Рішення

від 11.01.2024 по справі 910/15126/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.01.2024Справа № 910/15126/23

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліташ Компані" (03035, місто Київ, вулиця Василя Липківського, будинок 28, квартира 123)доПриватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 4/6)простягнення 2 628 092 грн 60 коп.Представники сторін:від позивачане з`явилисьвід відповідачане з`явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.09.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліташ Компані" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення 2 629 092 грн 60 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 923/з від 27.10.2021 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого товару, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2 629 092 грн 60 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/15126/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 26.10.2023.

09.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про призначення експертизи.

09.10.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про участь представника в судовому засіданні в режимі відео конференції та відзив на позовну заяву.

24.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2023, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, сторін повідомлено про оголошення перерви в підготовчого засідання до 27.11.2023.

У підготовчому засіданні 27.11.2023, керуючись пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.01.2024.

11.01.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заява про розгляд справи без участі представника та клопотання про стягнення з відповідача судових витрат.

Представники сторін в судове засідання 11.01.2024 не з`явились, представник відповідача про поважні причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судового засіданні був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 11.01.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліташ Компані" (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (замовник за договором, відповідач у справі) укладено договір поставки № 926/з (далі - договір) відповідно до умов якого постачальник протягом 2021-2022 зобов`язується поставити та передати у власність замовника сантехнічні вироби, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного договору.

Умова пункту 3.1 договору сторони погодили, що загальна ціна цього договору становить 25 000 000 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 4 166 666 грн 66 коп.

Ціна за одиницю товару обумовлена у Специфікації на поставку товару та відображаться у видаткових накладних постачальника (пункт 3.2 договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів після дати поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених в пункті 5.4. даного договору.

Відповідно до пункту 5.4 договору датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника на місце поставки, визначене замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого товару.

У відповідності до пункту 5.5 договору право власності на товар виникає у замовника з дати поставки товару постачальником.

Пунктом 6.1.1 договору встановлений обов`язок замовника своєчасно та в повному обсязі, відповідно до розділу 4 цього договору, здійснювати оплату вартості товару

Відповідно до пункту 11.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов`язань..

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки № 923/з від 27.10.2021 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 2 984 024 грн 40 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними № ЕЛ000000005 від 17.01.2022 на суму 626 271 грн 60 коп., № ЕЛ000000007 від 17.01.2022 на суму 241 702 грн 80 коп., № ЕЛ000000008 від 17.01.2022 на суму 30 392 грн 40 коп., № ЕЛ000000010 від 27.01.2022 на суму 322 422 грн 00 коп., № ЕЛ000000016 від 01.02.2022 на суму 1 397 526 грн 80 коп., № ЕЛ000000014 від 02.02.2022 на суму 3 058 грн 80 коп., № ЕЛ000000015 від 02.02.2022 на суму 362 650 грн 80 коп., а також довіреностями на отримання товарно-транспортних накладних № 8827 від 01.01.2022 та № 8933 від 01.02.2022, копія якої наявна в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки № 923/з від 27.10.2021 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 2 629 092 грн 60 коп., що також не було спростовано відповідачем.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом до уваги, оскільки не спростовують заявлені позивачем вимоги.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, те що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 629 092 грн 60 коп. заборгованості за поставлений за вказаним договором товар підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 131 454 грн 60 коп., а також відповідно до клопотання від 10.01.2024 повідомив суд, що буде звертатися із клопотання про ухвалення додаткового рішення в порядку статті 244 Господарського процесуального кодексу України, з метою стягнення з відповідача всіх понесених судових витрат.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1-3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат підлягають врахуванню:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 131 454 грн 60 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у заявленому розмірі позивачем до матеріалів справи надано копії наступних документів: договору про надання правничої допомоги від 18.09.2023, укладеного між адвокатом Поваляєвим Павлом Олеговичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліташ Компані"; додаткових угод від 18.09.2023 та від 26.12.2023 до договору про надання правничої допомоги від 18.09.2023, в яких наведена вартість юридичних послуг.

Також, в матеріалах справи наявний ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1095119 від 18.09.2023, виданий адвокатом Поваляєвим Павлом Олеговичем на підставі договору про надання правничої допомоги від 18.09.2023.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Водночас, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Серед іншого, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Окрім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.

Суд відзначає, що предметом спору у даній справі є стягнення боргу з оплати товару за договором поставки за сімома підписаними обома сторонами видатковими накладними, що виключає необхідність витрати адвокатом значного часу для ознайомлення та вивчення таких доказів.

Наведене свідчить про те, що дана справа відноситься до найпростіших справ, які можуть перебувати на розгляді господарського суду, а здійснення її розгляду за правилами загального позовного провадження обумовлене виключно тим, що ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для висновку, що Адвокатом Поваляєвим Павлом Олеговичем було витрачено значний час на дослідження доказів, що мають відношення до даного спору, складення позовної заяви та подання її шляхом формування в системі "Електронний суд".

Відтак, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.

Враховуючи середньостатистичну вартість послуг з правової допомоги у даній категорії спорів та обсяг документів, які підлягали дослідженню адвокатом, суд, встановивши обставини, викладені у частині 4 статті 126 та частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 50 000 грн 00 коп.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" ( 01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 4/6, ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліташ Компані" (03035, місто Київ, вулиця Василя Липківського, будинок 28, квартира 123, ідентифікаційний код 38612846) заборгованість в розмірі 2 629 092 (два мільйони шістсот двадцять дев`ять тисяч дев`яносто два) грн 60 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 39 436 (тридцять дев`ять тисяч чотириста тридцять шість) грн 39 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 05.02.2024

Суддя Н.Плотницька