Постанова

від 11.12.2023 по справі 910/12122/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2023 р. Справа№ 910/12122/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Станіка С.Р.

Тищенко О.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 11.12.2023.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Міністерства соціальної політики України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23 (суддя К.В. Полякова, повний текст рішення складено та підписано 07.08.2023)

за позовом Міністерства соціальної політики України

до Консорціуму в складі Belintech Ltd, Приватного акціонерного товариства "Центр комп`ютерних технологій "Інфоплюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайм Системс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайм Системс Карт Сервіс"

про визнання недійсною арбітражної угоди

ВСТАНОВИВ:

Міністерство соціальної політики України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Консорціуму в складі Belintech Ltd, Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс Карт Сервіс» про визнання недійсною арбітражної угоди, укладеної у формі арбітражного застереження в статті 6 Загальних умов та статті 6 Спеціальних умов Договору ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що арбітражна угода є такою, яку неможливо виконати, та в арбітражному застереженні не призначена існуюча арбітражна установа із місцем проведення арбітражу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23 у відкритті провадження у справі за позовом Міністерства соціальної політики України до Консорціуму в складі Belintech Ltd, Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс Карт Сервіс» про визнання недійсною арбітражної угоди відмовлено.

Суд дійшов висновку, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства України, так як спір не підсудний господарським судам України, а тому у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Міністерства соціальної політики України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023, справу №910/12122/23 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, такою, що прийнята з неправильним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги:

- позов про визнання недійсним арбітражного застереження підлягає розгляду за правилами господарського судочинства;

- судом порушено порядок, передбачений положеннями ст.8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим безпідставно відмовлено позивачу у відкритті провадження у справі;

- під час вирішення питання щодо відкриття провадження суд вийшов за межі процесуальної стадії та вирішив спір по суті.

18.08.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Міністерства соціальної політики України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко О.В., Станік С.Р.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/12122/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 23.08.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Міністерства соціальної політики України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/12122/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

06.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/12122/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства соціальної політики України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23 та призначено до розгляду на 10.10.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/413823 від 10.10.2023, у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 07.11.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4450/23 від 06.11.2023, у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Станік С.Р., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 справу №910/12122/23 за апеляційною скаргою Міністерства соціальної політики України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко О.В., Станік С.Р. Ухвалено розгляд справи здійснювати за раніше визначеною датою та часом.

07.11.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Міністерства соціальної політики України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 клопотання Міністерства соціальної політики України про відкладення розгляду справи задоволено. Відкладено розгляд справи на 11.12.2023.

Відповідачі своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

11.12.2023 у судове засідання з`явився позивач, підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності відповідачів за наявними у справі матеріалами.

За змістом ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було зазначено вище, предметом позову є визнання недійсною арбітражної угоди, укладеної у формі арбітражного застереження в статті 6 Загальних умов та статті 6 Спеціальних умов Договору ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що арбітражна угода є такою, яку неможливо виконати, та в арбітражному застереженні не призначена існуюча арбітражна установа із місцем проведення арбітражу.

Частиною п`ятою статті 4 ГПК України встановлено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Право сторін на передачу спору для вирішення міжнародного комерційного арбітражу також передбачено статтею 22 ГПК України.

За змістом частини 1 статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: 1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на цінні папери, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті; 2) спорів, передбачених пунктами 2, 3, 7 - 13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті; 3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

З позовної заяви вбачається, що арбітражна угода укладена між сторонами у вигляді арбітражного застереження в статті 6 Загальних умов та статті 6 Спеціальних умов Договору ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018 року.

Відповідно до пункту 6.1.1 статті 6 Загальних умов договору, якщо між Покупцем та Постачальником виникає спір будь-якого характеру у зв`язку з Договором або пов`язаний з ним, у тому числі, не обмежуючи загальний характер вищезазначеного, будь-яке питання стосовно його існування, чинності або припинення дії, експлуатації Системи (як в процесі впровадження, так і після Експлуатаційного приймання, до або після припинення дії Договору, відмови від нього або його порушення), сторони повинні прагнути врегулювати такий спір шляхом проведення взаємних консультацій. У разі неможливості врегулювання такого спору сторонами шляхом проведення взаємних консультацій протягом 14 (чотирнадцяти) днів з моменту надсилання письмового повідомлення однією стороною іншій про наявність такого спору та якщо у Додатку 2 Договору є визначення та ім`я Радника по вирішенню спорів, будь-яка зі сторін звертається у письмовій формі до Радника по вирішенню спорів з метою розгляду такого спору, а копія звернення надсилається іншій стороні. Якщо в Договорі не зазначається Радник по вирішенню спорів, згаданий вище період проведення взаємних консультацій складає 28 днів (а не 14), а після його закінчення одна зі сторін може перейти до повідомлення про намір розпочати арбітражне провадження відповідно до статті 6.2.1 Загальних умов.

Згідно з пунктом 6.1.2 статті 6 Загальних умов договору Радник по вирішенню спорів повідомляє своє рішення у письмовій формі обом сторонам протягом 28 (двадцяти восьми) днів з моменту передачі спору на розгляд ним. У разі виконання Радником по вирішенню спорів цієї умови, ані Покупець, ні Постачальник не надіслали повідомлення про намір розпочати арбітражне провадження протягом 56 (п`ятдесяти шести) днів з моменту звернення до Арбітра, рішення стає остаточним та обов`язковим для Покупця і Постачальника. Будь-яке рішення, яке стало остаточним та обов`язковим, підлягає негайному виконанню обома сторонами.

За змістом пункту 6.2.1 статті 6 Загальних умов договору, якщо (a) Покупця або Постачальника не задовольняють рішення та дії Радника по вирішенню спорів до того, як таке рішення стане остаточним та обов`язковим відповідно до статті 6.1.2 ЗУ; (b) Радник по вирішенню спорів не приймає рішення протягом відведеного терміну з дня передачі спору відповідно до статті 6.1.2 ЗУ, а Покупець або Постачальник вживає заходи протягом наступних 14 (чотирнадцяти) днів; або (c) Договором не передбачено наявність Радника по вирішенню спорів, взаємні консультації, які проводяться відповідно до статті 6.1.1 ЗУ, завершуються без врегулювання спору та Покупець або Постачальник вживає заходи протягом наступних 14 (чотирнадцяти) днів, тоді Покупець або Постачальник може надіслати повідомлення про свій намір розпочати арбітражне провадження іншій стороні з копією Радник по вирішенню спорів для доведення ситуації до його відома (у разі наявності Радника) у порядку, визначеному нижче, стосовно спору. При цьому арбітражне провадження не розпочинається без надання такого повідомлення.

У пункті 6.2.2 статті 6 Загальних умов договору вказано, що спір, стосовно якого надсилається повідомлення про намір розпочати арбітражне провадження згідно зі статтею 6.2.1 ЗУ, остаточно вирішується арбітражним судом. Арбітражне провадження дозволяється розпочинати до або після Встановлення Інформаційної системи.

У статті 6 Спеціальних умов Договору (пункт 6.1.4 Загальних умов) передбачено орган, відповідальний за призначення радника по вирішенню спорів: Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-Промисловій палаті України, вулиця Велика Житомирська, 33, Київ, Україна, 01601.

Також, у статті 6 Спеціальних умов Договору (пункт 6.2.3 Загальних умов) зазначено, що арбітражне провадження здійснюється у відповідності з наступними процесуальними нормами: будь-які спори, розбіжності чи претензії, що виникають за цим договором або у зв`язку з ним або його порушенням, недійсністю чи припиненням його дії, повинні врегульовуватися в арбітражному порядку згідно з чинними арбітражними правилами ЮНСІТРАЛ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 дійшла висновку про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, шляхом його уточнення (доповнення) такими висновками: у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті; господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди; суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

У статті 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що "арбітраж" - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958; далі - Нью-Йоркська конвенція) закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина перша статті ІІ Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав.

Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.

Як вбачається з умов статті 6 Загальних умов та статті 6 Спеціальних умов Договору ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018, будь-яке питання стосовно існування, чинності або припинення дії договору (пункти 6.1.1, 6.2.1 Загальних умов), будь-які спори, розбіжності чи претензії, що виникають за цим договором або у зв`язку з ним або його порушенням, недійсністю чи припиненням його дії, повинні врегульовуватися в арбітражному порядку згідно з чинними арбітражними правилами ЮНСІТРАЛ (стаття 6 Спеціальних умов (пункти 6.1.4, 6.2.3 Загальних умов).

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, в оспорюваній арбітражній угоді погоджено віднесення до арбітражу спору про недійсність самої арбітражної угоди в порядку, передбаченому статтею 6 Загальних умов та статтею 6 Спеціальних умов Договору ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018 року.

Уклавши арбітражне застереження, позивач реалізував своє волевиявлення на звернення до міжнародного комерційного арбітражу і повинен виконувати обов`язки, які випливають з арбітражного застереження. Реалізація сторонами права на укладення арбітражної угоди щодо передачі спорів, які виникнуть з укладеного ними правочину чи у зв`язку з ним, на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до господарського суду, оскільки являє собою вибір сторонами такого правочину одного із способів реалізації права на звернення за захистом своїх прав. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.06.2021 у справі № 908/1481/19, у постанові від 17.04.2018 у справі № 904/4384/17.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Згідно із ч. 6 ст. 175 ГПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням правил визначення підсудності, принципу імунітету та автономії арбітражної угоди, у даному випадку слід відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, оскільки заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства України, так як спір не підсудний господарським судам України.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач має право звернутися із відповідним позовом до міжнародного комерційного арбітражу в порядку, визначеному умовами статті 6 Загальних умов та статті 6 Спеціальних умов Договору ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018 року.

Виходячи з викладених обставин, судом відхиляються доводи скаржника про те, що спір про визнання недійсним арбітражного застереження підлягає розгляду господарським судом.

Твердження апелянта про порушенням судом порядку статті 226 Господарського процесуального кодексу України судом сприймаються критично з огляду на те, що в даному випадку судом застосовано положення п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, що за своїм правовим регулюванням є процесуально відмінним від положень 226 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції вийшов за межі процесуальної стадії та вирішив спір по суті не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, оскільки судом не встановлювались обставини, що є предметом спору, а лише досліджувались обставини щодо наявності підстав для відкриття провадження чи відмови у відкритті провадження у справі.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано, як і не наведено обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Міністерства соціальної політики України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики України - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/12122/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/12122/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.01.2024 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.Р. Станік

О.В. Тищенко