Рішення

від 24.01.2024 по справі 910/21682/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2024Справа № 910/21682/15 (910/14860/23)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Ленд"

до Державного підприємства "Конярство України"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонду державного майна України

про стягнення 12 775 832,60 грн.

В межах справи № 910/21682/15

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України" (код ЄДРПОУ 37404165)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Кизенко Д.О. - представник

Від відповідача Вініченко В.В. - представник

Від третьої особи Кібець Є.О. - представник

Прокурор Київської міської прокуратури Шевченко О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.

20.09.2023 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Ленд" з позовом до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості за договором поставки № 01-12-2021 від 01.12.2021 в розмірі 12 775 832,60 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.10.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Ленд" залишено без руху.

01.11.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.11.2023 прийнято позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Ленд" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості в розмірі 12 775 832,60 грн. до розгляду в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України", залучено Фонд державного майна України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 13.12.2023.

12.12.2023 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 13.12.2023 оголошено перерву до 24.01.2024.

У судовому засіданні 24.01.2024 представник позивача надав пояснення по суті позову, підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи та прокурор Київської міської прокуратури також заперечили щодо задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Ленд" - покупець (далі - позивач) та Державним підприємством "Конярство України" - постачальник (далі - відповідач) був укладений договір поставки товарів № 01-12-2021, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання передати (поставити) у визначений договором строк позивачу сільськогосподарську продукцію власного виробництва - озиму пшеницю врожаю 2022 року (далі - товар).

В подальшому, 29 липня 2022 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки, якою, зокрема, було змінено п. 1.2 договору, зокрема передбачено, що одиниця виміру товару - тонна. Орієнтована кількість товару, яка підлягала постачанню за цим договором, становить 2500 тонн (+/- 10 %).

Згідно п. 2.8 договору (в редакції додаткової угоди № 1) строк поставки товару - до 01.08.2023. Товар може поставлятися покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути поставлений у термін, встановлений даним пунктом договору.

Пунктом 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1) сторони погодили, що базова ціна товару за одну тонну фізичної ваги становить 5000,00 грн. в т.ч. ПДВ. Орієнтована вартість договору на дату його укладення становить 12 500 000,00 грн. з ПДВ.

Згідно п. 3.2 договору остаточна ціна за одну тонну товару в залежності від актуальної ринкової ціни, визначається сторонами перед початком відвантаження, шляхом укладання додаткової угоди. Джерелом інформації про ціну товару є актуальна ринкова ціна, яка повинна відповідати даним АПК-інформ, розміщених на сайті https://www.apk-inform.com, з врахуванням вартості приведення товару до стандартних показників у залік на елеваторі та транспортування, у зв`язку з тим, що ціна згідно даних АПК-інформ визначається в заліковій вазі та при умові поставки СРТ (склад покупця), а реалізація по договору відбувається у фізичній вазі на умовах EXW (складу постачальника).

Відповідно до п. 3.3 допускається попередня оплата за товар, згідно додаткових домовленостей між сторонами. Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем до 05.08.2022, у разі порушення строків поставки, передбаченої п. 2.7, протягом п`ятнадцяти банківських днів після отримання всієї партії товару, визначеної договором. Строки оплати, умови попередньої оплати та її спосіб, можуть бути змінені у разі узгодження змін між сторонами.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у випадку не поставки товару або його частини без поважних причин, постачальник зобов`язаний повернути суму передоплати, на яку недопоставлений товар, пропорційно недоотриманого товару дотримуючись п. 3.2 договору, а також сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми на яку недопоставлено товар.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору у період з лютого 2022 року по червень 2022 року позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 12 170 000,00 грн., що підтверджуються платіжними інструкціями № 535 від 04.02.2022, № 536 від 07.02.2022, № 590 від 14.04.2022, № 646 від 14.05.2022, № 648 від 13.05.2022, № 652 від 17.05.2022, № 671 від 30.05.2022, № 678 від 01.06.2022, № 693 від 03.06.2022, № 711 від 23.06.2022, № 715 від 24.06.2022, № 717 від 28.06.2022, копії яких містяться в матеріалах справи.

