Постанова

від 08.07.2024 по справі 761/16888/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/8823/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є.П. (суддя-доповідач),

суддів - Желепи О. В., Нежури В. А.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Київського національного університету імені Тараса Шевченка

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді І. В. Фролової

від 19 грудня 2023 року

у цивільній справі № 761/16888/23 Шевченківського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до Київського національного університету імені Тараса Шевченка

про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації витрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації витрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що рішенням Верховного Суду від 19.05.2020 року (у справі № 9901/226/19) ОСОБА_1 було поновлено на посаді Президента Національної академії державного управління при Президентові України з 06 квітня 2019 року.

Наказом Міністерства освіти і науки України №508-к від 24.12.2021 року в порядку виконання вказаного вище судового рішення, позивача було поновлено на посаді Президента Національної академії державного управління при Президентові України.

Наказом Міністерства освіти і науки України №316 від 16.03.2021 р. «Про реорганізацію закладів освіти» НАДУ було приєднано до Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка.

Вважав, що з дати поновлення на посаді позивача, відповідач порушував законодавства про працю і безпідставно не виплачував заробітну плату, у зв`язку з чим позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточненої позовної заяви просив суд стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 1 435 517 гривень 66 копійок, що складається з: заробітної плати за весь період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 - 24.12.2021 року по дату звільнення - 04.01.2023 року в розмірі 674 189 гривень 98 копійок із розрахунку середньоденної заробітної у розмірі 2563,46 грн плати; грошової компенсації втрати частини грошових доходів працівника ОСОБА_1 внаслідок порушення строків виплати заробітної плати за період з 24.12.2021 року по 04.01.2023 року в розмірі 165 188 гривень 71 копійки; грошової компенсації за невикористану відпустку станом на 24.12.2021 року в розмірі 369 300 гривень 00 копійок; середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період із 06.08.2021 року по 23.12.2021 року в розмірі 157 041 гривень 06 копійок; грошової компенсації втрати частини грошових доходів працівника ОСОБА_1 внаслідок порушення строків виплати середньої зарплати за період з 06.08.2021 року по 23.12.2021 року в розмірі 69 797 гривень 91 копійка.

Також позивач просив стягнути спричинену йому неправомірними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 300 000 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 06 серпня 2021 р. по 23 грудня 2021 р. у розмірі 157 041 грн 06 коп.;

грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 р. по 23 грудня 2021 р. у розмірі 69 797 грн 91 коп.;

заробітну плату за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по дату звільнення - 04 січня 2023 року у розмірі 427 152 грн 00 коп.;

грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати у період з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року у розмірі 113 636 грн 29 коп.

В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у стягненні грошової компенсації за невикористану відпустку станом на 24 грудня 2021 року в розмірі 369 300 грн, часткового задоволення вимоги про стягнення заробітної плати за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по дату звільнення - 04 січня 2023 року у розмірі 427 152 та часткового задоволення вимоги про стягнення грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати у період з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року у розмірі 113 636 грн 29 коп. скасувати та ухвалити нове рішення у відповідній частині про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог грошової компенсації за невикористану відпустку станом на 24 грудня 2021 року в розмірі 369 000 грн помилково вважав, що така вимога була предметом розгляду Шевченківського районного суду м. Києва у рішенні цього суду від 06 серпня 2021 року, адже предметом розгляду тієї справи були дві позовні вимоги: виплата середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Питання щодо компенсації за невикористану відпустку предметом розгляду даної справи не було. При цьому зауважив, що позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації охоплюють період після набрання законної сили судового рішення.

Також вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідачем в суді були визнані позовні вимоги у заявленому розмірі стосовно грошової компенсації. При стягненні за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 , а саме з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року суд безпідставно в основу розрахунку поклав середньоденну заробітну плати в розмірі 1 618 грн., який був встановлений рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року, а не визначений розмір висновком судового експерта, наданого позивачем.

В апеляційній скарзі Київський національний університет імені Тараса Шевченка, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, здійснити розподіл судових витрат.

Зазначає, що ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 11 серпня 2021 року, залишеною без змін Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №9901/226/19 було замінено роботодавця на Міністерство освіти України, як засновника Національної академії так і Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вважає, що саме Міністерство освіти України, відповідно до ст. 21 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» є роботодавцем позивача і несе обов`язок здійснювати оплату праці останнього, утім суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення, не взяв до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду щодо зміни роботодавця ОСОБА_1 з Президента України на Міністерство освіти України.

Також зауважує, що судом першої інстанції не було з`ясовано причину пропуску позивачем строку на звернення з позовом до суду, позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення позивач не заявляв, а тому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог; вважає, що позивачем не було наданого жодного доказу про свою присутність на роботі чи про результати її виконання, судом було проігноровано той факт, що позовна вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів оплачується судовим збором, однак позивач його не сплатив, а тому така вимога не могла розглядатись судом.

У поданому відзиві Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на необґрунтованість доводів, викладених в ній.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу Київського національний університет ім. Тараса Шевченка позивач ОСОБА_1 не скористався.

В поданих запереченнях на відзив на апеляційну скаргу позивача, ОСОБА_1 просив доводи, викладені у відзиві відповідача вважати безпідставними та такими, що не спростовують доводів апеляційної скарги позивача, є надуманими та такими, які не повинні братись до уваги.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є.П., пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено й підтверджується матеріалами справи, що рішенням Верховного Суду від 19.05.2020 року визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 05.04.2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України», поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України з 06 квітня 2019 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року у справі № 761/36033/20 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення середньої заробітної плати за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06.04.2019 року по день ухвалення рішення, моральної шкоди у розмірі 154 000 грн. та судових витрат. А саме, стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 880 752,12 грн. та 10 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди; судовий збір в сумі 2 310 грн. та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь державного бюджету України 8 807,25 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення набуло законної сили.

Також, як встановлено судом, Указом Президента України від 05 листопада 2020 р. № 487/2020 «Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами», Національну академію державного управління при Президентові України (далі - Академія) передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

На виконання зазначеного Указу розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 № 147 «Деякі питання реорганізації закладів освіти» Академію реорганізовано шляхом приєднання до Університету.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 16.03.2021 р. № 316 «Про реорганізацію закладів освіти» (далі - Наказ №316) уточнено, що Національна академія державного управління при Президентові України (код згідно ЄДРПОУ 23696843) реорганізовується шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (код згідно ЄДРПОУ 02070944) як структурний підрозділ.

На момент реорганізації Академії ОСОБА_1 працював на посаді професора кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Інституту публічного управління та адміністрування Національної академії державного управління при Президентові України.

На виконання підпункту 4 пункту 8 Наказу № 316, з метою забезпечення дотримання трудових прав та соціальних гарантій позивача, за його заявами ОСОБА_1 з 01.07.2021 р. був переведений на посаду професора (0,5 ставки) кафедри регіональної політики навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 9901/226/19, залишено без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2021 року, якою подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І. В. про заміну сторони виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду у справі № 9901/226/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Національна академія державного управління при Президентові України, про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України задоволено.

Замінено сторону виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду по справі № 9901/226/19, боржника - Президента України (адреса: м. Київ, вул. Банкова, 11) на Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, адреса: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10).

На виконання вищезазначеної постанови суду, наказом Міністерства освіти і науки України від 24.12.2021 № 508-к «Про поновлення ОСОБА_1 » позивача було поновлено на посаді Президента Академії з 06 квітня 2019 року.

28 грудня 2021 року позивач був ознайомлений з наказом про поновлення.

Листом МОН від 28.12.2021 № 15/303-21 позивача попереджено про звільнення з посади президента Академії на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Одночасно в листі поінформовано, що іншу роботу у закладі вищої освіти відповідно до частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України повинен запропонувати голова комісії з реорганізації Академії, оскільки згідно зі статтею 34 Закону України «Про вищу освіту» повноваження щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників закладу вищої освіти належать його керівнику, а в даному випадку - голові комісії з реорганізації.

Міністерство освіти і науки України листом від 13.01.2022 року № 1/534-22 повідомило Університет про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Академії з 06 квітня 2019 року та надано відповідну копію наказу та копію листа щодо попередження ОСОБА_1 про звільнення з посади президента Академії у зв`язку з реорганізацією, яка здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти науки України від 16.03.2021 року № 316 «Про реорганізацію закладів освіти».

На підставі заяви позивача від 04.01.2023 р. наказом Голови комісії з реорганізації Академії від 04.01.2023 р. №01-ос ОСОБА_1 звільнено з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України 04 січня 2023 року в порядку переведення до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пункт 5 ст. 36 К3пП України.

На підставі заяви позивача від 04.01.2023 р. наказом ректора Університету від 04.01.2023 р. № 08-15-04 ОСОБА_1 прийнято з 05.01.2023 р. на посаду помічника-консультанта ректора Університету за переведенням з Національної академії державного управління при Президентові України.

На підставі заяви позивача від 30.05.2023 року наказом ректора Університету від 31.05.2023 р. № 08-1491-04 ОСОБА_1 , помічника ректора Університету, 31.05.2023 р. звільнено за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, та виплачено компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 06.08.2021 року до 23.12.2021 року суд першої інстанції виходив із того, що положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2021 року (у справі № 761/36033/20) було встановлено, що станом на 06.11.2020 року середньоденна заробітна плата позивача складала 1 618,00 гривен, враховуючи, що права ОСОБА_1 фактично були поновлені 24 грудня 2021 року, суд дійшов висновку, що підлягає стягнення середній заробіток за 97 днів за період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року, як оплати вимушеного прогулу до фактичного виконання рішення про поновлення позивача на роботі у розмірі 157 041 грн 06 коп. (1 618,98 грн х 97 днів).

У частині вимог про стягнення заробітної плати за період затримки з дати поновлення 24.12.2021 року по дату звільнення - 04.01.2021 року, суд першої інстанції виходив із того, що згідно статті 116 КЗпП, за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум відповідач повинен був виплатити середній заробіток за весь час по день фактичного розрахунку. При цьому у розрахунку судом застосовано розмір середньої заробітної плати, що встановлений рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2021 року (у справі № 761/36033/20), й сума заробітної плати за вказаний період обчислена у розмірі 427 152 грн (1 618,98 грн х 263 днів).

Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати доходів, суд керувався приписами ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», та дійшов висновку про те, що грошова компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року становить 69 797 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто сім) гривень 91 копійок, а грошова компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення розрахунку заробітної плати за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24.12.2021 по 04.01.2023, становить 113 636 грн 29 коп.

Щодо позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку станом на 24.12.2021 року в розмірі 369 300 грн, суд вважав, що така вимога стосується періоду, який охоплювався позовною заявою в рамках розгляду справи № 761/36033/20, у якій судом 06 серпня 2021 року ухвалено рішення про стягнення усіх належних позивачу виплат.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог, оскільки позивач не довів незаконність дій відповідачів, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідача; позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за період з 06.08.2021 року до 23.12.2021 року з огляду на наступне.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Cередній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Отже судом правильно визначено правову природу стягуваних сум та проведено обґрунтований розрахунок відповідно до вказаного вище Порядку.

Доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем позовної давності, колегія суддів відхиляє як безпідставні, адже спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням роботодавцем законодавства про працю та про оплату праці й працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України)

У частині вимог про стягнення заробітної плати за період з дати поновлення на посаді 24.12.2021 року по дату звільнення - 04.01.2021 року, колегія судді виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Оскільки такий розрахунок не був проведений із позивачем у день його звільнення 04.01.2023 року, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що невиплачена за період з 24.12.2021 року до 04.01.2023 року заробітна плата підлягає стягненню з відповідача.

Щодо розміру заробітної плати колегія суддів враховує, що на день поновлення позивача на посаді Національна академія державного управління при Президентові України (код згідно ЄДРПОУ 23696843) була реорганізована шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (код згідно ЄДРПОУ 02070944) як структурний підрозділ, а раніше видані укази Президента України щодо діяльності Національної академії, зокрема і той, яким було затверджено Положення про Національну академію управління при Президентові України, скасовані Указом Президента України від 04 березня 2021 року № 84/2021.

Отже, не зважаючи на поновлення на посаді Президента Академії з 06 квітня 2019 року наказом Міністерства освіти і науки України від 24.12.2021 № 508-к «Про поновлення ОСОБА_1 », на переконання колегії суддів, позивача фактично було відсторонено від роботи, адже посада президента Національної академії управління при Президентові України не була передбачена у штатному розписі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (а.с. 247, т.2).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235).

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо застосування у розрахунку стягуваних сум саме розміру середньоденної заробітної плати, що була встановлена рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2021 року у справі № 761/36033/20 на підставі довідки №125 від 06.11.2020 р. виданої Національною академією державного управління при Президенті України, й сума заробітної плати за вказаний період обчислена у розмірі 427 152 грн (1 618,98 грн х 263 днів).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо застосування розміру заробітної плати, визначеного висновком судового експерта, колегія суддів відхиляє як безпідставні, та такі що не узгоджуються із вимогами чинної постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Пункт 10 вказаного порядку, який передбачав коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів, було виключено постановою КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» від 09.12.2020 №1213, яка набрала чинності 12.12.2020.

Отже відсутні правові підстави для застосування у розрахунку стягуваних сум, іншого розміру заробітної плати, ніж визначеного на підставі діючого «Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100.

Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати доходів, колегія зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Стягуючи як грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення розрахунку по заробітній плат за період з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24.12.2021 по 04.01.2023 у розмірі 113 636 грн 29 коп, так і грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року у розмірі 69 797 грн 91 коп, суд першої інстанції не врахував, що вимога про стягнення з відповідача компенсації, яка пов`язана з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є безпідставною, адже стосується не з раніше нарахованих і вчасно не виплачених доходів, а виплати разового характеру.

Щодо вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку станом на 24.12.2021 року в розмірі 369 300 грн, колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення таких сум, адже положеннями ст. 235 та 236 КЗпП гарантують стягнення середнього заробітку, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу).

Водночас грошової компенсацій відпустки за період в якому працівник фактично не працював й перебував у вимушеному прогулі положеннями ст.ст. 235-236 КЗпП України не передбачено.

Щодо відсутності підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на наступне.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Питання компенсації моральної шкоди завданої внаслідок порушення трудових прав позивача вирішувалось Шевченківським районним суду м. Києва у справі № 761/36033/20, й рішенням від 06.08.2021 року на користь позивача окрім компенсацію за час вимушеного прогулу за період (880 752,12 грн), що передував зверненню із позовом у даній справі, судом також було стягнуто моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Підстав для компенсації моральної шкоди у правовідносинах, що по суті стосуються іншого періоду, що закінчився поновленням позивача на посаді й наступним його звільненням, позивачем у межах даної справи не доведено.

Доводи апеляційної скарги Київського національного університету імені Тараса Шевченка про те, що обов`язок здійснювати оплату праці позивача має нести Міністерство освіти і науки, колегією суддів відхиляються, адже МОН України є лише адміністративним (компетенційним) правонаступником, оскільки шляхом передачі Національної академії в управління Міністерства відбувся перехід повноважень від одного суб`єкта до іншого. У решті, правонаступником усього майна, прав та обов`язків Національної академії, який використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані цьому закладу, до переоформлення ліцензії в установленому законодавством порядку, є саме Київський національний університет імені Тараса Шевченка, який листом від 13.01.2022 року № 1/534-22 Міністерства освіти і науки України був поінформований про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Академії з 06 квітня 2019 року, проте за наявності відповідних підстав, зволікав до січня 2023 року у вирішенні у встановлений законом спосіб у питанні звільнення позивача.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційний скарг й скасування рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року в частині стягнення з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 р. по 23 грудня 2021 р. у розмірі 69 797 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто сім) грн 91 коп. скасувати та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову задоволенні позову.

В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Вирішуючи відповідно до ст. 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, колегія суддів виходить із наступного.

При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 17 271,00 грн, у той час коли, виходячи із розміру задоволених позовний вимог й оскарження рішення лише у цій частині, сплаті підлягало 9980,43 грн.

Разом із тим, судом першої інстанції за наслідками розгляду справи й часткового задоволення позову, у доход держави не було стягнуто із відповідача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 6653,63 грн.

Отже сума судового збору за наслідками розгляду у суді першої і апеляційної інстанції, що підлягає сплаті відповідачем становить 16634,00 грн.

За таких обставин 1683,89 грн. зайво сплаченого судового збору підлягають поверненню.

Керуючисьст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Київського національного університету імені Тараса Шевченка - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року в частині стягнення з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 р. по 23 грудня 2021 р. у розмірі 69 797 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто сім) грн 91 коп. скасувати та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В решті рішення суду залишити без змін.

Повернути Київському національному університету імені Тараса Шевченка зайво сплачений судовий збір у розмірі 1683,89 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складений 12 липня 2024 року.

Судді: Є. П. Євграфова

О. В. Желепа

В. А. Нежура