Постанова

від 30.04.2024 по справі 914/1671/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1671/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

відповідача - Безвенюка В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 (судді: Бонк Т. Б. - головуючий, Бойко С. М., Якімець Г. Г.) і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 (Рим Т. Я.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромзен"

про скасування державної реєстрації та визнання недійсними договорів,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У травні 2023 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням змін) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромзен" (далі - ТОВ "Ромзен") про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Ромзен" на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 54,1 м2 на вул. Гашека, 17 у м. Львові із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.12.2009 № 1761, укладеного між Приватним підприємством "Мотор" (далі - ПП "Мотор") і Приватним підприємством "Мадич" (далі - ПП "Мадич"), та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.12.2011 № 3560, укладеного між ПП "Мадич" і ТОВ "Ромзен".

Позивач на обґрунтування позову посилався на незаконність проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт та порушенням у зв`язку з цим прав територіальної громади м. Львова на земельну ділянку на вул. Гашека, 17 у м. Львові та наголошував на відсутності об`єктів нерухомості на земельній ділянці за вказаною адресою.

1.2. Від ТОВ "Ромзен" відзиву на позовну заяву не надійшло.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 відмовлено у задоволенні позову.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права та зазначив, що заявлені позовні вимоги не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом чи розміщенням тимчасової споруди на земельній ділянці, адже не буде досягнуто кінцевої мети для позивача як власника земельної ділянки, оскільки об`єкт, дозвіл на будівництво якого, як зазначає Львівська міська рада, не надавався, в експлуатацію збудоване приміщення не приймалося, земельна ділянка для будівництва не надавалася, і далі знаходитиметься на земельній ділянці.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 вказане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, покладеними в основу судового рішення про відмову у позові, та наголосив, що у наведеному випадку ефективним способом захисту порушеного права буде знесення самочинно збудованого майна.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 і рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у цій справі, Львівська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Сууд щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 914/1201/19, № 914/1101/19, № 914/2350/17, а також у постанові Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 920/754/19.

Львівська міська рада наголошує на помилковості висновків суду апеляційної інстанції про те, що у цій справі належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про знесення самочинного будівництва. При цьому скаржник стверджує, що він неодноразово звертав увагу судів попередніх інстанцій на те, що на земельній ділянці на вул. Гашека, 17, у м. Львові будівля площею 51,4 м2 (реєстраційний номер майна 29068136), на яку зареєстровано право власності ТОВ "Ромзен", не існує фізично; на цій земельній ділянці немає тимчасової споруди чи об`єкта нерухомого майна, а лише наявний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності вказаного товариства на будівлю площею 51,4 м2 (реєстраційний номер майна 29068136). Оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є інформація про зареєстроване право власності інших осіб, то така реєстрація перешкоджає дійсному власнику - територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради розпоряджатися своєю власністю, зокрема земельною ділянкою. Отже, за доводами скаржника реєстрація права власності відповідача на об`єкт на вул. Гашека, 17 у м. Львові порушує права та майнові інтереси власника відповідної земельної ділянки, адже він не може використовувати та розпоряджатися своєю земельною ділянкою.

3.2. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить у її задоволенні відмовити, а оскаржені у справі судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 05.11.2009 у справі № 19/186 було визнано право власності ПП "Мотор" на будівлю площею 51,4 м2 на вул. Гашека, 17 у місті Львові та зобов`язано БТІ зареєструвати право власності ПП "Мотор" на вказану будівлю.

На підставі цього судового рішення ПП "Мотор" зареєструвало право власності на будівлю.

Попередні судові інстанцій у справі, що розглядається, зазначили, що у рішенні від 05.11.2009 у справі № 19/186 Господарський суд Львівської області встановив, що будівля є павільйоном та виходив зокрема із того, що 08.12.2005 Львівська міська рада прийняла ухвалу № 2929 "Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у м. Львові" та зобов`язала суб`єкта підприємницької діяльності укласти договір оренди землі з Львівською міською радою; 24.02.2006 ПП Чунис Д. Ф. та Львівська міська рада уклали договір оренди землі для обслуговування павільйону, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Гашека, 17; 09.09.2009 ПП "Мотор" та ФОП Чунис Д. Ф. уклали договір купівлі-продажу, за яким ПП "Мотор" придбало павільйон, розташований за адресою: м. Львів, вул. Гашека, 17.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2009 ПП "Мотор" продало будівлю ПП "Мадич".

За договором купівлі-продажу від 20.12.2011 ТОВ "Ромзен" придбало будівлю у ПП "Мадич".

ТОВ "Ромзен" зареєструвало право власності на будівлю, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Попередні судові інстанції установили, що ПП "Мотор" не видавалися дозвільні документи на будівництво; будівля не введена в експлуатацію; Львівська міська рада не приймала рішень про передання земельної ділянки у власність чи користування для обслуговування нерухомого майна і доказів протилежного суду не надано; компетентні органи не видавали містобудівні умови та обмеження на об`єкти будівництва на земельній ділянці, про що свідчить лист від 08.03.2023 Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради.

Водночас, як зазначили суди, відповідно до акта від 11.04.2023, складеного комісією ЛКП "Житловик-С", на земельній ділянці за вказаною адресою не виявлено об`єктів нежитлової нерухомості та будівлі.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Ромзен" на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 54,1 м2 на вул. Гашека, 17 у м. Львові із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.12.2009 № 1761, укладеного між ПП "Мотор" і ПП "Мадич", та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.12.2011 № 3560, укладеного між ПП "Мадич" і ТОВ "Ромзен".

4.4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту.

4.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржені рішення та постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, визнає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з підстав неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права передчасними та при цьому виходить із такого.

4.6. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України. Такий перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 Цивільного кодексу України).

У статті 179 цього Кодексу визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 11.10 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 зауважила, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Водночас у статті 346 Цивільного кодексу України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника; визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Питання припинення права власності на майно у випадку його знищення врегульовано у статті 349 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 04/5026/803/2012 зазначено, що згадані положення статті 349 Цивільного кодексу України щодо умови припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного їх трактування, що дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з даною статтею, є наявність встановленого факту знищення майна.

У постанові від 03.06.2021 у справі № 639/7781/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що одним із видів визначення фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.

В свою чергу у постанові від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20) Верховний Суд вирішив, що умовою припинення права власності згідно статті 349 Цивільного кодексу України є наявність встановленого факту знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об`єкт права власності припиняє своє існування.

У вказаних постановах суд касаційної інстанції також зазначив, що документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. При цьому перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним.

4.7. Як свідчать матеріали справи, Львівська міська рада, звертаючись із позовом у цій справі, а також у апеляційній скарзі, зазначала, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про право власності відповідача на майно, що є тимчасовою спорудою та яке фізично не існує, порушує право позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою. Тобто позивач під час розгляду справи як у суді першої, так і суді апеляційної інстанції, наголошував на відсутності спірного об`єкта на земельній ділянці, що підтверджується актом обстеження від 11.04.2023, та стверджував, що його права порушуються не наявністю на його земельній ділянці майна відповідача та/або неповерненням цієї земельної ділянки у належному стані, а саме наявністю державної реєстрації за відповідачем об`єкта, якого фізично не існує.

Проте суди попередніх інстанцій оцінки спірним правовідносинам в контексті вказаних норм матеріального права не надали; в порушення вимог процесуального законодавства не перевірили відповідних доводів позивача; не дослідили змісту порушених прав позивача та характеру такого порушення. Зазначивши про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права та про те, що належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, попередні судові інстанції, обмежилися формальним підходом до розгляду цієї справи, не встановивши при цьому обставин щодо фактичного існування (можливого знищення) майна на належній позивачеві спірній земельній ділянці, тоді як від встановлення саме цих обставин у наведеному випадку залежить визначення належного та ефективного способу захисту порушеного права.

Водночас, навівши застереження про те, що об`єкт, на який за відповідачем у держреєстрі зареєстровано право власності, є самочинним будівництвом, попередні судові інстанції не дослідили підстави первісного набуття права на такий об`єкт; пославшись на рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2009 у справі № 19/186, суди не звернули уваги на те, що згідно з цим рішенням було визнано право власності ПП "Мотор" на будівлю площею 51,4 м2 на вул. Гашека, 17 у м. Львові, яка є павільйоном, під обслуговування якого Львівською міською радою надавалася в оренду земельна ділянка за зазначеною адресою, а також було зобов`язано БТІ зареєструвати право власності за ПП "Мотор" на вказану будівлю, натомість як за приписами статті 376 Цивільного кодексу України, якими унормовано самочинне будівництво, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України). За наведеного суди мали достеменно перевірити та встановити правову природу спірної будівлі, її характеристики та особливості, що є суттєвим для правильного вирішення цього спору, чого проте ними зроблено не було.

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України). Близькі за змістом висновки також сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 року у справі № 910/3453/22.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України.

4.8. Зважаючи на викладене, оскаржені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні були порушені вимоги процесуального законодавства щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.9. Допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги (щодо способу захисту порушеного права) знайшли підтвердження.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.4. Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги скаржника.

5.5. Під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, виходячи із предмету та підстав заявленого позову, а також порушеного права за захистом якого звернувся позивач, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів та встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а справу передати на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі № 914/1671/23 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак