Ухвала
від 10.06.2024 по справі 910/12777/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12777/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ"

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Державного підприємства "Гарантований покупець";

2) Державної казначейської служби України,

про стягнення 178 965,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ" (далі - Товариство, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, відповідач) про стягнення 178 965,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що 15.01.2021 відповідачем було прийнято постанову № 46 "Про затвердження змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641", підпунктом 8 пункту 1 якої внесено зміни до формули визначення частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді. Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 16.07.2021 у справі №640/4069/21, що залишене без змін постановою Верховного Суду від 08.09.2022, підпункт 8 пункту 1 означеної постанови відповідача визнав протиправним і нечинним. З урахуванням зазначених підстав, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення шкоди у вигляді різниці між небалансами, вирахуваними за формулою, що діяла до 15.01.2021 та небалансами, фактично сплаченими за формулою, що визнана судом нечинною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ" відмовлено повністю.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги Товариства необґрунтованими та безпідставними та зазначив, що скасування у судовому порядку пункту постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ніяким чином не може вказувати на неправомірну поведінку останнього, як обов`язкову складову предмету доказування у спорі про стягнення шкоди на підставі статті1173 Цивільного кодексу України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 задоволено частково; рішення змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Приймаючи постанову, апеляційний господарський суди виходив з того, що:

- необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. При цьому, довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України;

- суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника щодо протиправної поведінки НКРЕКП, оскільки вказане підтверджено рішенням суду у справі №640/4069/21, яке набрало законної сили та враховується в порядку частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), чого помилково не було враховано судом першої інстанції;

- суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які суперечать Конституції та законам України, незалежно від чинності таких актів та наявності судового оскарження. Вказане відображає принцип верховенства права та важливість забезпечення правової держави;

- водночас сам по собі доведений факт неправомірної поведінки ще не є достатньою підставою для відшкодування шкоди. Так, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, наразі суду слід встановити, чи призвела ця неправомірна поведінка до заподіяння шкоди позивачу;

- так, з огляду на регламентований характер обов`язків учасників спірних правовідносин (відповідно до укладеного договору) та визначену законодавцем роль кожного з них, слід врахувати, що за період з січня 2021 року по вересень 2022 року Державним підприємством "Гарантований покупець" (а не відповідачем) було нараховано, а позивачем частково сплачено саме Державному підприємству "Гарантований покупець" відшкодування вартості небалансів електричної енергії. Отже, отримувачем коштів, які нібито надмірно перераховані позивачем, є Державне підприємство "Гарантований покупець", а не НКРЕКП;

- більше того, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також за результатами апеляційного перегляду позивач не довів належними та допустимими доказами те, що після скасуванням протиправного нормативного-правового акту він звертався до Державного підприємства "Гарантований покупець" з вимогою про повернення надмірно та безпідставно сплачених ним коштів, а останній йому відмовив;

- у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі;

- позивач не позбавлений права звернутися до Державного підприємства "Гарантований покупець" з вимогою про повернення безпідставно набутого майна. Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків не відповідають суті порушеного права, яке захищає позивач у даній справі;

- суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, відмовив із підстав того, що скасування у судовому порядку пункту постанови НКРЕКП, ніяким чином не може вказувати на неправомірну поведінку останнього, як обов`язкову складову предмету доказування у спорі про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції з мотивів, наведених вище. Водночас підстав для задоволення позовних вимог, так і підстав для задоволення апеляційної скарги по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, 16.05.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення 178 965,56 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у разі незабезпечення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі відбудеться нівелювання базових принципів судочинства та судами нижчих інстанцій будуть неоднаково застосовуватися одні й ті ж самі норми матеріального права, про що свідчить складена на момент подання даної касаційної скарги практика судів першої та апеляційної інстанцій, також зазначає, що справа має для нього виняткове значення.

Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

У касаційні скарзі Товариство зазначає перелік справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді у господарських судах України та ухвалення ними негативних для позивача рішень, проте проаналізувавши наведене, Суд дійшов висновку, що такі доводи не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки ці доводи зводяться до незгоди скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями, ухваленими не на його користь, та власного тлумачення встановлених судами обставин справи та застосованих до регулювання спірних правовідносин правових норм.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи Товариства щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами ?а - г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип ?правової визначеності? буде порушено.

Частиною 4 статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини? визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 ?Справа ?Леваж Престасьон Сервіс проти Франції? (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі ?Азюковська проти України? (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 1 статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем ?розумних обмежень? в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження №12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №910/12777/23 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/12777/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА - ЕНЕРГОВАТ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024.

2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення10.06.2024
Оприлюднено11.06.2024
Номер документу119618365
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/12777/23

Ухвала від 10.06.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Постанова від 26.04.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коротун О.М.

Ухвала від 26.02.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коротун О.М.

Ухвала від 08.02.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коротун О.М.

Рішення від 15.01.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 11.12.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 13.11.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 23.10.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 25.09.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 23.08.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні