Постанова

від 05.02.2024 по справі 420/7987/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/7987/19

Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Дата і місце ухвалення: 03.11.2023р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області, Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області, Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12 грудня 2019 року №37ДПС/МГ-ФС та №37ДПС/ТД-ФС.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірні постанови прийнято Головним управлінням Держпраці в Одеській області на підставі складеного Головним управлінням ДПС в Одеській області акту документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2011р. по 31.12.2018р., яким зафіксовано використання позивачем найманої праці п`яти осіб без оформлення з ними трудових договорів. Такі висновки контролюючого органу є помилковими, оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надавали ФОП ОСОБА_1 послуги перевезення на підставі укладених з ними цивільно-правових угод договорів про надання послуг, копії яких надавалися позивачем Головному управлінні Держпраці в Одеській області, однак їх не враховано відповідачем при винесенні спірних постанов. Також, позивач зазначав, що факт перебування його із ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у цивільно-правових, а не трудових відносинах, встановлено судовим рішенням по справі №420/7900/20, яке набрало законної сили.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано постанови Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу від 12 грудня 2019 року №37ДПС/МГ-ФС та №37ДПС/ТД-ФС.

Стягнуто з Головного управління Держпраці в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6676,89 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 03.11.2023р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції необґрунтовано звернув увагу на те, що Головне управління Держпраці в Одеській області не проводило самостійно перевірку ФОП ОСОБА_1 , а спірні постанови прийнято відповідачем на підставі акту перевірки, складеного Головним управлінням ДПС в Одеській області. Судом не враховано, що пунктом 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013р. №509, було передбачено можливість накладення штрафів за порушення законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками на підставі акту перевірки ДПС, її територіального органу, яким зафіксовано порушення законодавства про працю.

Також, апелянт посилається на те, що під час винесення спірних постанов про накладення штрафу було встановлено використання позивачем найманої праці без оформлення трудових відносин, у порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, та без повідомлення територіального органу ДПС про прийняття працівників на роботу, у порушення постанови КМУ від 17.06.2015р. №413. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні обмежився посиланням на обставини, встановлені судовим рішенням по справі №420/7900/20, предметом якої було оскарження ОСОБА_1 податкових повідомлень-рішень, фактично знявши з себе обов`язок дослідження доказів та обставин саме по справі №420/7978/19. При цьому, судом не враховано, що якщо у справі беруть участь нові особи, то втрачається преюдиційний характер судового рішення по іншій справі.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що надані до акту ДПС митні декларації на чотири особи ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_6 підтверджують виконання ними робіт на користь ОСОБА_1 в якості водіїв транспортних засобів без оформлення трудових договорів та без виплати заробітної плати.

ОСОБА_13 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Позивач стверджує, що при вирішенні спору судом першої інстанції обґрунтовано враховано висновки суду, викладені в рішенні по справі №420/7900/20, щодо проведення позапланової перевірки з порушенням ПК України порядку, що виключає можливість вважати прийняті на її підставі висновки та рішення правомірними. Крім того, встановлено, що рішення контролюючого органу випливають із помилкового висновку про трудовий характер правовідносин ОСОБА_1 з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 ; висновок про обов`язок позивача оформити цих осіб, як найманих працівників, є безпідставним. Надана відповідачу первинна документація свідчить про цивільно-правовий характер надання послуг, а дійсність укладених договорів презюмується в силу ст.204 ЦК України.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 прийнятих 12.12.2019р. Головним управлінням Держпраці в Одеській області постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами:

№37ДПС/МГ-ФС, якою на позивача накладено штраф в розмірі 166 920,00 грн. на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України;

№37ДПС/ТД-ФС, якою на позивача накладено штраф в розмірі 500 760,00 грн. на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Зазначені постанови прийнято відповідачем на підставі акту Головного управління ДПС в Одеській області від 11.11.2019р. №316/15-32-33-04/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2018р.».

Згідно вказаного акту Одеською митницею ДФС (лист від 30.05.2019р. №664/12/15-70-65-05-17), Львівською митницею ДФС (лист від 14.06.2019р. №1328/7/13-70-80-01), Київською митницею ДФС (лист від 29.05.2019р. №1622/7/26-70-63-02), Дніпропетровською митницею ДФС (лист від 29.05.2019р. №345/7/04-50-07) та Сумською митницею ДФС (лист від 22.05.2019р. №15601/9/15-32-13-04-05) надано копії митних декларацій, відповідно до яких в графі 50 «Принципал» перевізником (експедитором) значиться ФОП ОСОБА_1 . Особами, що приймають задекларовані товари до перевезення, значаться:

ОСОБА_3 в серпні, жовтні 2018 року працював водієм у ФОП ОСОБА_1 (дати оформлення митних декларацій 03.08.2018р., 10.10.2018р., 26.10.2018р.; транспорт НОМЕР_2 / НОМЕР_3 );

ОСОБА_4 в січні 2018 року працював водієм у ФОП ОСОБА_1 (дата оформлення митної декларації 04.01.2018р.; транспорт НОМЕР_4 / НОМЕР_5 );

ОСОБА_5 - в серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2018 року працював водієм у ФОП ОСОБА_1 (дати оформлення митних декларацій 06.08.2018р., 06.09.2018р., 02.10.2018р., 17.10.2018р., 30.10.2018р., 21.11.2018р., 07.12.2018р., 17.12.2018р.; транспорт НОМЕР_6 / НОМЕР_7 );

ОСОБА_6 в квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні 2018 року працював водієм у ФОП ОСОБА_1 (дати оформлення митних декларацій 17.04.2018р., 10.05.2018р., 25.05.2018р., 15.06.2018р., 25.06.2018р., 06.07.2018р., 31.07.2018р., 15.08.2018р., 17.09.2018р.; транспорт НОМЕР_4 / НОМЕР_5 );

ОСОБА_14 в січні 2018 року працював водієм у ФОП ОСОБА_1 (дата оформлення митної декларації 26.01.2018р.; транспорт НОМЕР_3 / НОМЕР_2 ).

Таким чином, інформація, вказана у графі 50 «Принципал» митних декларацій, підтверджує використання ФОП ОСОБА_1 найманої праці без оформлення трудових відносин згідно норм законодавства. Найманим працівникам ФОП ОСОБА_1 повинен нараховувати та виплачувати заробітну плату не нижче законодавчо встановленого мінімуму. Також, ФОП ОСОБА_1 не повідомив територіальні органи ДПС за місцем обліку про прийняття найманих працівників на роботу. Такими діями суб`єктом господарювання порушено ч.3 ст.24 КЗпП України та постанову КМУ від 17.06.2015р. №413.

У спірних постановах зазначено, що головним державним ревізором-інспектором відділу планування контроль-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДПС в Одеській області до акту документальної позапланової виїзної перевірки від 11.11.2019р. №316/15-32-33-04/ НОМЕР_1 надані митні декларації на 4 особи, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_15 . Документів, які підтверджують виконання робіт ОСОБА_16 на користь ФОП ОСОБА_1 , до акту перевірки не додано.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та скасовуючи спірні постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12 грудня 2019 року №37ДПС/МГ-ФС та №37ДПС/ТД-ФС суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про перебування ним із ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у цивільно-правових, а не трудових відносинах. Суд зазначив, що вказане підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів про надання послуг, які були у розпорядженні Головного управління Держпраці в Одеській області, однак не враховані ним при прийнятті спірних постанов, а також такі обставини встановлено судовим рішенням по справі №420/7900/20.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.24 Кодексу).

З аналізу наведених норм вбачається, що допущення працівника до роботи можливе за наявності укладеного трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Відповідно до положень статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу);

недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз.4 ч.2 ст.265 Кодексу).

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509), який визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення».

Пунктом другим вказаного Порядку передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Штрафи накладаються, серед іншого, на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Таким чином, правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без належного оформлення трудового договору (контракту) та без подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку. При цьому, такий вид порушення повинен бути належним чином зафіксований у акті перевірки.

Як вже зазначалося колегією суддів, спірні постанови про накладення штрафу прийнято Головним управлінням Держпраці в Одеській області на підставі акту позапланової податкової перевірки Головного управління ДПС в Одеській області від 11.11.2019р. №316/15-32-33-04/1872902050.

Підставою для висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 ч.3 ст.24 КЗпП України та постанову КМУ від 17.06.2015р. №413 стала інформація, яка надійшла від митних органів про зазначення позивачем в митних деклараціях осіб, які здійснюють перевезення товарів, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , з якими позивачем не оформлено трудових відносин, на їх користь не нараховано та не виплачено заробітної плати, а також не повідомлено територіальних органів ДПС за місцем обліку про прийняття вказаних працівників на роботу.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, правовідносини між позивачем та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 здійснювалися на підставі укладених між ними договорів про надання послуг, копії яких наявні в матеріалах справи та надавалися відповідачу перед винесенням останнім спірних постанов.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

В свою чергу, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

При співставленні трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №820/1432/17, від 06.03.2019р. у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019р. у справі №815/954/18.

За умовами укладених позивачем, як Замовником, з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , як Виконавцями, договорів про надання послуг Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги (перевезення вантажу та вчинення дій, пов`язаних з документальним оформленням вантажу, що перевозиться від імені Замовника), а Замовник зобов`язується оплатити надані послуги. Виконавець надає послуги на свій ризик. По закінченню виконання послуг Виконавець зобов`язується підписати акт наданих послуг.

Також, в матеріалах справи містяться акти здачі-приймання послуг та видаткові касові ордери.

Підсумовуючи наведе, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з того приводу, що позивач перебував із ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у цивільно-правових, а не трудових відносинах.

Водночас, ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій відповідачем не надано доказів на підтвердження нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та вказаними особами. Відповідний факт, в силу частини 1 статті 204 ЦК України, яким встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, може бути встановлений лише судом, однак будь-яких рішень стосовно цього або посилань на такі рішення до суду не надано.

А відтак, позивач не мав позитивного зобов`язання щодо повідомлення податкового органу про укладання трудових договорів із вказаними особами, оскільки таких договорів укладено і не було. Позивач отримав послуги від осіб за цивільно-правовими договорами, що відповідає нормам чинного законодавства.

Також, колегія суддів враховує, що існування між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 саме цивільно-правових відносин встановлено судовим рішенням по справі №420/7900/20, предметом спору у якому було оскарження ФОП ОСОБА_1 податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області, прийнятих на підставі цього ж акту перевірки від 11.11.2019р. №316/15-32-33-04/ НОМЕР_1 (визначено грошові зобов`язання за не оформлення належним чином трудових відносин з фізичними особами; не відображення в звітах за І, ІІ, ІІІ, IV квартали 2018 року сум доходу найманих працівників за ознакою « 101» - заробітна плата; не повідомлення територіальних органів ДПС за місцем обліку про прийняття найманих працівників на роботу; встановлено заниження у 2018 році податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску).

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано звернув увагу на те, що Головне управління Держпраці в Одеській області не проводило самостійно перевірку ФОП ОСОБА_1 , а спірні постанови прийнято відповідачем на підставі акту перевірки, складеного Головним управління ДПС в Одеській області. Колегія суддів не приймає до уваги такі посилання апелянта, оскільки судом констатовано факт прийняття спірних постанов про накладення штрафу на підставі акту перевірки органу ДПС, а не зазначено про неправомірність їх прийняття на підставі цього акту.

На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про неправомірність постанов Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12 грудня 2019 року №37ДПС/МГ-ФС та №37ДПС/ТД-ФС і, у зв`язку з цим, про наявність підстав для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці таких висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення від 03.11.2023р. колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 лютого 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук