Рішення

від 23.01.2024 по справі 631/855/17

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/855/17

провадження № 2/631/12/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

а також:

секретаря судового засідання Дядик С. В.

розглянувши усно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ «Про стягнення заборгованості із заробітної плати, її індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та моральної шкоди»,-

в с т а н о в и в:

В провадженні суду відповідно до ухвали судді Пархоменко І. О., постановленої 13.10.2017 року, знаходиться цивільна справа з єдиним унікальним № 631/855/17 за позовом ОСОБА_1 до КЗОЗ «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» «Про стягнення заборгованості із заробітної плати, її індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та моральної шкоди», який було зареєстровано за вхідним № 2726/17-вх від 12.10.2017 року (т. 1 а. с. 1, 2, 47).

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 01.04.1989 року згідно з трудовою книжкою (серії НОМЕР_1 ) його прийнято на роботу до Нововодолазької ЦРЛ на посаду лікаря-стоматолога-протезиста. 01.12.2001 року посада лікаря-стоматолога-протезиста була змінена на лікаря-стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії. 01.11.2012 року його переведено лікарем-стоматологом-ортопедом зубопротезної лабораторії на 0,75 ставки. 16.05.2012 року Нововодолазька центральна районна лікарня перейменованана Комунальний заклад охорони здоров`я «Нововодолазька центральна районна лікарня». 29.05.2017 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме: за скороченням штату та чисельності працівників «КЗОЗ Нововодолазька ЦРЛ»,- відповідно до наказу № 87 від 28.03.2017 року ОСОБА_1 - лікаря-стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії поліклінічного відділення КЗОЗ «Нововодолазької ЦРЛ» звільнено. З аналізу банківської виписки, виданої 26.05.2017 року за № E036-8LD9-GKDP-3LNC у період з січня 2012 року по травень 2017 року відповідачем не виплачено у повному обсязі «тіло» заробітної плати й заборгованість складає 9324,48 гривень. Окрім того, за березень та квітень 2017 року з відповідача підлягає стягненню доплата до розміру мінімальної заробітної плати в сумі 1884,20 гривень. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.Таким чином, компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати позивачеві складає 10664,30 гривень. Відповідно до частини 5 статті 95 Кодексу законів про працю України і статті 33 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата підлягає індексації. Останній раз заробітна плата державних службовців підвищувалася в лютому 2008 року відповідно до Постанови № 34. Для тих державних службовців, для яких лютий місяць 2008 року є базовим місяцем, заробітна плата за січень 2012 року індексується на 50,2%.З урахуванням вищевикладеного, а також даних Держкомстату України за спірний період, загальний розмір суми індексації, що не виплачена позивачу, складає 41279,46 гривень. Крім того, з довідки Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), вбачається, що відповідач не нараховував в окремі місяці та не сплатив податки та обов`язкові платежі з доходів фізичних осіб. Несвоєчасна виплата заробітної плати, звільнення з роботи - суттєво порушило життєві зв`язки, змусило докладати додаткових зусиль для організації його життя, призвело до моральних страждань, нервових переживань. Просив стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати 10248,55 гривень без утримання податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску, доплату до мінімального розміру мінімальної заробітної плати 1884,20 гривень за період з 01.03.2017 року по 30.04.2017 року, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 10664,30 гривень, розмір суми індексації невиплаченої заробітної плати у сумі 41279,46 гривень, моральну шкоду у сумі 5000 гривень, а також судові витрати покласти на відповідача (т. 1 а. с. 2 - 12).

05.02.2018 року за вхідним № 639/18-вх до Нововодолазького районного суду Харківської області від головного лікаря КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» Яковенка О. М. надійшли заперечення на позовну заяву з додатками, в якому головний лікар зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає та просить відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи заперечення тим, що вимоги позивача не відповідають дійсності стану справи, адже позивач в позовній заяві не зазначив, що він працює в КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» в госпрозрахунковому відділі стоматологічного відділення, зубопротезної лабораторії. Згідно статті 4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Тому оплата праці ОСОБА_1 здійснювалась пропорційно виконаній роботі, докази (власноруч написані «Відомості про роботу стоматологів протезистів). Згідно норм УОП 126 одиниць на місяць на повну ставку, позивач який працював на 0,75 ставки лікаря протезиста, повинен був здавати мінімальну норму УОП 94.5 одиниці на місяць, з наданих фактичних виконань за рік, можна побачити, що позивач не виконував місячну норму УОП. З фактично наданих даних і формувалась заробітна плата лікаря. Згідно статті 21 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Позивач в заяві наполягає на індексації заробітної плати згідно з постановою 2008 року за № 34 для державних службовців. Відповідно до кваліфікації посад, лікар стоматолог - протезист не є державним службовцем, і тому розрахунки наведені в позовній заяві не відповідають дійсності, крім того за 2016 - 217 роки індексації не було на підприємстві. Листом Мінсоцполітики № 52/10/136-6 від 15.032.2016 року зафіксовано обнуління індексації. Щодо моральної шкоди, то з огляду на поведінку ОСОБА_1 у період виконання ним службових обов`язків, то не він, а КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» повинна отримати моральну шкоду за неодноразові догани на роботу лікаря, невиконання наказів, рекомендацій щодо поліпшення роботи від головного лікаря, голови Державної адміністрації, не ведення лікарняних листів (порушення було зафіксовано начальником районного відділу охорони здоров`я ОСОБА_3 ), скарги на невиконану роботу від пацієнтів, що давало можливість звільнити лікаря за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Адміністрація КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» та головний лікар, будучи розсудливими і щоб не зіпсувати репутацію лікаря стоматолога ОСОБА_1 оформила звільнення згідно з повною правовою процедурою, передбаченою пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (т. 1 а. с. 69 - 70).

01.03.2018 року за вхідним № 960/18-вх до суду позивачем подано відповідь на заперечення, з яких вбачається, що відповідно до статті 4 Закону «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Посилання на цю статтю та зазначення про пропорційність зарплати виконаній ним роботі, є некоректним та неправомірним, оскільки у ній мова йде лише про джерело коштів підприємства як «керівництво до дії» для бухгалтера, а не для виконавця-лікаря, а також не йде мова і про пропорційність до виконаної позивачем роботи. Якщо керівник не в змозі забезпечити навантаження лікарів, то мав провести скорочення штатів, не очікуючи 5 років. Більше того, згідно з частиною 2 статті 14 Закону України «Про оплату праці», норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців. Однак, відповідачем не надано доказів того, що КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» є госпрозрахунковим підприємством та мало право виплачувати заробітну платню, нижче законодавчо встановленого мінімуму. Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Відповідно до частини 5 статті 95 Кодексу законів про працю України і статті 33 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Розрахунок у позовній заяві здійснювався на підставі Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.У колективному договорі (пункт 4.22) також йде посилання на індексацію згідно з цією постановою.Базовий місяць для нарахування (місяць підвищення ставки/окладу) взятий у Постанові № 34. Останній раз заробітна плата державних службовців підвищувалася в лютому 2008 року відповідно до неї. Для тих державних службовців, для яких лютий місяць 2008 року є базовим місяцем, заробітна плата за січень 2012 року індексується на 50,2%. Нарахування заробітної плати згідно з пунктом 4.3 та 4.4 проводиться відповідно до Постанови № 308/519 від 05.10.2005 року за Єдиною тарифною сіткою розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, яка затверджується Постановою Кабміна від 30.08.2002 року № 1298, зміни до ЄТС стосовно періоду 2008 - 2017 роки внесені Постановою Кабміна від 06.02.2008 року № 34, тому вважають правомірним посилання на цю постанову. В листі Мінсоцполітики № 52/10/136-16, на який посилається відповідач, не зазначено жодного слова про обнуління, а говориться про необхідність підвищення заробітної плати у грудні 2015 року, яке має бути здійснено з урахуванням всіх складових заробітної плати, тобто не тільки з урахуванням підвищення тарифних ставок (окладів), а також з урахуванням доплат надбавок та премій.Разом з тим, лист Мінсоцполітики не є законом та нормативно - правовим актом, а тому носить виключно рекомендований характер та не є обов`язковим до застосування.Що стосується тверджень відповідача про якісь скарги та інше «брудне ганчір`я», то у відповідача була можливість вирішити ці питання шляхом притягнення до дисциплінарної відповідальності, та й, навряд чи, у такому разі позивач був би призначений на керівну посаду, яку обіймав протягом тривалого часу, та був би звільнений за скороченням штату, а не заневідповідність тощо. Більше того, це не є предметом розгляду цієї справи та не може бути контраргументом у вирішенні питання про відшкодування завданої шкоди, несвоєчасною та не в повному обсязі виплатою заробітної плати.Несвоєчасні виплати заробітної плати суттєво порушило життєві зв`язки позивача, змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя, нервових переживань, все це спричинило моральні страждання. Це є необхідним і достатнім відшкодуванням, розмір якого відповідає принципу розумності та справедливості, адже він просить стягнути лише 5000 гривень відшкодування моральної шкоди (із розрахунку 1000 гривень за кожен рік порушення) з відповідача на його користь, що відповідає обсягу спричиненої шкоди та характеру його душевних страждань, що узгоджується правовими позиціями, а саме постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 року № 4 (із наступними змінами і доповненнями), в якій зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої працівнику.Пленум Верховного Суду України у вищезгаданій постанові зазначив, що відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. З урахуванням викладеного, просив позов задовольнити (т. 1 а. с. 100 - 103).

13.03.2018 року за вхідним № 1070/18-вх головним лікарем КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» Яковенком О. М. подано клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів (т. 1 а. с. 112, 113 - 116).

23.04.2018 року за вхідним № 1880/18-вх від головного лікаря КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» Яковенка О. М надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме: довідки про суму компенсації, довідки про суми нарахованої заробітної плати, довідки про суми обрахованої індексації заробітної плати (т. 1, а. с. 133, 134 - 138).

18.06.2018 року за вхідним № 3038/18-вх представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 надійшли пояснення, з яких вбачається, що позивач не має заперечень щодо визначеної відповідачем заборгованості по заробітній платі в сумі 9324,48 гривень та щодо визначеної відповідачем доплати до мінімальної заробітної плати з березня 2017 року по 30 квітня 2017 року у сумі 1884,20 гривень. Але він не погоджується з тим, що відповідач не визнав несплачених ним 15% податку на доходи фізичних осіб та 3,6% ЄСВ у сумі 924,07 гривень. Крім того, він не погоджується на компенсацію, нараховану відповідачем за несвоєчасно виплачену заробітну плату у сумі 5785,27 гривень, оскільки в його довідці відсутнє посилання на коефіцієнт для розрахунку компенсації на несвоєчасну виплачену заробітну плату, у зв`язку з чим неможливо визначити правильність розрахунку відповідачем. Більше того, у цьому розрахунку компенсації з незрозумілих причин відсутній лютий, березень, квітень, травень 2012 року, хоча не виплата заробітної плати за цей період визнана відповідачем. З огляду на викладене, розрахунок проведено поверхово та допущено суттєві помилки. Щодо визначеної відповідачем суми індексації заробітної плати за період 2012 - 2017 роки у сумі 2779,68 гривень, то базовий місяць (період) для нарахування індексації, викладений - у довідці відповідача, викликає значні сумніви, оскільки не зрозумілою є його правова природа. Позивач брав базовий місяць (період) для нарахування індексації (місяць підвищення ставки/окладу) з Постанови № 34. Останній раз заробітна плата підвищувалася в лютому 2008 року відповідно до неї та Генеральної міжгалузевої Угоди. Для тих, у кого лютий місяць 2008 року є базовим місяцем, заробітна плата за січень 2012 року індексується на 50,2%. Контраргументів на такий порядок розрахунку не надано відповідачем. Несвоєчасні виплати заробітної плати суттєво порушили життєві зв`язки позивача, змусили докладати додаткових зусиль для організації свого життя, нервових переживань, все це спричинило моральні страждання. Це є необхідним і достатнім відшкодуванням, розмір якого відповідає принципу розумності та справедливості, адже він просить стягнути лише 5000 гривень відшкодування моральної шкоди (із розрахунку 1000 гривень за кожен рік порушення) з відповідача на користь позивача, що відповідає обсягу спричиненої шкоди та характеру душевних страждань позивача, що узгоджується з правовими позиціями, а саме постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування, моральної шкоди (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 року № 4 (із наступними змінами і доповненнями), в якій зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику. Пленум Верховного Суду України у вищезгаданій постанові зазначив, що відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (т. 1 а. с. 143 - 145).

Аналогічні пояснення були подані позивачем 10.09.2018 року за вхідним № 4486/18-вх (т. 1, а. с. 159 - 161).

Розпорядженням керівника апарату суду Столяренка С. В. № 606 від 23.08.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл справи. Однак 23.08.2018 року не вдалося розподілити справу між суддями, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів (т. 1 а. с. 157, 158).

Розпорядженням керівника апарату суду Столяренка С. В. № 1073 від 20.09.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл справи й згідно з відповідним протоколом, обліково-статистичною карткою справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, справу передано на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (т. 1 а. с. 162, 163).

Ухвалою, постановлено Нововодолазьким районним судом Харківської області 25.09.2018 року, справу з єдиним унікальним № 631/855/17 за позовом ОСОБА_1 до КЗОЗ «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» «Про стягнення заборгованості із заробітної плати, її індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та моральної шкоди», прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження (т. 1 а. с. 164 - 168).

28.12.2018 року підготовче провадження у цій справі закрито та її призначено до судового розгляду по суті (т. 1 а. с. 183 - 184).

28.01.2019 року за вхідним № 566/19-вх представником відповідача за ордером Жорником В. І. подані письмові докази у справі у зв`язку із перетворенням відповідача КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДЛАЗЬКОЇ РАОЙННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ на КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «НОВОВДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВДОЛАЗЬКОЇ РАОЙННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (т. 1 а. с. 189 - 190, 191 - 193,194, 195, 196 - 203).

21.03.2019 року за вхідним № 2111/19-вх головний лікар Яковенко О. М. як представник відповідача за самопредставництвом надав клопотання про залучення до участі у справі їх правонаступника, а саме: КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВДОЛАЗЬКОЇ РАОЙННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ,- яке задоволено та ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 05.04.2019 року до участі у цивільній справі з єдиним унікальним № 631/855/17 за позовом ОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» «Про стягнення заборгованості із заробітної плати, її індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та моральної шкоди» залучено правонаступника відповідача КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ - КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (т. 1 а. с. 218 - 219, 220 - 227, 232 - 234, 238 - 242).

31.05.2019 року за вхідним № 3799/19-вх до суду від представника відповідача КНП «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ за довіреністю - Фоменко Н. Ю. надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що проти позову вони заперечують частково, а саме із сумою нарахованої заробітної плати згідно наданих нарядів, але невиплаченої в зв`язку з недостатніми надходженнями коштів за надані медичні послуги з ортопедичної стоматології на рахунок спеціального фонду КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» в розмірі 9324,48 гривень згодні, однак не згодні із сумою моральної шкоди, із сумами нарахованими позивачем щодо суми індексації невиплаченої позивачу заробітної плати, суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати так як вважають їх необґрунтованими, невірно розрахованими у зв`язку із наступним. По-перше: вважають, що вимоги позивача не відповідають дійсному стану справи, так як позивач в своїй позовній заяві не зазначив, що він працював в зубопротезній лабораторії як складової поліклінічного відділення КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» (у відповідності до положення про зубопротезну лабораторію КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ»), що перебувала на госпрозрахунковій основі та створена з метою залучення у користування стоматологічного обладнання та отримання прибутку від діяльності. У відповідності до статті 4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Тому оплата праці ОСОБА_1 здійснювалась пропорційно виконаній роботі (власноруч написані «Відомості про роботу стоматологів-ортопедів). Згідно з норми УОП 126 одиниць на місяць на повну ставку, позивач який працював на 0,75 ставки лікаря ортопеда, повинен був здавати мінімальну норму УОП 94,5 одиниць на місяць. Із наданих фактичних виконань за рік, можна побачити, що позивач не виконував місячну норму УОП. З фактичних даних і формувалась заробітна плата лікаря. Згідно із статтею 21 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. У зв`язку із чим нарахування індексації здійснюється зовсім по іншій формулі, ніж рахував позивач, а саме: сума індексації визначається шляхом множення доходу (зарплати) на коефіцієнт індексації і ділення на 100. Це визначено пунктом 4 Порядку Проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається із розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу, тобто тривалість робочого часу за місяць множимо на фактично відпрацьований час. На підставі чого, керуючись вищезазначеним порядком сума індексації нараховано ОСОБА_1 за період 2012-2017 роки в розмірі 2779,68 гривень. Більш того, позивач в позовній заяві наполягає на індексації заробітної плати згідно з постановою 2008 року за № 34 як для державних службовців. З класифікації посад, лікар-ортопед не є державним службовцем, і тому розрахунки наведені в позовній заяві не відповідають дійсності, крім того для медичних працівників кожне чергове підвищення - заробітної плати перевищувало коефіцієнт індексації заробітної плати і тому у зв`язку із постійним підвищенням заробітної плати з 01.01.2012 року індексація заробітної плати не відбувалась, (керуючись порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року за № 1078 «сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується , якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу). Також індексація не нараховувалась так як право набувається, коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг індексації (103%). До квітня 2014 року величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації 103%, а вже з квітня 2014 року до вересня 2015 року вони нарахували індексацію, яка становила суму в розмірі 2779,68 гривень. По-друге: сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати позивачем нараховується із лютого 2012 року, тоді як вважають необхідно нараховувати із липня 2012 року у зв`язку із тим, що заборгованість із заробітної плати за період січень, лютий, березень, квітень, червень 2012 року ОСОБА_1 в розмірі 4173,34 гривень було виплачено 20.12.2012 року, а заборгованість за травень 2012 року було виплачено позивачу 15.05.2012 року. Тоді як у разі якщо індекс споживчих цін нарастаючим підсумком не перевищує 100%, компенсація не нараховується. За період з лютого 2012-червень 2012 року індекс споживчих цін не перевищував 100%, на підставі чого із цим періодом нарахування компенсації вони не згодні. На підставі довідки, наданої адміністрацією КНП «Нововодолазька ЦРЛ» про суми компенсації на нараховану заробітну плату лікарю стоматологу-ортопеду ОСОБА_1 за період 2012-2017 роки, сума компенсацій становить 5809,47 гривень. По-третє: щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 Кодексу законів про працю України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У відповідності із пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин. Вважають, що сума в розмірі 5000 гривень моральної шкоди, як одна із позовних вимог позивача, є дуже завищеною та не підтверджена ніякими доказами, у зв`язку із чим в даній частині позовних вимог просять відмовити (т. 2 а. с. 1 - 3, 4 - 21).

18.11.2019 року за вхідним № 8097/19-вх від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів (т. 2 а. с. 51, 52, 53 - 57).

15.07.2021 року за вхідним № 4033/21-вх представником відповідача подано заяву з додатками, в якій зазначено про зміну найменування відповідача з КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДЛАЗЬКОЇ РАОЙННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ на КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (т. 2, а. с. 122 - 127, 124 - 135).

Ухвалою, постановленою Нововодлазьким районним судом Харківської області 01.03.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/855/17 залучено до участі у цій цивільній справі за ОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ «Про стягнення заборгованості із заробітної плати, її індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та моральної шкоди» правонаступника відповідача - КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (т. 2 а. с. 175 - 179).

18.12.2023 року за вхідним № ЕП-2529/23-вх представник відповідача за ордером Мозговий М. В. надав додаткові пояснення, відповідно до яких зубопротезна лабораторія, в якій працював позивач, перебувала на госпрозрахунковій основі. Її основне завдання - надання платних послуг населенню. Медичні працівники цієї лабораторії згідно із Положення про неї повинні були виконувати планові показники із нормою УОП 126 одиниць на місяць на повну ставку, а позивач який працював на 0,75 ставки лікаря ортопеда, повинен був здавати мінімальну норму УОП 94,5 одиниць на місяць. Які він не виконував. Дійсно, розмір заробітної плати не може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати, проте це не стосується моментів, коли працівник не виконує норму виробітку. Постанова, виходячи з якої позивач розрахував індексацію, стосується певної категорії працівників - держслужбовців, до яких він не віднесений. Заробітна плата медичним працівникам відповідача нараховувалась згідно із спільним наказом МОЗ України та Мінсоцполітики № 308/519 від 05.10.2005 року «Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального населення» та протягом 2008 - 2017 року систематично підвищувалась. Наслідком цього є перевищення коефіцієнту індексації, тому вона не проводилась відповідно до правил Постанови КМУ № 1078 від 17.07.2003 року, якими обумовлено, що індексація не проводиться, якщо сума збільшення зарплати більша суми індексації, яку має бути нараховано за відповідний місяць. Місяць підвищення ставав базовим (т. 3 а. с. 22 - 23).

З пояснень на заперечення відповідача, подані стороною позивача за вхідним № 7040/23-вх від 18.12.2023 року, убачається, що вони не заперечують факт не віднесення позивача до категорії державних службовців, а також, що зубопротезна лабораторія є госпрозрахунковим підрозділом відповідача, натомість ними порушено вимоги пункту 3.2.7. Галузевої угоди щодо мінімальних гарантій. Зважаючи на те, що в постанові КМУ № 34 йде мова про підвищення заробітної плати працівників бюджетної сфери, вважають, що вона застосовується до позивача. Звертають увагу, на вірність зроблених ними розрахунків компенсаційних виплат з огляду на чинне законодавство (т. 3 а. с. 15 - 21).

З власноручно написаної під час судового розгляду справи спільної заяви сторони позивача, зареєстрованої за вхідним № 368/24-вх від 22.01.2024 року, убачається, що вони вважають за необхідне вточнити прохальну частину своєї позовної заяви, викладену у пункту 1 щодо стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 10248,55 гривень з утриманням податків та обов`язкових платежів (т. 3 а. с. 48).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні повністю підтримав свою позовну заяву та викладені в ній позовні вимоги, зокрема, й щодо відшкодування моральної шкоди. Зазначив, що усі докази, наявні у нього, надані суду та поклався на пояснення свого представника за довіреністю - ОСОБА_2 , надані нею під час судового розгляду справи по суті позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності, виданої 05.03.2021 року та посвідченої приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Краснопьоровою О. Ф. й зареєстрованої в реєстрі під № 81 зі строком дії до 05.03.2028 року, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення, які за своїм правовим навантаженням повністю відповідають позовній заяві та письмових пояснень, доданих стороною позивача до матеріалів справи.

Представник відповідача Фоменко Н. Ю. , яка діяла на підставі довіреності, виданої 14.07.2021 року виконуючим обов`язки головного лікаря КНП «Нововодолазької ЦРЛ» Нововодолазької селищної ради заступником головного лікаря з медичного обслуговування Романюком Г. А., зі строком дії до 14.07.2023 року, в судовому засіданні позовні вимоги позивача визнала частково, обґрунтовуючи визнання тільки в межах заборгованості по заробітній платі, та пояснила правову позицію відповідача з інших вимог, відтворивши зміст наявних в матеріалах справи відзиву і додаткових письмових заявах по суті справи. Зокрема, представник зазначила, що відповідач визнає позов в частині нарахованої, але не виплаченої у зв`язку із недостатнім надходженням коштів за надані медичні послуги на рахунок спеціального фонду, заробітної плати в сумі 9324,48 гривень, а інші вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та невірно розрахованими, а розмір моральної компенсації - не доведеним та завищеним.

Представник відповідача Мозговий М. В., який діяв на підставі договору про надання юридичних послуг (правової допомоги), укладеного між ним та відповідачем 24.08.2023 року, ордеру (серії АХ № 1146439) від 31.08.2023 року та свідоцтва про рпаво на заняття адвокатською діяльністю № 1691, виданого11.03.2009 року на підставі рішеня Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 44 від 11.03.2009 року, у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сповіщався своєчасно та належним чином, натомість звернувся із заявою, зареєстрованою за вхідним № ЕП-1224-вх від 22.01.2024 року, в якій просив справу закінчити розглядом за його відсутності, посилаючись на часткове невизнання позову та спираючись на відзив та додаткові письмові пояснення, долучені до матеріалів справи (т. 2 а. с. 225, 226 - 228, 229, т. 3 а. с. 43 - 44).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника відповідача свідчить відповідна заява, долучена до матеріалів справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасником справи, що не з`явився, його процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи той факт, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе закінчити розгляд справу за його відсутність.

Приходячи до такого, суд зауважує, що імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, що судом визнано поважними.

Зважаючи на це, та відповідно до змісту частини 5 і пункту 1 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України про те, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а днем вручення судової повістки про виклик є день вручення її під розписку, ураховуючи, що належно повідомлений учасник справи (представник відповідача за ордером) вдруге не з`явились, суд приходить до переконання, що дійсно його відсутність не перешкоджає закінченню розгляду справи за суттю позовних вимог.

Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: вислухавши пояснення сторін та їх представників, а також дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади, та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до Додатку 1 до позовної заяви, сума розрахунку невиплаченої заробітної плати за період з січня 2012 року по травень 2017 року складає 9324,48 гривень, а саме: за липень 2012 року - 362,02 гривні, за серпень 2012 року - 1205,80 гривень, за вересень 2012 року - 897,92 гривні, за жовтень 2012 року - 756,10 гривень, за листопад 2012 року - 554,39 гривень, всього за 2012 рік не виплачено заробітної плати в розмірі 3776,23 гривні; за період з 01.2013 року по 04.2015 року заробітна плата виплачувалася в повному обсязі; за травень 2015 року - 379,67 гривень, за червень 2015 року - 426,84 гривні, за липень 2015 року - 302,70 гривень, за серпень 2015 року - 781,14 гривень, за вересень 2015 року - 375,34 гривні, за жовтень 2015 року - 1255,20 гривень. за листопад 2015 року - 1153,23 гривень, за грудень 2015 року - 260,65 гривень ,всього за 2015 рік не виплачено заробітної плати в розмірі 4934,77; за 01.2016 року - 613,48 гривень, всього за 2016 рік не виплачено заробітної плати в розмірі 613,48 гривень, за період з 02.2016 року по 05.2017 року заробітна плата виплачувалася в повному обсязі (т. 1 а. с. 13 - 14).

Згідно з Додатком № 2 до позовної заяви, ОСОБА_1 , було проведено розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, що згідно розрахунку складає 10664,30 гривень, а саме:

-за лютий 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 536,26, коефіцієнт для компенсації - 1,17, 536,26*1,17= 627,4242 гривень;

-за березень 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 845,04, коефіцієнт для компенсації - 1,164, 854,04*1,164= 983,62656 гривень;

-за квітень 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 1057,27, коефіцієнт для компенсації - 1,164, 1057,27*1,164= 1230,66228 гривень;

-за травень 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 643,83, коефіцієнт для компенсації - 1,17, 643,83*1,17= 753,2811 гривень;

-за червень 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 1090,94, коефіцієнт для компенсації - 1,177, 1090,94*1,177= 1284,03638 гривень;

-за липень 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 362,02 коефіцієнт для компенсації - 1,181, 362,02*1,181= 427,54562 гривень;

-за серпень 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 1205,80 коефіцієнт для компенсації - 1,188, 1205,80*1,188= 1432,4904 гривень;

-за вересень 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 897,92 коефіцієнт для компенсації - 1,186, 897,92*1,186= 1064,93312 гривень;

-за жовтень 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 756,10 коефіцієнт для компенсації - 1,186, 756,10*1,186= 896,7346 гривень;

-за листопад 2012 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 554,39 коефіцієнт для компенсації - 1,188, 544,39*1,188= 658,61532 гривень;

-Всього за 2012 рік сума компенсації складає 9359,34958 гривень.

-за травень 2015 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 379,67 коефіцієнт для компенсації - 0,242, 379,67*0,242= 91,88014 гривень;

-за червень 2015 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 426,84 коефіцієнт для компенсації - 0,237, 426,84*0,237= 101,16108 гривень;

-за липень 2015 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 302,70 коефіцієнт для компенсації - 0,249, 302,70*0,249= 75,3723 гривень;

-за серпень 2015 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 781,14 коефіцієнт для компенсації - 0,259, 781,14*0,259= 202,31526 гривень;

-за вересень 2015 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 375,34 коефіцієнт для компенсації - 0,231, 375,34*0,231= 86,70354 гривень;

-за жовтень 2015 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 1255,20 коефіцієнт для компенсації - 0,247, 1255,20*0,247= 310,0344 гривень;

-за листопад 2015 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 1153,23 коефіцієнт для компенсації - 0,223, 1153,23*0,223= 25717029 гривень;

-за грудень 2015 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 260,65 коефіцієнт для компенсації - 0,214, 260,65*0,214= 55,7791 гривень;

-Всього за 2015 рік сума компенсації складає 1180,41611 гривень.

-за січень 2016 року сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати складає 613,48 коефіцієнт для компенсації - 0,203, 613,48*0,203= 124,53644 гривень;

-Всього за 2016 рік сума компенсації складає 124,53644 гривень (т. 1 а. с. 15 - 16).

Також, позивачем додано до позовної заяви розрахунок несплачених відповідачем 15% податку на доходи з фізичних осіб та 3,6% єдиного соціального внеску, що в період з 01.2012 року по 05.2017 року складає 924,07 гривень, а саме:

-за лютий 2012 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 23,32 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 13,98 гривень;

-за серпень 2012 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 16,10 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 64,76 гривень;

-за вересень 2012 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 50,05 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 120,57 гривень;

-за жовтень 2012 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 36,36 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 65,56 гривень;

-за листопад 2012 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 30,05 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 40,23 гривень;

-за грудень 2012 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 21,08 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 4,19 гривень;

-Всього за 2012 рік сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 176,96 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 309,29 гривень, разом 486,25 гривень;

-за листопад 2014 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 26,70 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 15,89 гривень;

-за грудень 2014 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 44,76 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 6,32 гривень;

-Всього за 2014 рік сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 71,46 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 22,21 гривень, разом 93,67 гривень;

-за квітень 2015 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 14,76 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 4,10 гривень;

-за червень 2015 року с несплаченого до бюджету ума єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 16,36 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 4,55 гривень;

-за липень 2015 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 11,60 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 4,22 гривень;

-за серпень 2015 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 31,26 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 8,68 гривень;

-за вересень 2015 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 14,39 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 4,00 гривень;

-за жовтень 2015 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 52,74 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 14,65 гривень;

-за листопад 2015 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 48,12 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 101,94 гривень;

-за грудень 2015 року сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 9,99 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 2,78 гривень;

-Всього за 2015 рік сума несплаченого до бюджету єдиного соціального внеску (3,6 %) склала 199,23 гривні, сума несплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб (15 %) - 144,92 гривень, разом 344,15 гривень (т. 1 а. с. 17 - 18).

З додатку № 4 до позовної заяви вбачається розрахунок індексації заробітної плати, який за період з 01.2012 року по05.2017 року складає 41279,46 гривень. Базовим місяцем при розрахунку позивачем взятий лютий 2008 року, коефіцієнт - 50,20 %, отже:

-за період з 01.2012 року по 03.2012 року прожитковий мінімум дорівнював 1073,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 538,646 гривень за кожний місяць;

-за період з 04.2012 року по 06.2012 року прожитковий мінімум дорівнював 1094,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 549,188 гривень за кожний місяць;

-за період з 07.2012 року по 09.2012 року прожитковий мінімум дорівнював 1102,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 553,204 гривень за кожний місяць;

-за період з 10.2012 року по 11.2012 року прожитковий мінімум дорівнював 1118,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 561,236 гривень за кожний місяць;

-в грудні 2012 року прожитковий мінімум дорівнював 1134,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 569,268 гривень за кожний місяць;

-Всього за 2012 рік сума індексації дорівнює 6614,854 гривні;

-за період з 01.2013 року по 11.2013 року прожитковий мінімум дорівнював 1147,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 575,794 гривень за кожний місяць;

-за період з 12.2013 року по 08.2015 року прожитковий мінімум дорівнював 1218,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 611,436 гривень за кожний місяць;

-Всього за 2013 рік сума індексації дорівнює 6945,17 гривні;

-Всього за 2014 рік сума індексації дорівнює 7337,232 гривні;

-за період з 09.2015 року по 04.2016 року прожитковий мінімум дорівнював 1378,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 691,756 гривень за кожний місяць;

-Всього за 2015 рік сума індексації дорівнює 7658,512 гривні;

-за період з 05.2016 року по 11.2016 року прожитковий мінімум дорівнював 1450,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 727,90 гривень за кожний місяць;

-за період з 12.2016 року по 04.2017 року прожитковий мінімум дорівнював 1600,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 803,20 гривень за кожний місяць;

-Всього за 2016 рік сума індексації дорівнює 8665,524 гривні;

-в травні 2017 року прожитковий мінімум дорівнював 1684,00 гривень, тому сума індексації дорівнює 845,368 гривень за кожний місяць;

-Всього за 2017 рік сума індексації дорівнює 4058,168 гривень (т. 1 а. с. 19 - 20).

З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.04.1989 року був прийнятий до Нововодолазької ЦРЛ на посаду лікаря-стоматолога-протезиста. 01.12.2001 року відповідно до наказу № 33 Міністерства охорони здоров`я України від 23.02.2000 року посада лікар-стоматолог-протезист замінена на посаду лікар-стоматолог-ортопед зубопротезної лабораторії. 01.11.2012 року ОСОБА_1 було переведено лікарем-стоматологом-ортопедом на 0,75 ставки. 16.05.2012 року Нововодолазька центральна районна лікарня перейменована на комунальний заклад охорони здоров`я «Нововодолазька центральна районна лікарня». 29.05.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв`язку зі змінами в організації виробництва праці, а саме: за скороченням штату та чисельності працівників (т. 1 а. с. 21 - 23).

Відповідно до наказу № 39-ос від 29.05.2017 року виконуючого обов`язки головного лікаря КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я «НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАЙОННОЇ ЛІКАРНІ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Ярошенка Н. В., ОСОБА_1 , лікаря-стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії поліклінічного відділення КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ», працюючого на 0,75 ставки звільнено з роботи з 29.05.2017 року у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а саме: за скороченням штату працівників, з виплатою компенсації за невикористану відпустку в період з 01.04.2015 року по 29.05.2017 року в кількості 35 днів (т. 1 а. с. 24).

Також, позивачем було надано копію виписки № ЕО36-8LD9-GKDP-3LNC, сформованої 26.05.2017 року по надходженням по картці/рахунку № НОМЕР_3 за період з 01.01.2010 року по 26.05.2017 року, з якої убачаються суми зарахованих грошових коштів з призначенням платежу «заробітна плата Нововодолазька ЦРЛ» (т. 1 а. с. 25).

Аналогічні дані убачаються з копії виписки № РВ22-0722-ВСТС-Е7ЕР, сформованої 26.05.2017 року по надходженням по картці/рахунку № НОМЕР_4 за період з 01.01.2010 року по 26.05.2017 року, з якої вбачається суми зарахованих грошових коштів з призначенням платежу «заробітна плата Нововодолазька ЦРБ» (т. 1 а. с. 25 зворот, 26, 27).

З карток-довідок за 2012 - 2017 роки, убачаються відомості про займану посаду ОСОБА_5 у Нововодолазькій ЦРЛ, нарахування заробітної плати, відрахування із заробітної плати до держаного бюджету, використані щорічні відпустки, перебування ОСОБА_5 на курсах підвищення кваліфікації, а також у відпустці без збереження заробітної плати (т. 1 а. с. 28, 29, 30, 31, 32, 33).

Згідно з Формою ОК-5, наданою Пенсійним фондом України про індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 , номер облікової картки НОМЕР_5 , сформованої 26.05.2017 року, за період з 2000 року по 2017 рік робилися відрахування до Пенсійного фонду України, однак в 2012 році в період з серпня по грудень, а також в 2015 році в період з червня по січень 2016 року КЗОЗ «Нововодолазькою ЦРЛ» відрахування до Пенсійного фонду України не робилися (т. 1 а. с. 34 - 40).

З копії виписки № п/с 50202 від 30.05.2017 року Харківського Приміського об`єднаного УПФУ убачається загальний страховий стаж ОСОБА_1 зарахований для призначення пенсії, що складає 30 років 9 місяців 14 днів (т. 1 а. с. 41 - 44).

Відповідно до копій заяв направлених на адресу головного лікаря Нововодолазької ЦРЛ, від громадян ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_1 неодноразово зверталися пацієнти, щодо неякісного та несвоєчасного обслуговування, однак їх питання ОСОБА_1 не були вирішені (т. 1 а. с. 71, 72, 94).

З розрахунків фактичного виконання умовної одиниці працеємності лікарем-стоматологом-ортопедом ОСОБА_1 за 2014 рік на 0,75 ставки вбачається, що фактично норма не виконувалася в повному обсязі. Аналогічні відомості містить звіт за 2015 рік (т. 1 а. с. 73, 80).

Згідно з довідками про працю лікарів-стоматологів-ортопедів, заповнених та підписаних ОСОБА_1 , наданих за квітень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2014 року убачається звіт про фактично виконані умовні одиниці працеємності лікаря. Аналогічні звіти були надані в лютому, квітні, серпні, жовтні, грудні 2015 року (т. 1 а. с. 74 - 79, 81 - 85).

В 2012 році головним лікарем КЗОЗ «Нововодолазької ЦРЛ» Шапраном А. Б. було затверджено положення про зубопротезну лабораторію, в якому викладені загальні завдання і функції лабораторії, а також права та обов`язки медичних працівників, фінансове забезпечення діяльності зубопротезної лабораторії та порядок прийому пацієнтів (т. 1 а. с. 86 - 87).

04.01.2017 року за вихідним № 14 КЗОЗ «Нововодолазькою ЦРЛ» було винесено попередження на адресу зубопротезної лабораторії, в якому зазначено, що в разі невиконання лікарями-стоматологами-ортопедами умовних одиниць працеємності, адміністрація буде вимушена закрити зубопротезну лабораторію та звільнити лікарів з займаних посад у зв`язку з невиконанням плану. З попередженням були ознайомлені лікарі-стоматологи-ортопеди, в їх числі і ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 88, 89).

Згідно з наказом № 56 від 11.02.2015 року адміністрація КЗОЗ «Нововодолазької ЦРЛ» вже попередила працівників зубопротезної лабораторії про можливі скорочення робочих місць в разі невиконання плану роботи за березень 2015 року (т. 1 а. с. 90).

В подальшому, наказом за № 195 від 24.11.2016 року адміністрацією КЗОЗ «Нововодолазької ЦРЛ» було винесено догану лікарям-стоматологам-ортопедам та зубним технікам зубопротезної лабораторії у зв`язку із систематичним невиконанням фінансового плану, в тому числі і ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 91).

Відповідно до акту, складеного 29.05.2017 року, в складі виконуючого обов`язки головного лікаря Ярошенко Н. В. , юрисконсульта Дмітрієва Р. О. та інспектора з кадрів Ольховської О. О. , у зв`язку із неявкою звільненого персоналу зубопротезної лабораторії до відділу кадрів, в тому числі лікаря-стоматолога-ортопеда ОСОБА_1 , який працював на 0,75 ставки, для отримання трудових книжок, ознайомлення та підписання наказу про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме: за скороченням штату та чисельності працівників відповідно до наказу № 87 від 28.03.2017 року «Про закриття зубопротезної лабораторії поліклінічного відділення КЗОЗ «Нововодолазької ЦРЛ» (т. 1 а. с. 92).

Згідно з актом, складеним 26.04.2017 року у складі ОСОБА_13 , Романюка Г. А. , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , Дмітрієва Р. О. , встановлено порушення лікарем-стоматологом-ортопедом ОСОБА_1 трудової дисципліни та не виконання своїх функціональних обов`язків, а саме: не вів медичну документацію (т. 1 а. с. 93).

З листів фактичного виконання умовних одиниць працеємності лікарем-стоматологом-ортопедом зубопротезної лабораторії КЗОЗ «Нововодолазької ЦРЛ» ОСОБА_1 за 2014 - 2017 роки убачається розмір фактично виконаних умовних одиниць працеємності (т. 1 а. с. 113, 114, 115, 116).

В довідці від 18.04.2018 року за вихідним № 543, наданої адміністрацією КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» зазначена сума компенсації на нараховану заробітну плати лікарю-стоматологу-ортопеду ОСОБА_1 , яка за період з 2012 року по 2017 рік дорівнює 5785,27 гривень (т. 1 а. с. 134).

Також, адміністрацією КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» надана довідка за вихідним № 544 від 18.04.2018 року про суму нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 , але не виплаченої у зв`язку із недостатнім надходженням коштів за надані платні медичні послуги з ортопедичної стоматології на рахунок спеціального фонду лікарні, лікарю стоматологу-ортопеду ОСОБА_1 , яка за період з 2012 року по 2017 рік дорівнює 9324,48 гривень. Аналогічні дані містить довідка за № 465 від 26.03.2019 року (т. 1 а. с. 135, т. 2, а. с. 8).

Одночасно з цим, за вихідним № 545 від 18.04.2018 року КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» було надано розрахунок суми індексації заробітної плати лікарю-стоматологу-ортопеду ОСОБА_1 , яка за період з 2012 року по 2017 рік дорівнює 2779,68 гривень (т. 1, а. с. 136 - 138).

Аналогічна довідка за № 463 від 26.03.2019 року має уточнені дані, однак сума та період збігаються з даними довідки зазначеної вище (т. 2 а. с. 4 - 5).

Адміністрацією КНП «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» за вихідним № 462 від 26.03.2019 року була надана довідка, яка містить детальну інформацію щодо нарахування суми компенсації на нараховану, але несвоєчасно виплачену заробітну плату ОСОБА_1 за період з 2012 року по 2017 рік, яка дорівнює 5809,47 гривень (т. 2 а. с. 6 - 7).

Як убачається з довідки, виданої адміністрацією КНП «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» за № 465 від 26.03.2019 року, сума нарахованої заробітної плати згідно з наданими нарядами, але невиплаченої в зв`язку з недостатніми надходженнями коштів за надані платні медичні послуги з ортопедичної стоматології на рахунок спеціального фонду КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ», лікарю - стоматологу - ортопеду ОСОБА_1 за період 2012 - 2017-року складає 9324,48 гривень (т. 2 а. с. 8).

З довідки, наданої адміністрацією КНП «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» за № 464 від 26.03.2019 року, убачаються дані про кількість відпрацьованих годин ОСОБА_1 за період з 2014 року по 2015 рік (т. 2 а. с. 9).

Відповідно до відповіді головного лікаря КЗОЗ «Нововодолазької ЦРЛ» наданого ОСОБА_1 06.06.2017 року за № 684, його звернення не підлягає розгляду, оскільки на 01.06.2017 року в штатному розпису відсутня посада лікаря-стоматолога-ортопеда (т. 2 а. с. 52).

Також, представником відповідача надано копію не засвідченої належним чином довідки без будь-якої реєстрації, проте підписаної головним лікарем та заступником головного бухгалтера, підписи яких скріплені гербовою печаткою лікарні, щодо суму нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 , але не виплаченої у зв`язку із недостатнім надходженням коштів за надані платні медичні послуги з ортопедичної стоматології на рахунок спеціального фонду лікарні, лікарю стоматологу-ортопеду ОСОБА_1 , яка за період з липня 2012 року по листопад 2012 року, а також з травня 2015 року по січень 2016 року загалом складає 10425,65 гривень (т. 3 а. с. 47).

Аналогічним чином оформлену довідку додано й щодо компенсації, нарахованої відповідно до правил пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року, яка за період з липня 2012 року по листопад 2012 року, з травня 2015 року по січень 2016 року загалом складає 5785,27 гривень (т. 3 а. с. 46).

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України обумовлено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Аналогічна правова позиція викладена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 17.07.2019 року у справі № 626/2621/18 (провадження № 61 - 10128св19) та від 18.09.2019 року у справі № 626/2490/18 (провадження № 61 - 12625св19), який зазначив на необхідність застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Беручи до уваги, що сторони перебували у трудових договірних відносинах, а також ураховуючи, що наведені письмові докази не містять явних суперечностей та очевидних ознак підробки, відповідають критеріям належності, достовірності, допустимості, достатності та взаємозв`язку у їх сукупності, враховуються судом у їх повному обсязі та доводять, що:

1.з липня 2012 року по листопад 2012 року включно, а також з травня 2015 року по січень 2016 року включно заборгованість із нарахованої, проте не виплаченої заробітної плати позивача без урахування податків та обов`язкових платежів складає 9324,48 гривень, а з їх урахуванням - 10248,55 гривень;

2.з 01.11.2012 року ОСОБА_1 працював на 0,75 ставки, деякі пацієнти не були задоволені якістю та строками виконання ним своєї роботи, його притягували до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків та систематичне невиконанням фінансового плану;

3.розрахунки компенсації втрати частини доходів позивача у зв`язку з порушенням строків виплати йому відповідачем заробітної плати, які надані позивачем та відповідачем за липень - листопад 2012 року включно, травень 2015 - грудень 2015 року включно та січень 2016 року повністю співпадають та складають суму 5809,47 гривень;

4.компенсацію позивачу втрати частини його доходів у січні - червні 2012 року відповідач не нараховує, так як вважає «нульовим» коефіцієнт в цей період задля її нарахування;

5.індексацію позивач нараховує у період з січня 2012 року по травень 2017 року включно, виходячи з коефіцієнта 50,20% та на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 34, натомість відповідач здійснив її нарахування за період часу з квітня 2014 року по серпень 2015 року включно в загальній сумі 2779,68 гривень, ураховуючи факт роботи ОСОБА_1 на 0,75 ставки (окладу);

6.позивач обґрунтовує завдану йому моральну шкоду тим, що заборгованість із заробітної плати суттєво порушила його життєві зв`язки, змусила докладати додаткових зусиль для організації його життя, проте жодного доказу на підтвердження моральної шкоди не надав, проте визначив суму у 5000 гривень, виходячи з розрахунку 1000 гривень за один рік.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Кодексу законів України про працю № 322-VIII від 10.12.1971 (із змінами та доповненнями), а також іншими законодавчими актами України.

Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року у справі № 9-зп).

Частина 2 статті 129 Основного Закону нашої держави визначає засади судочинства, однією з яких (пункт 3 вказаної частини) є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.

З урахуванням наведеного, правом на звернення до суду за захистом наділена особа саме в разі порушення, невизнання або оспорювання належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне додаткове тлумачення вищенаведеної норми права надане в рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року (у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_16 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013) згідно з яким, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплат як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані работодавцем.

Зі змісту частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України вбачається, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічне за своїм змістом визначення заробітної плати надано у статті Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 року (із змінами та доповненнями).

Також вказаний Закон у частині 1 та 2 своєї статті 21 обумовлює, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Крім того, частиною 1 статті 115 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічний припис міститься і в частині 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Окрім того, зі змісту статті 116 Кодексу законів про працю України убачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналізуючи зазначену норму законів та обставини справи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що відповідач свої обов`язки по своєчасній виплаті заробітної плати виконував не належним чином, у зв`язку із чим у нього перед позивачем виникла заборгованість.

Приходячи до такого, та вираховуючи суму заборгованості, яка підлягає стягненню за рішенням суду, встановлено, що як у позивача, так і у відповідача ця сума відповідає 9324,48 гривень, однак позивач, прохаючи суму, що дорівнює 10248,55 гривень, виходить з того, що на його користь слід стягнути ще й суму не сплачених з вини відповідача Єдиного соціального внеску та Податку з доходів фізичних осіб (т. 1 а. с. 13 - 14, т. 2 а. с. 135, т. 2 а. с. 8).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями), який набрав чинності з 01.01.2011 року (абзац 1 пункту 1.1 статті 1 та частини 1 розділу ХІХ «Заключні положення» цього кодексу).

Як чітко визначає стаття 6 вказаного кодифікованого закону України, податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу, а збором (платою, внеском) - обов`язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Й сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим кодексом порядку, становить податкову систему України.

Отже, згідно з приписом підпункту 9.1.2. пункту 9.1. статті 9 Податкового кодексу України до загальнодержавних податків належить податок на доходи фізичних осіб, механізм сплати якого передбачений саме його розділом IV.

Так, відповідно до положень статті 162 податкового кодифікованого закону України платниками цього податку є:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

- а також податковий агент, який з огляду на припис підпункту 168.1.1 пункту 168.1. статті 168 нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, й зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України.

Крім того, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду підпункту 168.1.5 пункту 168.1. статті 168 зазначеного вище кодексу).

Також зі змісту підпункту 168.4.7 пункту 168.4. статті 168 та статті 171 Податкового кодексу України вбачається, що відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід. При цьому особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, зокрема, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Одночасно з цим, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року (зі змінами та доповненнями).

Як визначає пункт 2 частини 1 статті 1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Такий внесок і є тим, який називає позивач як «єдиний соціальний внесок».

Отже, платниками єдиного внеску (стаття 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування») є:

а) роботодавці:

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;

- члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;

б) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, єдиний внесок нараховується роботодавцями на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» та здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування ( абзац 1 пункту 1 частини 1 статті 7 та абзац 1 частини 5 статті 9 зазначеного Закону України).

Відтак, як обумовлює пункт 1 частини 2 статті 62 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний, в тому числі, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску, а з огляду на абзац 1частини 7, частини 11 і 12 статті 9 цього ж законодавчого акту цей внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку або на єдиний рахунок, й, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

З огляду на вище викладене, платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є саме відповідач, який, безумовно не виконав своїх обов`язків стосовно своєчасного та належного перерахування до відповідних джерел цих податків та зборів, а тому повинен нести, зокрема, цивільну-правову відповідальність за вчинене.

Однак, з огляду на зміст частини 1 статті 81 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, й обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З огляду на вище викладе, суд ураховує, що позивач надав розрахунок несплачених податків та обов`язкових платежів, за період заборгованості, яка у сукупності складає 10248,55 гривень. Відповідач зазначений розрахунок не спростував та не заперечував, що дійсно за період заборгованості не сплачував їх як податковий агент.

Одночасно суд звертає увагу сторони позивача, що суд згідно з імперативним приписом частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України розглядає справи в межах заявлених особою вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Крім того, частиною 1 статті 19 та частиною 1 статті 5 цього ж нормативно-правового акту обумовлено, що суду розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в прядку іншого судочинства й здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, зокрема, такі способи перелічені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

При цьому суд зауважує, що посилання позивача на припис пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» є слушним, незважаючи на те, що в ньому мова йде про справлення й сплату прибуткового податку з громадян, який у спірному періоді не справлявся, так як положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 року (зі змінами та доповненнями) втратив чинність на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» № 4014-VI від 04.11.2011 року. Натомість він встановлює правило, за яким справляння податків та обов`язкових платежів із заробітної плати працівника є обов`язком роботодавця, а тому суд, ухвалюючи рішення повинен зазначити суму без їх утримання, про що зазначити в резолютивній частині рішення.

Відтак, розв`язуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням податків та обов`язкових платежів, суд вважає за необхідне їх задовольнити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 10248,55 гривень з утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача доплати до розміру мінімальної заробітної плати за період березень - квітень 2017 року, суд, перш за все, ураховує, що відповідно до змісту статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради УРСР № 2148-VІІІ від 19.10.1973 року, Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абзаці 1 пункту 6 своєї Постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам належить мати на увазі, що відповідно до загальних положень статі 1 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства.

Так, статтею 3-1 Закону України «Про оплату праці» передбачені гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати.

В цій нормі права вказано, що розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Одночасно з цим, частиною 2 статті 21 цього ж Закону передбачено, що розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Отже, визначальним у вирішенні цього питання є:

-чи повністю працівником виконано місячну (годинну) норму праці;

-чи виконано працівником норму виробітки, виготовлення продукції;

Розв`язуючи вказані питання саме щодо спірних березня та квітня 2017 року, судом встановлено, що у цей період часу, а саме на підставі записів у трудовій книжці (запис під № 10), позивач працював у відповідача лікарем-стоматологом ортопедом зубопротезної лабораторії на 0,75 ставки (т. 1 а. с. 23).

З довідки, наданої відповідачем та зареєстрованої за вихідним № 463 від 26.03.2019 року, а також з картки-довідки на працівника ОСОБА_1 за 2017 рік убачається, що 0,75 ставки з 01.01.2017 року дорівнює 3307,20 гривень, а повна ставка - 3392,00 гривень, й позивачу у березні 2017 року нараховано 1557,36 гривень та у квітні 2017 року - 2190,80 гривень (т. 1 а. с. 33, т. 2 а. с. 4 - 5).

При цьому, на підтвердження норми виробітку у цей період та факту її неповного виконання ОСОБА_1 відповідачем надано:

1)попередження головного лікаря, зареєстроване за вихідним № 14 від 04.01.2017 року (т. 1 а. с. 88, 89);

2)акт комісії з 5 осіб, складений 26.04.2017 року, яким зафіксований факт відсутності ведення медичної документації ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 93);

3)данні про фактичне виконання УОП лікарем стоматологом-ортопедом зубопротезної лабораторії КЗОЗ «Нововодолазька ЦРЛ» згідно поданих звітів за січень - травень 2017 року, якими зафіксовано, що при нормі виробітку 126 одиниць щомісяця, ним у березні фактично виконано 44,5 одиниць, що дорівнює 47,1%, а у квітні - 62,6 одиниць, що дорівнює 66,2% (т. 1 а. с. 116).

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 1801-VIII від 21.12.2016 року (із змінами та доповненнями) унормовано, що слід установити у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

З картку-довідки на позивача та інформації, викладеної у відповідній довідці відповідачем, розмір заробітної плати ОСОБА_1 з 01.01.2017 року встановлений у сумі 3307,20 гривень, що вище за законодавчо встановлений мінімум у сумі 3200,00 гривень.

З огляду на таке та, ураховуючи припис чинного цивільного процесуального законодавство щодо обов`язку кожної сторони у спорі довести обставини, на які вона посилається, а, отже, як наслідок, спростувати у процесуальний спосіб доводи протилежної сторони, суд вважає, що позивач не довів суду той факт, що ним виконано норму встановленої у спірний період виробітки повністю, або, що таку норму було ним оспорено й відповідача зобов`язано її зменшити чи скасувати.

Беручи до уваги викладене, суд вважає доведеним, що позивач дійсно у спірний період працював на умовах неповного робочого часу (0,75 ставки), розмір його окладу перевищував встановлений законом мінімум, а також ним невиконанні у повному обсязі місячні норми праці, що є підставою для оплати його роботи пропорційно до виконаної норми праці.

Відтак, розв`язуючи позовні вимоги в частині стягнення доплати до мінімального розміру мінімальної заробітної плати з відповідача у сумі 1884,20 гривень у період з 01.03.2017 року по 30.04.2017 року, суд вважає за необхідне у їх задоволенні відмовити повністю.

Вирішуючи питання щодо стягнення компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати суд виходить з того, що вказане питання передбачене Законом України «Про оплату праці» та регламентується Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 року (зі змінами та доповненнями).

Так, положення статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачають компенсацію працівникам втрати заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

При цьому статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Окрім того, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам доходів (частина 1 статті 2 наведеного вище Закону) (під якими абзац 4 частини 2 цієї ж статті розуміє й заробітну плату) за рахунок власних коштів підприємства (абзац 1 статті 6 зазначеного Закону) й провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Одночасно із цим, підпункт 2 пункту 22 вже згаданої у рішенні Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зафіксовує, що у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частин заробітної палати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Відтак, вказаним Порядком є Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (із змінам та доповненнями), який містить аналогічні положення щодо провадження компенсації у своїх пунктах п. 2, 3, 5, 7, а саме:

-компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року;

-компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують в гривнях на території України і не мають разового характеру;

-сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць;

-компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюють відповідні виплати.

Таким чином, обов`язок щодо нарахування компенсації та її виплати покладається безпосередньо на підприємство, установу, організацію, що несвоєчасно (у разі затримки виплати на один і більше календарних місяців) виплачує заробітну плату своїм працівникам.

Крім того, відповідно до підпункту 2.2.8. пункту 2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004 року суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати віднесено до Фонду додаткової заробітної плати, внаслідок чого, суми такої компенсації є частиною зарплатні працівника.

Отже, порядок обчислення компенсації наведений у пункті 4 вищезгаданого Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Так, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Перевіряючи розрахунки компенсації втрати частини доходів позивача у зв`язку з порушенням строків виплати йому відповідачем заробітної плати, які надані позивачем та відповідачем, суд убачає, що за липень - листопад 2012 року включно, травень 2015 - грудень 2015 року включно та січень 2016 року їх розрахунку повністю співпадають, відповідають математичним вирахуванням та проведені у повній відповідності до приписів чинного законодавства з цього питання, зокрема, згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Отже, суд перевіривши їх вважає доведеним нарахуванням компенсації позивачу у вищезгаданий період в загальній сумі 5809,47 гривень.

Натомість позивач вважає за необхідне стягнення на його користь ще й компенсацію втрати частини його доходів у січні - червні 2012 року, що не визнає відповідач у повному обсязі.

Перевіряючи розрахунок, наданий позивачем за вищенаведений період, суд перш за все виходить з того, що сторони не оспорюють факт виплати заборгованості із заробітної плати за січень - червень 2012 року в грудні 2012 року.

Безпосередньо перевіривши відкрите електронне джерело - офіційний вебсайт Державного комітету статистики, судом з`ясовано, що індекс споживчих цін у відсотках за січень 2012 року становить 100,2; за лютий 2012 року - 100,2; за березень 2012 року - 100,3; за квітень 2012 року - 100,0; за травень 2012 року - 99,7; за червень 2012 року - 99,7; за липень 2012 року - 99,8; за серпень 2012 року - 99,7; за вересень 2012 року - 100,1; за жовтень 2012 року - 100,0; за листопад 2012 року - 99,9 та за грудень 2012 року - 100,2.

Розраховуючи індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу для обчислення суми компенсації для доходів, отриманих:

а) в січні 2012 року та виплачених у грудні 2012 року шляхом множення місячних індексів за період з лютого 2012 по грудень 2012 включно: 100,2/100 х 100,3/100 х 100,0/100 х 99,7/100 х 99,7/100 х 99,8/100 х 99,7/100 х 100,1/100 х 100,0/100 х 99,9/100 х 100,2/100 = 0,995,- виявлено, що індекс споживчих цін, обчислений нарастаючим підсумком, починаючи з наступного місяця після місяця в якому виникла заборгованість й до місяця, в якому така заборгованість виплачена, не перевищує 100 відсотків;

б) в лютому 2012 року та виплачених у грудні 2012 року шляхом множення місячних індексів за період з березня 2012 по грудень 2012 включно: 100,3/100 х 100,0/100 х 99,7/100 х 99,7/100 х 99,8/100 х 99,7/100 х 100,1/100 х 100,0/100 х 99,9/100 х 100,2/100 = 0,993,- виявлено, що індекс споживчих цін, обчислений нарастаючим підсумком, починаючи з наступного місяця після місяця в якому виникла заборгованість й до місяця, в якому така заборгованість виплачена, не перевищує 100 відсотків;

в) в березні 2012 року та виплачених у грудні 2012 року (шляхом множення місячних індексів за період з квітня 2012 по грудень 2012 включно: 100,0/100 х 99,7/100 х 99,7/100 х 99,8/100 х 99,7/100 х 100,1/100 х 100,0/100 х 99,9/100 х 100,2/100 = 0,991,- виявлено, що індекс споживчих цін, обчислений нарастаючим підсумком, починаючи з наступного місяця після місяця в якому виникла заборгованість й до місяця, в якому така заборгованість виплачена, не перевищує 100 відсотків;

г) в квітні 2012 року та виплачених у грудні 2012 року (шляхом множення місячних індексів за період з травня 2012 по грудень 2012 включно: 99,7/100 х 99,7/100 х 99,8/100 х 99,7/100 х 100,1/100 х 100,0/100 х 99,9/100 х 100,2/100 = 0,991,- виявлено, що індекс споживчих цін, обчислений нарастаючим підсумком, починаючи з наступного місяця після місяця в якому виникла заборгованість й до місяця, в якому така заборгованість виплачена, не перевищує 100 відсотків;

д) в травні 2012 року та виплачених у грудні 2012 року (шляхом множення місячних індексів за період з червня 2012 по грудень 2012 включно: 99,7/100 х 99,8/100 х 99,7/100 х 100,1/100 х 100,0/100 х 99,9/100 х 100,2/100 = 0,994,- виявлено, що індекс споживчих цін, обчислений нарастаючим підсумком, починаючи з наступного місяця після місяця в якому виникла заборгованість й до місяця, в якому така заборгованість виплачена, не перевищує 100 відсотків;

е) в червні 2012 року та виплачених у грудні 2012 року (шляхом множення місячних індексів за період з липня 2012 по грудень 2012 включно: 99,8/100 х 99,7/100 х 100,1/100 х 100,0/100 х 99,9/100 х 100,2/100 =0,996,- виявлено, що індекс споживчих цін, обчислений нарастаючим підсумком, починаючи з наступного місяця після місяця в якому виникла заборгованість й до місяця, в якому така заборгованість виплачена, не перевищує 100 відсотків,-

судом встановлено, що вказаний математичний розрахунок свідчить про відсутність законодавчо обґрунтованої підстави задля нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за наведений спірний період.

Відтак, розв`язуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати суд вважає за необхідне їх задовольнити частково, стягнувши компенсацію в загальній сумі 5809,47 гривень та відмовивши у стягненні компенсації за період з січня по червень 2012 року включно у зв`язку із відсутність законодавчо обґрунтованих підстав для цього.

Вирішуючи питання щодо стягнення індексації, суд ураховує, що підпунктом 1 пункту 22 вже вищезгаданої у рішенні Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зафіксовано, що у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати проводиться згідно зі статтею 33 Закону «Про оплату праці».

Отже, статтею 33 Закону України «Про оплату праці» (зі змінами та доповненнями) унормовано, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України провадиться індексація грошових доходів населення згідно з правилами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (зі змінами та доповненнями).

Відтак, статтею 1 цього закону визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 цього ж закону унормовано, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, оплата праці (грошове забезпечення) тощо.

Як обумовлено приписом статті 3 та 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (зі змінами та доповненнями) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини 1 і 2 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (зі змінами та доповненнями).

З матеріалів справи убачається, що позивач розраховує суму індексації за період з січня 2012 по травень 2017 року включно, виходячи з розміру коефіцієнта 50,20%, та спираючись на приписи Галузевої угоди між Міністерством охорони здоров`я України та ЦК профспілки працівників охорони здоров`я України на 2007 - 2011 роки та Постанови Кабінету Міністрів України № 34 від 06.02.2008 року.

Натомість, зазначена останньою Постанова вносить зміни до постанов Кабінету Міністрів України, якими затверджені посадові оклади керівних працівників. Спеціалістів і службовців апарату органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, судів та інших органів.

Позивач ОСОБА_1 до вказаної категорії працівників ніякого відношення не має, держслужбовцем не був.

Галузевою угодою між Міністерством охорони здоров`я України та ЦК профспілки працівників охорони здоров`я України на 2007 - 2011 роки, зокрема, пунктами 3.1.1. та 3.2.9. зафіксовано, що заробітна плата в закладах та установах охорони здоров`я виплачується відповідно до чинного законодавства та укладених колективних договорів. Сторона власників зобов`язана проводити індексацію грошових доходів працівників галузі у зв`язку із зростанням цін у встановленому законодавством порядку.

Таким порядком є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року (із змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 4 вказаного підзаконного нормативно-правового акта індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Окрім того, цим же пунктом обумовлено, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. У разі коли особа працює неповний робочий день, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу.

Також пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Під час розгляду справи по суті судом встановлено, що за спірний період відповідач неодноразово підвищував посадові оклади позивачу, зокрема, дотримуючись правил, обумовлених постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (із відповідними змінами та доповненнями).

Окрім того, з Листа Міністерства соціальної політики України № 52/10/136-16 від 15.02.2016 року «Про застосування постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013» убачається, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 передбачено, що державні органи у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів мають вжити заходи для підвищення з 01.12.2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Отже, у грудні 2015 року підвищення заробітної плати мало бути здійснено з урахуванням всіх складових заробітної плати, тобто не тільки з урахуванням підвищення тарифних ставок (окладів), а також з урахуванням доплат, надбавок та премій, з тим, щоб сума підвищення заробітної плати перевищила суму індексації, яка склалась у грудні 2015 року. Абзацом другим пункту 3 вищезазначеної постанови передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Право на індексацію у 2016 році відбудеться, коли індекс споживчих цін перевищить поріг індексації, який відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з урахуванням змін, внесених Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», з січня 2016 року становить 103 відсотка.

З огляду на таке, розрахунок, наданий позивачем стосовно нарахованої індексації виходячи з того, що для позивача базовим є лютий 2008 року внаслідок чого застосовується коефіцієнт 50,20% є хибним, а посилання на нормативно-правову базу безпідставним.

Натомість розрахунок індексації, проведений відповідачем, здійснений ним на підставі вищевикладеного нормативно-правового підґрунтя, а тому перевіривши їх математичну складову, суд вважає за необхідне покласти саме їх в основу судового рішення, що ухвалює.

Отже, суд вважає доведеним необхідність індексації заробітної плати позивача у період часу з квітня 2014 року по серпень 2015 року включно, оскільки в цей період часу величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлений Законом в розмірі 103 відсотка, й, ураховуючи факт роботи ОСОБА_1 на 0,75 ставки (окладу), сума індексації в цей період визначена з розрахунку повного робочого часу пропорційно до відпрацьованого, що в грошовому еквіваленті складає 2779,68 гривень.

Відтак, розв`язуючи позовні вимоги в частині стягнення індексації заробітної плати позивача, суд вважає за необхідне їх задовольнити частково, стягнувши її на користь позивача в загальній сумі 2779,68 гривень.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, яку зазнав позивач внаслідок порушення його права на оплату праці, суд виходить з того, що передбачене чинним законодавством право особи на відшкодування моральної (немайнової шкоди) є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Частина 1 статті 1167 Цивільного кодексу України обумовлює, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з приписом статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль організації життя.

При цьому, статтею 23 Цивільного кодексу України унормовано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Закон визначає, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Крім того, при визначені розміру відшкодування враховуються принципи розумності і справедливості.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, навивши в рішенні відповідні мотиви. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого та тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках.

Одночасно з цим, пунктом 13 цієї ж постанови обумовлено, що відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання роботи у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується, зокрема, механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права і інтереси.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разу порушення трудових прав працівників, адже норма права, яка міститься у його статті 237-1 передбачає право на відшкодування в обраний працівником спосіб, в тому числі шляхом стягнення грошового еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Тобто, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом стягнення належних позивачу грошових сум невиплаченої заробітної плати, а має самостійне юридичне значення, і за наявності порушення прав працівника у сфері трудових правовідносин відшкодування такої шкоди здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у виді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція була викладена Верховним Судом України у справі № 6-23цс12 від 25.04.2012 року.

Частина 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язує суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Відтак, керуючись вищенаведеною процесуальною нормою, суд застосовує висновків, викладені у вище постанові, прийнятій 18.01.2018 року Верховним Судом в межах справи з єдиним унікальним № 362/7161/15-ц, де суд зазначив, що ураховуючи, що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього ж кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним. При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, суди вірно врахували характер порушень та дій вчинених власником, а також те, що порушення законних прав позивача призвели до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування, а також стресі, пов`язаному з неможливістю на самореалізацію суспільно-корисною працею, що очевидно позбавляє позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдає почуття незахищеності перед необґрунтованими діями власника.

У своєму позову та у судовому засіданні позивач зазначив, що його моральна шкода полягає у тому, що наявність заборгованості із заробітної плати суттєво порушила його життєві зв`язки, змусила докладати додаткових зусиль для організації його життя, вплинула на розмір призначеного пенсійного забезпечення.

Отже, суд вважає, що порушення прав позивача на своєчасну виплату заробітної плати дійсно призвело до його душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вочевидь завдало стресу та позбавило присутньої йому у повсякденному звичайному житті рівноваги.

З урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі, тривалості її невиплати, існування заборгованості щодо її компенсації та індексації, необхідність його звертатись до суду із цим позовом, беручи до уваги глибину його фізичних та душевних страждань, їх характер та обсяг, тяжкість вимушених змін у житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи с засад розумності, виваженості, співмірності та справедливості, суд вважає доведеним факт заподіяння позивачу відповідачем моральної шкоду, а тому приходить до переконання, щодо достатності та необхідності її відшкодування у розмірі 2000,00 гривень, оскільки саме такий грошовий її еквівалент зможе сприяти відновленню порушених прав позивача.

Приходячи до такого суд вважає доведеним втручання з боку відповідача у право на майно (грошові кошти) позивача, а тому вважає за необхідне стягнути визначену компенсацію спричиненої моральної шкоди незважаючи на відсутність наданих у процесуальний спосіб відповідних доказів з боку позивача, адже сам факт порушення законного трудового права ОСОБА_1 свідчить про її наявність, а також про необхідність пристосовуватись до фактичних обставин, змусивши його організовувати своє життя за наявності несплати грошової винагороди за виконану роботу, на яку він розраховував.

До подібних висновків у своїй постанові дійшов й Верховний суд постанові, прийнятій 18.01.2018 року Верховним Судом в межах справи з єдиним унікальним № 362/7161/15-ц.

Відтак, розв`язуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне їх задовольнити частково, стягнувши на користь позивача 2000,00 гривень.

Таким чином, з урахуванням усього вище наведеного, виходячи з засад змагальності сторін у справі, свободи у наданні ними своїх доказів та у доведеності їх переконливості перед судом, керуючись правилом, викладеним у частині 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, а також правозастосовною практикою, викладеною Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу в справі окремо, і їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення його позову шляхом стягнення з відповідача на його користь заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 10248,55 гривень з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 5809,47 гривень, індексації невиплаченої заробітної плати в розмірі 2779,68 та відшкодування спричиненої моральної шкоди у розмірі 2000,00 гривень.

Приходячи до такого суд керується приписом пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», в якому суд вищої інстанції чітко зазначив, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Ухвалюючи рішення суд також керувався правозастосовною практикою, викладеною Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятими 30.05.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 461/6803/16-ц (провадження № 61-15027св18) та 19.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 640/14909/16-ц.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просив судові витрати покласти на відповідача.

Відтак, згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Так, відповідно до вимог частини 1 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 і частиною 1 статті 9 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України, сплачується за місцем розгляду справи і зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Отже, обов`язок позивача справити судовий збір під час звернення із позовом до суду є його процесуальним обов`язком, що має на меті виконання компенсаційної, превентивної та соціальної функції у сукупності.

Натомість на підставі приписів пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Як чітко обумовлено змістом статті 1 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 року (зі змінами та доповненнями), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Одночасно із цим діючим законодавством України, зокрема, статтею 2 цього Закону, передбачено, що до структури заробітної плати входять:

1) основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців);

2) додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

3) інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).

Аналізуючи зміст позовних вимог ОСОБА_1 , судом з`ясовано, що ним заявлено вимоги майнового й немайнового характеру, натомість звернувшись в суд із цим позовом судовий збір ним не сплачений, так як він звільнена від його сплати.

Приписами частини 1 і абзацу 2 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» обумовлено, що за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Також, приписами частини 1 і абзацу 2 підпункту 2частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у 2017 році.

Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.

Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 1801-VIII від 21.12.2016 року (із змінами та доповненнями) з 01 січня 2017 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 1600,00 гривень, а тому за подання до суду позовної заяви із вимогою майнового характеру позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 640,00 гривень, виходячи з розрахунку: 1600 гривень х 0,4 = 640,00 гривень, та не більше 8000,00 гривень, виходячи з розрахунку: 1600 гривень х 5 = 8000,00 гривень, а немайнового - у розмірі 640,00 гривень, виходячи з розрахунку: 1600 гривень х 0,4 = 640,00 гривень.

При цьому, з огляду на зміст пункту 1 частини 1 статті 176 та пункту 3 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Відтак, оскільки за наслідками розгляду справи суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне покласти судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, й, ураховуючи мінімальний його розмір, а також наявність у спорі вимог як майнового, так і немайнового характеру, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1280,00 гривень, а іншу частину компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) та рішення від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00Л).

На підставі викладеного, керуючись статтями 6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі і ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, разом із Протоколами до неї; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01), від 22.10.1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (заяви № 22083/93 і № 22095/93), від 20.09.2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) та від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00Л); статтями 19, 55, 124, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтями 1 - 3, 11, 14, 15, 16, 20, 23, 190 - 193 і 1167 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтями 94, 115, 233 та 237-1 Кодексу законів про працю України; Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями); Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (зі змінами та доповненнями); Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями); Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року (зі змінами та доповненнями); Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (зі змінами та доповненнями); Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»; статтею 17 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 23, 42, 48, 58, 60, 62, 65, 67, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 227, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статями 274, 279, частиною 1 статті 352, а також статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ «Про стягнення заборгованості із заробітної плати, її індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та моральної шкоди» задовольнити частково.

Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 10248,55 гривень (десять тисяч двісті сорок вісім гривень 55 копійок) з утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 5809,47 гривень (п`ять тисяч вісімсот дев`ять гривень 47 копійок).

Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ на користь ОСОБА_1 загальний розмір суми індексації невиплаченої заробітної плати в розмірі 2779,68 (дві тисячі сімсот сімдесят дев`ять гривень 68 копійок).

Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000,00 гривень (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ на користь держави судовий збір у розмірі 1280,00 гривень (одна тисяча двісті вісімдесят гривень 00 копійок).

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_5 ), паспорт громадянина України (серія НОМЕР_6 ).

Відповідач: КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ, місцезнаходження (вулиця Пушкіна, будинок № 16, селище міського типу Нова Водолага Харківського району Харківської області), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (02002724);

Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повне рішення складено з урахуванням приписів частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 02.02.2024 року.

Суддя С. В. Мащенко