Постанова

від 16.04.2024 по справі 910/16384/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"16" квітня 2024 р. Справа№ 910/16384/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицькій О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.04.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023

у справі №910/16384/23 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія»

до Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

про стягнення 1 152 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі по тексту - відповідач) 1 152 000,00 грн безпідставно отриманих грошових коштів (банківської гарантії).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на відсутність підстав для звернення відповідача із вимогою про сплату коштів за Банківською гарантією №BGV/U/03-2-12612 від 22.09.2021, надану АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» (далі по тексту - Банківська гарантія), оскільки порушення умов Договору поставки №1046/21 від 29.09.2021 (далі по тексту - Договір) в частині своєчасної поставки товару, обумовлене виникненням форс-мажорних обставин, а тому гарантійний випадок, за думку позивача, не настав і сплачені грошові кошти у розмірі 1 152 000,00 грн за Банківською гарантією мають бути повернуті як безпідставно набуті на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Господарський суд міста Києва рішенням від 11.12.2023 у справі №910/16384/23 у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виплата грошових коштів відбулася у зв`язку із настанням гарантійного випадку, а набуті відповідачем грошові кошти на спірну суму за наявності правової підставі (договірних відносин) виключає можливість застосування до спірних правовідносин положення частини 1 статті 1212 ЦК України.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/1684/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам позивача про те, що порушення умов Договору сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується сертифікатом Київської торгово-промислової палати України, а несвоєчасне повідомлення унеможливлене веденням бойових дій у м. Харків. При цьому судом першої інстанції не було надано оцінки відсутності вини (умислу) з боку боржника та заходи, яких він вживав, щоб не допустити такого порушення.

Як зазначає позивач, звернення відповідача із вимогою про сплату банківської гарантії за умови, коли гарантійний випадок не настав, є безпідставним зверненням, а тому наявні підстави для повернення коштів, стягнутих безпідставно, а тому суд першої інстанції неправомірно вказав, що положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, позивач повідомив суд апеляційної інстанції про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, що складається із суми судового збору у розмірі 25 920,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/16384/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.02.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16384/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/16384/23.

Матеріали справи №910/16384/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 07.03.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.03.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/16384/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 16.04.2024 о 12 год. 00 хв.

04.04.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, який здано на пошту 01.04.2024, отже в силу частини 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) є таким, що поданий у встановлений судом строк.

В заперечення на апеляційну скаргу відповідач посилається на дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, при ухваленні спірного рішення, з огляду на таке. Позивач посилається на те, що 17.02.2022 отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтокомплект ЛТД» лист щодо неможливості постановки товару, та можливості його поставки після 30.05.2022, та необхідності продовження строку дії договору, про такі обставини позивач відповідача до 24.02.2022 не повідомив. Позивач листом від 17.03.2022 вих. №01 повідомив відповідача про виникнення обставин непереборної сили та неможливість вчасно виконати зобов`язання за Договором, тобто з порушенням 7-денного строку, встановленого пунктом 8.2 Договору, що унеможливлює звільнення його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором.

Щодо Сертифікату Київської торгово-промислової палати №3000-23-0273 від 25.01.2023, то як вказує відповідач, даний доказ, який засвідчує обставини непереборної сили (військова агресія рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану та неможливість отримання товару з Республіки Білорусь контрагентом позивача). Проте такий Сертифікат засвідчує безпосередньо відносини між позивачем та його контрагентом, що свідчить про відсутність доказової бази на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання договірних зобов`язань позивачем перед відповідачем.

Також відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на справу №910/7583/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-сервісна компанія» до Акціонерного товариства «Укргазвидобування», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» про внесення змін до Договору поставки від 29.09.2021 № 1046/21 шляхом викладення розділу «Строк поставки» в додатку № 3 «Графік поставки» наступним чином: «Згідно графіка поставки 548 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 31.03.2023 з можливістю дострокової поставки». За результатами розгляду, якої Господарський суд міста Києва рішенням від 29.11.2022, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 28.03.2023 та постановою Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №910/7583/22, у позові відмовив. Рішення мотивовані тим, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин; Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-сервісна компанія», отримавши 17.02.2022 лист від постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтокомплект ЛТД» щодо неможливості поставки товару до 30.03.2022, та можливої її поставки тільки після 30.05.2022 включно, не повідомила Акціонерне товариство «Укргазвидобування» про зазначені обставини, а лише 17.03.2022 звернулася до останнього з проханням внести зміни до Договору та продовжити графік поставки товару на термін дії договору до 31.12.2022; Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-сервісна компанія» було заздалегідь обізнане із змістом Договору в частині строків (терміну) поставки, однак не вжив усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони; Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-сервісна компанія» як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем договір поставки (укладений відповідно до відкритих торгів), усвідомлювала, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у графіку поставки до Договору, з огляду на що повинна була розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки; обставини, якими Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-сервісна компанія» обґрунтовує вимоги своєї позовної заяви, не є істотними для внесення змін до Договору, а також останнім не доведено належними засобами доказування наявність істотної зміни обставин та не надано доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України.

