Ухвала

від 02.02.2024 по справі 908/3491/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

02.02.2024 м. Дніпро Справа № 908/3491/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач у справі)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області

на ухвалу Господарського суду Запорізької області (суддя Сушко Л.М.) від 11.05.2023р. у справі № 908/3491/21

за заявою Головного управління ДПС у Запорізькій області, 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166

до банкрута - Товариства з обмеженою відповідальністю Нейроцитрон, 69095, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 2-В, код ЄДРПОУ 32247064

про визнання кредиторських вимог в розмірі 3 365 035,57 грн., -

ліквідатор - Коршун Владислав Володимирович, 69091, м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, 19-А

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023р. у справі № 908/3491/21 грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області, 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нейроцитрон, 69095, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 2-В, код ЄДРПОУ 32247064 на суму 3 365 035,57 грн. відхилено.

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Головне управління ДПС у Запорізькій області, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023р. у справі № 908/3491/21 та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю Нейроцитрон у розмірі 3 365 035,57 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2023р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/3491/21, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 908/3491/21 до Центрального апеляційного господарського суду.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду останнім отримано від господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/3491/21.

Ознайомившись з матеріалами апеляційної скарги, Центральний апеляційний господарський суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Отже, наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини другої статті 256 ГПК. Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 256 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. До клопотання чи заяви мають бути подані докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Таким чином, у кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обгрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Слід зазначити, що суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Апеляційна скарга на вказану ухвалу, повний текст якої складено 11.05.2023р., подана, згідно із штампом відділення поштового зв`язку про прийняття апеляційної скарги, 06.12.2023р, тоді як останнім днем процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали у даній справі є 22.05.2023 року. Отже, апеляційна скарга подана з пропуском процесуального строку для її подання, встановленого ч. 1 ст. 256 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2023р. апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023р. у справі № 908/3491/21 повернуто заявникові на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.

При повторному поданні апеляційної скарги апелянтом заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги, в обгрунтування якого посилається на оскарження ухвали апеляційного суду від 08.08.2023р. в касаційному порядку, за результатами перегляду якої судом касаційної інстанції останню залишено без змін, що свідчить про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому одразу після усунення обставин, що були підставою для її повернення, він повторно звертається до суду з даною апеляційною скаргою в межах присічного строку, у зв`язку з чим просить визнати причину пропуску строку апеляційного оскарження поважною. Окрім того, апелянт просить прийняти до уваги звернення до апеляційного суду з первісною апеляційною скаргою в межах десятиденного терміну з дня з дня складення повного судового рішення, що свідчить про максимальне дотримання ним процесуальних строків та намір заявника реалізувати право на останнє.

Апеляційний суд, розглянувши наведене обґрунтування причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі, дійшов висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважатися поважними з огляду на таке.

Як зазначено вище, первісно подану апеляційну скаргу апеляційний господарський суд повернув заявникові у зв`язку із неусуненням ним недоліків апеляційної скарги у визначений апеляційним господарським судом строк на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником не наведено достатнього обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на подання апеляційної скарги, оскільки усунення недоліків шляхом подання апеляційної скарги вдруге не може вважатися поважною причиною.

Окрім того, сам факт повернення першої апеляційної скарги не є поважною підставою пропуску процесуального строку на подачу скарги.

Суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду, наведені у постанові суду від 08.07.2021 по справі №910/17790/19, ухваленої у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, відповідно до яких сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку; а при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2020 у справі №280/4682/19, від 18.06.2020 у справі №400/524/19, від 17.06.2020 у справі №280/4951/19, від 15.05.2020 у справі №820/1212/17).

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип правової визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У пункті 41 рішення від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998р., Reports 1998 -VIII, с. 3255, §45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, №17160/06 та №35548/06, §34, ЄСПЛ, від 21.12.2010р.).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21.10.2010р.).

У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004р.).

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018р. у справі №5/452/06).

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.

Таким чином, вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин.

За приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Суд зазначає, що існування обставини повернення апеляційної скарги, яка не позбавляє скаржника на повторне звернення до суду апеляційної інстанції, не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду - обв`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш, за відсутності поважних причин.

У даному випадку апеляційний суд звертає увагу на тривалий проміжок часу з моменту повернення первісно поданої апеляційної скарги заявникові та поданням апеляційної скарги вдруге. Останній обмежився лише посиланням на оскарження ухвали апеляційного суду від 08.08.2023р. в касаційному порядку, за результатами перегляду якої судом касаційної інстанції останню залишено без змін, тому одразу після усунення обставин, що були підставою для повернення апеляційним господарським судом первісно поданої апеляційної скарги заявникові, він повторно звертається до суду з даною апеляційною скаргою в межах присічного строку, право на яке йому надано процесуальним законом та яке він реалізовує.

Між тим, за результатами касаційного перегляду ухвали апеляційного суду від 08.08.2023р. про повернення апеляційної скарги у даній справі судом касаційної інстанції встановлено необхідність врахування висновку про застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.10.2023 у справі № 910/8316/20, в якій остання наводить правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17, за яким "подання позову про стягнення податкового боргу та подання кредитором заяви з кредиторськими вимогами є різними способами захисту порушених прав", а отже і розміри ставок за подання цих заяв до господарського суду є різними.

Від зазначеної правової позиції Верховний Суд не відступав.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до п. 27 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З аналізу положень статті 4 Закону України "Про судовий збір" вбачається визначення ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви кредитора із грошовими вимогами до боржника, а отже такі заяви не можуть вважатися тотожними, тому пільга, передбачена пунктом 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" не застосовується до заяви податкового органу із грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство або неплатоспроможність.

За таких підстав, за висновком апеляційного суду Головному управлінню ДПС у Запорізькій області належало сплатити судовий збір у розмірі 8 052,00 грн, виходячи з вимог підпунктів 4 і 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки скаржник не виконав вимог суду в частині надання доказів сплати судового збору, апеляційну скаргу було повернуто заявникові.

Слід відзначити, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників господарського судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Господарським процесуальним кодексом України певних процесуальних дій.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив висновок (постанова Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21), що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження в разі повторного подання апеляційної скарги, може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

повторне подання апеляційної скарги відбулось у межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або впродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

скаржник продемонстрував добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження і вжив усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції та не могли бути усунуті скаржником;

наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Суд касаційної інстанції зазначає, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку скаржника є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Колегія суддів не вбачає перешкод для поширення такої правозастосовчої практики Верховного Суду й у випадку про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки норми процесуального закону, якими це питання регламентовано на стадії апеляційного чи касаційного оскарження судових рішень є близькими за змістом і однаково врегульовують це питання.

У цій справі Головне управління ДПС у Запорізькій області звернулося з апеляційною скаргою на ухвалу суду з дотриманням строку на апеляційне оскарження, однак не надав доказів сплати судового збору, тому апеляційний господарський суд повернув апеляційну скаргу заявникові у зв`язку із неусуненням ним недоліків апеляційної скарги у визначений апеляційним господарським судом строк на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.

Звертаючись вдруге з апеляційною скаргою, Головне управління ДПС у Запорізькій області заявило клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому пропуск строку обгрунтовує оскарженням в касаційному порядку ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, за результатами перегляду якої судом касаційної інстанції останню залишено без змін, тому одразу після усунення обставин, що були підставою для повернення апеляційним господарським судом первісно поданої апеляційної скарги заявникові, він повторно звертається до суду з даною апеляційною скаргою в межах присічного строку.

Наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки не є такими обставинами, які унеможливлювали виконання вимог процесуального закону щодо оформлення апеляційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору, адже невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що при поданні касаційної скарги на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2023р. Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було сплачено судовий збір, в той час як за його твердженням орган податкової служби звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у відповідності до положень п. 27 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що апелянтом не наведено належного обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на подання апеляційної скарги, не вказано конкретних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції та не могли бути усунуті скаржником, що позбавляє можливості вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

З наведеного слідує, що пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду не підтверджений ним належними та допустимими доказами, а усунення недоліків шляхом подання апеляційної скарги вдруге, з урахуванням вищенаведеного, не може вважатися поважною причиною.

Відтак, з огляду на доводи апелянта, апеляційний суд вважає наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі необгрунтованими, які пов`язані з обставинами суб`єктивного характеру, а не об`єктивними обставинами, у зв`язку з чим визнаються судом неповажними.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

Згідно ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно ч. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про небхідність залишення апеляційної скарги бех руху та надання апелянту строку для можливості подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку та надання доказів.

За ст. 174 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 174, 235, 258, ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023р. у справі № 908/3491/21 - залишити без руху.

Скаржнику у строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме подати до апеляційного суду:

- заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуючий суддя А.Є. Чередко