Постанова

від 30.01.2024 по справі 947/17609/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/968/24

Справа № 947/17609/21

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Лупши В.В.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бентослов»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року, ухваленогоКиївським районним судом м. Одеси у складі: судді Луняченко В. О. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бентослов» про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

У червні 2021 року позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що за її заявою як доньки та єдиної спадкоємиці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , померлих ІНФОРМАЦІЯ_1 та 11 листопада 2020 року відповідно, заведено спадкову справу.

Після смерті матері відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:40:014:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті батька відкрилася спадщина у вигляді садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належне йому на підставі Свідоцтва про право власності на садовий будинок від 25 березня 1998 року за № 195, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів.

Однак постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 червня 2021 року, винесеною приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Андріадіс В.Ю., їй відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на вищевказану земельну ділянку та садовий будинок, так як зазначені об`єкти нерухомості є власністю ОСОБА_2 на підставі рішення Третейського суду Асоціації «МІАР-ТС» від 30 вересня 2004 року, яке було зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 квітня 2021 року.

Приймаючи до уваги що 08 червня 2021 року були проведені реєстраційні дії щодо вилучення запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 вищевказаного спірного нерухомого майна як помилкового, а рішення Третейського суду є підробленим, так як зазначений Третейський суд почав своє існування лише 05 березня 2005 року, а крім того, зазначений у рішенні суддя Третейського суду Кліменко Володимир Павлович, який одночасно є представником позивачці, стверджує що не виносив такого рішення, позивачка просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом як спадкоємцем першої черги на земельну ділянку 5-В, кадастровий номер 5110136900:40:014:0019, та на садовий будинок АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ), та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також стягнути судові витрати.

Від представника залученого судом в якості третьої особи ТОВ «Бентослов» подані копія рішення загальних зборів товариства від 02 квітня 2021 року та акт приймання-передачі майна від 02 квітня 2021 року, згідно яких житловий будинок, загальною площею 300, 4 кв.м, житловою 127,5 кв.м, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , переданий громадянином ОСОБА_2 в якості уставного фонду Товариства.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом як спадкоємцем першої черги на земельну ділянку, кадастровий номер, якої 5110136900:40:014:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник позивачки адвокат Кліменко В.П. просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність його висновків практиці Верховного суду з питань виникнення права власності на нерухоме майно. Доводами апеляційної скарги є не дослідження судом відсутності законних підстав існування у ОСОБА_2 права власності на спірне майно, оскільки рішення третейського суду, на підставі якого за останнім зареєстроване таке право, є неіснуючим неіснуючого та некомпетентного суду, а суд вважав його легітимним, а відповідача - законним власником майна; висновок суду про неефективний спосіб захисту в частині визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку, оскільки таким є витребування майна з чужого незаконного володіння, також помилковий, оскільки ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, і суд не звернув увагу на існування кримінального провадження за актом підробки рішення третейського суду; помилковим є і висновок суду про відмову у задоволенні позову щодо садового будинку з огляду на ненадання позивачкою відомостей про складові такого будинку (його розмір, складові та житлову площу і загальну), оскільки право володіти і користуватися цим майном належить позивачці як спадкоємиці з часу відкриття спадщини, спадкоємцем за життя не було зареєстровано таке право належним чином, відповідна реєстрація здійснюється суб`єктами державної реєстрації за заявою спадкоємця, і така реєстрація відбувається перед видачею свідоцтва про право на спадщину, а нотаріусом відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відзив у встановлений судом строк не надійшов.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Потапчук Г.В. підтримала доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та ніким не оспорюється, що згідно державного акту серії ОД № 053665, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 01 липня 2005 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0513 га по АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 19 листопада 2003 року (а.с 10 т. 1).

Згідно свідоцтва про право власності № 3-1078 від 25 березня 1998 року ОСОБА_5 на праві особистої власності належить садовий будинок із надвірними спорудами у АДРЕСА_1 на підставі технічного паспорту від 20 березня 1998 року, довідки товариства садоводів «Північне» від 22 березня 1998 року та розпорядження УЖКГ Одеського міськвиконкому № 195 від 25 березня 1998 року (а.с. 24 т. 1).

Згідно актового запису № 9599, складеного Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 28 вересня 2020 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що вказаним відділом 28 вересня 2020 року видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 21 т. 1).

Згідно актового запису № 11506, складеного Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 12 листопада 2020 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що вказаним відділом 12 листопада 2020 року видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 21зв. т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 народилась донька ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 22 т. 1).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 05 липня 1980 року після укладення шлюбу з ОСОБА_9 ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_10 (а.с. 23 зв. т. 1).

14 березня 1989 року ОСОБА_11 змінила прізвище на ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища серії НОМЕР_5 (а.с. 23 т. 1).

З матеріалів спадкової справи № 5/2021, яка заведена 09 березня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Андріадіс В.Ю. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що така заведена на підставі заяви ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року про прийняття спадщини (а.с. 61, 64 т. 1).

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 червня 2021 року нотаріусом було відмовлено у видачі ОСОБА_1 свідоцтва на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 5110136900:40:014:0019 за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із тим що вказана земельна ділянка належить на підставі рішення Третейського суду Асоціації «Міар-ТС» від 30 вересня 2004 року по справі № ТС-47/4-КВП/2004 іншій особі ОСОБА_2 (а.с. 109 т. 1).

З матеріалів спадкової справи № 6/2021, яка заведена 09 березня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Андріадіс В.Ю. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , вбачається, що така заведена на підставі заяви ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року про прийняття спадщини (а.с. 110, 112 т. 1).

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 червня 2021 року нотаріусом було відмовлено у видачі ОСОБА_1 свідоцтва на спадщину за законом на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку із тим що вказаний будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, належить на підставі рішення Третейського суду Асоціації «Міар-ТС» від 30 вересня 2004 року по справі № ТС-47/4-КВП/2004 іншій особі ОСОБА_2 (а.с. 153 т. 1).

Також судом встановлено, що згідно рішення Третейського суду Асоціації «Міар-ТС» від 30 вересня 2004 року по справі № ТС-47/4-КВП/2004, які знаходяться у матеріалах вищевказаних спадкових справ, головуючим суддею Кліменком В.П. було розглянута справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та визнано дійсним договір купівлі-продажу від 08 лютого 2004 року земельної ділянки № НОМЕР_6 , загальною площею 0,0815 га, житлового будинку, який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку № НОМЕР_6 , загальною площею 0,0815 га, житловий будинок, розташований на зазначеній земельній ділянці та земельну ділянку № НОМЕР_7 , загальною площею 0,0513 га, які знаходяться по АДРЕСА_3 (а.с. 104, 150 т. 1).

З реєстраційної справи № 01.02-1, 2341911251101 вбачається що 20 квітня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Южненської міської ради Одеського району Одеської області Голубенко А.В. на підставі заяви ОСОБА_2 , рішення Третейського суду Асоціації « Міар-ТС» від 30 вересня 2004 року по справі № ТС-47/4-КВП/2004 проведено реєстрація права власності за ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:40:014:0019 (а.с. 159 т. 1).

08 червня 2021 року реєстратором Голубенко А.В. були проведені реєстраційні дії щодо вилучення вказаного запису як помилкового, що під час камеральної перевірки Міністерством юстиції України визнано незаконним (а.с. 213 т. 1).

Як визначено у акті від 12 листопада 2021 року за результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора Голубенко А.В. виявлено, що вона 08 червня 2021 року безпідставно, поза процедурою державної реєстрації вилучила запис № 41598972 про право власності за ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:014:0019, що є порушенням законодавства у сфері державної реєстрації прав (а.с. 215 т. 1).

З наданих представником третьої особи ТОВ «Бентослов» рішення № 2/2021 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Бентослов» та акту приймання передачі майна від 02 квітня 2021 року вбачається що співзасновник ОСОБА_2 передав до статутного капіталу Товариства житловий будинок загальною площею 300,4 кв.м, житловою площею 127 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 181 т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , суд виходив із неефективності обраного позивачкою способу захисту порушеного права, оскільки на момент розгляду справи ОСОБА_2 зареєстрований власником вищевказаної земельної ділянки, на що не впливає вилучення держаним реєстратором запису про право власності останнього поза процедурою державної реєстрації.

Відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на будинок та земельну ділянку АДРЕСА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , суд мотивував ненаданням позивачем доказів належності спадкодавцю певного нерухомого майна (його розміру, складових та житлової і загальної площі, наявності чи відсутності у його складі самочинних прибудов) та відповідності такої спадщини будинку, який був у власності ОСОБА_5 .

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

У статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно із частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що «згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України,в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_8 поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власникана підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чиперебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким».

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власностічи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

За таких обставин, Верховним Судом у постанові від 05 червня 2019 року у справі №761/18093/15-ц зроблено висновок, що ефективним способом захисту права позивача як спадкоємця євіндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну нерухомість, а не позов про визнання права власності, що відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов`язковим для апеляційного суду щодо вимог законності і обґрунтованості судового рішення.

Оскільки за матеріалами справи право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:40:014:0019 зареєстроване за іншою особою відповідачем ОСОБА_2 , що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04 червня 2021 року, то висновок суду про неефективність обраного позивачкою способу захисту своїх прав ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи.

Щодо доводу апеляційної скарги про недослідження судом відсутності законних підстав існування у ОСОБА_2 права власності на спірне майно з огляду на те, що рішення третейського суду є неіснуючим, ухваленим неіснуючим судом, то судом дана вірна оцінка такому аргументу і виснувано, що вказане не є предметом розглядуваної справи.

Як помилковим є і посилання заявниці на належний спосіб захисту, яким у даному випадку є витребування майна з чужого незаконного володіння, а ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, і суд не звернув увагу на існування кримінального провадження за актом підробки рішення третейського суду, то питання щодо добросовісності набуття ОСОБА_2 спірного майна може вирішуватися у справі про витребування майна. Натомість, у справі про визнання права власності в порядку спадкування за законом добросовісність набувача не є предметом доказування.

Що стосується мотивів висновків суду про відмову у визнанні права власності на будинок АДРЕСА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , то переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на недотримання судом в наведеній частині таких засад судочинства як диспозитивність (ст. 12 ЦПК України), оскільки з вимогами про визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , належної за життя спадкодавцеві ОСОБА_5 , позивачка не зверталася.

В такому випадку суд не міг вирішувати вказане та робити будь-які висновки з приводу вказаного нерухомого майна та обґрунтованості чи ні позовних вимог ОСОБА_1 .

Натомість, в частині позовних вимог щодо спірного будинку, то судом вірно зазначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Однак із наданих стороною позивача документів не вбачається, який саме будинок (його розмір, складові та житлова і загальна площа) належав спадкодавцю на момент його смерті, чи є у складі домоволодіння самочинні прибудові та чи відповідає даний будинок, право власності на який просить визнати спадкоємиця, будинку, що перебував у власності спадкодавця ОСОБА_5 , оскільки у правовстановлюючому документі - свідоцтві на право власності вказаного будинку за 1998 рік - не зазначені його складові та площа, лише зазначено що це садовий будиночок, а згідно акту передачі будинку до статутного капіталу ТОВ «БЕНТОСЛОВ» зазначений розмір будинку 300,4 кв.м, що вочевидь не відповідає поняттю садового будиночку.

Так, будинок садовий будівля для літнього (сезонного) використання, яка в частині нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків (ДБН Б.2.2-12:2019).

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Враховуючи зазначене, до предмету доказування у цій справі належали обставини щодо технічних параметрів спірного садового будинку з надвірними спорудами (як зазначено у Свідоцтві № 3-1078 від 25 березня 1998 року на садовий будинок) та оформлення на ного технічного паспорту.

Будь-яких доказів з цього приводу позивачкою не надано.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до стаття 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Разом з тим, незважаючи на відсутність технічного паспорту на садовий будинок, належний за життя ОСОБА_5 , позивачка не заявляла клопотання про витребування письмових доказів на підтвердження факту інвентаризації зазначених будівель і оформлення технічного паспорту на батька.

Згідно зі статтею 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій і третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Колегія суддів враховує, що суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України не може збирати докази, що стосуються предмета спору, а сторона позивача не надавала відповідних доказів, не заявляла клопотання про їх витребування, не з`являлась до судового засідання в суді першої інстанції, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності та за наявними у справі матеріалами. Тому судом вірно виснувано про недоведеність позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у задоволені таких вимог.

Оскільки у разі спору саме рішення суду має стати правовстановлюючим документом на нерухоме майно, а об`єкт цивільних прав у вигляді нерухомого майна повинен мати певні технічні характеристики (зокрема, площу, тощо), з метою його індивідуалізації, та подальшої реєстрації у встановленому законом порядку (постанова КГС ВС від 22 листопада 2021 року у справі N 922/3164/20), то таке не призведе до захисту прав позивачки як спадкоємиці.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивачки про те, що відповідна реєстрація здійснюється суб`єктами державної реєстрації за заявою спадкоємця, і така реєстрація відбувається перед видачею свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, якому право на спадщину належить з часу відкриття спадщини, оскільки в даному випадку спір вирішується судом, і не йдеться про отримання позивачкою свідоцтва про право на спадщину.

Отже, вказане порушення норм процесуального права у відповідності до частини четвертої статті 376 ЦПК України є підставою для зміни судового рішення шляхом викладення його мотивувальної частини щодо обґрунтування мотивів висновків суду щодо визнання права власності на будинок та земельну ділянку АДРЕСА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права згідно вимог ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Наведене не є підставою для застосування вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України та перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення щодо обґрунтування мотивів висновків суду щодо визнання права власності на будинок та земельну ділянку АДРЕСА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 02 лютого 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко