Постанова

від 25.01.2024 по справі 904/6023/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6023/19 (904/4747/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 (суддя Камша Н.М.)

у справі № 904/6023/19 (904/4747/22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП"

про визнання договору недійсним та повернення майна

в межах справи №904/6023/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ"

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати договір купівлі-продажу обладнання N 01-1060 від 25.09.2019, укладений між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" недійсним з моменту його укладення;

- припинити речові права Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" на все обладнання, яке було відчужене позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" на підставі договору купівлі-продажу обладнання N 01-1060 від 25.09.2019, укладений між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" та зобов`язати відповідача повернути позивачу в порядку реституції зазначене майно;

- розподілити судові витрати у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 у справі № 904/6023/19 (904/4747/22) позов задоволено частково.

Визнано договір купівлі-продажу обладнання N 01-1060 від 25.09.2019, укладений між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" недійсним.

Зобов`язано відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" повернути позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" зазначене майно, а саме: молот кований пневматичний (інв. номер 24933), машина трубоправильна (інв. номер 24054), трубоволочильний стан N 13 (інв. номер 24046), трубоволочильний стан N 14 (інв. номер 24038), щелева піч для молота N 2 (інв. номер 24123), лінія порізки заготовки для станів ХПТ (інв. номер 2609), машина правильна (інв. номер 25032), обрізний станок GUTTING HEAD модель 2 (інв. номер 2534), універсальна машина ФУ-1000Е (інв. номер 56662), машина випробувальна ЦД-10 (інв. номер 56336), машина Р-5 (інв. номер 56638), горизонтально-фрезерний верстат 6Н82 (інв. номер 33194), токарний верстат б/н, внутрішньо-шліфувальний верстат (інв. номер 24274), універсальний кругошліфувальний верстат N22 (інв. номер N 24272), абразивновідрізний верстат (інв. номер N 24555), вертикально-сверлильний верстат (інв. номер N 24232), заточувальний верстат (інв. номер N 24294), настільно-свердлильний верстат (інв. номер N 1239), поперечно-стругальний верстат (інв. номер 24228).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" судові витрати у розмірі 4 962,00 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 у справі № 904/6023/19 (904/4747/22) та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Стверджує, що позивач, наполягаючи на недійсності договору купівлі-продажу обладнання № 01-1060 від 25.09.2019 на підставі ст. 215 ЦК України, не надав суду жодного доказу невідповідності оспорюваної угоди вимогам діючого законодавства. Жодна з підстав визначених п. 1 ст. 42 КУзПБ не підтверджена належним чином і є лише припущенням.

Скаржник зазначає, що жодних доказів недобросовісності набуття майна з боку ТОВ «УКР МЕТАЛ ГРУП» за договором, що оскаржується, позивач не навів, а суд не встановив, що виключає можливість застосування ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин.

Наголошує, що судом неправильно застосовані норми ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Відвантаження позивачем товару згідно договору та прийняття оплати за вказаний товар по спірному договору поставки як доказ схвалення позивачем вказаного договору.

Також, апелянт звертає увагу, що суд на клопотання представника відповідача зобов`язав надати у судове засідання оригінали документів, які направлялися ліквідатором ТОВ «НЗСТ «Ютіст» у якості додатків до позовної заяви, натомість будь-яких доказів існування поважних причин, які б перешкодили позивачу реалізувати свої права у встановлений судом строк (для подання доказі), суду не надано.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Від учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 25.01.2024 приймали участь арбітражний керуючий ліквідатор ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» Вербицький О.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та представник ТОВ "УКР МЕТАЛ ГРУП" (апелянт) в залі суду. Інші учасники справи, у судове засідання не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась та враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме, що суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України), а також те, що розгляд справи вже відкладався з 09.11.2023 на 14.12.2023, а згодом на 18.01.2024, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників нез`явившихся учасників справи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації учасниками справи принципу змагальності та диспозитивності.

Представник апелянта (відповідача) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ліквідатор ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» залишив вирішення питання щодо апеляційної скарги на розсуд суду.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 25.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Метал Груп» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 01-1060, згідно п. 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець прийняти у власність та оплатити товар. Найменування, номенклатура, марка, модель, кількість та вартість товару вказується у специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору.

Договір підписано керівниками продавця та покупця, їх підписи скріплені печатками.

За специфікацією №1 (без дати) передбачено відчуження наступного майна боржника: молот ковочний пневматичний, машина трубоправильна, трубоволочильні стани № № 13, 14, щелева піч для молота № 2, лінія порізки заготовки для станів ХПТ, машина правильна, обрізний станок CUTTING HEAD модель 2; загальна вартість товару по даній специфікації складає з ПДВ 165 600 грн., оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах 100 % передоплати вартості товару протягом 2 банківських днів з моменту виставлення продавцем рахунку.

По даній специфікації за видатковими накладними від 02.12.2019 №№ 455, 456, від 03.12.2019 № 458 товар передано покупцю.

За специфікацією від 21.10.2019 №2 передбачено відчуження такого майна: універсальна машина ФУ-1000Е, машина випробувальна ЦД-10, машина Р-5, горизонтально-фрезерний верстат 6Н82, токарний верстат, внутрішньо-шліфувальний верстат, універсальний круглошліфувальний верстат № 22 на загальну суму 350 400 грн. з ПДВ.

Це майно відвантажено покупцю за видатковою накладною від 03.12.2019 № 457.

Згідно із специфікацією від 31.10.2019 № 3 покупцю мало бути передано майно на загальну суму 242 400 грн., зокрема: абразивновідрізний верстат, вертикально сверлильний верстат, заточувальний верстат, настільно-сверлильний верстат, поперечно-стругальний верстат. Однак, згідно з накладною від 14.01.2020 № 3 передано основні засоби на суму 204000 грн. (з ПДВ), замість поперечно-стругального верстата передано трубоволочильний стан № 14. Загальна вартість відчуженого майна становить 720 000 грн.

За ствердженням позивача плата за відчужене майно здійснена покупцем не повністю, лише в сумі 196 401,20 грн. що заперечується позивачем. Крім того, ліквідатор наголошувала, що станом на 14.01.2020 боржником виконано майнові зобов`язання по договору та відвантажено товар на суму 137 800 грн. раніше строку, визначеного ст.2.1 договору.

Наведене стало причиною виникнення спору та звернення із цими позовними вимогами до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходячи зі змісту договору, переліку відчуженого майна, дійшов висновку про те, що, уклавши спірний договір, боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання (по передачі майна, яке мало бути задіяне в підприємницькій діяльності), в результаті чого він став неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Ці обставини передбачені частиною першою статті 20 Закону про банкрутство і є спеціальною підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) боржника у межах справи про банкрутство.

Суд вважав, що позивачем подані докази, які підтверджують, що спірний правочин є фраудаторним, укладений у підозрілий період, коли боржник мав значні обсяги кредиторської заборгованості перед кредиторами, однак здійснив відчуження майна, яке могло бути використане для підприємницької діяльності чи в подальшому для задоволення вимог кредиторів всупереч вимогам законодавства про господарські товариства, загальним засадам цивільного законодавства.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ» (далі ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», позивач, банкрут) відкрито Господарським судом Дніпропетровської області за заявою кредитора 02.01.2020, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, вжито заходів для забезпечення майнових інтересів кредиторів шляхом заборони боржнику, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави, призначено розпорядника майна боржника.

15.09.2022 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сластнікову Ганну Олександрівну.

Згідно ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, і повноваження щодо подачі до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, формує ліквідаційну масу.

14.12.2022 ліквідатором у межах справи про банкрутство подана позовна заява про визнання договору купівлі-продажу обладнання від 25.09.2019 №01-1060 недійсним з моменту його укладення та повернення майна.

Зокрема, позивач просив:

- визнати договір купівлі-продажу обладнання № 01-1060 від 25.09.2019, укладений між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" (код ЄДРПОУ 37837198, 53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, буд. 56) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" (код ЄДРПОУ 40755126, 49033, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Краснопольська, буд. 9, приміщення 411, 414) недійсним з моменту його укладення;

