Постанова

від 13.11.2007 по справі 28/293а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28/293А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

13.11.07                                                                                           Справа№ 28/293А

12 год 05 хв     

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “Лан”, м. Стрий Львівської області

до відповідача: Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області, м. Стрий Львівської області

про скасування (визнання нечинним) податкового повідомлення –рішення ДПІ у Стрийському районі Львівської області від 27.08.2007 року № 0000212200/0

Суддя   Морозюк А.Я.

Секретар судового засідання

Онишко І.Р.

                                                                                                               м. Львів,  вул.Личаківська,128,

     Зал судового засідання № 302.

Представники сторін

Від позивача: Дубас В.М. –представник, Іпатій О.Я. - директор   

Від відповідача: Мацелко Г.С. - старший державний податковий інспектор, Андрейків Ю.Я. –представник

            Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “Лан” до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про скасування (визнання нечинним) податкового повідомлення –рішення ДПІ у Стрийському районі Львівської області від 27.08.2007 року № 0000212200/0.

           Хід розгляду справи викладений у відповідних ухвалах суду.  

В судовому  засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просять позов задоволити, скасувати (визнати нечинним) податкове повідомлення –рішення ДПІ у Стрийському районі Львівської області від 27.08.2007 року № 0000212200/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 73481,52 грн.( в т.ч.  24493,84 грн. –основного платежу та  48987,68 грн. –штрафних(фінансових) санкцій). Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що висновки відповідача щодо заниження податкових зобов'язань із податку на прибуток шляхом його неутримання із доходів нерезидентів суперечать Закону України «Про податок на прибуток підприємств», а також спростовуються фактичними обставинами справи. Вважає, що здійснені позивачем платежі за право ретрансляції телевізійних сигналів згідно договорів із нерезидентами не належали до «роялті», оскільки вони не здійснювались як платежі за право використання авторських прав. Ототожнення відповідачем здійснених позивачем виплат нерезидентам України із терміном «роялті»є неправомірним, оскільки не ґрунтується на нормах Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Конвенцій про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно між Україною та Сполученими Штатами Америки і Французькою Республікою.

Представники відповідача проти позову заперечили   з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, де зазначено про те, що донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій є правомірними. Відповідач вважає, що позивачем під час виплати доходів нерезидентам у вигляді роялті не утримано та не перераховано до бюджету податок з таких доходів, внаслідок чого йому донараховано суму податку та застосовано штрафні(фінансові) санкції.  

В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (акт перевірки, податкове повідомлення-рішення, угоди з додатками, платіжні доручення та інші наявні в матеріалах справи письмові докази).

Постанову в повному обсязі складено 16.11.2007 року.

           Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Стрийському районі Львівської області була проведена виїзна планова документальна перевірка ТзОВ “Телерадіокомпанія “Лан” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 року по 31.03.2007 року, за результатами якої було складено Акт від 15.08.2007 року №1793/23-3/30310652.

Перевіркою було, зокрема, встановлено порушення позивачем підпункту в) пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13 та пункту 16.13 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції від 22.05.97 року (із наступними змінами та доповненнями), а саме, ТзОВ “Телерадіокомпанія “Лан” під час виплати доходів у вигляді роялті фірмам-нерезидентам не утримало та не перерахувало до бюджету податок з таких доходів на загальну суму 24493,84 грн.

На підставі Акту перевірки від 15.08.2007 року №1793/23-3/30310652, ДПІ у Стрийському районі Львівської області було прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.08.2007 року № 0000212200/0, яким ТзОВ “Телерадіокомпанія “Лан” було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 24493,84 грн - основного платежу та  48987,68 грн –штрафних(фінансових) санкцій, усього 73481,52 грн.

В підпункті 6 пункту 3.1.13 Акту перевірки від 15.08.2007 року №1793/23-3/30310652 під назвою «Перевірка правильності оподаткування операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності»зазначено, що позивачем при виплаті роялті резидентам Сполучених Штатів Америки та Французької Республіки не було утримано та не було перераховано до бюджету податок з доходів нерезидентів за ставкою 10%, що склало загальну суму 24493,84 грн, із посиланням на:

- підпункт в) пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(за яким будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти,зокрема, роялті, фрахту та доходи від послуг типу «інжиніринг»;

- пункт 13.2 статті 13 зазначеного Закону (за яким резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності);

- пункт 16.13 статті 16 цього Закону України (за яким відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8, пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат. Перерахування податку, зазначеного в пункті 10.2 цього Закону, здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту здійснення таких виплат).

Однак, такі висновки відповідача є необґрунтовані, суперечать нормам податкового законодавства України та спростовуються поданими доказами.

Як видно із матеріалів даної справи, угодою із фірмою Discovery Communications Europe (резидент США) про приєднання кабельного оператора від 05.03.2002 року передбачено здійснення позивачем оплати абонентської плати за приймання і розповсюдження передач каналів Planet Eastern Europe»та Channel Eastern Europe»за допомогою систем кабельного телебачення серед своїх абонентів залежно від їх кількості. Угодою із фірмою CROWN MEDIA INTERNATIONAL INC (резидент США) від 05.03.2002 року та Договором із фірмою Sparrwhawk International Channels Ltd (резидент США) про розповсюдження каналу від 01.04.2006 року передбачено здійснення позивачем плати за розповсюдження програмної послуги - передач каналу »- по кабельним мережам для прийому абонентами залежно від їх кількості. Угодою із фірмою Eurosport Sales Organisation (резидент Франції) від 01.04.2002 року передбачено здійснення позивачем плати за приймання та розповсюдження передач каналу »по кабельним мережам для прийому абонентами залежно від їх кількості.

Також в матеріалах справи є рахунки, акти прийому –здачі виконаних робіт та платіжні доручення в іноземній валюті, згідно яких позивачем було здійснено згаданим вище нерезидентам України переказ коштів за трансляцію телевізійних передач. Крім того, в матеріалах справи містяться довідки про підтвердження статусу нерезидентів, надані ними відповідно до вимог Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року №470.

04.03.1994 року між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки було підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал, яка була ратифікована Верховною Радою України за законом від 26.05.1995 року №180/95 - ВР та набула чинності із 05.06.2000 року.

Пунктом 1 статті 7 цієї Конвенції визначено, що «1. Прибуток від комерційної діяльності резидента Договірної Держави може оподатковуватись тільки у цій Державі, якщо резидент не здійснює або не здійснював комерційну діяльність в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо резидент здійснює або здійснював комерційну діяльність як вказано вище, прибутки від цієї комерційної діяльності резидента можуть оподатковуватися в цій другий Державі, але тільки в тій частині, яка може бути віднесена до активів або діяльності цього постійного представництва».

Пунктами 1, 2 і 3 статті 12 тієї ж Конвенції визначено, що «1. Роялті, якими фактично володіє резидент Договірної Держави, можуть оподатковуватись у тій Державі. 2. Однак, такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій  вони виникають, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичним володарем цих роялті є резидент іншої Договірної Держави, податок, який стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми роялті. 3. Термін «роялті»при використанні в цій Конвенції означає платежі будь-якого виду, що одержуються як винагорода за використання або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або наукову роботу, включаючи комп'ютерні програми, відеокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за будь-яке інше подібне право або власність; або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду».

Крім того, підпунктом с) пункту 7 Протоколу до цієї Конвенції визначено, що «для цілей цієї статті, американський одержувач дивідендів, відсотків або роялті, які можуть оподаткуватись в Україні відповідно до статей 10 (Дивіденди), 11 (Проценти) або 12 (Роялті), буде вважатися таким, що підлягає оподаткуванню, якщо такий одержувач вирішує включати до свого валового доходу, для цілей оподаткування у Сполучених Штатах, суму такого податку, сплаченого в Україні».

Аналогічно, 30.01.1997 року між Урядом України і Урядом Французької Республіки було підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, яка була ратифікована Верховною Радою України за законом від 03.03.1998 року №150/98 - ВР та набула чинності із 01.11.1999 року.

Пунктом 1 статті 7 цієї Конвенції визначено, що «1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій  Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка відноситься до цього постійного представництва».

Пунктом 1 і 2 статті 12 тієї ж Конвенції визначено, що «1. Роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. 2. Однак такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник роялті є резидентом другої Договірної Держави, то податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 процентів валової суми роялті», а пунктом 4 статті 12 визначено, що «4. Термін «роялті»при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права використання будь-яких авторських прав на твори літератури, мистецтва або науки, включаючи кінематографічні фільми, будь-які фільми або плівки для радіо чи телебачення, на будь-який патент, торгову марку, дизайн або модель, схему, таємну формулу або процес, або за інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)».

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що здійснені позивачем виплати нерезидентам України за право приймати та розповсюджувати програми телевізійних каналів були ототожнені відповідачем із терміном «роялті», а відтак відповідач вважав, що із цих виплат необхідно було утримати податок на прибуток з доходів нерезидентів за ставкою 10 відсотків, оскільки можливість цього передбачена наведеними вище нормами Конвенцій про уникнення подвійного оподаткування.

Суд виходить із того, що в пункті 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»наведено визначення терміну «роялті»як платежів будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Із цього визначення видно, що за Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»основною ознакою належності до роялті є здійснення платежу лише як винагороди за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на твори, які знаходяться на тих чи інших матеріальних носіях (тобто папері, касетах, дисках, плівках тощо), а також здійснення платежу лише за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Статтями 418-508 глав 35-46 книги 4 Цивільного кодексу України визначено загальні нормативні засади регулювання права інтелектуальної власності в Україні.

Відповідно до статті 418 ЦК України,  право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 420 ЦК України  визначено, що до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Отже, цими нормами ЦК України визначено 12 окремих об'єктів права інтелектуальної власності, кожний із яких має окреме правове регулювання згідно окремих правил глав 36-46 вказаного Кодексу. При цьому в пункті 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»згадані лише деякі із цих об'єктів права інтелектуальної власності, а саме літературні та художні твори; комп'ютерні програми; винаходи, корисні моделі, промислові зразки та торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

При цьому суд виходить із того, що нормами ЦК України  встановлена суттєва відмінність між правовим регулюванням суміжних прав(глава 37 ЦК України) та правовим регулюванням авторських прав(глава 36 ЦК України), як окремих видів права інтелектуальної власності.

За статтею 421 ЦК України, суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору. За статтею 422 Кодексу, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Окрім цього, пунктом 1 статті 424 ЦК України, зокрема, встановлено, що майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Стаття 435 ЦК України(глава 36 ЦК України) визначено, що первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Аналогічно, статтею 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»в редакції від 11.07.2001 року, із наступними змінами,  визначено, що автор –це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.  Там же визначено, що аудіовізуальний твір –це твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.

Крім того, статтею 7 того ж Закону визначено, що суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, а пунктом 1 статті 15 цього Закону визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору;  б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

За пунктом 1 статті 17 вказаного вище Закону, авторами аудіовізуального твору є: а) режисер-постановник; б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів; в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; г) художник-постановник; д) оператор-постановник. Одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених у цій частині авторських функцій.

В свою чергу, пункт 1 статті 31 Закону України «Про авторське право та суміжні права»встановлює, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Пунктом 1 статті 32 того ж Закону визначено, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону.

Договори позивача із нерезидентами України, які описані в Акті перевірки(копії наявні в матеріалах справи) за своїм правовим змістом не належать до авторських договорів, оскільки в них передбачено здійснення платежів не як винагороди за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на будь-які конкретні аудіовізуальні чи інші твори, а лише за право поширювати (ретранслювати) телевізійний сигнал, отриманий із штучних супутників Землі, у власній кабельній мережі.

Також, за статтею 449 ЦК України(глава 37 ЦК України), об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення, а за статтею 450 ЦК України (глава 37 ЦК України), первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

За статтею 455 ЦК України (глава 37 ЦК України), використанням передачі (програми) організації мовлення є: 1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення; 2) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів; 3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення; 4) представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату. Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії, встановлені законом.

Отже, предметом договорів позивача із нерезидентами України були виключно питання правомірності використання об'єктів суміжних прав шляхом ретрансляції передач (програм) організацій мовлення,  та не були питання законності використання авторських прав на твори, які ретранслювались, оскільки цими нерезидентами як суб'єктами суміжних прав самостійно вирішувались такі питання безпосередньо із суб'єктами авторських прав на ці твори.

Крім того, із змісту наведених вище норм Конвенцій про уникнення подвійного оподаткування також видно, що здійснені позивачем платежі за право ретрансляції телевізійних сигналів згідно договорів із нерезидентами не належали до «роялті», оскільки вони не здійснювались як платежі за право використання авторських прав, тобто за авторськими договорами, що були би укладені безпосередньо із фізичними особами –авторами, які створили ті чи інші твори.

За таких обставин суд вважає, що ототожнення відповідачем здійснених позивачем виплат нерезидентам України із терміном «роялті»є неправомірним, оскільки не ґрунтується на нормах Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Конвенцій про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно між Україною та Сполученими Штатами Америки і Французькою Республікою.

При цьому суд вважає   необґрунтованими посилання відповідача на те, що позивач визнав як роялті такі виплати у звітах про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів, оскільки за Порядком подання цих звітів у редакції, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2002 року №140 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.04.2002 року за №391/6679), ці звіти повинні були подаватись позивачем лише у разі фактичного утримання податку із доходів нерезидентів, тоді як в цих звітах зазначено про нульові суми податку. Тому подання цих звітів не було обов'язком позивача і не може свідчити про узгодження ним сум податку.

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для визначення позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням  від 27.08.2007 року № 0000212200/0 суми податкового зобов'язання у розмірі 24493,84 грн, а також для застосування штрафних(фінансових) санкцій у розмірі  48987,68 грн.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовна вимога позивача є  обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Оскільки відповідно до  ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про  визнання  протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, враховуючи право суду,  передбачене  абзацом 2 частини 2 ст. 162 КАС України, суд вважає, що задоволення позову шляхом скасування податкового повідомлення –рішення ДПІ у Стрийському районі Львівської області від 27.08.2007 року № 0000212200/0 гарантуватиме захист прав позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Судові витрати в сумі 3 грн 40 коп судового збору  присуджуються з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись п. 2-1, п.3, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст. 69-71, 86, 87, 94, 98, 158, 160, 162, 163, 167  Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задоволити повністю.

2.          Скасувати податкове повідомлення –рішення ДПІ у Стрийському районі Львівської області від 27.08.2007 року № 0000212200/0.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “Лан” (місцезнаходження: 82400, м. Стрий Львівської області, вул. Коссака, 9, ідентифікаційний код 30310652) 3 грн 40 коп - судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.               

       Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя