Постанова

від 02.02.2024 по справі 757/41642/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/41642/21 головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г.

провадження № 22-ц/824/1/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Боднарем Олегом Володимировичем, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И В:

03 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , терміном в два місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, а також призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 15 серпня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 серпня 2023 року цивільну справу № 757/41462/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини передано на розгляд до Хотинського районного суду Чернівецької області.

Не погодившись з зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Боднаря Олега Володимировича, подала апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, вказувала, що позивач подала позов до Печерського районного суду м. Києва, керуючись правом, передбаченим ст. 1221 ЦК України, ст. 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Зазначила, що вона є спадкоємцем в силу заповіту всього майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті - Автономна Республіка Крим, Кіровський район, смт. Кіровське. Позивачем була подана заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо майна спадкодавця до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шрестхи Джульєтти Говіндівни, офіс якої знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріусом була відкрита спадкова справа № 09/2021, що зареєстрована у Спадковому реєстрі № 67755489, однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. На підставі викладеного, вона була змушена звернутись до суду з вищевказаним позовом.

Апелянтка вважає, що оскільки місцем відкриття спадщини є офіс приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шрестхи Джульєтти Говіндівни, що знаходиться у Печерському районі міста Києва позивач правомірно звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовною заявою про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Передаючи справу на розгляд до Хотинського районного суду Чернівецької області, суд першої інстанції виходив із того, що на позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони пред`являються за місцем знаходження майна або основної його частини, якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна, тому справа не підсудна Печерському районному суду міста Києва.

Судом першої інстанції при розгляді справи з метою встановлення майна, яке входить до складу спадщини спадкодавця ОСОБА_2 , витребувана копія спадкової справи, яка була заведена після її смерті за заявою ОСОБА_1 , з якої судом встановлено, що спадщина складається із нерухомого майна, а саме земельних ділянок, що розташовані на території Чернівецької області та будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що за адміністративним поділом відноситься до Хотинського району Чернівецької області.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.

За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч.1, 2 ст.27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року зроблено висновок, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц.

Згідно ч.1 ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України, речі поділяються на нерухомі і рухомі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

З наведених обставин справи вбачається, що предметом позову є встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, яка складається із будинку та земельних ділянок, тобто нерухомого майна, а тому до позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно застосовувати виключну підсудність.

Згідно з ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ст.11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (закон доповнено ст.11-1 згідно із Законом № 189- VIII від 12 лютого 2015 року) у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме майно або основна його частина, у разі відсутності нерухомого майна - основна частина рухомого майна знаходиться на території, передбаченій частиною першою цієї статті, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Спадкова справа підлягає реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Місцезнаходження нерухомого майна підтверджено документально, та було відомо позивачу при зверненні до суду, що випливає з копії спадкової справи №09/2021 щодо майна померлої ОСОБА_2 , зареєстрованої в спадковому реєстрі 02 червня 2021 за № 67755489 за заявою ОСОБА_1 від 02 червня 2021 року, в якій зазначено, що спадкове майно, яке вона як спадкоємець за заповітом приймає та просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку кадастровий номер 7325080800:01001:0027 та земельну ділянку кадастровий номер 7325080800:01:001:0026, що розташовані в Чернівецькій області, а також на будинок за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.54-97).

Крім того, в матеріалах спадкової справи є запит судді Хотинського районного суду Чернівецької області про надання інформації, оскільки в провадженні цього суду перебуває справа № 724/1331/20 за позовом ОСОБА_3 до Топорівської сільської ради, ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 про скасування рішення виконавчого комітету Бочковецької сільської ради від 12 вересня 2001 року № 54/09, свідоцтва про право власності на житловий будинок та рішення 12 сесії ХХІІ скликання Бочковецької сільської ради про передачу у власність земельної ділянки.

Відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач звернулася до суду першої інстанції за місцем відкриття спадщини - офісу приватного нотаріуса, що знаходиться в Печерському районі міста Києва, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки вказане суперечить нормам процесуального права, зокрема, положенням ст. 30 ЦПК України, та є власним трактуванням позивачем норм цивільно-процесуального та матеріального законодавства.

Таким чином, встановивши непідсудність даної справи Печерському районному суду міста Києва, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про передачу такої справи до іншого суду.

Інших доводів, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали, позивачем в апеляційній скарзі не надведено.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду №524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню, як таке, що постановлене з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Боднарем Олегом Володимировичем, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 серпня 2023 року, якою цивільну справу № 757/41462/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини передано на розгляд до Хотинського районного суду Чернівецької області - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова