Рішення

від 31.01.2024 по справі 903/1030/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 січня 2024 року Справа № 903/1030/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О. за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П.,

за участю представників:

від позивача: н/з,

від відповідача: Деркач Д.В. адвокат ( ордер серії АС №1076127 від 08.11.2023),

в судовому засідання взяла участь Костюк Н.В. - прокурор відділу Волинської обласної прокуратури (службове посвідчення №065570 від 23.10.2021),

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу № 903/1030/23

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 165777,21 грн.,

в с т а н о в и в:

29.09.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява №53-8096вих-23 від 28.09.2023 заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, в якій заступника керівника Луцької окружної прокуратури просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 165777,21 грн.

Ухвалою суду від 03.10.2023 позовну заяву №53-8096вих-23 від 28.09.2023 заступника керівника Луцької окружної прокуратури було залишено без руху; встановлено заступнику керівника Луцької окружної прокуратури строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання Господарському суду Волинської області впродовж 5-ти днів з дня одержання цієї ухвали опису вкладення у цінний лист на підтвердження відправлення відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами, надісланої за місцезнаходженням відповідача.

09.10.2023 від заступника керівника Луцької окружної прокуратури надійшов лист №53-8339вих-23 від 09.10.2023 з доказами відправлення відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами, надісланої за місцезнаходженням відповідача.

Ухвалою суду від 13.10.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи призначити на 08.11.2023; запропоновано сторонам подати суду: прокурору та позивачу: будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності); відповідачу: в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; прокурору та позивачу (на власний розсуд): відповідно до ст. 166 ГПК України подати відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву.

Ухвалу суду від 13.10.2023 про відкриття провадження у справі було надіслано відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві: АДРЕСА_1 .

Проте, ухвала суду від 13.10.2023, надіслана відповідачу за вказаною адресою, повернулась з поштовою відміткою За закінченням терміну зберігання.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем реєстрації відповідача є: 45631, Волинська область, Луцький район, с. Милуші, вул. Гагаріна, буд. 9.

08.11.2023 на електронну адресу суду від представника позивача надійшов лист від 08.11.2023, в якому представник позивача просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника Луцької міської ради; повідомляє, що позовні вимоги підтримує повністю.

08.11.2023 в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про здійснення переходу з розгляду справи в порядку спрощеного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

У клопотанні представник відповідача зазначає про те, що справа має велике значення для відповідача у справі, оскільки сума позовних вимоґ є значною для відповідача, який здійснює свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець; сума позовних вимог становить майже 3 річний розмір орендної плати за землю, що у випадку її стягнення стане значним тягарем для фізичної особи-підприємця та враховуючи війну в Україні та обмеженість доходів в цей час може призвести до неспівмірних витрат та до призупинення підприємницької діяльності відповідача.

Звертає увагу суду на те, що відповідач у законний спосіб здійснює свою підприємницьку діяльність та завжди добросовісно та своєчасно виконував взяті на себе за договором оренди землі зобов`язання, свідченням зазначеного є факт відсутності заборгованості зі сплати орендної плати за період дії договору.

Також представник відповідача зауважує, що справа потребує детального розгляду спору по суті та з`ясування всіх обставин, що неможливо здійснити в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки в матеріалах позовної заяви відсутні належний розрахунок суми позову та докази; які б беззаперечно вказували на факт користування відповідачем відповідною земельною ділянкою в період, за який виставлена вимога по доплаті орендної плати. Посилається також на те, що всі .ці обставини потребують грунтовної перевірки та доказування, що неможливо забезпечити, коли справа буде розглядатись у порядку спрощеного позовного провадження.

Також в судовому засіданні 08.11.2023 представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на неотримання копії позовної заяви з додатками, необхідністю подачі заперечень на позов, укладення договору про надання правничої допомоги лише 07.11.2023.

Ухвалою суду від 08.11.2023 постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №903/1030/23 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.11.2023; встановлено відповідачу строк до 20.11.2023 для подачі відзиву на позов.

20.11.2023 через систему «Електронний суд» від адвоката Деркача Д.В. представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності

20.11.2023 через систему «Електронний суд» від адвоката Деркача Д.В. представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Протокольною ухвалою від 22.11.2023 суд відклав підготовче судове засідання; запропонував прокурору та позивачу до 11.12.2023 подати відповідь на відзив.

13.12.2023 прокурор подала відповідь на відзив, у якій просить відхилити заперечення представника відповідача, викладені у відзиві у зв`язку з їх необгрунтованістю; відмовити у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності; приєднати до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомості, належного відповідачу.

На обгрунтування приєднання витягу прокурор посилається на те, що представник відповідача ставить під сумнів використання відповідачем спірної земельної ділянки для обслуговування будівлі сервісного обслуговування автомобілів.

В судовому засіданні 13.12.2023 прокурор висловила думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 13.12.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 03.01.2024.

В судовому засіданні 03.01.2024 представник відповідача заявив клопотання про застосування судом суб`єктної юрисдикції та закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.

Відповідно до ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2023 суд постановив ухвалу, якою перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №903/1030/23 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 22.11.2023; встановив відповідачу строк до 20.11.2023 для подачі відзиву на позов.

20.11.2023 відповідач подав відзив на позов, у якому просить у задоволенні позову відмовити, тобто заперечення відповідача стосуються суті поданого позову.

Підготовче провадження у справі було закрито ухвалою від 13.12.2023.

Отже, підготовче провадження тривало з 08.11.2023 до 13.12.2023, впродовж якого відповідач скористався правом на подачу відзиву та заяви про застосування строків позовної давності, у судовому засіданні 22.11.2023 був присутній представник відповідача.

За змістом п.6 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Як передбачено п.10 ч.2 ст.182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Звертаючись з клопотанням від 03.01.2023, представник відповідач не обгрунтував неможливості з його зверненням на стадії підготовчого провадження.

Оскільки представник відповідача пропустив строк на подачу клопотання, не звертався до суду з клопотанням про його поновлення на підставі ст.207 ГПК України клопотання про застосування судом суб`єктної юрисдикції та закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України слід залишити без розгляду.

Справу розглянуто за відсутності представника позивача, оскільки позивач у встановленому законом порядку був повідомлений про судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що вимога прокурора обгрунтована і підлягає до задоволення з огляду на наступне.

На підставі договору суборенди земельної ділянки від 26.12.2013 в суборенді ОСОБА_1 перебувала земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:22:025:0052 площею 0,8765 га по АДРЕСА_2 .

На підставі додаткової угоди про припинення договору суборенди земельної ділянки від 19.02.2016 право суборенди було припинено, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.02.2016.

На підставі рішення Луцької міської ради №9/46 від 25.05.2016 "Про поділ земельної ділянки комунальної власності на АДРЕСА_2 " погоджено технічні документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_2 площами 0,3968 га, 0,1121 га, 0,0349 га, 0,0642 га, 0,2685 га для обслуговування під`їздної колії.

Внаслідок цього земельну ділянку комунальної власності площею 0,8765 га поділено на 5 земельних ділянок: площами 0,3968 га, 0,1121 га, 0,0349 га, 0,0642 га, 0,2685 га.

Під час розгляду справи прокурор пояснила, що у позовній заяві помилково зазначено площу земельної ділянки, якою користується відповідач 0,3968, та уточнила, що земельна ділянка, яка використовується відповідачем і на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, належний відповідачу, має площу 0,1121 га.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028, площею 0,1121 га, утворилась внаслідок поділу.

Відомості про зазначену земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру 06.04.2016, цільове призначення - для обслуговування під`їздної колії.

На підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (цільове призначення якої змінюється), змінено цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, вид використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівлі сервісного обслуговування легкових автомобілів з мийкою та кафе.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 знаходиться нерухоме майно - виробнича база (будівля сервісного обслуговування легкових автомобілів), площею 383,1 кв.м., яка з 26.01.2016 на праві власності належить ОСОБА_1 .

Лише 08.10.2021 між Луцькою міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028.

Згідно з інформацією Луцької міської ради №1.1-9/3604/2023 від 16.08.2023 та Головного управління ДПС у Волинській області №5602/5/03-20-24-6-05 від 10.08.2023 ФОП ОСОБА_1 до моменту укладення договору оренди землі з Луцькою міською радою 08.10.2021 кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 не сплачувала.

В період часу з 06.04.2016 (дата реєстрації земельної ділянки в ДЗК) по 08.10.2021 (дата укладення договору оренди землі) ОСОБА_1 користувалась земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та сплати коштів за її використання.

Земельна ділянка по АДРЕСА_2 , площею 0,8765 га, з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 є об`єктом комунальної власності, який може використовуватись, зважаючи на вимоги ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України, лише на підставі та на умовах договору оренди.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Як визначено ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач у зазначений період часу не була власником або постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не була суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). Таким чином, єдина можлива форма здійснення плати за землю для неї, як для землекористувача, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 288.5., п.п.14.1.136. п. 14.1. ст. 14).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У справах за вимогами про стягнення плати за користування земельною ділянкою, відповідне право на яку не оформлено у встановленому порядку, тобто відповідно до статті 1212 ЦК України, необхідним є встановлення розміру цієї ділянки.

Тобто, об`єктом може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до статті 193 ЗК України державний земельний кадастр це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

У відповідності до вимог статті 15 цього Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, як: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 внесені до Державного земельного кадастру 06.04.2016.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що право комунальної власності за Луцькою міською радою зареєстровано 03.07.2019.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.04.2023 підтверджується, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 1 445 742,49 грн.

Верховний Суд у постанові від 29 травня 2020 у справі № 922/2843/19 зазначив, що чинне земельне законодавство, в тому числі ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

За змістом ст. 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Отже, за змістом вказаної норми права для визначення суми податкових зобов`язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов`язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 804/937/16 та від 24.12.2019 у справі №804/1184/16.

Згідно з поясненнями прокурора, при розрахунку плати за користування земельною ділянкою враховано інформацію, яка міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/pro-mdeksatsim-normatyvnoi-hroshovoi-otsmky-zemel-za-2022-rik/) про значення коефіцієнтів індексації на відповідні роки.

Згідно з цією інформацією коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для земель несільськогосподарського призначення у 2021 році становив 1,1, у 2020 та 2019 роках - 1,0.

Також прокурор посилався на лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у № 6-28-0.222-323/2-23 від 12.01.2023 ( розміщений на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру), у якому вказано коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2019-2021 роки.

Значення цього коефіцієнту за 2019-2020 становить 1,0, за 2021 рік - 1,1.

Як зазначено у п.4 договору оренди землі від 08.10.2021, укладеного між Луцькою міською радою та ОСОБА_1 , нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 становить 1 150 270,42 грн.

Для розрахунку плати за період 2019-2020 роки прокурор використав нормативну грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 1 045 700,38 грн. та нарахував плату, виходячи з розрахунку: 1 150 270,42 грн. : 1,1; за 2021 1 150 270,42 грн.

Відповідно до підпункту 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Пунктом 288.5.2. цієї статті передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Додатком до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» (з наступними змінами, внесеними рішеннями міської ради №7/9 від 23.03.2011, №16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017) встановлено річний розмір орендної плати за земельні ділянки у м. Луцьку в залежності від функціонального використання земельної ділянки, в тому числі, за використання земельної ділянки, призначеної для торгівлі автомобілями (оптова та роздрібна), ремонту та технічного обслуговування автомобілів, авторинків, автомийок - 6 відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.

Такий же річний розмір орендної плати узгоджений сторонами і в договорі оренди землі від 08.10.2021 (п.8).

Обчислюючи суму коштів, яку має сплатити відповідач у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки, прокурор використав ставку орендної плати у розмірі 6 відсотків від нормативної грошової оцінки землі.

Оскільки на земельній ділянці кадастровий номер 0710100000:22:034:0028 знаходиться будівля сервісного обслуговування легкових автомобілів, яка з 26.01.2016 належать на праві власності відповідачу, у якій він здійснює сервісне обслуговування автомобілів, прокурор обгрунтовано застосував для розрахунку плати за користування землею ставку у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Сума коштів, яку відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе, становить 165777,21 грн. Розрахунок заявленої до стягнення суми додано прокурором до позовної заяви (а.с.34-36).

Як вбачається з розрахунку суми коштів у розмірі 165 777,21 грн. (а.с.34-36), заявленої до стягнення з відповідача, вона обчислена, враховуючи нормативну грошову оцінку земельної ділянки, ставку орендної плати, період використання, коефіцієнт індексації.

Зважаючи на нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка зафіксована у договорі оренди землі від 08.10.2021, з огляду на спосіб визначення орендної плати, передбачений ст.289 ПК України, враховуючи коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для земель несільськогосподарського призначення у 2021, 2020 та 2019 роках прокурор обгрунтовано нарахував плату за користування відповідачем земельною ділянкою.

Розрахунок плати за користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди є арифметично правильним, здійснений відповідно до вимог законодавства та є таким, що відповідає матеріалам справи.

До стягнення заявлено суму коштів, нараховану за загальний період з 18.03.2019 по 10.10.2021, враховуючи зміни, внесені до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. «е» ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

За змістом ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідченим нотаріально.

Отже, за змістом вказаних приписів законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №820/7996/13-а.

До моменту оформлення власником об`єктів нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладених договорів оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, регулюється главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна, тому відсутні правові підстави для дослідження в діях Відповідачів складу цивільного правопорушення.

Відповідач впродовж тривалого часу користувався земельною ділянкою без укладеного договору оренди та не сплачував кошти власнику землі за фактичне користування.

Таким чином, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 03.06.2019 у справі №712/3273/18, постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №908/848/18, від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271 гс 16), від 07.12.2016 у справі №922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах №922/207/15 (провадження №3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження №3-1347гс16).

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, і саме тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/22.

За таких обставин, коли встановлено, що відповідач у період з 18.03.2019 по 10.10.2021 користувався земельною ділянкою без укладеного договору оренди землі і не сплачував власнику земельної ділянки плати за користування нею, підлягає до задоволення вимога заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з неї на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України 165777,21 грн. коштів, збережених без достатньої правової підстави, за рахунок іншої сторони.

Відповідач у процесі розгляду справи доводів прокурора не спростував, доказів на підтвердження внесення плати за час фактичного користування земельною ділянкою не надав.

Обгрунтовуючи звернення в інтересах держави в особі Луцької міської ради з позовом до суду, заступник керівника Луцької окружної прокуратури посилається на наступні обставини та норми законодавства.

За змістом ч. ч.3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

У позовній заяві у судовому засіданні прокурор посилається на те, що звернення до суду з позовною заявою викликано необхідністю вжиття невідкладних заходів до захисту інтересів держави, оскільки міська рада не вжила необхідних заходів , подальше невжиття заходів може призвести до неможливості стягнення значної суми коштів до бюджету міста, враховуючи той факт, що відповідач користувався земельною ділянкою без будь-яких документів та не сплачуючи коштів за її користування.

Факт не звернення уповноваженого суб`єкта до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та захистив порушені інтереси, свідчить про те, що вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Статтею 14 Конституції України визначено, що Земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що землі комунальної власності є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

У ст. 4 цього Закону закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, поєднання місцевих і державних інтересів

Таким чином, інтереси держави у цьому випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.

Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками, в тому числі й на правах оренди чи продажу, права оренди за результатами торгів, визначаються законами.

Плата за землю - це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов`язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів (розділ XII Податкового кодексу України).

Використання земельної ділянки відповідачем без правовстановлюючих документів призвело до ненадходження коштів до місцевого бюджету.

Не сплачуючи за користування комунальним майном, відповідач порушував інтереси держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування, своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.

Луцька міська рада жодних дій, спрямованих на захист інтересів територіальної громади міста, не вживала.

На запит Луцької окружної прокуратури №53-6733вих.23 від 31.07.2023 міська рада листом від №1.1-9/3604/2023 від 16.08.2023 лише зазначила, що відповідач не сплатив кошти за період з 06.04.2016 по 08.10.2021, проте не висловила наміру звертатися до суду про стягнення коштів (а.с. 30).

Таким чином, факт невжиття заходів до стягнення коштів як плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Луцька в особі Луцької міської ради.

З огляду на викладене, на підставі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у прокурора є підстави для захисту інтересів держави в особі Луцької міської ради.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Луцька окружна прокуратура листом від 30.08.2023 повідомила позивача про звернення до господарського суду в його інтересах з позовом.

Доводи, наведені відповідачем у відзиві, не спростовують наведених вище висновків суду, а тому не можуть бути підставою для відмови в позові.

Прокурор у відповіді на відзив та в судовому засіданні пояснив, що вимога про стягнення 165777,21 грн. безпідставно збережених коштів заявлена щодо використання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 площею 0,1121 га, що підтверджується доданими до матеріалів позову доказами, зокрема, відомостями з Державного реєстру речових прав від 11.05.2023 №332033166, витягом з Державного земельного кадастру від 21.07.2021 №НВ-0711762702021, копією договору оренди землі від 07.10.2021, копією рішення Луцької міської ради від 25.05.2016 №9/46. А зазначена у четвертому абзаці на другій сторінці позову площа земельної ділянки в розмірі 0,3968 га є технічною помилкою.

Ця помилка не впливає на суму позовних вимог, оскільки розмір безпідставно збережених відповідачем коштів обчислено на підставі п. 4 договору оренди землі від 08.10.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 площею 0,1121 га із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель сільськогосподарського призначення за 2019-2021 рік, які зазначені у листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2023 №6-28-0.222-323/2-23.

Також представник відповідача у відзиві стверджує, що до моменту оформлення права оренди на земельну ділянку ОСОБА_1 користувалась земельною ділянкою лише під об`єктами нерухомого майна, які перебувають у її власності, розмір якої становить 0,0414 га.

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Прокурором додано до позовної заяви витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 площею 0,1121 га зареєстрована 06.04.2016.

У п. 4.23 постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 920/1149/21 касаційний суд дійшов висновку про те, що твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій безпосередньо розташовані нежитлові будівлі, колегія суддів вважає недоречними, оскільки, по- перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по- друге, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, у справі відсутні докази на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач доведений, обгрунтований і підтверджений достатніми доказами, про що правомірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №922/1717/20, від 20.09.2022 у справі №925/1082/20, від 07.09.2022 у справі 3925/1081/20.

Відповідач у період, за який стягуються кошти, володіла на праві власності об`єктом нерухомого майна, що розташований на сформованій земельній ділянці, відомості про розмір якої внесено до Державного земельного кадастру. Зважаючи на це, розмір земельної ділянки - 0,1121 га, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.

Щодо заперечень відповідача розміру відсоткової ставки, яку застосовано прокурором, обчислюючи суму безпідставно збережених коштів.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Відповідно до ст. 284.1 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

У відповідності до зазначеної норми у спірних правовідносинах підлягає застосуванню рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» (розміщене на сайті Луцької міської ради за посиланням ради https://www.lutskrada.gov.ua/documents/pro-vporyadkuvannya-orendnoyi-plati-za-zemlyu (зі змінами, внесеними до нього, яким встановлено, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки, які використовуються для торгівлі автомобілями (оптова та роздрібна), ремонт та технічне обслуговування автомобілів, авторинки, автомийки становить 6 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Додатковою угодою від 19.02.2016 було припинено орендні відносини щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:025:0052, що вбачається з рішення Луцької міської ради від 25.05.2016 №9/46, та на підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування поділено земельну ділянку, в результаті чого утворилась земельна ділянка, якою й користується відповідач. Посилання представника відповідача на положення ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та практику Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2019 у справі №263/6022/16-ц є безпідставним в тій частині, що розрахунок мав бути виконаний за ставкою орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Визначальним у тлумаченні Верховним Судом зазначених норм права є закріплення принципу цілісності об`єкта нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій він розташований.

Зважаючи на те, що в період часу, за який стягуються кошти, відносини щодо користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, не були оформлені відповідачем, стягненню підлягають кошти за користування земельною ділянкою з урахуванням нормативної грошової оцінки сформованої земельної ділянки із застосуванням ставки орендної плати у розмірі 6%, яка встановлена за використання земельної ділянки для обслуговування будівлі сервісного обслуговування легкових автомобілів, оскільки фактично земельна ділянка, кадастровий номер 0710100000:22:034:0028, площею 0,1121 га, використовується відповідачем у господарській діяльності для обслуговування будівлі сервісного обслуговування легкових автомобілів.

Факт належності будівлі сервісного обслуговування легкових автомобілів на праві власності ОСОБА_1 з 26.01.2016 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, прокурор на підставі рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» вірно визначив суму стягнення коштів з відповідача, застосувавши ставку у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Щодо строків позовної давності.

Представником відповідача одночасно з відзивом на позовну заяву подано заяву про застосування строків позовної давності.

У позовній заяві прокурор просить стягнути кошти за період з 18.03.2019 по 10.10.2021.

До суду прокурор звернувся 28.09.2023.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Зазначена норма Цивільного кодексу не містить жодних застережень чи умов її застосування окрім безпосередньої дії воєнного чи надзвичайного стану.

Законом України від 24.02.2022 №212-Ш затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"», який в подальшому неодноразово продовжувався і продовжує діяти на час розгляду справи.

Таким чином, строк позовної давності за період стягнення з 18.03.2019 по 10.10.2021 є продовженим до закінчення дії воєнного стану, а тому прокурор не пропустив строк позовної давності для звернення з позовом до суду про стягнення з відповідача коштів за вказаний період.

Правовідносини у постановах Верховного Суду, на які посилається представник відповідача, не є подібними до правовідносин, які склались у справі, що розглядається, а тому наведена представником відповідача судова практика не може бути врахована судом.

У справі № 910/8880/22 предметом спору було визнання недійсним та скасування рішення Актимонопольного комітету, строк оскарження якого встановлюється спеціальним Законом, а саме: статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Справа №990/115/22 розглядалась в порядку адміністративного судочинства про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя щодо звільнення судді.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства встановлені строки звернення до адміністративного суду, які відмінні від строків звернення до суду в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» не поширює свою дію на строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства, і зміни до Кодексу адміністративного судочинства не вносить.

Твердження представника відповідача про користування відповідачем меншою площею земельної ділянки, а саме: лише тією площею, на якій розташована нежитлова будівля, судом до уваги не приймається, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.

У справі, що розглядається, земельній ділянці площею 0,1121 га присвоєно кадастровий номер 0710100000:22:034:0028, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, а тому твердження представника відповідача про те, що прокурор невірно визначив площу земельної ділянки, якою користується відповідач, нараховуючи плату за користування, є безпідставними.

Щодо юрисдикції господарського суду.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у ст. 20 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Як вбачається з матеріалів справи, на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:22:034:0028 розміщений об`єкт нерухомого майна - будівля сервісного обслуговування легкових автомобілів, який з 26.01.2016 належать на праві власності ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з ЄДРПОУ ОСОБА_1 з 19.09.2001 зареєстрована як фізична особа- підприємець, що здійснює господарську діяльність за наступними видами діяльності: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (основний) (45.20); роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20); обслуговування напоями (56.30); діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10).

Наведені докази свідчать про те, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку комунальної власності для обслуговування будівлі сервісного обслуговування легкових автомобілів, тобто для здійснення господарської діяльності.

У пункті 4.31. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 Касаційний господарський суд дійшов такого висновку: «Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які безпосередньо пов`язані зі створенням фізичною особою - підприємцем об`єкта цивільних прав - торговельно-офісного комплексу із вбудованою автомийкою, використовувати який можна лише при здійсненні господарської діяльності, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства».

У постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд мотивовано послався на те, що діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування з метою отримання прибутку є одним із видів підприємницької діяльності. Позивач довів обставини користування відповідачами земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності; готель функціонує шляхом надання послуг з резервування та розміщення в готельних номерах. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі за суб`єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах».

Таким чином, аналіз висновків Верховного Суду у наведених справах дозволяє дійти висновку про те, що при визначенні юрисдикції спору необхідно враховувати не лише склад суб`єктів спірних правовідносин, а й властивості об`єктів, використання яких є підставою позову. Якщо такі об`єкти можуть використовуватись лише з метою отримання прибутку, що є одним із видів підприємницької діяльності, то спір слід розглядати в порядку господарської юрисдикції.

Оскільки фізична особа підприємець ОСОБА_1 використовує земельну ділянку комунальної власності для обслуговування будівлі сервісного обслуговування легкових автомобілів, тобто для здійснення господарської діяльності, то спір у справі про стягнення коштів, які відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, підлягає розгляду у господарському суді.

У зв`язку із задоволенням позову судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, на підставі ст. 129 ГПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Луцької міської ради (вул. Богдана Хмельницького,19, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 34745204) 165777 грн. 21 коп. безпідставно збережених коштів.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Волинської обласної прокуратури (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код 02909915) 2684 грн., витрат пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 05.02.2024.

Суддя І. О. Якушева