Рішення

від 05.02.2024 по справі 910/17696/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2024Справа № 910/17696/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Імпорт Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро»

про стягнення 91 770,14 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Імпорт Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» про стягнення 91 770,14 грн, з яких: основний борг в розмірі 42 208,00 грн, пеня в розмірі 33 015,78 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 882,12 грн, 3% річних в розмірі 2 398,00 грн та штраф в розмірі 1 266,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № АІ-2710/20-03 від 27.10.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

23.11.2023 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17696/23, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

14.12.2023 до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем частково боргу в розмірі 16 000,00 грн.

27.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

28.12.2023 до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 26 208,00 грн, у зв`язку зі сплатою відповідачем вказаної суми боргу.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Частиною 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Судом встановлено, що заяви позивача про зменшення позовних вимог, які надійшли до суду через підсистему «Електронний Суд» ЄСІТС 14.12.2023 та 28.12.2023 не містять доказів їх направлення відповідачу ані шляхом надсилання до його електронного кабінету, ані у паперовій формі листом з описом вкладення.

При цьому, суд встановив, що у відповідача наявний зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС, що підтверджується Відповіддю № 473180, сформованою за відповідним запитом суду, а тому в даному випадку не підлягають застосуванню положення абзацу другого ч. 7 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України щодо звільнення позивача від обов`язку надсилання копій документів відповідачу.

З урахуванням викладеного, суд, керуючись положеннями ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не приймає до розгляду подані позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що оскільки документи подані до суду позивачем в електронній формі, що свідчить про їх наявність у відправника, у суду відсутні підстави повертати їх засобами поштового зв`язку.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Імпорт Груп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» (покупець) укладено договір поставки № АІ-2710/20-03 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати (поставити) партіями у власність покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а саме: запасні частини, мастила, шини, акумуляторні батареї, інші комплектуючі вузли, агрегати, обладнання та аксесуари до транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, інших самохідних машин і механізмів, промислових та сільськогосподарських пристроїв, споруд та об`єктів.

Кількість товару та ціна кожної партії визначається у відповідних видаткових накладних до Договору, які є його невід`ємною частиною (п. 1.2. Договору).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що загальна сума Договору визначається на підставі цін, погоджених сторонами у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.3. Договору оплата кожної партії товару здійснюється покупцем на умовах повної 100% передплати протягом 5 банківських днів з дати виставлення рахунку.

Якщо товар поставлено без попередньої оплати, а додаток про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов`язаний оплатити вартість товару протягом 3 банківських днів з моменту фактичної передачі товару та підписання видаткових накладних (п. 2.4. Договору).

Умовами пунктів 3.1., 3.4. Договору сторони погодили, що постачальник поставляє товар в строки та на умовах базису поставки відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «ІНКОТЕРМС-2010». Факт передачі товару покупцеві підтверджується підписаною з боку уповноваженого представника покупця відповідної видаткової накладної, або товарно-транспортної накладної, або залізничної накладної.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку - не раніше моменту виконання сторонами взятих на себе за Договором зобов`язань (п. 7.1. Договору).

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору за один місяць до закінчення його дії, він вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих умовах, які були передбачені цим Договором, при чому дана автоматична пролонгація терміну дії Договору може мати місце необмежену кількість разів (п. 7.2. Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 44 310,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними від 11.10.2021 № 2289 на суму 18 102,00 грн з ПДВ, від 26.01.2022 № 78 на суму 26 208,00 грн з ПДВ.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач стверджує, що за поставлений згідно з Договором товар відповідач розрахувався лише частково на суму 2102,00 грн, у зв`язку з чим за останнім обліковується заборгованість у розмірі 42 208,00 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх грошових зобов`язань, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача також пеню у розмірі 33 015,78 грн, штраф у розмірі 1 266,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 12 882,12 грн та 3% річних у розмірі 2 398,00 грн.

Відповідач, у свою чергу, погодився із наявністю у нього заборгованості перед позивачем на суму 42 208,00 грн, у зв`язку з чим надав докази сплати вказаної суми боргу на користь позивача.

Водночас відповідач частково не погоджується із заявленими позивачем штрафними санкціями, зазначаючи, що обґрунтованим періодом стягнення таких санкцій є 16.09.2021 - 24.02.2022. За доводами відповідача несвоєчасне виконання ним обов`язків за Договором спричинено настанням обставин непереборної сили, а саме - військової агресії російської федерації, через яку майже всі його працівники, які проживали у Київській області, виїхали за кордон, а директор товариства відправився добровольцем до лав територіальної оборони і лише на початку травня 2023 року звільнений зі Збройних Сил України за станом здоров`я.

Відтак, відповідач із посиланням на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, ст. 617 вказаного Кодексу, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та розміщений на сайті Торгово-промислової палати України загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин з 24.02.2022 року, просить задовольнити позов лише в частині тих штрафних санкцій, які нараховані в період з 16.09.2021 по 24.02.2022, а в решті позовних вимог відмовити.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач в свою чергу прийняв товар за видатковими накладними від 11.10.2021 № 2289 та від 26.01.2022 № 78 на загальну суму 44 310,00 грн, з якої лише 2102,00 грн було оплачено відповідачем 06.10.2021.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у даній справі відповідач сплатив залишок боргу у загальному розмірі 42 208,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 29.11.2023 № 216 на суму 16 000,00 грн та від 18.12.2023 № 227 на суму 26 208,00 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин, оскільки відповідач сплатив борг у загальному розмірі 42 208,00 грн, дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/17696/23 в частині стягнення основного боргу в розмірі 42 208,00 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами в цій частині.

Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 33 015,78 грн, штраф у розмірі 1 266,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 12 882,12 грн та 3% річних у розмірі 2 398,00 грн у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання за Договором, є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних за період прострочення з 15.10.2021 по 13.11.2023 по видатковій накладній № 2289 від 11.10.2021 на суму 16 000,00 грн та за період прострочення з 01.02.2022 по 13.11.2023 по видатковій накладній № 78 від 26.01.2022 на суму 26 208,00 грн, суд встановив, що визначені позивачем періоди прострочення грошового зобов`язання відповідача є правильними та такими, що відповідають п. 2.4. Договору.

Суд встановив, що розмір вказаних нарахувань за заявлені позивачем періоди є більшим, проте, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах, а саме, 2 398,00 грн та 12 882,12 грн, відповідно.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 33 015,78 грн та штрафу у розмірі 1 266,24 грн, суд зазначає таке.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з приписами статей 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 4.2. Договору, у випадку порушення термінів або умов оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

При цьому, умовами Договору сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, відповідно до п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався та є відміненим з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

З аналізу п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України вбачається, що продовжені цим пунктом строки, закінчуються із відміною/скасуванням на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, продовжений за приписом п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України строк, визначений ст. 232 Господарського кодексу України, закінчився із відміною/скасуванням на всій території України карантину з 01.07.2023.

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошових зобов`язань перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 26 389,67 грн, з яких:

- 10 528,44 грн за загальний період з 15.10.2021 по 30.06.2023 (по видатковій накладній № 2289 від 11.10.2021;

- 15 861,23 грн за загальний період з 01.02.2022 по 30.06.2023 (по видатковій накладній № 78 від 26.01.2022).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню, на суму 26 389,67 грн.

Відповідно до п. 4.4. Договору покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 3% від суми заборгованості.

Перевіривши розрахунок штрафу за порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасного виконання зобов`язання із оплати поставленого товару, суд встановив, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1 266,24 грн є обґрунтованим, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача про настання обставин непереборної сили та відсутність обов`язку зі сплати штрафних санкцій після 24.02.2022, суд зазначає таке.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Відповідно до 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні із 24.02.2022 введено воєнний стан, який станом на момент ухвалення даного рішення не є скасованим.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до п. 6.1. Договору, у випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем сторін, які сторонами не могли бути передбачені і враховані, такі як: стихійні лиха, військові дії, страйки (крім персоналу сторін), дії уряду, - сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності за невиконання зобов`язань за даним Договором.

За настання обставин, що вказані в п. 6.1. даного Договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в триденний термін будь-якими доступними способами повідомити другу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування обставин непереборної сили сертифікатом Торгово-Промислової палати України в десятиденний строк (п. 6.2. Договору). Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення без поважних причин позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини як на підставу звільнення від відповідальності за прострочення виконання обов`язків по цьому Договору (п. 6.3. Договору).

Однак, відповідачем не надано доказів направлення позивачу відповідно до п. 6.1. Договору повідомлення про неможливість своєчасного виконання своїх грошових зобов`язань, як і не надано сертифікату Торгово-Промислової палати України, який би підтверджував неможливість виконання зобов`язань відповідача за укладеним із позивачем Договором.

Водночас суд зазначає, що згідно з листом Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Втім, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідач мав виконати свої зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за Договором до початку військової агресії російської федерації проти України, а отже у відповідача відсутні правові підстави посилатись на зазначені форс-мажорні обставини.

Посилання відповідача на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України як на підставу звільнення останнього від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань судом відхиляються, оскільки вказані положення стосуються правовідносин за договорами кредиту (позики) та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин із поставки.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача у зв`язку з тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/17696/23 в частині стягнення основного боргу в розмірі 42 208,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» (вул. Костянтинівська, 73, м. Київ, 04080; ідентифікаційний код 35669676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Імпорт Груп» (вул. Маршала Рокосовського, 3, офіс 3, м. Київ, 04202; ідентифікаційний код 39465869) 2 398,00 грн 3% річних, 12 882,12 грн інфляційних втрат, 26 389,67 грн пені, 1 266,24 грн штрафу та 2 489,94 грн судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05.02.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко