ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" січня 2024 р. Справа № 924/973/23
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Міністерства юстиції України м. Київ
до 1. Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" м. Хмельницький
2. Комуністичної партії України м. Київ
про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення від 23.06.2015 та скасування державної реєстрації прав
Представники сторін:
позивач: Дмитришина В.В. - діє на підставі наказу № 3405-к від 27.12.2022 та Положення про сектор судової роботи у Хмельницькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)
відповідач 1: Савченко О.В. - діє на підставі ордера серія ВО №1060483 від 19.09.2023
відповідач 2: не з`явився
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Хмельницької області 12.09.2023 надійшла позовна заява Міністерства юстиції України до 1. Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини", 2.Комуністичної партії України про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення від 23.06.2015 та скасування державної реєстрації прав. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв`язку із порушенням партією ст. 5 Закону України "Про політичні партії в Україні", чинної на момент подання позовної заяви. Вказана справа розглядалась понад 8 років та рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, було задоволено позов Міністерства юстиції України та заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Відповідно до Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, позивач вживав заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, за результатами чого було видано наказ від 07.11.2022 №4964/5 "Про затвердження Переліку майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави", до якого вносились відповідні зміни. Разом з тим, опрацюванням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Партії Комуністичною партією України відчужено близько 150 об`єктів нерухомості (адміністративні будівлі, житлові будинки, квартири, земельні ділянки), в тому числі відчужено нежитлове приміщення, загальною площею 43,2 кв.м, що знаходиться за адресою: площа Шевченка, 8А, м. Славута, Хмельницька обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 658126568106, на підставі договору дарування від 23.06.2015 №1190, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. Набувачем спірного майна стала Благодійна організація "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини", керівником, засновником, представником якої з 06.07.2012 був Корнійчук Ігор Володимирович. З 10.04.2023 керівник Сидорук Володимир Дмитрович. Відповідно до відомостей Єдиного реєстру громадських формувань Корнійчук Ігор Володимирович є членом керівних органів та головою комісії з припинення Хмельницької обласної організації Комуністичної партії України. Таким чином, є підстави вважати, що у даному випадку було заздалегідь відомо, що спірний договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачені цим договором, тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин. Відтак, наведене свідчить, що укладення спірного договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність. При цьому, враховуючи, що саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів до розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, то саме Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах щодо визнання спірного договору недійсним, скасування державної реєстрації прав на спірне майно для подальшого забезпечення передачі цього майна у власність держави. Також позивач зауважує, що укладення спірного договору було спрямоване на завдання шкоди інтересам кредиторів, їх майновим правам, адже правочин відбувся після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та був спрямований на зменшення партією свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідно до приписів ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Також позивач зазначає, що з метою відновлення становища, яке існувало до відповідного порушення, підлягає скасуванню судом державна реєстрація права власності відповідача 1 на спірне нежитлове приміщення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Додатково позивач вказує, що про наявність спірного договору останній довідався в ході вжиття заходів із розшуку майна забороненої судом Комуністичної партії України після набрання законної сили рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, тому обчислення строку позовної давності починається з 27.07.2022, а позовна заява подана в межах встановлених строків.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2023 позовну заяву у даній справі передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою від 18.09.2023 суд, зокрема прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №924/973/23 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 10:30 год. 16 жовтня 2023 року. Крім того, вказаною ухвалою витребувано у приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Романішина Ярослава Олександровича належним чином засвідчену копію договору дарування нерухомого майна від 23.06.2015, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. та зареєстрованого за №1190.
До суду 06.10.2023 надійшли письмові пояснення відповідача 1, в яких останній заперечує проти позовних вимог у повному обсязі. Звертає увагу на відсутність порушеного права позивача та відсутність у нього процесуальної дієздатності на звернення до суду із позовною заявою. Зазначає, що позивачем жодним належним та допустимим доказом не доведено факту порушення його прав та інтересів зі сторони відповідачів, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви. Вказує, що Мін`юст лише вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів. І з огляду на посилання позивача на порушення права державної власності на спірне майно, належним позивачем у даній справі є Фонд державного майна України. Оскільки захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень відповідно до положень законодавства України, то Мін`юст не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень (Фонд державного майна України), який може захищати інтереси держави. При цьому доказів того, що Фонд державного майна України не має можливості самостійно захистити права держави у наведеному випадку, як і неналежності здійснення ним такого захисту, або делегування відповідних повноважень Мін`юсту останнім не надано та матеріали справи не містять. Наведене, на думку відповідача 1, свідчить про недоведеність наявності підстав для звернення з позовом саме Міністерством юстиції України в інтересах держави, оскільки їх наявність визначається не лише обґрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю наявності таких інтересів з обґрунтованими (документально підтвердженим) представницькими функціями. Тому відповідач 1 вважає, що суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України наділений правомочністю щодо залишення позову без розгляду. Крім того, відповідач 1 звертає увагу на сплив строку позовної давності та зазначає, що позивач, звертаючись до суду із позовною заявою, вказує на те, що оспорюваний договір є недійсним з підстав фіктивності з моменту його укладення. Оскільки проведення державної реєстрації речового права на підставі договору дарування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, створення та забезпечення функціонування якого покладено на Міністерство юстиції України, було здійснено ще 23.06.2015, то вказане об`єктивно свідчить про обізнаність позивача про існування оспорюваного договору із зазначеного терміну. Тому з моменту державної реєстрації права власності на спірне приміщення розпочинає перебіг трирічний строк звернення позивача до суду із позовною заявою. Разом з тим, відповідну позову заяву подано до суду лише 12.09.2023, тобто через понад 6 років після закінчення трирічного строку на звернення до суду із позовною заявою. З огляду на вказане відповідачем подається до суду відповідна заява про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, відповідач 1 зазначає, що обґрунтовуючи строк звернення до суду із позовною заявою, позивачем зазначено про те, що вказаний вище строк починає перебіг з набранням рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14. За таких обставин, позивач фактично визнає, що станом на момент укладення договору дарування вказаний договір відповідав вимогам закону, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання вказаного правочину недійсним. Також відповідач 1 зазначає про недоведеність позивачем фіктивності договору. Зауважує, що оспорюваний договір дарування не відповідає жодній із ознак фіктивності правочину, оскільки зобов`язання сторін за вказаним договором виконані, зміст оспорюваного договору відповідає намірам учасників правочину, при цьому жодною зі сторін такого договору не вчинялися дії, спрямовані на введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину. Вказані висновки підтверджуються тим, що на підставі оспорюваного правочину Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" набув право власності на спірне приміщення, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність будь-якої із підстав для визнання фіктивним договору дарування, а у позовній заяві викладено лише загальні міркування та припущення позивача стосовно того, що існують підстави для задоволення відповідних позовних вимог. Крім того, відповідач 1 зауважує про те, що станом на момент укладення оспорюваного договору заборона політичної партії не передбачала своїм наслідком передання майна, коштів або інших активів партії у власність держави. Такий наслідок був закріплений лише з 18.05.2022. Також не існувало будь-яких заборон, обмежень щодо розпорядження вказаним майном, що свідчить про добросовісність набувача на таке майно. Відповідач 1 вважає, що задоволення позовних вимог у даній справі призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу конвенції, оскільки на відповідача 1 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Додатково відповідач 1 повідомляє, що засновником та керівником БФ "Відродження Хмельниччини" є ОСОБА_1 .
Також до суду від представника відповідача 1 надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій останній просить суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В підготовчому засіданні 16.10.2023 суд постановив ухвали із занесенням до протоколу судового засідання, якими відмовив відповідачу 1 у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Романішина Я.О., оскільки суд не встановив, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки останнього; продовжив позивачу строк для подання відповіді на відзив до 26.10.2023 включно, встановив відповідачу 1 строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 06.11.2023 включно та відклав підготовче засідання у справі №924/973/23 на 10:00 год. 08 листопада 2023 року.
До суду 24.10.2023 від позивача надійшла правова позиція по справі, у якій останній вказує, що у Мін`юсту у 2015 році були відсутні підстави отримувати інформацію у вигляді витягу чи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо майна Комуністичної партії України, оскільки рішення суду про заборону діяльності КПУ прийнято 05.07.2022. Тому позивач не знав, не міг і не повинен був знати про повний перелік майна, належного Комуністичній партії України з 2015 року та звернувся з даним позовом в межах строків, передбачених чинним законодавством для захисту порушеного права. Зазначає, що оскільки спірне майно не перебувало у державній власності, не зареєстроване на праві власності (управління) Фонду державного майна України, то останній не уповноважений звертатись до суду з позовом про визнання недійсним правочину про відчуження цього майна. Реалізуючи свої повноваження, Міністерство юстиції України, як представник держави, після отримання відомостей щодо переліку майна забороненої судом Комуністичної партії України, з метою запобігання незаконного відчуження даного майна, звернулось до суду з даним позовом. Зазначене, на думку позивача, спростовує доводи відповідача 1 щодо відсутності права Мін`юсту захищати інтереси держави та звертатись до суду з відповідним позовом. Також позивач наголошує, що відповідачем 1 не надано до суду докази використання останнім спірного приміщення будь-яким чином в благодійних цілях. Водночас, за адресою реєстрації спірного майна знаходиться Славутська районна організація Комуністичної партії України та Славутська міська партійна організація Комуністичної партії України. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що спірним майном не користуються зазначені осередки партії у своїх цілях. Таким чином, є підстави вважати, що у даному випадку було заздалегідь відомо, що спірний договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачені договором, тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин, відбулась перереєстрація майна на іншого власника, а по факту майно використовується Комуністичною партією України через свої місцеві осередки. До того ж відчуження спірного майна відбулось після відкриття провадження у справі про заборону діяльності Комуністичної партії України. Вказане свідчить, що укладення спірного договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування приміщення, а Комуністична партія України мала на меті уникнення передачі майна у державну власність. Також позивач вважає, що відповідач 1, отримуючи в дарунок об`єкт нерухомості, проявивши розумну обачність, враховуючи політичну ситуацію в країні, при наявності на розгляді в суді справи за позовом щодо припинення діяльності особи дарувальника, міг і повинен був врахувати те, що подальша діяльність Комуністичної партії України може бути припинена, визнана незаконною з передачею її майна у власність держави.
У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Хмельницькому 08 листопада 2023 року в час, на який було призначено підготовче засідання у справі, засідання суду не відбулось. З огляду на викладене, суд ухвалою від 08.11.2023 продовжив строк підготовчого провадження у справі №924/973/23 на тридцять днів та призначив підготовче засідання у справі №924/973/23 на 11:00 год. 22 листопада 2023 року.
В підготовчому засіданні 22.11.2023 суд відклав підготовче засідання у справі №924/973/23 на 11:00 год. 04 грудня 2023 року, інформацію про що занесено до протоколу судового засідання.
До суду 28.11.2023 від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній додатково вказує про відсутність порушеного права Міністерства юстиції України внаслідок укладення оспорюваного правочину. Зазначає, що позивач, звертаючись до суду у даній справі, діє поза межами власних повноважень, визначених законом, в тому числі Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 02.07.2014. Крім того, вказує, що позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
Згідно з ухвалою суду, постановленою шляхом занесення до протоколу судового засідання від 04.12.2023, суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 924/973/23 до судового розгляду по суті на 12:00 год. 14 грудня 2023 року.
Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача 1, 05.12.2023 надіслав до суду правову позицію, у якій вказує, що Фонд державного майна у даному випадку наділений повноваженнями з реєстрації права на виявлене Мін`юстом майно. Натомість, дії щодо його розшуку, в тому числі шляхом надіслання до державних органів, зокрема АРМА, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запитів (але не виключно) покладено на Міністерство юстиції України. Правовідносини з повернення у державну власність майна заборонених політичних партій регулюється спеціальним порядком. Спір у даній справі стосується майна, яке не є майном забороненої політичної партії та відповідно державної форми власності. Таким чином, реалізуючи свої повноваження, Міністерство юстиції України після отримання відомостей щодо переліку майна забороненої судом Комуністичної партії України, з метою запобігання незаконного відчуження даного майна, звернулось до суду з даним позовом.
У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Хмельницькому 14.12.2023 в час, на який було призначено судове засідання у справі, засідання суду не відбулось, з огляду на що суд призначив судове засідання для розгляду по суті справи №924/973/23 на 14:30 год. 11 січня 2024 року.
11 січня 2024 року судове засідання у справі №924/973/23 також не відбулося, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Хмельницькому. Ухвалою суду від 11.01.2024 судове засідання для розгляду по суті справи №924/973/23 призначено на 11:15 год. 23 січня 2024 року.
Представник позивача в судовому засіданні 23.01.2024 підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві та наданих до суду правових позиціях.
Представник відповідача 1 проти позову заперечувала з підстав, викладених в поясненнях.
Представник відповідача 2 в засідання не з`явився, відзиву на позов не подав.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою повідомлення відповідача 2 про розгляд справи, суд надсилав відповідачу 2 ухвали від 18.09.2023, 17.10.2023, 08.11.2023, 22.11.2023, 04.12.2023, 15.12.2023, 11.01.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 2, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак конверти з ухвалами суду повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином відповідач 2 був належним чином повідомлений про розгляд справи та не скористався своїм правом на подання відзиву.
Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2014 було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії.
Між Комуністичною партією України в особі Мельника Дмитра Лукіча (далі - дарувальник) та Благодійним фондом "Відродження Хмельниччини" в особі Сидорука Олександра Володимировича (далі - обдаровуваний) 23.06.2015 укладено договір дарування (далі - договір), згідно з п. 1 якого Комуністична партія України подарувала (безоплатна передача майна у власність), а Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" прийняв у власність нежитлове приміщення загальною площею 43,2 (сорок три цілих дві десятих) кв.м., що знаходиться в місті Славута Хмельницької області пл. Шевченка (до перейменування вулиця Червона площа), в будинку восьмому під літерою "А", надалі у цьому договорі - майно. Приміщення складається із двох кабінетів площею 17,1 кв.м. та площею 26,1 кв.м.
У п. 2 договору передбачено, що вказане майно належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Хмельницької області Шкапій В.Я. 21.04.2008 за р/н - 2444. Номер запису про право власності 10034420. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 658126568106.
У п. 3. договору сторони дійшли згоди оцінити дарунок в 32000,00грн. (тридцять дві тисячі) грн 00 коп. Відповідно довідки від 01 червня 2015 року, балансова вартість майна, що є предметом цього договору, становить 32000,00 грн.
Дарувальник свідчить, що згадане майно до цього часу нікому не продане, не подароване, не заставлене, у спорі і під забороною (арештом) не перебуває, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесене та вільне від будь-яких прав третіх осіб. Дарувальник свідчить, що здійснив повний розрахунок з попереднім власником даного майна (п. 4. договору).
За умовами п. 6 договору дарувальник передав, а обдаровуваний прийняв відчужуване майно (ключі, документи на оплату комунальних та інших послуг) під час підписання договору.
У п. 10 договору сторони підтверджують, що договір цей відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру мнимого та удаваного договору, а також не є зловмисним договором.
Договір дарування підписаний сторонами, скріплений відтиском печатки БФ "Відродження Хмельниччини", посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. та зареєстрований в реєстрі за №1190.
Відповідно до інформаційної довідки № 342935067 від 15.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 23.06.2015 проведена державна реєстрація права власності Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" на нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Славута, площа Шевченка, буд. 8 "А" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 658126568106) на підставі договору дарування від 23.06.2015 №1190. Попереднім власником вказаного приміщення була Комуністична партія України на підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2008.
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14 задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Вирішено передати майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
При прийнятті вищевказаного рішення суд зазначив, що в діях Партії та її учасників (очільників) вбачається виправдування окупаційних дій Російської Федерації українським політиком у медійному просторі, що є неприпустимим та свідчить про діяльність, яка заборонена згідно зі ст. 5 Закону України "Про політичні партії в Україні", оскільки останні спрямовані на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
На підставі зазначеного рішення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.08.2022 внесено запис про перебування Комуністичної партії України в стані припинення, що підтверджується відповідною інформацією з реєстру.
Вважаючи договір дарування від 23.06.2015 таким, що не відповідає чинному законодавству, позивач долучив до матеріалів справи наступні докази:
- протокол установчих зборів членів Компартії України від 14.08.1993, на яких було прийнято рішення схвалити пропозицію про створення Хмельницької міської організації Компартії України, обрати до складу міського комітету КПУ в тому числі ОСОБА_2 ;
- спільну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 28.12.1993 про подання на легалізацію засновницьких документів Хмельницької обласної організації Компартії України, Хмельницька область;
- список секретарів Хмельницького обкому Компартії України, в якому зазначено таких осіб, як ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- протокол першого пленуму Хмельницького обкому Компартії України №1 від 24.05.1997, на якому, зокрема обрано першим секретарем обкому Компартії України і членом бюро Корнійчука Ігоря Володимировича;
- протокол Ш-І конференції Хмельницької обласної організації Компартії України від 24.05.1997, на якій, зокрема обрано членами обкому Компартії України від Хмельницької міської організації Корнійчука І.В.;
- витяг з протоколу ХХХІV-ї звітно-виборної конференції Хмельницької обласної організації Компартії України від 28.05.2005, відповідно до якого членами обкому Компартії України обрано в тому числі ОСОБА_2 .
Крім того, матеріали справи містять статут Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" в новій редакції, затверджений рішенням засновника від 06.04.2023, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з яких вбачається, що станом на 23.06.2015 засновником та керівником Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" був ОСОБА_2 , який на даний час зазначений як керівник та голова комісії з припинення Хмельницької обласної організації Комуністичної партії України.
Аналізуючи надані докази та пояснення учасників процесу, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, звернувшись до суду за їх захистом.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
У даній справі з позовом звернулось Міністерство юстиції України, яке не є стороною оспорюваного правочину.
Отже, за змістом ст.ст. 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Суд встановив, що між Комуністичною партією України (дарувальник) та Благодійним фондом "Відродження Хмельниччини" (обдаровуваний) 23.06.2015 було укладено договір дарування, за умовами якого Комуністична партія України подарувала, а Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" прийняв у власність нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14 задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Вирішено передати майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
За змістом ч.ч. 2, 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно.
У разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається в рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п. 2, 3 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (далі - Порядок) після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави (далі - рішення суду), Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.
За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого в власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін`юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.
В подальшому, Мін`юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін`юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав (п. 4 Порядку).
За таких обставин саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави.
Тому Міністерство юстиції України є заінтересованою особою у спірних правовідносинах щодо визнання договору дарування від 23.06.2015 недійсним та скасування державної реєстрації прав на спірне майно, оскільки звернення до суду із даним позовом спрямоване на повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави
З огляду на викладене, Міністерство юстиції України є належним позивачем у справі та наділений повноваженнями на звернення до суду із даним позовом. За таких обставин суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку (ст. 215 ЦК України).
Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, вказує, що оспорюваний договір від 23.06.2015 є фіктивним, оскільки він спрямований не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність. Також однією із підстав недійсності договору позивач зазначає укладення спірного договору всупереч принципу добросовісності та з підстав недопустимості зловживання правом.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору проінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Надаючи оцінку доводам позивача у даній справі, суд вважає за необхідне врахувати також правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), в якій Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі, тощо); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Отже, фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч. 3, 6 ст.13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц вказує, що "позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3. ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним".
За змістом ч. 2 ст.21 Закону України "Про політичні партії" (в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину) заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.
Суд встановив, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, було задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Провадження у справі № 826/9751/14 відкрито 11 липня 2014 року, що підтверджується ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва.
Таким чином, спірний договір дарування укладено у період після відкриття провадження у справі про заборону діяльності Комуністичної партії України, а саме 23.06.2015.
За таких обставин суд зазначає, що з моменту звернення Міністерством юстиції України до суду з адміністративним позовом у справі № 826/9751/14 Комуністичній партії України було достеменно відомо, що в разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та її обласних організацій, відповідно, керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном.
Також суд приймає до уваги, що згідно з відомостями Єдиного реєстру громадських формувань та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Корнійчук Ігор Володимирович є членом керівних органів та головою комісії з припинення Хмельницької обласної організації Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 22987878) та був керівником, засновником Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" (код ЄДРПОУ38303595) у період з 06.07.2012 по 10.04.2023.
Вказана обставина свідчить про пов`язаність сторін оспорюваного правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки, діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду державі в особі позивача, сторони мали спільний умисел на використання договору дарування виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно відповідача Комуністичної партії України внаслідок заборони діяльності партії за рішенням суду.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що укладений між відповідачами договір дарування від 23.06.2015 містить ознаки фраудаторного правочину, тобто є таким, який укладено з порушенням вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, ч. 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом. Отже, наявні підстави для визнання договору дарування від 23.06.2015 недійсним з моменту його укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.
За приписами ч. 3 ст. 36 вищевказаного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Зважаючи на норми ч. 1 ст. 216 ЦК України укладений відповідачами правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Тому оскільки суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача в частині визнання договору дарування нежитлового приміщення від 23.06.2015 недійсним, то вимога позивача про скасування державної реєстрації прав Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" на нежитлове приміщення, загальною площею 43,2 кв.м, що знаходиться за адресою: площа Шевченка, 8А, м. Славута, Хмельницька обл., також підлягає задоволенню.
Доводи відповідача 1 з приводу того, що задоволення позову призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) суд до уваги не приймає з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014).
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "ОСОБА_48 проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У даній справі суд встановив наявність юридичних підстав, з яким закон пов`язує недійсність правочину. Отже, втручання шляхом постановлення судового рішення про недійсність правочину і скасування державної реєстрації речових прав буде відповідати критерію законності.
Також з огляду на заборону діяльності Комуністичної партії України та передачу майна вказаної юридичної особи у власність держави, суд вважає, що постановлення судового рішення у даній справі буде виправданим з точки зору задоволення "публічного інтересу".
Щодо дотримання у даній справі критерію "пропорційності", то суд звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011, яка міститься висновок про те, що для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Судова палата у п. 84 вказаної постанови наголосила, що з`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна.
Як встановлено судом вище, при укладенні договору дарування від 23.06.2015 сторони мали спільний умисел використати його для уникнення звернення стягнення на майно відповідача Комуністичної партії України внаслідок заборони діяльності партії за рішенням суду, що свідчить про зловживання правами на шкоду державі та недобросовісність сторін, в тому числі і відповідача 1.
Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти не дають підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності".
При цьому приймається також до уваги, що спірне нежитлове приміщення було набуто відповідачем 1 за безвідплатним договором.
З огляду на вищевикладене, результат розгляду позову Міністерства юстиції України не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Усі інші доводи відповідача 1 спростовуються вищевикладеними обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.
Матеріали справи містять заяву відповідача 1 про застосування строку позовної давності, в якій останній просить суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Суд враховує, що 27.07.2022 набрало законної сили рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №826/9751/14, яким заборонено діяльність Комуністичної партії України.
Міністерство юстиції України довідалося про наявність спірного договору дарування від 23.06.2015 в ході вжиття заходів із розшуку майна забороненої судом Комуністичної партії України, після набрання законної сили рішенням в справі № 826/9571/14.
Саме з моменту набрання рішення законної сили у справі № 826/9571/14, тобто з 27.07.2022, Міністерство юстиції України і отримало право на звернення до господарського суду з даним позовом.
Позовна заява була направлена до господарського суду засобами поштового зв`язку 06.09.2023, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Відтак, позивачем не пропущено строк позовної давності.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне задовольнити позов Міністерства юстиції України та визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 23.06.2015, а також скасувати державну реєстрацію прав Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" на спірне нежитлове приміщення.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позову.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, загальною площею 43,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Славута, площа Шевченка, 8А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 658126568106, укладений 23.06.2015 між Комуністичною партією України та Благодійним фондом "Відродження Хмельниччини", посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1190.
Скасувати державну реєстрацію прав Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" (м.Хмельницький, вул.Ярослава Галона, 7, код 38303595) на нежитлове приміщення, загальною площею 43,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Славута, площа Шевченка, 8А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 658126568106.
Стягнути з Благодійного фонду "Відродження Хмельниччини" (м. Хмельницький, вул.Ярослава Галона, 7, код 38303595) на користь Міністерства юстиції України (м. Київ, вул. Городецького, 13, код 00015622) 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) витрат по оплаті судового збору.
Стягнути з Комуністичної партії України (м. Київ, вул. Борисоглібська, 7, код 00049147) на користь Міністерства юстиції України (м. Київ, вул. Городецького, 13, код 00015622) 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) витрат по оплаті судового збору.
Після набрання рішення законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено 02.02.2024.
Суддя Л.О. Субботіна
Ухвалу направити сторонам та їх представникам до електронного кабінету, відповідачу 2 на ел. адресу: CK-KPU@KPU.KIEV.UA та за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 7 - рек. листом.
Суд | Господарський суд Хмельницької області |
Дата ухвалення рішення | 23.01.2024 |
Оприлюднено | 05.02.2024 |
Номер документу | 116731024 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними інші договори |
Господарське
Господарський суд Хмельницької області
Субботіна Л.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні