Постанова

від 23.01.2024 по справі 520/7517/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 р.Справа № 520/7517/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Юрченко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 (суддя Зінченко А.В.; м. Харків) по справі № 520/7517/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" (далі по тексту позивач, ПрАТ "АТ НДІРВ") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області (далі по тексту відповідач, ГУДПС України у Харківській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2022 року №0072201816.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що спірне податкове повідомлення рішення є протиправним, незаконним, та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 по справі № 520/7517/23 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" (вул. Академіка Павлова, буд. 271,м. Харків, 61054, код ЄДРПОУ 14309534) до Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області (вул. Пушкінська, б. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишено без задоволення.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 по справі № 520/7517/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що ПрАТ "АТ НДІРВ" строго дотримувався графіків розстрочених платежів, що були встановлені судовими рішеннями по справах № 820/5578/16 та № 820/3223/16. Зауважує, що дані, наведені на сторінках 2-4 акту перевірки, інші, ніж дані кабінету платника, та зовсім не збігаються по датах із даними самого платника.

Також, вказує, що акт перевірки, що став підставою для винесення спірного рішення, встановлює, що відповідальність платника передбачена п.124.1 ст.124 Податкового кодексу України, натомість отримане оскаржуване податкове повідомлення-рішення визначає штрафну санкцію в розмірі 25% на підставі п.124.2 ст.124 ПК України. Тобто, в оскарженому податковому повідомленні-рішенні, всупереч акту перевірки (на підставі якого воно винесено), застосовано до платника фінансову санкцію в розмірі 25% замість 5%.

Відтак, вважає спірне податкове повідомлення рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, наполягаючи на законності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення, просив суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУДПС України у Харківській області проведено камеральну перевірку ПрАТ «АТ НДІРВ» з питання своєчасності та повноти сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період 2020-2021 років по рішенню суду про розстрочення/відстрочення податкового боргу (наказ ДФС від 14.04.2016 № 318) № 1 від 13.01.2017 та рішенню суду про розстрочення/відстрочення податкового боргу (наказ ДФС від 14.04.2016 № 318) № 2 від 13.01.2017.

За результатами проведеної камеральної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 25.01.2022 № 1624/20-40-18-16-02/14309534, який направлено засобами поштового зв`язку рекомендованим листом № 6130121698725 з повідомленням про вручення за податковою адресою платника.

До акту перевірки від 25.01.2022 № 1624/20-40-18-16-02/14309534 у присутності фахівців відділу складено акт від 03.11.2022 № 1082/20-40-18-16-02/14309534 про неможливість вручення акту перевірки від 25.01.2022 № 1624/20-40-18-16- 02/14309534 підприємству ПрАТ «АТ НДІРВ».

На підставі вказаного акту камеральної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2022 року №0072201816.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 31.1 ст. 31 ПК України передбачено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

За приписами пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

В свою чергу відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.

Відповідно до п. 203.2 ст. 203 ПК України, сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений Податковим кодексом України строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Податковим кодексом України (п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п. 87.9 ст. 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Положеннями ст. 111 ПК України встановлено, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, передбачено такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Відповідно до п. 124.1 ст. 124 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього па підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Діяння, передбачені пунктами 124.1, 124.1-1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання (п. 124.2 ст. 124 ПК України).

Відповідно до п. 124.3 ст. 124 ПК України діяння, передбачені п. 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Отже, нормами п. 124.2 та п. 124.3 ст. 124 ПК України передбачено штрафні санкції за діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, але вчинені умисно.

Окреслена норма є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов`язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату. Після фактичного погашення боргу платник податку повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 за № 466-IX встановлено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених п. 119.3 ст. 119, п.п. 123.2 - 123.5 ст. 123, п.п. 124.2, 124.3 ст. 124, п.п. 125-1.2 - 125-1.4 ст. 125-1 ПК України, є встановлення контролюючими органами вини особи.

Податковим правопорушенням, за приписами п. 109.1 ст. 109 ПК України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Резюмуючи викладене, суд констатує, що ПК України не містить визначення поняття «вина», однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у п. 112.1, 112.2 ст. 112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

За таких обставин, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є: встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте невжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання; доведення контролюючим органом того, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, однак невжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи у вчинені податкового правопорушення.

Таким чином, ПК України на контролюючий орган - податковий орган, покладено обов`язок доведення вини, без виконання якого, особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого необхідною умовою є наявність вини.

Разом із цим, згідно з п. 109.3 ст. 109 ПК України, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках, визначених п. 119.3 ст. 119, п.п. 123.2 - 123.5 ст. 123, п.п. 124.2, 124.3 ст. 124, п.п. 125-1.2 - 125-1.4 ст. 125-1 ПК Кодексу

Враховуючи зміст наведених законодавчих положень, можна дійти висновку, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.2 ст. 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом вини платника податків, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Як убачається зі змісту спірного податкового повідомлення-рішення від 16 листопада 2022 року №0072201816, підставою для його прийняття слугував акт податкового органу про результати камеральної перевірки з питання дотримання термінів сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість від 25.01.2022 № 1624/20-40-18-16-02/14309534

В акті камеральної перевірки від 25.01.2022 податковим органом зазначено про порушення платником податків п. 57.1, п. 57.3 ст. 57 ПК України, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, у результаті чого ПрАТ «АТ НДІРВ» несвоєчасно сплатило узгоджені податкові зобов`язання по рішенню суду про розстрочення/відстрочення податкового боргу (наказ ДФС від 14.04.2016 № 318) № 1 від 13.01.2017 та рішенню суду про розстрочення/відстрочення податкового боргу (наказ ДФС від 14.04.2016 № 318) № 2 від 13.01.2017 із затримкою сплати від 1 до 23 календарних днів у сумі боргу 217 942,20 гривень.

Тобто, як вказано в акті перевірки від 25.01.2022, встановлено порушення позивачем вимог п. 57.1, п. 57.3 ст. 57 ПК України, що полягало у несвоєчасній сплаті протягом граничного строку узгоджених сум податкових зобов`язань з ПДВ.

ГУ ДПС у Харківській області вчинене позивачем кваліфіковано в якості правопорушення, відповідальність за яке передбачена положеннями п. 124.2 ст. 124 ПК України.

При цьому, колегія суддів вказує, що акт камеральної перевірки від 25.01.2022 не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п.п. 57.1, 57.3 ст. 57 ПК України та необхідності застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених п. 124.2 ст. 124 ПК України.

Крім того, не вбачається можливим встановлення у межах камеральної перевірки обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків.

Зазначений висновок відповідає положенням п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України, згідно з якими камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини.

Допущена контролюючим органом неповнота дослідження обставин фактичної дійсності зумовила за суттю явний та очевидний, а за характером нездоланний і непереборний дефект у реалізації владної функції контролю за дотриманням податкової дисципліни.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що правова норма, на підставі якої позивача притягнуто до фінансової відповідальності, обрана необґрунтовано, без дотримання всіх вимог чинного законодавства, штраф застосований без доведення наявності умислу та вини платника податків, а, отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Зазначене відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Така норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексу України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

Відповідачем в ході судового розгляду справи належним чином не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 16 листопада 2022 року №0072201816.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову Приватного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань".

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 по справі № 520/7517/23 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Приватного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Харківській області від 16 листопада 2022 року № 0072201816.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул.Пушкінська,б.46, м.Харків,61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь Приватного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" (вул. Академіка Павлова, буд. 271,м. Харків,61054, код ЄДРПОУ 14309534) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 10 215 (десять тисяч двісті п`ятнадцять) 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. ЖигилійСудді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 01.02.2024 року