В свою чергу, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, поставку обумовленого договором товару у погоджений сторонами строк не здійснив.

Отже, у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 12 170 000,00 грн., що складає суму сплаченої попередньої оплати в рахунок якої поставка не відбулася.

Частинами першою та другою статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У зв`язку з нездійсненням поставки товару, у строк, обумовлений договором, позивач 02.08.2023 направив на адресу відповідача претензію з вимогою про повернення попередньої оплати товару у повному обсязі в розмірі 12 170 000,00 грн. вказана претензія була отримана відповідачем 04.08.2023, однак залишена без виконання.

Крім того, між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки становить 12 170 000,00 грн.

Заперечення відповідача щодо позовних вимог, які ґрунтуються на тому, що позивачем не в повному обсязі здійснено попередню оплату товару суд вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Оскільки відповідачем не було здійснено поставку товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати, в тому числі після звернення позивача з письмовою вимогою, позивач, звернувшись до суду, скористався своїм правом, передбаченим ст. 693 Цивільного кодексу України, щодо повернення суми попередньої оплати.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, які складають основний борг в розмірі 12 170 000,00 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 566 821,92 грн. то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 6.2 договору сторони погодили, що у випадку не поставки товару або його частини без поважних причин, постачальник зобов`язаний повернути суму передоплати, на яку недопоставлений товар, пропорційно недоотриманого товару дотримуючись п. 3.2 договору, а також сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми на яку недопоставлено товар.

Відтак, здійснивши перевірку розрахунку пені (наведеного позивачем у позовній заяві), суд вважає даний розрахунок обґрунтованим, таким, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства, відповідно виконаний позивачем вірно. У зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 566 821,92 грн. підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 39 010,68 грн. суд зазначає слідуюче.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, суд вважає даний розрахунок обґрунтований, таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, відповідно виконаний позивачем вірно. У зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 39 010,68 грн. також підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених штрафних санкцій, викладеного у відзиві на позов, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у ст. 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Водночас, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вважає, що відповідач у даному випадку не довів суду поважності причин неналежного виконання своїх зобов`язань з урахуванням інтересів обох сторін, наявності виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій; не навів доводів щодо неспівмірності пені розмірам понесених збитків чи заінтересованості кредитора (позивача) у стягненні такої пені.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для зменшення штрафних санкцій (пені), при встановленому та підтвердженому факті невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов викладено заяву про розстрочення виконання рішення суду, яка мотивована перебуванням значної частини єдиного (цілісного) майнового комплексу відповідача на тимчасово окупованій території України та у прифронтових районах, що значно утруднює належне здійснення господарської діяльності відповідачем та негативно впливає на його майновий стан та спроможність поновного та своєчасного виконання грошових зобов`язань.

Як на підставу для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду відповідач також посилається на те, що останній перебуває в процедурі банкрутства з 2015 року, що також свідчить про незадовільний фінансовий стан підприємства.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Обставини, які зумовлюють надання розстрочення виконання судового рішення повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Питання щодо надання розстрочення виконання судового рішення повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Відповідач при зверненні до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду у справі не надав жодних доказів на підтвердження виняткових обставин в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення та які б могли бути підставою для розстрочки його виконання.

Доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі за умови надання розстрочення виконання на 10 місяців відповідачем не надано, згода на розстрочення виконання рішення суду позивачем не надана.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, буд.1; ідентифікаційний код 37404165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Ленд" (17000, Чернігівська обл., смт. Козелець, вул. Соборності, 118; ідентифікаційний код 40853183) основний борг в розмірі 12 170 000 (дванадцять мільйонів сто сімдесят тисяч) грн. 00 коп., 3 % річних в розмірі 39 010 (тридцять дев`ять тисяч десять) грн. 68 коп., пеню в розмірі 566 821 (п`ятсот шістдесят шість тисяч вісімсот двадцять одна) грн. 92 коп., судовий збір в розмірі 191 637 (сто дев`яносто одна тисяча шістсот тридцять сім) грн. 49 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду відмовити.

5. Копію рішення направити сторонам, розпоряднику майна, Фонду державного майна України та Київській міській прокуратурі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.02.2024.

Суддя П.П. Чеберяк