- припинити речові права Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" (ЄДРПОУ 40755126) на все обладнання, яке було відчужене позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" на підставі договору купівлі-продажу обладнання №01-1060 від 25.09.2019, укладений між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" (ЄДРПОУ 37837198) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" та зобов`язати відповідача повернути позивачу в порядку реституції зазначене майно, а саме: молот кований пневматичний (інв. номер 24933), машина трубоправильна (інв. номер 24054), трубоволочильний стан №13 (інв. номер 24046), трубоволочильний стан №14 (інв. номер 24038), щелева піч для молота №2 (інв. номер 24123), лінія порізки заготовки для станів ХПТ (інв. номер 2609), машина правильна (інв. номер 25032), обрізний станок GUTTING HEAD модель 2 (інв. номер 2534), універсальна машина ФУ-1000Е (інв. номер 56662), машина випробувальна ЦД-10 (інв. номер 56336), машина Р-5 (інв. номер 56638), горизонтально-фрезерний верстат 6Н82 (інв. номер 33194), токарний верстат б/н, внутрішньо-шліфувальний верстат (інв. номер 24274), універсальний кругошліфувальний верстат N22 (інв. номер №24272), абразивновідрізний верстат (інв. номер №24555), вертикально-сверлильний верстат (інв. номер №24232), заточувальний верстат (інв. номер №24294), настільно-свердлильний верстат (інв. номер №1239), поперечно-стругальний верстат (інв. номер 24228).

Позов обґрунтовано тим, що за спірним договором відбулось відчуження основних засобів виробництва, які могли бути використані у підприємницькій діяльності боржника. Таке відчуження проведено напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство, у так званий «підозрілий» період, протягом 1 року до відкриття провадження у справі. При цьому боржник мав значну кредиторську заборгованість, а його діяльність характеризувалась багатомільйонними збитками. Ліквідатор також зазначила, що спірний правочин укладено з порушенням Статуту боржника, вимог ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а згода на вчинення правочину зі сторони засновника відсутня. Крім того, позивач зазначав, що майно передано відповідачу безоплатно, що є спеціальною підставою для визнання правочину недійсним, яка передбачена ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», виконав майнові зобов`язання раніше встановленого у договорі строку.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, вважає, що правочин укладено у повній відповідності до вимог Цивільного кодексу України. Стверджує, що спеціальні підстави для визнання правочину недійсним, передбачені Кодексом України з процедур банкрутства чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відсутні, оплата за придбане майно здійснена повністю. Вважає, що доказів недобросовісності набуття майна зі сторони відповідача за договором, що оскаржується, позивач не навів.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Варто зазначити, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Як передбачено ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 зазначено, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Банкрутство за своєю правовою природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано до 21.10.2019 Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з 21.10.2019 КУзПБ.

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства), який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Визнання недійсними угод боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей неплатоспроможності максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Частина третя статті 12 КУзПБ зобов`язує арбітражного керуючого під час реалізації своїх прав та обов`язків діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).

У процедурі ліквідації арбітражний керуючий зобов`язаний самостійно визначитися з наявністю підстав для подання заяви (позову) про визнання недійсними правочинів боржника для збільшення ліквідаційної маси, відновлення порушених прав кредиторів і погашення їх вимог.

Подання заяв про визнання недійсними правочинів боржника в разі встановлення арбітражним керуючим наявності фраудаторних правочинів боржника, вчинених у підозрілий період, - це обов`язок арбітражного керуючого, який спрямований на виявлення та повернення майна боржника у справі про банкрутство, та є свідченням безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (постанова КГС у складу Верховного Суду від 02.06.2021 у справі 904/7925/16).

На момент вчинення спірного правочину у даній справі 25.09.2019 діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон про банкрутство).

Частиною 1 статті 20 Закону про банкрутство визначені підстави для визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника. Так, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20 (910/14219/20).

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Натомість, провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад контрагентів боржника (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20).

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

В даному випадку про недійсність Договору заявлено в межах справи про банкрутство ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», суб`єктом звернення є ліквідатор цього Товариства і таке звернення ґрунтується як на спеціальних підставах, передбачених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і на загальних підставах, передбачених Цивільним кодексом України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.

Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (ст. 20 Закону про банкрутство, ст. 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених Цивільним кодексом України, підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення про визнання недійсним оспорюваного правочину, колегія суддів вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

У контексті цього спору, слід звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16:

"Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Так, спірний Договір укладено за рік до відкриття провадження у справі про банкрутство, в так званий «підозрілий» період, коли боржник мав зобов`язання перед кредиторами на значні суми.

Балансами боржника (оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції у судовому засіданні) станом на 30.06.2019, 30.09.2019 підтверджується наявність кредиторської заборгованості на 30.06.2019 у сумі 110 695 тис. грн.; на 30.09.2019 кредиторська заборгованість боржника становила 78 665 тис. грн., результат діяльності боржника, який підтверджується цими ж доказами становив 31 447 тис. грн. (збитків) та 30 207 тис. грн. (збитків) відповідно.

Маючи критичний фінансовий стан, керівник боржника, в порушення вимог ч. 6 ст. 34 КУзПБ, своєчасно не звернувся до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі, допустивши продаж майна без врахування інтересів всіх його кредиторів.

За спірним договором відчужено обладнання, яке могло бути використане в підприємницькій діяльності боржника, що вказує на наявність ознак його фраудаторності.

При цьому відповідачем не спростовано доказами ту обставину, що ним придбане списане боржником майно, не придатне для використання у виробничому процесі.

Апеляційний суд звертає увагу на тому, що п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Наведене регламентує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Учасники цивільних правовідносин, якими є сторони спірного договору, також повинні керуватись загальними засадами цивільного законодавства, визначеними ст. 3 ЦК України, серед яких - добросовісність та розумність.

Правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань, якщо його укладено боржником за недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів та перебування в стані надкритичної неплатоспроможності.

Добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст. 3 ЦК України) мають бути в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері повинна, за загальним правилом, спрямовуватись на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин зобов`язані ухилятись від вчинення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту.

Цивільно-правовий договір не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргів перед кредиторами. Свідченням наявності простроченої кредиторської заборгованості боржника є документи його фінансової звітності, наявні у даній справі. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Так, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

За приписами статей 92, 97, 99 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Також, ч. 1 ст. 92 ЦК України визначає, що особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Водночас, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 4 статті 92 ЦК України встановлено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Отже, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон), установчим документом товариства є статут; у статуті товариства зазначаються відомості, зокрема про, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень.

Згідно ст. 28 Закону, органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

У відповідності до ст. 39 Закону, виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Згідно ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

За приписами ч. 2 цієї ж статті (в редакції, що діяла на момент вчинення правочину) рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт чи послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Підпунктом 13 пункту 11.2 Статуту ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів товариства належить надання згоди на вчинення товариством значних правочинів і правочинів із заінтересованістю, їх подальше схвалення.

Судом першої інстанції встановлено порушення вимог ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та п.п. 13 п. 11.2 Статуту боржника (позивача у даній справі), якими передбачено надання загальними зборами товариства згоди на вчинення товариством значних правочинів і правочинів із заінтересованістю, їх подальше схвалення.

Колегія суддів погоджується з цим висновком зважаючи на те, що за даними бухгалтерського балансу станом на 30.06.2019 фінансова діяльність боржника характеризувалась наявністю збитків понад 30 млн грн., спірний правочин на суму 720000 грн. є значним, для його укладення мала бути отримана згода загальних зборів учасників товариства. Таких доказів учасниками справи не подано.

Наявність згоди загальних зборів учасників товариства свідчить про дотримання встановленого статутом порядку щодо укладення відповідного правочину виконавчим органом товариства і надає цьому правочину відповідної легітимності. Також є доказом добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) виконавчого органу товариства (певний стандарт поведінки виконавчого органу, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів самої юридичної особи від імені якої діє такий орган).

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22).

Згідно протокольного рішення №94 єдиного учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ» від 07.08.2019 генеральному директору ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» доручено вжити організаційно-розпорядчі заходи, спрямовані на списання та подальшу реалізацію майна ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», яке не буде використовуватись в господарській діяльності підприємства, для погашення заборгованості перед працівниками товариства по виплаті заробітної плати та кредиторами.

Доказів, які б підтверджували, що реалізоване за спірним правочином майно, не використовувалось в господарській діяльності підприємства, було списано позивачем, а потім реалізоване сторонами не подано і матеріали справи таких не містять.

Крім того, судом враховано, що довіреність на участь від імені учасника товариства ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» на зборах товариства на ім`я ОСОБА_1 видана 10.08.2019, а рішення № 94 прийняте 07.08.2019, тобто раніше, ніж видана відповідна довіреність.

Таким чином, судом встановлено, що спірний правочин суперечить чинному законодавству, зокрема, ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, Статуту божника через неотримання згоди загальних зборів чи єдиного учасника товариства на укладення спірного значного правочину.

При цьому судом правильно відхилено доводи відповідача про те, що, зважаючи на зміст Статуту позивача, відсутність у ньому визначення поняття значного правочину, положення ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не застосовуються, адже оскільки такі норми містяться у вищезгаданому Законі, їх повинні дотримуватись учасники господарських відносин у своїй діяльності.

Посилання скаржника на те, що судом неправильно застосовані норми ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Відвантаження позивачем товару згідно договору та прийняття оплати за вказаний товар по спірному договору поставки як доказ схвалення позивачем вказаного договору, апеляційним судом відхиляються, оскільки згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою стороною договору.

За відсутності відповідного рішення загальних зборів ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», прийняття якого є обов`язковим в силу положенням Статуту Товариства, вказані дії не можуть вважати схваленням договору, адже вони були вчинені саме тієї особою, яка діяла з перевищенням своїх повноважень (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20).

Аргументи апелянта про те, що позивач, наполягаючи на недійсності договору купівлі-продажу обладнання № 01-1060 від 25.09.2019 на підставі ст. 215 ЦК України, не надав суду жодного доказу не відповідності оспорюваної угоди вимогам діючого законодавства, спростовуються встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

А щодо того, що жодна з підстав визначених п. 1 ст. 42 КУзПБ не підтверджена належним чином і є лише припущенням, то такі твердження є необґрунтованими, оскільки у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми статті 20 Закону про банкрутство.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, відповідно до якої у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Уклавши спірний договір, боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання (по передачі майна, яке мало бути задіяне в підприємницькій діяльності), в результаті чого він став неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Ці обставини передбачені ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство і є спеціальною підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) боржника у межах справи про банкрутство.

Також, варто зазначити, що згідно правового висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 «у разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України», що й було зроблено судом у даній справі.

Щодо доводів скаржника про те, що жодних доказів недобросовісності набуття майна з боку ТОВ «УКР МЕТАЛ ГРУП» за договором, що оскаржується, позивач не навів, а суд не встановив, що виключає можливість застосування ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин, слід зауважити, що підставу для зобов`язання відповідача повернути позивачу майно визначено як наслідок визнання договору недійсним, а не ст. 387 ЦК України, якою передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, про що помилково стверджує апелянт.

Цивільно-правовими наслідками визнання недійсним договору відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК є реституція - повернення сторін договору до первісного стану.

Як передбачено ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки ст. 216 ЦК України передбачає застосування лише двосторонньої реституції, у випадку недійсності правочину усі його сторони зобов`язані повернути усе одержане ними у будь-якій формі під час виконання такого правочину (у тому числі, речі визначені родовими ознаками, вартість знищених речей, спожитих послуг тощо).

В свою чергу, спеціальною нормо, а саме: ч. 2 ст. 20 Закону про банкрутство визначено, що у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути у ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину або вчинення майнової дії.

Стосовно аргументів апелянта про те, що суд на клопотання представника відповідача зобов`язав надати у судове засідання оригінали документів, які направлялися ліквідатором ТОВ «НЗСТ «Ютіст» у якості додатків до позовної заяви, натомість будь-яких доказів існування поважних причин, які б перешкодили позивачу реалізувати свої права у встановлений судом строк (для подання доказі), суду не надано, то такі зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів, які були надані на вимогу суду та оглянуті ним в судовому засіданні. При цьому відповідачем не спростовано відомості з наданих позивачем балансів, належних та допустимих доказів того, що відображені у фінансовій звітності показники є недостовірними, матеріали справи не містять.

Слід зауважити, що оскаржуваним рішенням було також відмовлено у задоволенні вимоги позивача про припинення речових прав ТОВ «УКР МЕТАЛ ГРУП» на все обладнання, яке було відчужене позивачем на підставі договору купівлі-продажу обладнання від 25.09.2019 № 01-1060, однак скаржником не приведено доводів незаконності судового рішення у відповідній частині, а іншими учасниками справи воно не оскаржується.

При цьому слід погодитися з висновками суду, що оскільки позивачем не подано доказів, які підтверджують, що такі речові права на обладнання зареєстровані в державних реєстрах, а ця вимога не призводить до відновлення прав позивача на відчужене майно, то наявні підстави для відмови у позові у цій частині.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків Господарського суду Дніпропетровської області, викладених в рішенні від 21.06.2023 у справі №904/6023/19 (904/4747/22), у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 у справі №904/6023/19 (904/4747/22) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 у справі №904/6023/19 (904/4747/22) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР МЕТАЛ ГРУП".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 05.02.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко