Рішення

від 11.12.2023 по справі 910/16384/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2023Справа № 910/16384/23

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Сервісна Компанія" (61038, місто Харків, проспект Ювілейний, будинок 28а)доАкціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28)простягнення 1 152 000 грн 00 коп.Представники сторін: від позивачаЗагурська А.В.від відповідачаАртамонов А.А.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.10.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Сервісна Компанія" з вимогами до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 1 152 000 грн 00 коп. безпідставно отриманих коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № 1046/21 від 29.09.2021 та з огляду на те що порушення умов договору було обумовлено виникненням форс мажорних обставин відповідачем було безпідставно отримано задоволення банківської гарантії на суму 1 152 000 грн 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 відкрито провадження у справі № 910/16384/23, справу визнано малозначною. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

13.11.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

21.11.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Сервісна Компанія" про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи призначено на 11.12.2023.

07.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення.

В судове засідання 11.12.2023 з`явились представники сторін та надали пояснення по суті спору.

Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні 16.10.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Сервісна Компанія" (замовник за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (покупець за договором, відповідач у справи) укладено договір поставки №1046/21, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцевi паливозаправник (далi - товар), зазначений в специфiкацii, що додається до договору i є його невiд`ємною частиною, а покупець - прийняти i оплатити такий товар.

Найменування/асортимент товару, одиниця вимiру, кiлькiсть, цiна за одиницю товару та загальна цiна договору вказується у специфiкацii (далi - специфiкацiя), яка є додатком №1 до договору та є його невiд`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графiком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невiд`ємною частиною (пункт 1.2 договору).

Згідно з пунктом 1.3 договору постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на правi власностi або iншому речовому правi, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим i не був у використанні, не перебуває під забороною вiдчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами i державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

У пункті 5.1 договору сторони погодили, що строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в специфікації та графіку поставки до цього договору.

Відповідно до специфікації №1 від 29.09.2021сторони визначили найменування товару: Паливозаправник UAКАПЗ-12МЗ у кількості 8 шт. , загальна вартість із ПДВ 23 040 000 грн 00 коп., строк поставки товару: відповідно до графіка поставки товару.

Графіком поставки від 29.09.2021 (додаток №3 до договору) передбачено, що строк поставки: 150 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.03.2022р. з можливістю дострокової поставки.

Згідно з пунктом 10.1 договору договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до 31.05.2022.

22.09.2021 Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" (гарант) видано банківську гарантію № BGV/U/03-2-12612, відповідно до умов якої гарант гарантує належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Сервісна Компанія" (принципал) зобов`язань по виконанню договору, що укладається за результатами закупівлі (оголошення № UA-2021-05-25-010167-b від 25.05.2021), укладеного принципалом з Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (бенефіціар). Гарант справжнім безвідклично та безумовно та без заперечень зобов`язується виплатити бенефіціару на вимогу будь-яку суму вказану в вимозі бенефіціара, що не перевищує 1 152 000 грн 00 коп., не пізніше 5 робочих днів з дати отримання вимоги бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення принципалом зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія, та без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, надання додаткових обґрунтувань. Гарантія набирає чинності з дати видачі та діє до 31.12.2022 включно

Листом № 3218/03-2 від 03.08.2022 банк повідомив позивача про те, що отримав від Акціонерного товариства "Укргазвидобування" свіфт-повідомлення про отримання вимоги від 03.08.2022 про сплату 1 152 000 грн 00 коп., у зв`язку з настанням гарантійного випадку згідно умов Гарантії № BGV/U/03-2-12612 від 22.09.2022, наданої у відповідності до договору BGV/U/03-2-12612 від 22.09.2021. А також звернувся до позивача з вимогою про забезпечення компенсації суми вимоги, сплативши Акціонерного товариству "Український будівельно-інвестиційний банк" до 09.08.2022 суму в розмірі 1 152 000 грн 00 коп.

29.12.2022 Позивач сплатив на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" суму гарантії у розмірі 1 152 000 грн 00 коп. за банківською гарантією № BGV/U/03-2-12612 від 22.09.2021, що підтверджується копією платіжної інструкції № 11664 від 28.12.2022.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № 1046/21 від 29.09.2021 було безпідставно отримано задоволення банківської гарантії на суму 1 152 000 грн 00 коп. з огляду на те, що порушення умов договору було обумовлено виникненням форс мажорних обставин.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до частини 1 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує пере;-, кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

При цьому, статтею 562 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.122.2004 № 639, відповідно до п. 9 ч. 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. Перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. Друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання.

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до пункту 8.1 договору поставки сторони звiльняються вiд вiдповiдальносri за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разi виникнення обставин непереборноi сили, якi не iснували пiд час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварiя, катастрофа, стихiйне лихо, епiдемiя, епiзоотiя, вiйна тощо).

Пунктом 8.2 договору поставки передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пiзнiше нiж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це iншу сторону у письмовiй формi.

Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Згідно з пунктом 8.3 договору поставки доказом виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем повідомлено відповідача про форс-мажорну ситуацію (військову агресію - 24.02.2022) тільки 17.03.2022, тобто із пропущенням 7-деного строку, встановленого договором.

Крім того, судом встановлено, що умовами договору поставки та графіком поставки визначеної договором продукції передбачено не пізніше 31.03.2022р.

Так, позивач отримавши 17.02.2022 лист від постачальника (ТОВ "Укравтокомплект ЛТД") щодо неможливості поставки товару, та можливої її поставки тільки після 30.05.2022 включно, не повідомив відповідача про зазначені обставини, а звернувся до останнього з прохання внести зміни до договору та продовжити графік поставки товару на термін дії договору до 31.12.2022 аж 17.03.2022.

Враховуючи те, що позивач був заздалегідь обізнаний зі змістом договору в частині строків (терміну) поставки до 30.03.2022, суд вважає, що ним не вжито усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Дослідивши фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам та поясненням сторін, суд вважає, що позивач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем договір поставки (укладений відповідно до відкритих торгів), усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у графіку поставки до договору, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Тобто позивач, підписавши договір, погодив усі його істотні умови, зокрема щодо кінцевої дати поставки товару.

Отже, на думку суду, порушення контрагентами позивача своїх зобов`язань за договором поставки, наведені позивачем в якості підстав для продовження строку виконання зобов`язань за договором, за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару. Ці обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, які мали та могли бути передбачені позивачем при укладенні договору з огляду на обізнаність позивача з технічними умовами товару (продукції) та необхідності для її виробництва відповідних комплектуючих, які поставляється із-за кордону.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.09.2020 у справі № 910/13459/19 та від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що виплата грошових коштів відбулася в зв`язку із настанням гарантійного випадку.

З урахуванням зазначених правових положень, суд дійшов до висновку про те, що сукупність встановлених обставин свідчить про виконання банком безвідкличної банківської гарантії після пред`явлення письмової вимоги бенефіціаром з дотриманням умов укладеного з позивачем (принципалом) договору про надання гарантії.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Отже, після виконання договірних зобов`язань по наданій гарантії, банк-гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала в межах суми, сплаченої ним за гарантією бенефіціару у встановлених законом та договором випадках, яка, як вбачається з матеріалів справи, була відшкодована банком за рахунок кредиту, наданого позивачу. Тобто, позивачем здійснено оплату зворотної вимоги банка-гаранта, а не сплату гарантійних сум на користь бенефіціара.

При цьому загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Наведені вище правові положення дають підстави для висновку, що стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України є можливим за умови обов`язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Кодексу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Сервісна Компанія" про стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 1 152 000 грн 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 05.02.2024

Суддя Н.Плотницька