Крім того, за твердженням відповідача, за умови існування між сторонами договірних правовідносин посилання позивача на положення статті 1212 ЦК України для повернення грошових коштів є безпідставним.

Представник позивача у судовому засіданні 16.04.2024 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/16384/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.04.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/16384/23 залишити без змін.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

29.09.2021 між позивачем (Постачальник) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (Покупець) укладено Договір (а.с. 17-22), за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцевi паливозаправник (далi - товар), зазначений в Специфiкацiї, що додається до Договору i є його невід`ємною частиною, а Покупець - прийняти i оплатити такий товар.

Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфiкацiї (далi - Специфiкацiя), яка є Додатком №1 до Договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є Додатком №3 до Договору та є його невід`ємною частиною (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 1.3 Договору Постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим i не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами i державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

Загальна ціна Договору визначається загальною вартістю Товару, вказаного в Специфікації до цього Договору (пункт 3.2 Договору).

У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в Специфікації та Графіку поставки до цього Договору.

Датою поставки Товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін акта приймання-передачі Товару, форма якого наведена у Додатку №4 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) та видаткової накладної. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з дати підписання Сторонами акта приймання-передачі Товару або видаткової накладної. (При наявності двох дат, датою підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання Покупцем) (пункт 5.2 Договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до 31.05.2022 (пункт 10.1 Договору).

Специфікацією №1 від 29.09.2021 до Договору сторони визначили найменування товару: Паливозаправник UAКАПЗ-12МЗ у кількості 8 шт., ціна за одиницю без ПДВ складає 2 400 000,00 грн, загальна вартість із ПДВ складає 23 040 000,00 грн, у тому числі ПДВ 3 840 000,00 грн, строк поставки товару: відповідно до графіка поставки товару (а.с. 22 зворотній бік).

Згідно з Графіком поставки від 29.09.2021 (Додаток №3 до Договору) строк поставки: 150 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.03.2022 з можливістю дострокової поставки (а.с. 23 зворотній бік).

Пунктом 10.2 Договору сторони погодили, що вимоги забезпечення виконання зобов`язань по Договору Постачальником: забезпечення виконання зобов`язань по Договору здійснюється до укладення Договору у спосіб: надання банківської гарантії або стендбай акредетиву виконання зобов`язань по Договору. Банківська гарантія або стендбай акредетиву повинна/ен відповідати вимогам, вказаним у Типовій формі банківської гарантії або стендбай акредетиву виконання зобов`язань Постачальником по Договору, який є Додатком №6 до Договору, та її/його сума повинна бути не менше 5% від загальної вартості (ціни) Договору.

22.09.2021 між Акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» (Гарант) та позивачем (Принципал) укладено Договір № BGV/U/03-2-12612 про надання банківської гарантії (а.с. 27-29), за умовами якого Гарант за дорученням Принципала надає на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування», забезпечення виконання Договору (в подальшому Гарантія) на суму 1 152 000,00 грн згідно Договору про закупівлю, який має бути укладений між Принципалом та Бенефіціаром, згідно з Повідомленням про намір укласти договір, оприлюднене на авторизованій уповноваженими органами електронній системі закупівель Prozorro UA-2021-05-25-010167-b, за результатами відкритих торгів: 34130000-7 - Мототранспортні вантажні засоби (Паливозаправник в асортименті) (Лот №1 ДК 021:2015 34130000-7 - Мототранспортні вантажні засоби (Паливозаправник V=не менше 11 м. куб.)); Лот №2 ДК 021:2015 34130000-7 - Мототранспортні вантажні засоби (Паливозаправник V=не менше 11 м. куб.)).

22.09.2021 Акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» (Гарант) видано Банківську гарантію (а.с. 30), відповідно до умов якої Гарант гарантує належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія» (принципал) зобов`язань по виконанню договору, що укладається за результатами закупівлі (оголошення № UA-2021-05-25-010167-b від 25.05.2021), укладеного Принципалом з Акціонерним товариством «Укргазвидобуванн» (бенефіціар). Гарант справжнім безвідклично та безумовно та без заперечень зобов`язується виплатити Бенефіціару на вимогу будь-яку суму вказану в вимозі Бенефіціара, що не перевищує 1 152 000,00 грн, не пізніше 5 робочих днів з дати отримання вимоги Бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення Принципалом зобов`язань, в забезпечення якого видана ця Гарантія, та без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, надання додаткових обґрунтувань. Гарантія набирає чинності з дати видачі та діє до 31.12.2022 включно.

23.12.2021 між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укравтокомплект» (Постачальник) укладено Договір купівлі-продажу №166/1, за умовами якого Постачальник зобов`язався поставити Замовнику товар Паливозаправник UAКАПЗ-12М3, а Замовник прийняти і оплатити товар відповідно до умов Договору (а.с. 13-14).

Згідно Графіку поставки до вказаного Договору строк поставки не пізніше 31.03.2022 з можливістю дострокової поставки (а.с. 15 зворотній бік).

Позивач листом вих. №01 від 17.03.2023 звернувся до відповідача із листом-проханням щодо продовження терміну поставки, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин (т. 1 а.с. 8).

Листом № 3218/03-2 від 03.08.2022 Банк повідомив позивача про те, що отримав від Акціонерного товариства «Укргазвидобування» свіфт-повідомлення про отримання вимоги від 03.08.2022 про сплату 1 152 000,00 грн у зв`язку з настанням гарантійного випадку згідно умов Банківської гарантії, наданої у відповідності до Договору BGV/U/03-2-12612 від 22.09.2021. А також звернувся до позивача з вимогою про забезпечення компенсації суми вимоги, сплативши Акціонерного товариству «Український будівельно-інвестиційний банк» до 09.08.2022 суму в розмірі 1 152 000,00 грн (а.с. 10).

29.12.2022 позивач сплатив на користь Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» суму гарантії у розмірі 1 152 000,00 грн за Банківською гарантією, що підтверджується копією платіжної інструкції № 11664 від 28.12.2022 (а.с. 9).

Спір виник через те, що позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для звернення до Банку із вимогою про сплату коштів за Банківською гарантією, оскільки порушення умов Договору, в частині своєчасної поставки товару, обумовлене виникненням форс-мажорних обставин, а тому гарантійний випадок, на думку позивача, не настав і сплачені грошові кошти у розмірі 1 152 000,00 грн за Банківською гарантією мають бути повернуті як безпідставно набуті на підставі статті 1212 ЦК України.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно із частиною 1 статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 562 ЦК України встановлено, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Судом встановлено, що позивач товар у визначений у Договір строк відповідачу не поставив.

Пунктом 10.2 Договору сторони узгодили, що вимоги забезпечення виконання зобов`язань по Договору Постачальником: забезпечення виконання зобов`язань по Договору здійснюється до укладення Договору у спосіб: надання банківської гарантії або стендбай акредетиву виконання зобов`язань по Договору. Банківська гарантія або стендбай акредетиву повинна/ен відповідати вимогам, вказаним у Типовій формі банківської гарантії або стендбай акредетиву виконання зобов`язань Постачальником по Договору, який є Додатком №6 до Договору, та її/його сума повинна бути не менше 5% від загальної вартості (ціни) Договору.

Згідно з пунктом 6 розділу IV «Результати тендеру та укладення договору про закупівлю» тендерної документації закупівлі Замовник вимагає надання забезпечення виконання договору про закупівлю переможцем тендеру у вигляді банківської гарантії виконання зобов`язання у розмірі 5 % від загальної вартості договору про закупівлю згідно Додатку №8.1 до тендерної документації.

Усі витрати, пов`язані з оформленням банківської гарантії, як забезпечення виконання договору, відшкодовуються за рахунок учасника.

Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю у таких випадках: після виконання переможцем процедури закупівлі договору про закупівлю; за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним, у випадках передбачених статтею 43 Закону України «Про публічні закупівлі»; згідно з умовами, зазначеними у договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів із настання зазначених обставин.

Листом № 3218/03-2 від 03.08.2022 Банк повідомив позивача про те, що отримав від Акціонерного товариства «Укргазвидобування» свіфт-повідомлення про отримання вимоги від 03.08.2022 про сплату 1 152 000,00 грн у зв`язку з настанням гарантійного випадку згідно умов Банківської гарантії, наданої у відповідності до Договору BGV/U/03-2-12612 від 22.09.2021. А також звернувся до позивача з вимогою про забезпечення компенсації суми вимоги, сплативши Акціонерному товариству «Український будівельно-інвестиційний банк» до 09.08.2022 суму в розмірі 1 152 000,00 грн (а.с. 10).

29.12.2022 позивач сплатив на користь Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» суму гарантії у розмірі 1 152 000,00 грн за Банківською гарантією, що підтверджується копією платіжної інструкції № 11664 від 28.12.2022 (а.с. 9).

Позивач вважає, що сплачена ним сума Банку є безпідставно набутими відповідачем коштами, оскільки порушення строку виконання зобов`язання сталося внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Розділом 8 Договору узгоджені обставини непереборної сили.

Відповідно до пункту 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварiя, катастрофа, стихiйне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пiзнiше нiж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це iншу сторону у письмовiй формi.

Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Згідно з пунктом 8.3 Договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин.

Позивачем повідомлено відповідача про форс-мажорну ситуацію (військову агресію та ведення воєнного стану на території України 24.02.2022) тільки 17.03.2022, тобто із пропущенням 7-деного строку, встановленого пунктом 8.2 Договору, за яким наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

За умовами Договору та Графіку до нього передбачений строк поставки товару не пізніше 31.03.2022.

Як зазначає позивач, отримавши 17.02.2022 лист від постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтокомплект ЛТД» щодо неможливості поставки товару, та можливої її поставки тільки після 30.05.2022 включно, не повідомив відповідача про зазначені обставини, а звернувся до останнього з проханням внести зміни до Договору та продовжити Графік поставки товару на термін дії Договору до 31.12.2022 лише 17.03.2022 у зв`язку із введенням воєнного стану на території України.

Таким чином, позивач будучи заздалегідь обізнаним зі змістом Договору в частині строків (терміну) поставки до 30.03.2022, не вжив усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Доводи апелянта про те, що несвоєчасне повідомлення відповідача про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) унеможливлене веденням бойових дій у місті Харків мають загальний характер, при цьому, враховуючи приписи процесуального Закону щодо необхідності доведення належними та допустимими доказами обставини, на які посилається учасник справи, позивач не надав суду належні та допустимі докази, в порушення приписів частини 3 статті 13, частини 1 статті 74, статей 73, 76, 77 ГПК України, про неможливість повідомлення відповідача у визначений пунктом 8.2 Договору термін.

Щодо Сертифікату Київської торгово-промислової палати України №3000-23-0273 від 25.01.2023 про форс-мажорні обставини (обставини-непереборної сили), непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що ця особа не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина 2 статті 14-1 Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

В свою чергу, саме лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (постанова Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №904/3541/15).

При цьому слід зазначити, що внесення змін до договору поставки від 29.09.2021 № 1046/21 шляхом викладення розділу «Строк поставки» в додатку № 3 «Графік поставки» наступним чином: «Згідно графіка поставки 548 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 31.03.2023 з можливістю дострокової поставки» було предметом розгляду у справі №910/7583/22, за результатами розгляду якої Господарський суд міста Києва рішенням від 29.11.2022, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 28.03.2023 та постановою Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №910/7583/22, у позові відмовив.

Здійснивши аналіз наявних у даній справі доказів суд апеляційної інстанції встановив, спірний Договір позивачем з відповідачем укладено 29.09.2021, тоді як договір купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» для виконання спірного договору був укладений лише 23.12.2021 (тобто майже через 3 місяці). При цьому кінцевий строк поставки обумовлених паливозаправників в обох договорах є тим самим - 31.03.2022, що також підтверджує ймовірність ризиків невиконання позивачем свого зобов`язання у випадку здійснення йому поставки ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» саме 31.03.2023. Зазначене також підтверджує те, що позивач не вчинив всіх залежних від нього дій для належного виконання спірного договору щодо строків поставки. Окрім того позивач не надав суду доказів повідомлення відповідача про відсутність в нього товару, і що для виконання взятого на себе зобов`язання йому потрібно ще його придбати, тоді як пунктом 1.3 Договору Постачальник гарантував, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим i не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами i державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

А тому, позивач, як суб`єкт господарювання, який займається підприємницькою діяльністю мав оцінювати ризики своєї діяльність, що здійснюється ним з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, як це передбачено статтею 42 ГК України.

Отже, порушення контрагентом позивача своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару.

Ці обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, які мали та могли бути передбачені позивачем при укладенні Договору, з огляду на його обізнаність з технічними умовами товару (продукції) та необхідності виробництва відповідних комплектуючих, які поставляються із-за кордону (близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.09.2020 у справі № 910/13459/19 та від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18, від 20.06.2023 у справі №910/7583/22.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виплата грошових коштів відбулася у зв`язку із настанням гарантійного випадку через порушення позивачем строку поставки, обумовленого Договором.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Отже, після виконання договірних зобов`язань по наданій гарантії, банк-гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала в межах суми, сплаченої ним за гарантією бенефіціару у встановлених законом та договором випадках, яка, як вбачається з матеріалів справи, була відшкодована банком за рахунок кредиту, наданого позивачу. Тобто, позивачем здійснено оплату зворотної вимоги банка-гаранта, а не сплату гарантійних сум на користь бенефіціара.

Щодо застосування статті 1212 ЦК України, то слід зазначити таке.

Відповідно до приписів статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, у цій справі встановлено підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов`язання, порушеного позивачем та як наслідок сплата Банку суми банківської гарантії, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам учасникам справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/16384/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/16384/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/16384/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Сервісна Компанія».

4. Матеріали справи №910/16384/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.05.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська