Постанова

від 23.01.2024 по справі 914/1671/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2024 р. Справа №914/1671/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого суддіБонк Т.Б.

СуддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Кострик К.,

представники сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: Безвенюк В.В.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Львівської міської ради від 07.11.2023 (вх. суду від 07.11.2023 №01-05/3439/23)

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 (повний текст рішення складено 19.10.2023, суддя Т.Я. Рим, м. Львів)

у справі №914/1671/23

позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Ромзен, м. Львів

про: скасування державної реєстрації, визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ромзен про скасування державної реєстрації права приватної власності Відповідача на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 54,1 м2 на вулиці Гашека, 17 у місті Львові із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1761 від 25.12.2009, укладений між ПП Мотор та ПП Мадич та визнати недійсним договір купівлі-продажу № 3560 від 20.12.2011, укладений між ПП Мадич та ТОВ Ромзен.

Позовні вимоги обґрунтовані перешкоджанням Позивачу здійснювати права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі №914/1671/23 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом чи розміщенням тимчасової споруди на земельній ділянці, адже не буде досягнуто кінцевої мети для Позивача як власника земельної ділянки, оскільки Будівля, дозвіл на будівництво якої, як зазначає Львівська міська рада, не надавався, в експлуатацію збудоване приміщення не приймалося, і земельна ділянка для будівництва не надавалася, і далі знаходитиметься на земельній ділянці. З огляду на зазначене, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з вказаними рішенням, Львівська міська рада звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 07.11.2023 (вх. суду від 07.11.2023 №01-05/3439/23) у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі №914/1671/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі апелянт вказує, що ПП Мотор на підставі рішення суду зареєструвало у 2011 році право власності на нежитлову будівлю, що знаходиться на земельній ділянці Позивача. У 2012 році ПП Мотор відчужив нежитлову будівлю ПП Мадич, яке у свою чергу, відчужило його Відповідачу. Станом на сьогодні власником нежитлової будівлі є Відповідач. Насправді зареєстрована нежитлова будівля є тимчасовою спорудою та не підлягала державній реєстрації. Провівши обстеження Земельної ділянки у 2023 році Позивач установив, що на земельній ділянці не виявлено об`єктів нерухомості.

Зазначає, що реєстрація права власності Відповідача на об`єкт по вулиці Гашека, 17 порушує права та майнові інтереси Позивача як власника відповідної земельної ділянки. Адже Позивач не може використовувати та розпоряджатися своєю земельною ділянкою.

28.11.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю Ромзен надійшов відзив вих. №2311/23 від 23.11.2023 (вх. № 01-04/7770/23) на апеляційну скаргу в якому відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню та просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Стверджує, що позивачем обраний неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав, що на думку відповідача, є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки Львівська міська рада є власником земельної ділянки, яка розташована по вулиці Гашека, 17 у місті Львові.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 справу №914/1671/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 у справі № 914/1671/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі №914/1671/23.

Ухвалою суду від 27.11.2023 призначено розгляд справи на 09.01.2024.

09.01.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 23.01.2024.

В судовому засіданні 23.01.2024 представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апелянт явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

Господарський суд Львівської області 05.11.2009 ухвалив рішення у справі № 19/186, яким визнав право власності ПП Мотор на нежитлове приміщення площею 51,4 м2 по вулиці Гашека, 17 у місті Львові (далі Будівля) та зобов`язав БТІ зареєструвати право власності ПП Мотор на Будівлю (а. с. 15-19).

На підставі вказаного судового рішення ПП Мотор зареєструвало право власності на Будівлю (а. с. 10, зворотна сторона).

У рішенні від 05.11.2009 у справі № 19/186 Господарський суд Львівської області встановив, що Будівля є павільйоном. Крім того, ухвалюючи рішення, суд виходив з таких обставин:

08.12.2005 ЛМР прийняла ухвалу № 2929 Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у м. Львові та зобов`язала суб`єкта підприємницької діяльності укласти договір оренди землі з ЛМР.

24.02.2006 ПП Чунис Д. Ф. та ЛМР уклали договір оренди землі для обслуговування павільйону, який знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Гашека, 17.

09.09.2009 ПП Мотор та ФОП Чунис Д. Ф. уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого ПП Мотор придбало павільйон, що розташований за адресою: місто Львів, вулиця Гашека, 17.

Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради листом від 08.03.2023 повідомило, що містобудівні умови та обмеження на об`єкт будівництва (Будівлю) за адресою: місто Львів, вулиця Гашека, 17, не видавались (а. с. 23).

Комісія ЛКП Житловик встановила, що на Земельній ділянці не виявлено об`єктів нежитлової нерухомості та Будівлі, про що склала акт від 11.04.2023 (а. с. 22).

Будівля не введена в експлуатацію. Доказів протилежного суду не надано.

ЛМР не приймала рішень про передання земельної ділянки у власність чи користування для обслуговування нерухомого майна. Доказів зворотного суду не надано.

Компетентні органи не видавали містобудівні умови та обмеження на об`єкти будівництва на земельній ділянці, про що свідчить лист від 08.03.2023 Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради (а. с. 23).

ПП Мотор не видавалися дозвільні документи на будівництво. Докази протилежного суду не надано.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2009 (а. с. 10, зворотня сторона) ПП Мотор продало Будівлю ПП Мадич.

На підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2011 (а. с. 10) ТОВ Ромзен придбало Будівлю у ПП Мадич. ТОВ Рамзен зареєструвало своє право власності на Будівлю, про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 10).

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16 та постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 28.05.2020 у справі №910/7164/19, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18 (посилання на вказані процесуальні документи, як підставу касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржником зазначено в касаційній скарзі (пункт 8 постанови)).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно з послідовною та сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 зі справи № 910/10011/19, від 02.02.2021 зі справи № 925/642/19.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 пункт б).

Цивільні права та інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Верховного Суду від 27.04.2022 у справі № 521/21538/19 вказано, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними.

Суд першої інстанції правомірно звернув увагу, що державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості, проведена Відповідачем, не порушує прав Позивача, оскільки останній не претендує на власність щодо зазначеної будівлі.

З аналізу абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону України Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

У ч.2 ст. 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 зазначено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів ст.376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Разом з тим, станом на момент розгляду справи, позивач вимоги про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Отже, в даному випадку, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, суд вважає, що зазначені вимоги не забезпечать усунення порушень спричинених самочинним будівництвом, адже не буде досягнуто кінцевої мети для власника земельної ділянки в особі позивача, оскільки будівля, дозвіл на будівництво якої, як зазначає Львівська міська рада, не надавався, в експлуатацію збудоване приміщення не приймалося, і земельна ділянка для будівництва не надавалася, і далі знаходитиметься на земельній ділянці.

При цьому, як зазначалося вище, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Відтак, заявлені вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача в розумінні статті 13 Конвенції, вони потребуватимуть вжиття додаткових засобів захисту.

Належним способом захисту прав власності Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до ч.4 ст. 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови, яким на час розгляду цієї справи є ТзОВ «Ромзен».

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав міської ради, за захистом яких він звернуся до суду.

Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі №914/1671/23 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 255, 269, 270, 271, 280, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради від 07.11.2023 (вх. суду від 07.11.2023 №01-05/3439/23) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі №914/1671/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 05.02.2024

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддяГ.Г. Якімець