Рішення

від 19.12.2023 по справі 761/16888/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/16888/23

Провадження № 2/761/7431/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю :

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Мельник Т.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації витрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації витрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати.

У своїй позовній заяві з урахуванням уточненої позовної заяви просив суд стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 1 435 517 гривень 66 копійок, що складається з:

- заробітної плати за весь період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 - 24.12.2021 року по дату звільнення - 04.01.2023 року в розмірі 674 189 гривень 98 копійок;

- грошової компенсації втрати частини грошових доходів працівника ОСОБА_1 внаслідок порушення строків виплати заробітної плати за період з 24.12.2021 року по 04.01.2023 року в розмірі 165 188 гривень 71 копійка;

- грошової компенсації за невикористану відпустку станом на 24.12.2021 року в розмірі 369 300 гривень 00 копійок;

- середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період із 06.08.2021 року по 23.12.2021 року в розмірі 157 041 гривень 06 копійок;

- грошової компенсації втрати частини грошових доходів працівника ОСОБА_1 внаслідок порушення строків виплати середньої зарплати за період з 06.08.2021 року по 23.12.2021 року в розмірі 69 797 гривень 91 копійка;

- моральну шкоду у розмірі 300 000 гривень.

Свою позовну заяву обґрунтовує тим, що рішенням Верховного Суду від 19.05.2020 року (у справі №9901/226/19) ОСОБА_1 було поновлено на посаді Президента Національної академії державного управління при Президентові України з 06 квітня 2019 року. Наказом Міністерства освіти і науки України №508-к від 24.12.2021 року, прийнятого в порядку виконання вказаного вище судового рішення, Позивача було поновлено на посаді Президента Національної академії державного управління при Президентові України. Наказом Міністерства освіти і науки України №316 від 16.03.2021 «Про реорганізацію закладів освіти» НАДУ було приєднано до Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Проте, з дати поновлення на посаді Відповідач порушував законодавства про працю і безпідставно не виплачував заробітну плату, у зв`язку з чим Позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 липня 2023 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

12 вересня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог, просить відмовити.

28 вересня 2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що представник позивач просить суд задовольнити позовні вимоги, заперечує аргументи, викладені у відзиві.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви.

01 грудня 2023 року на адресу суду надійшло уточнена позовна заява.

Позивач зі своїм представником у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала, просила суд відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення середню заробітну плату за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06.04.2019 року по день ухвалення рішення, моральну шкоду у розмірі 154 000 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що у період 31.08.2016 року по 05.04.2019 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Національною академією державного управління при Президентові України.

Рішенням Верховного Суду від 19.05.2020 року визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 05.04.2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України», поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року у справі № 761/36033/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 880 752,12 грн. та 10 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 310 грн. та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь державного бюджету України 8 807,25 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року заяву представника Київського національного університету імені Тараса Шевченка - Крилової Юлії Ігорівни про відмову від апеляційної скарги задоволено.

Прийнято відмову Київського національного університету імені Тараса Шевченка від апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року.

Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка подана представником Лапошею Дмитром Юрійовичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Указом Президента України від 05 листопада 2020 р. №487/2020 «Про впорядкування використання об?єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами», Національну академію державного управління при Президентові України (далі - Академія) передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

На виконання зазначеного Указу розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 № 147 «Деякі питання реорганізації закладів освіти» Академію реорганізовано шляхом приєднання до Університету.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 16.03.2021 р. №316 «Про реорганізацію закладів освіти» (далі - Наказ №316) уточнено, що Національна академія державного управління при Президентові України (код згідно ЄДРПОУ 23696843) реорганізовується шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (код згідно ЄДРПОУ 02070944) як структурний підрозділ.

На момент реорганізації Академії ОСОБА_1 працював на посаді професора кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Інституту публічного управління та адміністрування Національної академії державного управління при Президентові України.

На виконання підпункту 4 пункту 8 Наказу №316, з метою забезпечення дотримання трудових прав та соціальних гарантій позивача, за його заявами ОСОБА_1 з 01.07.2021 р. був переведений на посаду професора (0,5 ставки) кафедри регіональної політики навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 9901/226/19, залишено без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2021 року, якою подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. про заміну сторони виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення суду у справі № 9901/226/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Національна академія державного управління при Президентові України, про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України задоволено.

Замінено сторону виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення суду по справі № 9901/226/19, боржника - Президента України (адреса: м. Київ, вул. Банкова, 11) на Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, адреса: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10).

На виконання вищезазначеної постанови суду, наказом МОН від 24.12.2021 № 508-к «Про поновлення ОСОБА_1 » Позивача було поновлено на посаді Президента Академії з 06 квітня 2019 року.

28 грудня 2021 року позивач був ознайомлений з наказом про поновлення.

Листом МОН від 28.12.2021 № 15/303-21 Позивача попереджено про звільнення з посади президента Академії на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Одночасно в листі поінформовано, що іншу роботу у закладі вищої освіти відповідно до частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України повинен запропонувати голова комісії з реорганізації Академії, оскільки згідно зі статтею 34 Закону України «Про вищу освіту» повноваження щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників закладу вищої освіти належать його керівнику, а в даному випадку - голові комісії з реорганізації.

МОН листом від 13.01.2022 № 1/534-22 повідомлено Університет про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Академії з 06 квітня 2019 року та надано відповідну копію наказу та копію листа щодо попередження ОСОБА_1 про звільнення з посади президента Академії у зв?язку з реорганізацією, яка здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти науки України від 16.03.2021 № 316 «Про реорганізацію закладів освіти».

На підставі заяви позивача від 04.01.2023 р. наказом Голови комісії з реорганізації Академії від 04.01.2023 р. №01-ос ОСОБА_1 звільнено з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України 04 січня 2023 року в порядку переведення до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пункт 5 ст. 36 К3пП України.

На підставі заяви позивача від 04.01.2023 р. наказом ректора Університету від 04.01.2023 р. №08-15-04 ОСОБА_1 прийнято з 05.01.2023 р. на посаду помічника-консультанта ректора Університету за переведенням з Національної академії державного управління при Президентові України.

На підставі заяви позивача від 30.05.2023 року наказом ректора Університету від 31.05.2023 р. №08-1491-04 ОСОБА_1 , помічника ректора Університету, 31.05.2023 р. звільнено за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, та виплачено компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Конституції Україна (далі - Конституція) Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України.

Статтею 21 КЗпП України (далі Кодекс) проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Частина 6 ст. 43 Конституції України, ст. 24 Закону «Про оплату праці», ч. 1 ст. 115 КЗпП України гарантують кожному працівнику право на гарантовану оплату своєї праці та своєчасне отримання заробітної плати.

Частинами першою, третьою та шостою статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні безпечні, і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на тимчасове утримання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 232 КЗпП України, спори про оплату за час вимушеного прогулу розглядаються безпосередньо за заявами в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду без обмежень у будь-яких строках.

Частиною першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першої статті 94 К3пП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами передбаченими положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

Згідно з п.2 розділу II. (Період, за яким обчислюється середня заробітна плата): Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Так, відповідно до п.5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом І п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються, із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадку передбаченим чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до правових висновків Верховного суду у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.20202 року, вбачається що, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне формування причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі; якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Як було зазначено вже по тексту рішення, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2021 року (у справі № 761/36033/20) був задоволений позов ОСОБА_1 до НАДУ про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 06.04.2019 року по дату винесення рішення судом (06.08.2021 року) у суму 880 752,12 гривен та 10 000,00 гривен моральної шкоди.

Вказаним судовим рішенням було встановлено, що станом на 06.11.2020 року середньоденна заробітна плата Позивача складала 1 618,00 гривен.

За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до правового висновку, відображеного в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18 лютого 2020 року в справі № 917/154/15, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06 лютого 2020 року в справі № 922/5787/15, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі 923/1382/16 та багатьох інших: «Преюдицію утворюють ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Згідно з постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16: «Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Преюдиціальне значення мають рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до правових висновків Верховного суду у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.20202 року, вбачається що, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне формування причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі; якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Враховуючи те, що права ОСОБА_1 фактично були поновлені 24 грудня 2021 року, тому за цей час підлягає стягнення середнього заробітку за період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року, як невиплачених доходів за час вимушеного прогулу.

Таким чином сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2021 року по 23 грудня 2021 року становить 157 041 (сто п`ятдесят сім тисяч сорок одна) гривень 06 копійок (1 618,98 грн х 97 днів).

За таких підстав позов в даній частині вимог є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач вказує, що з дати поновлення на посаді президента НАДУ (24.12.2023 року) по дату звільнення з цієї посади (04.01.2023 року) середньоденний заробіток Позивача складає 2 563,46 гривень.

На підтвердження зазначених обставини було долучено висновок судового експерта Перепелюк Світлани Миколаївни №12 від 05.05.2023 року за результатами проведення експертного економічного дослідження.

Таким чином, на переконання Позивача, його заробітна плата за період з дати поновлення на посаді президента НАДУ (24.12.2021 року) по дату звільнення з цієї посади (04.01.2023 року) за 264 робочі дні (з урахуванням середньоденного заробітку 2 563,46 гривень) відповідно до Висновку судового експерта Перепелюк Світлани Миколаївни від 05.05.2023 року складає - 674 189 (шістсот сімдесят чотири тисячі сто вісімдесят дев?ять) гривень 98 копійок, виплату якої заборгував Відповідач.

Однак суд невзмозі погодитися з вказаними розрахунками виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

В свою чергу, положеннями статті 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як вбачається з висновку експерта, дослідження здійснювалося на підставі таких документів:

- наказ Міністерства освіти і науки України №508-к від 24.12.2021р. «Про поновлення ОСОБА_1 »;

- листи Академії №01-01-179 від 30.12.2021, №053/25-06 від 17.02.2022, №053/31-06 від 21.02.2022, №053-48-13 від 20.06.2022, №053/78-06 від 12.07.2022, №053-49-15 від 12.08.2022, №053-51-13 від 06.09.2022.

- штатний розпис на 01 січня 2022 року Національної академії державного управління при Президентові України (м. Київ) за бюджетною програмою 2201160 «Підготовка кадрів закладами вищої освіти та забезпечення діяльності їх баз практики»;

- рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2021 р. по справі №761/36033/20.

На вирішення експертного економічного дослідження поставлені питання :

1. Який розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з 24.12.2021р. по 04.01.2023р.?

2. Який розмір компенсації втрати частини грошових доходів працівника ОСОБА_1 внаслідок порушення строків виплати заробітної плати за період з 24.12.2021 по 04.01.2023?

Одночасно з цим, досліджуючи зміст висновку вбачається, що експерт робить свої висновки про середню заробітну плату позивача на підставі Штатного розпису станом на 01.01.2022 р.

Однак, штатний розпис не містить даних про його затвердження, з урахуванням чого суд зазначає, що джерело, на підставі якого експерт робить висновки, не є документом, що має юридичну силу.

З урахуванням вищевикладеного, судом покладено в основу розрахунку відомості, що вже були встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2021 року (у справі № 761/36033/20).

Таким чином сума заробітної плати за період затримки з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року становить 427 152 (чотириста двадцять сім тисяч сто п`ятдесят два) гривень 00 копійок (1 618,98 грн х 263 днів).

За таких підстав позов в даній частині вимог підлягає частковому задоволенню.

Одночасно з цим, суд критично ставиться до доводів представника відповідача з приводу відсутності позивача на робочому місці, виходячи з наступного.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що представник відповідача стверджує, що Позивач був на робочому місці лише 34 дні (і то не завжди на повний робочий день), посилаючись на журнал видачі ключів на постах.

Крім того, Відповідачем складені Акти про відсутність на роботі за підписом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

З даного приводу суд звертає увагу на те, що всі надані до суду Акти підписані неуповноваженими особами.

Позивач був поновлений на посаді Президента НАДУ, а відтак єдиною уповноваженою особою на підписання актів про відсутність Позивача на робочому місці є Голова комісії з реорганізації Національної академії державного управління при Президентові України.

Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати доходів.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв?язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрату частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності зазначеним законом.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», серед іншого, визначено, що під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Порядок проведення компенсації визначається Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 №159 (надалі - Порядок №159 ), відповідно до п. 1 якого дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до абз. 5 п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати» та пунктом 4 Порядку №59 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов?язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», п. 5 Порядку №159 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ст. 7 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», п. 8 Порядку №159).

Щодо розрахунку грошової компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати за період з 06.08.2021 по 23.12.2021 у розмірі 157 041,06 суд доходить наступного.

За правилами проведення нарахувань, розмір компенсації нараховується з вирахуванням Податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 18% та Військового збору (ВЗ) в розмірі 1,5%, і становитиме: 157 041,06 грн - 18% - 1,5% = 126 418,05 грн.

126 418,05 грн. х ((99,8% х 101,2% х 100,9% х 100,8% х 100,6% х 101,3% х 101,6% х 104,5% х 103,1% х 102,7% х 103,1% х 100,7% х 101,1% х 101,9% х 102,5% х 100,7% х 100,7% х 100,8% х 100,7% х 101,5%) / 100))

Таким чином грошова компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року становить 69 797 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто сім) гривень 91 копійок.

Щодо грошової компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 внаслідок порушення розрахунку заробітну плату за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24.12.2021 по 04.01.2023 у розмірі 427 152,00 суд доходить наступного.

За правилами проведення нарахувань, розмір компенсації нараховується з вирахуванням Податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 18% та Військового збору (ВЗ) в розмірі 1,5%, і становитиме: 427 152,00 грн - 18% - 1,5% = 345 010,67 грн.

345 010,67 грн. х ((100,6% х 101,3% х 101,6% х 104,5% х 103,1% х 102,7% х 103,1% х 100,7% х 101,1% х 101,9% х 102,5% х 100,7% х 100,7% х 100,8%) / 100))

Таким чином грошова компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення розрахунку заробітну плату за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24.12.2021 по 04.01.2023 становить 113 636 (сто тринадцять тисяч шістсот тридцять шість) гривень 29 копійок.

Щодо позовних вимог в частині стягнення невикористаної відпустки, суд дійшов наступних висновків.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 також просив суд стягнути на його користь грошову компенсацію за невикористану відпустку станом на 24.12.2021 року в розмірі 369 300 гривень 00 копійок.

З даного приводу суд зауважує, що вказана вимога позивача стосується періоду, який охоплювався позовною заявою в рамках розгляду справи № 761/36033/20.

В свою чергу Шевченківський районний суд м. Києва у справі №761/36033/20 06 серпня 2021 року виніс рішення про стягнення усіх належних позивачу виплат.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до змісту ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, окрім іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-1).

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Позивач стверджує що його моральні страждання зумовлені тим що «..відповідач ще в листопаді 2020 року знав з відповідних урядових рішень, що за рішенням МОНУ є правонаступником Національної академії державного управління при Президенті. За таких обставин посадові особи Відповідача розуміли необхідність виконання судового рішення та свій обов?язок виплати мені заробітної плати, натомість пішли на свідоме та умисне грубе порушення трудового законодавства...».

Як вже наголошувалось судом, Академію реорганізовано шляхом приєднання до Університету лише 24.02.2021 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 147 «Деякі питання реорганізації закладів освіти».

В свою чергу, рішення про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу було прийняте Шевченківським районним судом м. Києва 06.08.2021 р. (справа № 761/36033/20).

Вказані обставини у своїй сукупності спростовують твердження позивача про те, що останньому було завдано моральної шкоди, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.

В даному випадку Позивач не довів незаконність дій відповідачів, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в цій частині слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги було задоволено частково, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, Загальної декларації прав людини, Конституції України, ст.ст. 1, 41, 147-1, 148, 149, 235 КЗпП України, Конвенції Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», керуючись ст.ст. 11, 12,13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 88, 137, 141, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280-282, 352 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації витрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року у розмірі 157 041 (сто п`ятдесят сім тисяч сорок одна) гривень 06 копійок.

Стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року у розмірі 69 797 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто сім) гривень 91 копійок.

Стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по дату звільнення - 04 січня 2023 року у розмірі 427 152 (чотириста двадцять сім тисяч сто п`ятдесят два) гривень 00 копійок.

Стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати у період з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року у розмірі 113 636 (сто тринадцять тисяч шістсот тридцять шість) гривень 29 копійок.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Володимирська, буд. 60, код ЄДРПОУ 02070944.

Повний текст рішення виготовлений 29 січня 2024 року.

Суддя: