Постанова

від 01.02.2024 по справі 748/1157/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 лютого 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/1157/23

Головуючий у першій інстанції - Рубаненко Н. Ю.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/145/24

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Мамонової О.Є., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма

"Іванівка АГ"

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" на ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області у складі судді Рубаненко Н.Ю. від 04 жовтня 2023 року, місце постановлення ухвали смт. Куликівка, дата складання повного тексту ухвали - 09 жовтня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення несплаченої орендної плати,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського районного суду Чернігівської області із позовом до ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення несплаченої орендної плати та пені, в якому просив стягнути з ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" заборгованість по орендній платі за договором оренди землі від 09.06.2016 року у розмірі 2 864,22 грн. за 2022 рік та пеню у розмірі 317,81 грн. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що 09.06.2016 року між ним та ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" було укладено договір оренди землі №114. 03.01.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди землі №114. Земельна ділянка із кадастровим номером 7425589700:03:000:0004, площею 2,2544 га, яка є предметом договору оренди землі, належить позивачу на праві власності, на підставі рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28.02.2014 року у справі №748/720/14-ц, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з датою державної реєстрації 01.04.2014 року, номер запису про право власності 5293138. Порядок і строки внесення орендної плати встановлені угодою сторін у договорі оренди. Так, у пункті 9 договору оренди землі №114 зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі, що становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, і становить 2 045,87 грн. в рік. Орендна плата сплачується протягом року, але останній платіж - не пізніше 30 грудня розрахункового року. Додатковою угодою від 03.01.2018 року до договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року, а саме, пунктом 1 внесено зміни до пункту 9 зазначеного договору та встановлено, що орендна плата вноситься орендарем в розмірі 7 (сім) % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 7 (сім) % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки становить 2 864,22 грн. Проте, як стверджує позивач, за 2022 рік орендна плата, в порушення умов укладеного договору, відповідачем не сплачена на користь позивача, і тому підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку. Окрім стягнення несплаченої орендної плати, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 317,81 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 17 000 грн., 1 073,60 грн. сплаченого судового збору.

На підставі розпорядження голови Чернігівського районного суду Чернігівської області від 05.04.2023 року була змінена територіальна підсудність даної справи, на підставі протоколу щодо неможливості її автоматизованого розподілу між суддями від 04.04.2023 року. 11.04.2023 року дана справа надійшла до Куликівського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 21.09.2023 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду частини позовних вимог. Позовні вимоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення несплаченої орендної плати та пені, у частині стягнення пені у розмірі 317 грн. 81 коп., залишено без розгляду.

Оскаржуваною ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 04.10.2023 року було прийнято відмову від позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення несплаченої орендної плати. Закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення несплаченої орендної плати, на підставі пункту 4 частини 1 статті 255 ЦПК України. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" просить скасувати ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 04.10.2023 року, в частині: стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" на користь ОСОБА_1 сплаченого при поданні позову судового збору в розмірі 1 073,60 грн., і судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн., та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким сплачений при поданні позову судовий збір та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката покласти на позивача - ОСОБА_1 , а також стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" сплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 2 684 грн. Доводи апеляційної скарги ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" вказують, що ухвала суду першої інстанції від 04.10.2023 року, у оскаржуваній частині, постановлена судом першої інстанції із порушенням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованою, у зв`язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених у судовому рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Доводи апеляційної скарги ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" зазначають, що судом першої інстанції не враховано та не досліджено наступні фактичні обставини, а саме, що ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" орендує у ОСОБА_1 дві земельні ділянки, і тому у відповідача перед позивачем виникають фінансові зобов`язання по сплаті орендної плати за дві земельні ділянки. Враховуючи єдиного власника двох земельних ділянок, ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" інколи здійснювало перерахування орендної плати ОСОБА_1 єдиним платежем по двом договорам оренди. При цьому, позивач у позовній заяві та у судовому засіданні неодноразово зазначав, що всі платежі від ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" ним щороку було отримано в повному обсязі, крім спірного 2022 року. За доводами апелянта, позивач не має претензій до розміру та порядку отримання ним виплат у 2018-2021 роках, і як наслідок, він прийняв грошові кошти без заперечень. Сплачена орендна плата понад розмір, встановлений у договорі оренди, також була прийнята позивачем без жодного заперечення та/або повернення надмірно сплачених коштів. Враховуючи факт виплати орендної плати позивачу у більшому розмірі, ніж це передбачено договорами оренди, та інколи єдиним платежем, по ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" було видано наказ від 15.05.2023 року №15/05 "Про затвердження бухгалтерського обліку розрахунків по договорам оренди землі ОСОБА_1 ", який жодним чином не змінює дати виплати та розмір виплачених відповідачем позивачу грошових коштів по орендній платі за землю, а лише розподіляє їх між двома наявними договорами оренди землі, у відповідності до їх умов та встановленого сторонами розміру орендної плати, а саме: здійснену в 2018 році виплату в розмірі 3 293,85 грн. зараховано в рахунок орендної плати за 2018 рік в розмірі 2 305,7 грн., а решту, у розмірі 988,15 грн., зараховано в рахунок орендної плати за 2019 рік; здійснену в 2019 році виплату в розмірі 3 293,85 грн., із врахуванням залишку 988,15 грн. 2018 року, всього 4 282,00 грн. розподілено наступним чином: 2 305,7 грн. - орендна плата за 2019 рік, решту в розмірі 1 976,30 грн. зараховано в рахунок орендної плати за 2020 рік; в 2020 році із загальної виплати ОСОБА_1 в розмірі 8 655,03 грн. віднесено в рахунок договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року 4 400,59 грн., із врахуванням залишку 2019 року, в розмірі 1 976,30 грн., всього 6 376,89 грн., які розподілено наступним чином: 2 305,70 грн. - орендна плата за 2020 рік, решту в розмірі 4 071,19 грн., зараховано в рахунок майбутніх платежів згідно умов договору; в 2021 році із загальної виплати ОСОБА_1 в розмірі 8 801,18 грн. віднесено в рахунок договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року - 540,21 грн., із врахуванням залишку 4 071,19 грн. 2020 року, всього: 4 611,40 грн., які розподілено наступним чином: 2 305,70 грн. - орендна плата за 2021 рік, 2 305,70 грн. - орендна плата за 2022 рік; у 2023 році із загальної виплати ОСОБА_1 в розмірі 5 599,55 грн. віднесено в рахунок договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року - 2 305,40 грн., які обліковувати, як орендну плату за 2023 рік. Цей наказ від 15.05.2023 року №15/05 є дійсним, не скасований та підлягає виконанню. Враховуючи виплату орендної плати в 2018-2021 роках у більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору оренди №114 від 09.06.2016 року, апелянт стверджує, що відповідач не мав боргових зобов`язань перед позивачем із виплати орендної плати за 2022 рік, на дату звернення позивача до суду, а саме, на 23.03.2023 року, а враховуючи здійснену ОСОБА_1 27.04.2023 року виплату в розмірі 5 599,55 грн., орендна плата позивачу виплачена достроково за 2023 рік, згідно умов договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року, а не за 2022 рік, як помилково встановив суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги стверджують, що станом на дату звернення до суду, було відсутнє порушення прав позивача з виплати йому орендної плати, і тому у суду першої інстанції не було підстав для стягнення з відповідача судових витрат, відповідно до ч. 3 статті 142 ЦПК України. Апелянт також вказує, що із матеріалів позовної заяви вбачається, що при ціні позову 3 182,03 грн., витрати на правничу допомогу складають 10 000 грн., крім того, спірні правовідносини є поширеними та розповсюдженими, зі сталою судовою практикою, і тому витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є неспівмірними зі складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, та не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. Апелянт зазначає, що суду першої інстанції не було надано належних доказів, які засвідчують факт надання правничої допомоги позивачу у вказаному розмірі. Апелянт стверджує, що не було надано доказів направлення стороною позивача на адресу відповідача будь-яких адвокатських запитів, заяв, листів, тощо, стосовно своєчасності та повноти виплати ОСОБА_1 орендної плати, згідно умов договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року, що призвело до подання позову, при відсутності порушеного права та предмету спору. За доводами апелянта, судом першої інстанції не враховано, що позивачу неодноразово пропонувалося вирішити спір без звернення до суду, але позивач відхилив ці пропозиції, та під час розгляду справи зловживав своїми процесуальними правами, що призводило до неодноразового перенесення розгляду справи по суті.

В частині прийняття відмови від позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення несплаченої орендної плати, та закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення несплаченої орендної плати, на підставі пункту 4 частини 1 статті 255 ЦПК України, ухвала суду першої інстанції від 04.10.2023 року апелянтом не оскаржується.

Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 04.10.2023 року - залишити без змін, і провести розподіл судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, стягнувши з ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" на користь ОСОБА_1 8 000 грн. правової допомоги, за написання відзиву на апеляційну скаргу та участь адвоката в суді апеляційної інстанції (а.с.70-89, том 2).

В судовому засіданні апеляційного суду 01.02.2024 року позивач ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу "Агрофірма "Іванівка АГ" залишити без задоволення, а ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 04.10.2023 року, залишити без змін.

В судове засідання апеляційного суду 01.02.2024 року представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ", належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду даної справи (а.с.99, том 2), не з`явився. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що в ході розгляду даної справи судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 04.10.2023 року подав клопотання, в якому зазначив, що свої позовні вимоги до ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" не підтримує, у зв`язку із їх задоволенням відповідачем після пред`явлення позову до суду, та просить вирішити питання щодо відшкодування йому судового збору, сплаченого при поданні позову, та витрат на правову допомогу в розмірі 17 000 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем на користь позивача 27.04.2023 року було здійснено грошовий переказ на суму 5 599,55 грн., що підтверджується списком згрупованих поштових переказів електронних від 27.04.2023 року, фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 27.04.2023 року (а.с.125,126, том 1), тобто, грошовий переказ було здійснено після звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду.

Як вбачається із ухвали суду першої інстанції від 04.10.2023 року, у оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ч.3 статті 142 ЦПК України, для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним по справі витрат, оскільки позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову. При цьому, суд першої інстанції не погодився із доводами сторони відповідача про те, що на день пред`явлення позову до суду відповідач сплатив орендну плату позивачу за 2022 рік, зазначивши, що вказані доводи не підтверджені належними доказами. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач сплатив позивачу орендну плату за 2022 рік за договором оренди землі №114 від 09.06.2016 року вже після пред`явлення даного позову до суду, і тому позивач має право на відшкодування понесених судових витрат. Надавши відповідну оцінку всім необхідним аспектам даної справи: ціна позову; складність та обсяг виконаних адвокатами робіт, їх доцільність; час, витрачений на виконання відповідних робіт; значення справи для сторони, суд першої інстанції, із врахуванням критеріїв співмірності, необхідності та достатності витрат, заперечень відповідача щодо заявленого розміру судових витрат, дійшов висновку, що витрати на професійну правову допомогу заявлені позивачем у вищому розмірі, ніж це відповідає критерію справедливості. За даних обставин, суд першої інстанції визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., а також судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" відносно того, що ухвала суду першої інстанції від 04.10.2023 року, у оскаржуваній частині, постановлена судом із порушенням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованою, у зв`язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, та які суд першої інстанції визнав встановленими; та у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції від 04.10.2023 року, у оскаржуваній частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

За доводами апелянта, позивач не має претензій до розміру та порядку отримання ним виплат у 2018-2021 роках, і як наслідок, він прийняв грошові кошти без заперечень. Сплачена орендна плата понад розмір, встановлений у договорі оренди, також була прийнята позивачем без жодного заперечення та/або повернення надмірно сплачених коштів. Враховуючи факт виплати орендної плати позивачу у більшому розмірі, ніж це передбачено договорами оренди, та інколи єдиним платежем, по ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" було видано наказ від 15.05.2023 року №15/05 "Про затвердження бухгалтерського обліку розрахунків по договорам оренди землі ОСОБА_1 ", який жодним чином не змінює дати виплати та розмір виплачених відповідачем позивачу грошових коштів по орендній платі за землю, а лише розподіляє їх між двома наявними договорами оренди землі, у відповідності до їх умов та встановленого сторонами розміру орендної плати, а саме: здійснену в 2018 році виплату в розмірі 3 293,85 грн. зараховано в рахунок орендної плати за 2018 рік в розмірі 2 305,7 грн., а решту, у розмірі 988,15 грн., зараховано в рахунок орендної плати за 2019 рік; здійснену в 2019 році виплату в розмірі 3 293,85 грн., із врахуванням залишку 988,15 грн. 2018 року, всього 4 282,00 грн. розподілено наступним чином: 2 305,7 грн. - орендна плата за 2019 рік, решту в розмірі 1 976,30 грн. зараховано в рахунок орендної плати за 2020 рік; в 2020 році із загальної виплати ОСОБА_1 в розмірі 8 655,03 грн. віднесено в рахунок договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року 4 400,59 грн., із врахуванням залишку 2019 року, в розмірі 1 976,30 грн., всього 6 376,89 грн., які розподілено наступним чином: 2 305,70 грн. - орендна плата за 2020 рік, решту в розмірі 4 071,19 грн., зараховано в рахунок майбутніх платежів згідно умов договору; в 2021 році із загальної виплати ОСОБА_1 в розмірі 8 801,18 грн. віднесено в рахунок договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року - 540,21 грн., із врахуванням залишку 4 071,19 грн. 2020 року, всього: 4 611,40 грн., які розподілено наступним чином: 2 305,70 грн. - орендна плата за 2021 рік, 2 305,70 грн. - орендна плата за 2022 рік; у 2023 році із загальної виплати ОСОБА_1 в розмірі 5 599,55 грн. віднесено в рахунок договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року - 2 305,40 грн., які обліковувати, як орендну плату за 2023 рік. Цей наказ від 15.05.2023 року №15/05 є дійсним, не скасований та підлягає виконанню. Враховуючи виплату орендної плати в 2018-2021 роках у більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору оренди №114 від 09.06.2016 року, апелянт стверджує, що відповідач не мав боргових зобов`язань перед позивачем із виплати орендної плати за 2022 рік, на дату звернення позивача до суду, а саме, на 23.03.2023 року, а враховуючи здійснену ОСОБА_1 27.04.2023 року виплату в розмірі 5 599,55 грн., орендна плата позивачу виплачена достроково за 2023 рік, згідно умов договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року, а не за 2022 рік, як помилково встановив суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги стверджують, що станом на дату звернення до суду, було відсутнє порушення прав позивача з виплати йому орендної плати, і тому у суду першої інстанції не було підстав для стягнення з відповідача судових витрат, відповідно до ч. 3 статті 142 ЦПК України.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції від 04.10.2023 року, у оскаржуваній частині, виходячи із наступного.

Згідно п.4 ч.1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Частиною 2 статті 255 ЦПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч.3 статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 23.03.2023 року (а.с.2-6, том 1), провадження у справі було відкрито 12.04.2023 року та призначено справу до розгляду на 04.05.2023 року (а.с.38-40, том 1). Копію ухвали про відкриття провадження у даній справі, разом із копією позовної заяви було отримано відповідачем 19.04.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.46, том 1). 27.04.2023 року відповідачем на користь позивача було здійснено грошовий переказ на суму 5 599,55 грн., що підтверджується списком згрупованих поштових переказів електронних від 27.04.2023 року, фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 27.04.2023 року (а.с.125,126, том 1), тобто, грошовий переказ було здійснено після звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду, та після отримання відповідачем копії його позовної заяви.

Доводи апелянта про те, що на день пред`явлення позову до суду відповідач сплатив орендну плату позивачу за 2022 року, належними та достатніми доказами, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України, по справі не підтверджені.

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наказ ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" №15/05 від 15.05.2023 року "Про затвердження бухгалтерського обліку розрахунків по договорам оренди землі ОСОБА_1 ", підписаний адміністративним директором ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" ОСОБА_2, не може вважатися належним доказом вказаних обставин, оскільки даний наказ було винесено, у хронологічному розумінні, вже після подання ОСОБА_1 позову до суду. Крім того, даний наказ не може впливати на умови та порядок сплати орендної плати, оскільки ці умови визначені та узгоджені сторонами у договорі оренди землі №114 від 09.06.2016 року, і їх зміна можлива лише за згодою сторін.

На підставі вищезазначених фактичних обставин справи, які є документально підтвердженими, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем сплачено позивачу оренду плату за 2022 рік за договором оренди землі №114 від 09.06.2016 року вже після пред`явлення даного позову до суду, і тому позивач, відповідно до приписів ч.3 статті 142 ЦПК України, має право на відшкодування понесених ним по справі судових витрат.

За доводами апелянта, із матеріалів позовної заяви вбачається, що при ціні позову 3 182,03 грн., витрати на правничу допомогу складають 10 000 грн., крім того, спірні правовідносини є поширеними та розповсюдженими, зі сталою судовою практикою, і тому витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є неспівмірними зі складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, та не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. Апелянт зазначає, що суду першої інстанції не було надано належних доказів, які засвідчують факт надання правничої допомоги позивачу у вказаному розмірі. Апелянт стверджує, що не було надано доказів направлення стороною позивача на адресу відповідача будь-яких адвокатських запитів, заяв, листів, тощо, стосовно своєчасності та повноти виплати ОСОБА_1 орендної плати, згідно умов договору оренди землі №114 від 09.06.2016 року, що призвело до подання позову, при відсутності порушеного права та предмету спору. За доводами апелянта, судом першої інстанції не враховано, що позивачу неодноразово пропонувалося вирішити спір без звернення до суду, але позивач відхилив ці пропозиції, та під час розгляду справи зловживав своїми процесуальними правами, що призводило до неодноразового перенесення розгляду справи по суті.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції від 04.10.2023 року, у оскаржуваній частині, виходячи із наступного.

Згідно положень ч.1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2)необхідність; 3)розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей: 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони.

Вказаний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20, провадження №14-16723св20.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції стороною позивача надано до суду: договір про надання правової допомоги від 01.03.2023 року, укладений між адвокатом Серкіним К.Ю. та ОСОБА_1, відповідно до умов якого, за виконання робіт за даним договором, позивач сплачує адвокату Серкіну К.Ю. гонорар у розмірі 10 000 грн. (а.с.23, том 1); акт прийому-передачі виконаних робіт з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги від 22.03.2023 року, відповідно до якого ОСОБА_1 надано наступні послуги: ознайомлення з матеріалами, наданими довірителем - 1 год. 30 хв., вивчення документів, моніторинг законодавства та аналіз судової практики при вивченні матеріалів справи, побудова стратегії захисту прав клієнта - 2 год. 30 хв., підготовка проекту позовної заяви - 5 год., запланована участь в судових засіданнях, подача документів до суду (договору, акту прийому-передачі виконаних робіт, інш.) - 1 год. Всього - 10 годин. Вартість однієї години роботи за домовленістю сторін складає: 1 000 гривень. Сторони домовились, що загальна вартість послуг (гонорар) складає: 10 000 гривень (а.с.24, том 1); квитанцію до прибуткового ордеру від 22.03.2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатив адвокату Серкіну К.Ю. - 10 000 грн. (а.с.22, том 1); договір про надання правової допомоги №26/6/23 від 26.06.2023 року, укладений між адвокатом Кульгейко Л.Ю. та ОСОБА_1, яким розмір гонорару (вартості послуг адвоката) за виконання робіт за даним договором становить 10 000 грн. (а.с.197, том 1); акт прийому-передачі виконаних робіт, із розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно із договором про надання правової допомоги №26/6/23 від 26.06.2023 року, відповідно до якого ОСОБА_1 надано наступні правові послуги: вивчення вихідних матеріалів по справі та аналіз правового становища, юридична консультація і укладення договору про надання професійної правничої допомоги - 6 год., складання заяви про збільшення позовних вимог у даній справі, в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) та повернення земельної ділянки, із вивченням судової практики ВС та ВП ВС; підготовка клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - 18 год. Сторони визначили, що загальна вартість послуг (гонорар), становить: 10 000 грн. (а.с.201, том 1); копію квитанції до прибуткового ордеру №17/7/23 від 17.07.2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатив адвокату Кульгейко Л.Ю. 10 000 грн., за надання професійної правничої допомоги (а.с.202, том 1).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, суд надав відповідну оцінку всім необхіднім аспектам даної справи, а саме, ціні позову, складності та обсягу виконаних адвокатами робіт, їх доцільності; часу, витраченому на виконання відповідних робіт; значенню справи для сторони, із врахуванням критеріїв співмірності, необхідності та достатності витрат, а також враховував заперечення відповідача щодо заявленого розміру судових витрат. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на професійну правову допомогу позивачем заявлені у вищому розмірі, ніж це відповідає критерію справедливості. На підставі наведеного, суд першої інстанції визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., а також судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищезазначеного висновку суду першої інстанції. Оскільки в доводах апеляційної скарги відповідач обмежується лише посиланням на те, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені позивачем до стягнення, є неспівмірними зі складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, та не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. При цьому, жодними належними та достатніми доказами, вказані твердження апелянта по справі не доведені. За даних обставин, підстави для зменшення витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, або для відмови у стягненні на користь позивача із відповідача відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, відсутні. Посилання апелянта на ті обставини, що позивачем до суду першої інстанції не було надано належних доказів, які підтверджують факт надання йому правничої допомоги у вказаному розмірі, спростовуються вищезазначеними матеріалами даної цивільної справи.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Куликівського районного суду Чернігівської області від 04.10.2023 року, у оскаржуваній частині, підлягає залишенню без змін.

В силу приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, у неоскаржуваній апелянтом частині, ухвала Куликівського районного суду Чернігівської області від 04.10.2023 року, апеляційним судом не переглядається.

Керуючись статтями: 137, 141, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" - залишити без задоволення.

Ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2023 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 02.02.2024 року.

Головуючий: Судді: