Рішення

від 02.02.2024 по справі 219/9786/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/9786/21

Провадження № 2/229/59/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2024 р. м. Дружківка, Донецької області

Дружківський міський суд Донецької області в складі: головуючого судді Рибкіної Н.М., за участю секретаря судового засідання Шайгородської О.Г., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Саєнка О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м.Дружківка Донецької області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом представника позивача Гуревича Максима Геннадійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

13.09.2021 представник позивача Гуревич М.Г., який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що позивач ОСОБА_2 з 09.11.2016 року перебував з відповідачем в трудових відносинах на умовах безстрокового трудового договору. Остання займана посада -електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду відділу господарсько- обслуговувального персоналу, з 22.12.2016. Наказом головного лікаря від 18.05.2021 № 144 «Про скорочення чисельності працівників» було вирішено вивести із штатного розпису шляхом скорочення чисельності 15 працівників з 14.08.2021, в тому числі й позивача. 01.06.2021р. позивачу було вручено персональне попередження, згідно з яким відповідно до наказу № 144 від 18.05.2021р., у зв`язку зі скороченням витрат на утримання та необхідністю проведення змін в організації виробництва та праці, він підлягає звільненню 14.08.2021р. згідно з п.1 ст.40 КЗпП України. Зайняти будь-які вакантні посади відповідач при цьому позивачу не запропонував, з наявними вакантними посадами не ознайомив. Стверджує, що 13.08.2021 позивачу було вручено наказ в.о. головного лікаря від 14.08.2021р. № 198-к, згідно з яким позивача було звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності та штату згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України), але інші вакансії йому не було запропоновано. Крім того, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Однак, на підприємстві на аналогічній по виконуваним обов`язкам посаді залишився та продовжував працювати працівник тієї ж кваліфікації, але з меншим стажем роботи, при цьому позивач протягом всього періоду роботи не має дисциплінарних стягнень, нагороджувався почесними грамотами, тобто звільнення позивача відбулось без урахування даних обставин. У зв`язку з чим позивач вимушений звернутися за захистом своїх прав до суду і просить визнати незаконним та скасувати наказ № 198-к від 14.08.2021 Про припинення трудового договору, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, позивач зазначає, що неправомірними діями відповідача, який порушивши вимоги вищенаведених норм законодавства та вчинивши незаконне та безпідставне звільнення позивача, завдано також моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою роботодавця відносно нього як працівника. Позивач вважає за необхідне визначити завдану йому моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17.09.2021 відкрито провадження у справі, призначались судові засідання, які відкладались за клопотаннями сторін та з інших об`єктивних причин.

РозпорядженнямГолови Верховного Суду від 21.10.2022 № 61 Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану територіальну підсудність судових справ Артемівського міськрайонного суду Донецької області визначеноДружківському міському суду Донецької області.

28.07.2023 року справу прийнято в провадження судді Дружківського міського суду Рибкіної Н.М., судові засідання призначались на 15.09.2023 року, 28.09.2023, 19.10.2023, 30.10.2023, 27.11.2023, які відкладались за клопотаннями сторін, 01.12.2023, 05.12.2023 через технічні проблеми в системі ВКЗ представника відповідача, 19.12.2023, 25.12.2023 оголошувались перерви в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача, 10.01.2024 за клопотанням представників відповідача оголошено перерву в судовому засіданні, визнано явку позивача обов`язковою.

Представник відповідача Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» Ястребова В.А. у поданому відзиві 12.10.2021 зазначила, що у зв`язку з відсутністю у 2021 році фінансування видатків по заробітній платі та нарахуванню на заробітну плату з місцевого бюджету, скорочення фінансування з державного бюджету (розподільник коштів НСЗУ- Національна служба здоров`я України) на 35 %, неможливістю отримання доходів за надання медичних послуг, Комунальне некомерційне підприємство «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» була змушена провести процедуру скорочення чисельності працівників.18.05.2021 року відповідачем винесено наказ № 144 «Про скорочення чисельності працівників», у зв`язку з скороченням витрат на утримання комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» та необхідністю проведення змін в організації виробництва та праці. Даним наказом виведено поза штат 15 працівників, серед яких і ОСОБА_2 , електромонтер з ремонту та обслуговування комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування». 01.06.2021 року відповідач персонально повідомив позивача про його подальше звільнення 14.08.2021 року згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Зазначає, що запропонувати наявну вакантну посаду для переведення позивача на іншу роботу у відповідача не було об`єктивної можливості, оскільки таких посад які б відповідали кваліфікації позивача не існувало. Даний факт підтверджується штатним розписом, введеним в дію з 01.06.2021 року та штатним розписом введеним в дію з 01.09.2021 року. Відповідач отримав згоду профспілкового комітету на розірвання трудового договору з позивачем, що підтверджується протоколом № 7 від 14.05.2021 року. Також зазначає, що необхідно враховувати право підприємства самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, що закріплено в ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України. Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц та від 25 листопада 2019 року у справі №415/5022/18 суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. Щодо стягнення моральної шкоди, зазначає, що у позовній заяві відсутні будь-які докази спричинення позивачу моральної шкоди. Вважає, що законні підстави для задоволення позову відсутні, оскільки при проведенні процедури скорочення чисельності штату відповідачем були дотримані вимоги КЗпП України, тому просить відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні просив задовольнити позов в повному обсязі з підстав, викладених у позові. Зазначив, що відповідач при звільненні позивача не дотримався вимог ст. 40, 42,49-2 КзпП України, вирішив скоротити не посади, а конкретних осіб, відповідач не пропонував позивачу вільні посади, не проводив процедури з метою визначення переважного права на залишення на посаді працівників, які залишилися працювати, та позивача, у якого був більший стаж роботи на посаді; не пропонував позивачу протягом одного року посади, які вивільнялися після його звільнення, крім того позивача було ознайомлено з наказом про звільнення від 14.08.2021 днем раніше 13.08.2021, тому просить суд поновити позивача на посаді електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду відділу господарсько- обслуговувального персоналу, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, завдану моральну шкоду.

В судовому засіданні 02.02.2024 зазначив, що стаття 15 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану передбачає відшкодування працівникам та роботодавцям сум, втрачених внаслідок збройної агресії, а в даному випадку позивач втратив свій заробіток внаслідок протиправних дій відповідача та видання незаконного наказу про звільнення. Протягом розгляду справи представник відповідача, який раніше приймав участь у справі, неодноразово затягував розгляд справи, заявляючи безпідставні клопотання, декілька разів не з`являючись в судові засідання. Зараз на окупованій території знаходиться тільки будівля, само підприємство вже перереєстроване, є юридична адреса, є директор, тому дані обставини не є такими, щоб зменшувати розмір середнього заробітку.

Позивач ОСОБА_2 не скористався своїм правом бути присутнім в судовому засіданні 02.02.2024, його явка за клопотанням представників відповідачів визнавалась судом обов`язковою. Про дату, час і місце розгляду справи позивач повідомлявся належним чином відповідно до ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України та через представника позивача ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, що відповідач при звільненні позивача керувався вимогами ч.1 ст. 40 КзпП України, яка передбачає можливість скорочення чисельності або штату працівників. При цьому відповідач звернувся до профспілкового комітету та отримав згоду профспілкового комітету на розірвання трудового договору з позивачем, вакантних посад на цей час відповідно кваліфікації позивача не було, тому вони йому не пропонувались. Щодо ознайомлення з наказом днем раніше, то позивач міг зробити описку в наказі. Щодо стягнення моральної шкоди зазначила, що позивачем не надано доказів моральних страждань, їх характеру, погіршення фізичного стану або впливу на життя позивача. Підсумовуючи зазначила, що відповідачем процедура скорочення була проведена з дотриманням вимог КЗпП України, тому у задоволенні заявленого позову належить відмовити в повному обсязі. В судовому засіданні 25.12.2023 року просила надати час для надання додаткових доказів пропонування позивачу вакантної посади, від якої позивач відмовився; в судовому засіданні 10.01.2024 року повідомила, що через військову агресію рф докази пропонування вакантної посади залишені на тимчасово окупованій території, так як керівництвом, що працювало раніше, не були вивезені особові справи працівників та вся документація. В електронних архівах, які збереглися, докази теж відсутні.

В судовому засіданні 10.01.2024 представник відповідача ОСОБА_4 позов визнав частково, вважає, що позивач був звільнений без дотримання процедури звільнення. На теперішній час лікарня відчуває певні труднощі, переїхала на нове місце в Дніпропетровську область, нове керівництво шукає будівлю для роботи, організовує діяльність з початку, колектив перебуває на простої.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначив, що у випадку якщо суд дійде висновку про поновлення позивача на роботі, то похідною вимогою є вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На тривалість розгляду цієї справи вплинули обставини непереборної сили, а саме військового вторгнення рф, Указом Президента України на території України введено воєнний стан, який триває по теперішній час, Торгово- ОСОБА_6 визнала військове вторгнення на територію України обставинами непереборної сили. Крім цього, в умовах воєнного стану було вдосконалено трудові відносини в умовах воєнного стану Законом України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, прикінцевими положеннями КЗпП України визначено, що діють певні обмеження щодо організації трудових відносин, а саме ст. 15 цього Закону передбачає, що в умовах воєнного стану відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, а заробітна плата відноситься до таких видів платежів, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги. Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум встановлюється Кабінетом Міністрів України. Враховуючи ту обставину, що на сьогодні м. Світлодарськ, в якому розташоване підприємство відповідача, окуповане з травня 2022 року, працівникам підприємства не сплачується заробітна плата, фактично підприємство не фінансується, тому вимоги позивача про стягнення середнього заробітку, у випадку, якщо суд дійде такого висновку, потягнуть за собою негативні наслідки для відповідача. Тому просить суд відмовити позивачу в заявленому позові в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Між сторонами склалися трудові правовідносини, які регулюються Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 К3пП України).

Як наголошує ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право в тому числі на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 9 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04.02.94 року тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці (така ж позиція викладена в ухвалі ВСУ від 09 грудня 2015 року в справі № 6-29962св15).

В силу ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 09.11.2016 працював в КЗ Світлодарська міська лікарня на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електрообладнання 4 розряду відділу господарсько обслуговувального персоналу. З 01.12.2016 року посаду перейменовано на електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування відділу господарсько- обслуговувальний персонал. З 22.12.2016 року переведений електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду відділу господарсько- обслуговувальний персонал. З 08.01.2020 року КЗ Світлодарська міська лікарня перейменована на КНП «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» Бахмутської районної ради.

Відповідно до відповіді № 229489 від 18.09.2023 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 08.01.2020 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи шляхом перетворення - Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування», який є правонаступником Комунального закладу «Світлодарська міська лікарня» ( т.1 а.с. 178-179)

14.08.2021 позивача звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст. 40 КзпП України на підставі наказу № 198-к від 14.08.2021 року ( а.с.7-15)

Згідно з наказом головного лікаря № 144 від 18.05.2021 року Про скорочення чисельності працівників у зв`язку зі скороченням витрат на утримання КНП «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» та необхідністю проведення змін в організації виробництва та праці виведено зі штатного розпису шляхом скорочення чисельності 15 працівників з 14.08.2021 року, у тому числі ОСОБА_2 , електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділу господарсько- обслуговувальний персонал.( а.с.18)

Відповідно до попередження від 01.06.2021 ОСОБА_2 особисто попереджений 01.06.2021 про його звільнення 14.08.2021 року ( а.с.19)

Відповідно до наказу № 198-к в.о. головного лікаря від 14.08.2021 року Про припинення трудового договору ( контракту) ОСОБА_2 , електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду відділу господарсько- обслуговувальний персонал звільнений 14.08.2021 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст. 40 КзпП України. Даний наказ містить підпис в.о. головного лікаря, та на ньому міститься підпис про ознайомлення ОСОБА_2 та дата ознайомлення 13.08.2021 ( а.с.20).

Відповідно до наказу головного лікаря КНП Світлодарська БЛПЛ № 150 а від 31.05.2021 року посада відповідача - електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду відділу господарсько- обслуговувального персоналу зі штатного розпису, який введено в дію з 01.06.2021, не виводилась ( а.с.43)

Штатним розписом з 01.06.2021 року по 31.12.2021 року КНП Світлодарська БЛПЛ передбачена кількість посад відділу господарсько- обслуговуючий персонал 18,5 , у т.ч. електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 1,50 ( а.с.46-51)

Відповідно до наказу головного лікаря КНП Світлодарська БЛПЛ № 182 а від 31.08.2021 року виведено з штатного розпису посада електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування відділу господарсько- обслуговуючий персонал у розмірі 0,5 ставки ( а.с.53-54)

Штатним розписом з 01.09.2021 року по 31.12.2021 року КНП Світлодарська БЛПЛ передбачена така кількість посад електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування - 1,00 ( а.с. 56-61)

З протоколу засідання профспілкового комітету № 7 від 14.05.2021 вбачається, що на засіданні розглядалось подання щодо скорочення чисельності працівників пенсійного віку, за результатами якого було вирішено надати згоду за поданням на скорочення чисельності працівників КНП Світлодарська БЛПЛ , у т.ч. ОСОБА_2 ( а.с.227-228).

Відповідно до листа в.о. головного лікаря КНП Світлодарська БЛПЛ від 04.11.2021 № 01/558 в КНП Світлодарська БЛПЛ станом на:

- травень-серпень 2021 року залишалася вакантною посада гардеробника ( на осінньо-зимовий період) відділу господарсько-обслуговуючий персонал 0,5;

- вересень 2021 року залишалися вакантними 13,0 посад, у т.ч. електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування відділу господарсько-обслуговуючий персонал 0,5; гардеробник ( на осінньо-зимовий період) відділу господарсько-обслуговуючий персонал 0,5 ( а.с.114-116).

З журналу реєстрації наказів головного лікаря з особового складу вбачається, що 08.09.2021 видано наказ № 227-к Про прийняття на роботу ОСОБА_7 ( а.с.121 зв)

З копії наказу № 227-к від 08.09.2021 року вбачається, що ОСОБА_7 прийнятий на роботу з 09.09.2021 року на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділу господарсько-обслуговуючий персонал, робота основна ( а.с.130)

З копії наказу № 254-к від 01.11.2021 року вбачається, що ОСОБА_7 прийнятий на роботу з 01.11.2021 року на посаду електромеханіка відділу господарсько-обслуговуючий персонал, робота за сумісництвом 0,5 ставки ( а.с.131)

З копії наказу № 246-к від 13.10.2021 року вбачається, що ОСОБА_8 прийнята на роботу з 15.10.2021 року на посаду гардеробника відділу господарсько- обслуговувальний персонал ( а.с.132).

Відповідно до вимог ст.2,36,40,41 КЗпП України, право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частиною першоюстатті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація абоперепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення ( п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року).

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Як убачається із матеріалів справи, на підприємстві відповідача відбувалась зміна в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників.

За вимогами частини третьої статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.Відтак, нормами трудового законодавства не передбачено здійснення судом перевірки доцільності скорочення працівників, ці питання стосуються суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб`єкта господарювання та не є предметом доказування у судових спорах.

Разом з тим, частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення працівника з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, провадження №11-431асі18, зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від цих висновків.

Як свідчать матеріали справи, позивач був своєчасно попереджений про зміни в організації праці та про можливе майбутнє вивільнення.

При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Доказів про те, що відповідачем проводилось таке оцінювання та інший працівник за посадою електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування відділу господарсько-обслуговуючий персонал, який залишався на 1,0 ставки на роботі у відповідача та мав переважне право на залишення на роботі як такий що мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, протягом судового розгляду відповідачем не надано, в поданому відзиві факт проведення такого оцінювання представником відповідача не повідомлявся, як і в судовому засіданні.

А також, ні у відзиві, ні у вступному слові представником відповідача не зазначалось про пропонування вакантних посад, навпаки, зазначалось, що позивачу такі посади не пропонувались.

В судовому засідання 25.12.2023 року представником відповідача було повідомлено, що відповідачем аналізувалось переважне право, кваліфікація, однак, зараз представник відповідача не уповноважена повідомляти особисті дані працівників, які залишились на роботі. Крім того, представником відповідача повідомлено, що позивачу пропонувались вакантні посади, але він від них відмовився та відмовився ставити на пропозиції свій підпис. Підтвердити доказами свої доводи сторона відповідача не може, оскільки вся документація залишилась на окупованій території.

Дані пояснення суд оцінює критично, оскільки представником позивача разом з відзивом, поданим до суду 12.10.2021, подавалися докази на підтвердження позиції відповідача, і на той час перешкоди у поданні всіх доказів, які б підтверджували правомірність звільнення позивача, були відсутні. Крім того, у поданому відзиві представником відповідача зазначалось, що «запропонувати наявну вакантну посаду для переведення позивача на іншу роботу у відповідача не було об`єктивної можливості, оскільки таких посад які б відповідали кваліфікації позивача не існувало».

Суд доходить висновку, що на момент звільнення позивача із займаної посади відповідачем не було виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Так, протягом травня- серпня 2021 року у відповідача залишалася вакантною посада гардеробника, яка не потребує високої кваліфікації та не пропонувалась позивачу, на яку відповідачем 15.10.2021 року прийнято нового працівника.

А також, як встановлено судом, відповідачем 09.09.2021 прийнято на роботу нового працівника на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділу господарсько-обслуговуючий персонал, а з 01.11.2021 року цього ж працівника прийнято на роботу за сумісництвом на посаду електромеханіка відділу господарсько-обслуговуючий персонал, робота за сумісництвом 0,5 ставки. В порушення вимог ст. 42-1 КЗпП України переважне право при прийомі на роботу позивача протягом року відповідачем не забезпечено.

Щодо ознайомлення ОСОБА_2 з наказом про звільнення не 14.08.2021, а 13.08.2021, суд зазначає, що представником позивача не підтверджені доказами обставини ознайомлення позивача з даним наказом саме 13.08.2021, позивач не надав суду особисті пояснення з приводу зазначених обставин. Представник відповідача стверджує, що могла статися описка, оскільки відмітку про ознайомлення з наказом ставив позивач.

Підсумовуючи викладене вище суд зазначає, що не може погодитись із висновками відповідача щодо віднесення ОСОБА_2 до працівників, які підлягають звільненню у зв`язку із скороченням чисельності та штату.

Суд дійшов висновку, що звільнення позивача є незаконним; видання наказу в.о. головним лікарем 14.08.2021р. № 198-к, згідно з яким позивача було звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності та штату згідно п.1 ст.40 КЗпП України, без дотримання вимог ст. 42 та 49-2 КЗпП України щодо дотримання процедури порядку вивільнення працівників, а саме: з`ясування переважного права залишення на роботі, пропонування вакантних посад - є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, відповідачем після звільнення не було забезпечено ОСОБА_2 переважне право при прийомі на роботу протягом року відповідно до вимог ст. 42-1 КЗпП України.

Таким чином, позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення його на роботі підлягають задоволенню.

День звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, що підтверджується положеннями ст. 241-1 КЗпП України й п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.93 № 58, де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».

Враховуючи, що позивача звільнено 14.08.2021 (останній день роботи), тому він підлягає поновленню з 15.08.2021.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 235 КЗпП Українив разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці`та за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 (далі за текстом - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідку про заробітну плату позивача за червень-липень 2021 року відповідачем суду не надано, оскільки вся документація залишилась у м.Світлодарську Бахмутського району Донецької області на тимчасово окупованій території.

Відповідно доіндивідуальних відомостейпро застраховануособу ОСОБА_2 ,надану ГУПФУ вДонецькій області(т.2а.с.15-19),дохід ОСОБА_2 за червень2021складає 6000,00грн,за липень-9516,80грн,середньомісячна заробітнаплата складає7758,40грн,середньоденна 369,45 грн.

Виходячи з розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 15.08.2021 року по 02.02.2024 року становить 639 робочих дня ( з 15.08.2021 по 31.12.2021 97 р.д., за 2022 рік -257 р.д., за 2023 рік- 260 р.д., з 01.01.2024 по 02.02.2024 25 р.д.).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі - 236078,55 грн

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

З урахуванням викладеного вище, податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути зменшена на суму податків і зборів.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б останнього вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Сам по собі факт звільнення, який позивач вважає незаконним і звертається до суду за захистом своїх прав, несе страждання та емоційний дискомфорт позивачу.

Суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, розглядаючи справу не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, доходить висновку, що з відповідача, КНП Світлодарська БЛПЛ на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 1000 грн, що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог.

Позивачем подано позов майнового (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.08.2021 по день постановлення рішення) та немайнового характеру ( про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди).

У зв`язку із задоволенням позову про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 908 грн; у зв`язку із задоволенням позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 2360,79 (1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з суми задоволених позовних вимог) на користь держави; у зв`язку з частковим задоволенням позову про стягнення моральної шкоди 18,16 грн. на користь позивача.

Відповідно довимог ч.1п.2,п.4ст.430ЦПК Українисуд допускаєнегайне виконаннярішення судув частиніпоновлення ОСОБА_2 на роботіта стягненнязаробітної платиза одинмісяць урозмірі 7758,40 грн.

Керуючись ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, ст. 3, 41, 42,42-1,49-2,235,237-1 КЗпП України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву представника позивача Гуревича Максима Геннадійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» №198-к від 14.08.2021 року про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено ОСОБА_2 з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду у зв`язку зі скороченням чисельності та штату згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на роботі на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» з 15.08.2021.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 236078 ( двісті тридцять шість тисяч сімдесят вісім) грн 55 коп. з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 1000 ( одна тисяча) грн 00 коп., та судовий збір у розмірі 18 ( вісімнадцять) грн 16 коп.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» на користь держави судовий збір у розмірі 3268 (три тисячі двісті шістдесят вісім) грн 79 коп.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на роботі на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування» та стягнення середнього заробітку за один місяць, що становить 7758,40 грн., утримавши з цієї суми податки, збори та інші обов`язкові платежі.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

представник позивача: ОСОБА_1 , адреса місцезнаходження АДРЕСА_2 ;

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування», ідентифікаційний код юридичної особи: 39993146, адреса місцезнаходження: м.Світлодарськ, проспект Перемоги,1

представник відповідача: Ястребова Віра Андріївна, адреса місцезнаходження: м.Одеса, вул Софіївська, 30.

Повний текст рішення складено 06 лютого 2024 року

Суддя Н.М.Рибкіна