсутності всіх складових предмету доказування у спорі про відшкодування шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України, зокрема, обставин неправомірної поведінки відповідача та розміру завданої шкоди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, настає незалежно від вини цього органу. Водночас для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) особи, що завдала шкоду; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки особи, що завдала шкоду, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб). Тобто, відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, у ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків, які завдано юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, позивачем повинно бути доведено факт саме нанесення такою неправомірною діяльністю матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача.

Проте, за висновками суду, позивачем належним чином доказово не було обґрунтовано наявності всіх складових предмету доказування у спорі про стягнення шкоди, завданої юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому, суд звертає увагу на таке.

Верховним Судом неодноразово, зокрема у постанові від 17.01.2022 по справі №910/1904/20 вказано, що неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 по справі №925/556/21 вказала, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

З огляду на наведене, підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Комісії від 26.04.2019 № 641, затверджений постановою відповідача від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, втратив чинність з 08.09.2022 року (тобто з дати набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 року в справі № 640/4069/21), і саме з цього періоду його застосування є нечинним.

При зверненні до суду з вказаним позовом, товариство просило суд стягнути з Держави України в особі Комісії 178 965,56 грн. шкоди.

Судом враховано, що частиною 2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Частинами 1, 2 ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття (ч.1 ст.359 Кодексу адміністративного судочинства України )

До того ж, суд звертає увагу позивача на те, що скасування у судовому порядку пункту постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ніяким чином не може вказувати на неправомірну поведінку останнього, як обов`язкову складову предмету доказування у спорі про стягнення шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України.

До того ж, судом враховано, що саме чинність підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, втратив свою чинність 08.09.2022, у період дії спірних правовідносин з січня 2021 по січень 2022 і була підставою нарахування Гарантованим покупцем відшкодування вартості небалансів електричної енергії за певною формулою.

В контексті наведеного слід наголосити, що для відшкодування шкоди позивачу слід довести які саме неправомірні (на момент їх вчинення) дії відповідача 1 призвели до завдання певних збитків.

До того ж, суд повторно акцентує увагу заявника на те, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Тоді як у даному випадку, за період з січня 2021 по січень 2022 Державним підприємством "Гарантований покупець", а не відповідачем було нараховано, а позивачем сплачено відшкодування вартості небалансів електричної енергії саме у відповідності до норм чинного законодавства, як то Закону України "Про ринок електричної енергії" та Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, а отже, відповідні платежі ніяким чином не можуть вважатись збитками, які були завдані позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача.

Інших доказів чи обґрунтування вчинення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг неправомірних дій саме стосовно позивача останнім не надано суду та не наведено.

Одночасно, щодо численної судової практики Верховного Суду, яку було наведено позивачем в обґрунтування позовних вимог, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.

В контексті наведеного судом враховано, що згідно ч.ч. 5, 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 по справі № 154/3029/14-ц вказала, що остання висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Проте, наведені позивачем правові позиції Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду викладені взагалі у інших правовідносинах, жодні з яких не стосуються відшкодування шкоди у порядку ст.1173 Цивільного кодексу України, а отже, не можуть бути застосовані судом у данні оцінки обставинам наявності всіх складових відшкодування шкоди.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Енерговат» є необґрунтованими та безпідставними. Суд звертає увагу позивача на те, що скасування у судовому порядку пункту постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ніяким чином не може вказувати на неправомірну поведінку останнього, як обов`язкову складову предмету доказування у спорі про стягнення шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України" (Заява № 4241/03) зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27.10.1993 року в справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/13407/17.

За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити в зв`язку з недоведеністю заявлених вимог.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову покладаються на Товариство.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ" відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 31.01.2024.

Суддя М.Є.Літвінова