Рішення

від 05.02.2024 по справі 910/15853/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2024Справа № 910/15853/23Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участі секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека»

до Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

про визнання укладеною додаткової угоди та стягнення 952 951, 41 грн.

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 05.02.2024.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про визнання укладеною додаткової угоди та стягнення 952 951, 41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами участі у процедурі закупівлі товарів за державні кошти № UA-2021-04-20-002467-с ТОВ «Інформаційні технології та інформаційна безпека» визнано переможцем, з яким укладено Договір поставки від 09.07.2021 № УТВ 271/30-21, за умовами якого строк поставки товару визначено не пізніше 31.12.2021 включно. Додатковими угодами № 1, № 2 до договору, строк дії договору продовжувався, а саме строк поставки товару до 30.09.2022, а строк дії договору до 10.02.2023. Під час виконання позивачем своїх зобов`язань за договором виникли обставини, які зумовили неможливість поставки товару у вказаний строк, що стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання укладеною Додаткової угоди № 3 від 30.12.2022 до спірного Договору поставки, в частині продовження строку поставки товару до 17.02.2023 і дії договору до 30.07.2023 та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений та не оплачений відповідачем товар у загальному розмірі 952 951, 41 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи призначено на 20.11.2023.

01.11.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволені позову відмовити.

16.11.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

20.11.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просив в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні 20.11.2023 під розписку підписану уповноваженими учасниками справи було відкладено розгляд справи на 04.12.2023.

27.11.2023 від позивача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення на заперечення на відповідь на відзив, в яких позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі. Розгляд справи відкладено на 25.12.2023.

В судовому засіданні 25.12.2023 під розписку підписану уповноваженими учасниками справи було відкладено розгляд справи на 29.01.2024.

В підготовче судове засідання 29.01.2024 з`явились представники сторін. Суд після заслуховування пояснень представників сторін, протокольною ухвалою вирішив закрити підготовче провадження по справі та призначити розгляду справи по суті на 05.02.2024, що підтверджується відповідною розпискою, підписаною учасниками справи у судовому засідання 29.01.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 05.02.2024 надав усні пояснення та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.02.2024 заперечив проти задоволення позовних вимог.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.02.2024 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, додаткові заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

За результатами закупівлі (оголошення № UA-2021-04-20-002467-C від 20.04.2021) між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір поставки від 09.07.2021 № УТВ 271/30-21, за яким позивач зобов`язується здійснити поставку мережевого обладнання, яке визначене відповідною Специфікацією (надалі - товар), що передбачено п. 1.1. Договору.

Відповідно до п. 1 Специфікації № 1 до Договору, загальна вартість товару, що поставляється по цій Специфікації, складає до 20 771 362, 08 грн, у тому числі ПДВ - 3 461 893, 68 грн.

Строк поставки товару визначено сторонами відповідно до Графіку поставки товару (Додаток № 3 до Договору) протягом 90 календарних днів з дата укладання Договору, але не пізніше 31.12.2021.

На забезпечення виконання зобов`язань по Договору позивач надав відповідачу Банківську гарантію відповідно до вимог, вказаних у типовій формі банківської гарантії, що є Додатком № 6 до укладеного Договору у розмірі 5 % від загальної вартості товару, що склала суму 1 038 568, 10 грн. Банк-гарант по вказаній Банківській гарантії - АТ «БАНК СІЧ».

Протягом дії Договору між сторонами укладено Додаткові угоди про продовження строків поставки у зв`язку з істотною зміною обставин, зокрема Додатковою угодою № 1 від 17.01.2022, якою було внесено зміни в графік поставки товару та продовжено строк поставки до 31.03.2022 та Додатковою угодою № 2 від 27.06.2022, якою було внесено зміни в графік поставки товару та продовжено строк поставки до 30.09.2022, а строк дії Договору до 10.02.2023.

Укладеними Додатковими угодами про продовження строків поставки також продовжувались терміни дії попередньо наданої Банківської гарантії.

Позивач вказує, що 16.09.2022 офіційний виробник обладнання компанія Cisco Systems Ukraine та офіційний дистриб`ютор цього обладнання на територію України Іноземне підприємство «Логін» повідомили позивача про чергову вимушену затримку у поставці товару по Договору. Орієнтовна дата надходження обладнання в Україну - 31.03.2023.

20.09.2022 позивач направив на адресу відповідача лист-пропозицію (вих. № 91) щодо укладення додаткової угоди про продовження строку поставки товару, в якому зазначив, що з огляду на отриманий від виробника обладнання лист, в якому зазначено, що з незалежних від компанії обставин, виробник обладнання не може виконати своєчасно зобов`язання перед позивачем, що призводить до затримки виконання ним взятих на себе зобов`язань за укладеним сторонами договором поставки.

З огляду на вказане, позивач звернувся до відповідача з пропозицією переглянути строк поставки товару за Договором та підписати додаткову угоду № 3 щодо продовження строку поставки товару до 31.03.2023. Однак, відповідач своїм листом вих. № 30.6-022-3946 від 31.10.2022 відмовив позивачу у внесенні змін до Договору щодо продовження строку його дії та строку поставки товару за Договором.

07.11.2022 позивач повторно звернувся до відповідача з пропозицією підписати додаткову угоду № 3 щодо продовження строку поставки товару до 17.02.2023 та наголосив, що зобов`язується внести зміни в існуючу Банківську гарантію та продовжити строк її дії. Позивач вказує, що зазначену пропозицію відповідач залишив без відповіді.

21.12.2022 позивач в доповнення до попередньо надісланого листа направив на адресу відповідача пропозицію щодо укладення Додаткової угоди № 3 щодо продовження строку поставки товару до 17.02.2023 та запропонував в якості покращення умов поставки безкоштовно продовжити термін дії/сервісної підтримки вказаної продукції на додаткових 36 міс.

Позивач вказує, що представники сторін неодноразово проводили спільні перемовини та обговорювали можливість продовження строків поставки останніх двох партій товару до 17.02.2023, шляхом укладення Додаткової угоди № 3 до Договору, зокрема 29.12.2022 на офіційну електронну адресу позивача надійшла офіційна пропозиція щодо змін умов Договору від представника відповідача (Кириєвського Вадима, Департамент МТЗ АТ «Укргазвидобування» - vadvm.kvrvievskyi@ugv.corn.ua), яка зафіксована в Додатковій угоді № 3 про продовження строку поставки до 17.02.2023 та дії Договору до 11.07.2023. Вказаним проектом Додаткової угоди № 3 було також обумовлено обов`язок позивача щодо продовження строку Банківської гарантії до 30.05.2023.

Позивач вважає, що отриманий від представника відповідача проект Додаткової угоди № 3 є офіційною офертою, яка була фактично акцептована, оскільки представниками позивача було прийнято та погоджено отриманий проект документа, підписано його керівництвом, а також продовжено Банківську гарантію до 30.05.2023. Всі необхідні документи для погодження та підписання зі сторони відповідача Додаткової угоди були передані останньому. Проте, запропонована відповідачем Додаткова угода № 3 про продовження строку поставки товару до 17.02.2023 так і не була ним підписана.

З урахуванням викладеного, позивач вказує про порушення відповідачем його права та законних інтересів з огляду на те, що відповідач спочатку погодився на внесення змін в умови договору щодо строків, що підтвердив своєю юридично значущою поведінкою, дочекався здійснення позивачем юридичних дій, які є обов`язковими передумовами для укладення Додаткової угоди № 3, та у подальшому безпідставно ухилився від укладення додаткової угоди щодо продовження дії договору і строків поставки товару, та скористався оновленою Банківською гарантією.

На думку позивача належним способом захисту його порушених прав та законних інтересів є саме вимога про визнання Додаткової угоди № 3 від 30.12.2022 укладеною сторонами до Договору поставки та стягнення грошових коштів у розмірі 911 463, 98 грн за поставлений позивачем і не оплачений відповідачем товар.

Докази поставки товару позивачем відповідачу на загальну суму 20 771 362, 10 грн підтверджується Актами приймання-передачі товару: № 1 від 02.09.2021, № 2 від 30.09.2021, № 3 від 21.10.2021, № 4 від 02.11.2021, № 5 від 29.11.2021, № 6 від 23.12.2021, № 7 від 25.05.2022, № 8 від 16.11.2022 та № 9 від 25.01.2023.

Позивач вказує, що зобов`язання постачальника щодо поставки товару були виконані в повному обсязі 25.01.2023, проте таке зобов`язання виконано із затримкою строків поставки через зміну істотних обставин, які не залежали від волі сторін та незважаючи на всі зусилля, що докладались з боку постачальника, виробника та дистриб`ютора, затримку строків не вдалося уникнути.

Однак, відповідач 21.02.2023 звернувся до Банку-гаранта про стягнення суми банківської гарантії у розмірі 1 038 568, 10 грн за порушення позивачем строку поставки товару, яка 01.03.2023 перерахована на рахунок відповідача.

Крім того, 28.02.2023 позивачу відповідачем направлено претензію з вимогою сплатити передбачену Договором пеню та штраф за порушення строків поставки товару у розмірі 911 463, 98 грн.

В подальшому, відповідач 03.03.2023 в межах оперативно-господарських санкції здійснив утримання з належної суми оплати за поставлений товар суму пені та штрафу у загальному розмірі 911 463, 98 грн.

Позивач вказує, що дії відповідача щодо не підписання Додаткової угоди № 3 до Договору, стягнення банківської гарантії у розмірі 1 038 568, 10 грн та притримання грошових коштів у сумі 911 463, 98 грн, в межах оперативно-господарських санкцій за вимогою про стягнення з позивача на користь відповідача штрафу та пені за несвоєчасну поставку товару, є безпідставними та недобросовісними, які в першу чергу пов`язані з неправомірним збагаченням відповідача за рахунок позивача, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як зазначалось вище, позивач 20.09.2022, 07.11.2022 та 21.12.2022 пропонував відповідачу внести зміни до умов договору, встановивши строк поставки спочатку до 31.03.2023, а потім до 17.02.2023. Однак, відповідач не погодився на підписання Додаткової угоди № 3.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З огляду на те, що сторони не дійшли згоди про внесення змін до договору, спір передано на вирішення суду.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Згідно п. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

З урахуванням положень даної норми можливість внесення змін до договору пов`язується не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 цієї статті при істотній зміні обставин.

При цьому, оцінка зміни обставин як істотне повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим п. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, а саме зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 4, п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, наведеною нормою передбачена можливість внесення змін до умов договору щодо продовження строку виконання зобов`язання лише до виконання зобов`язань сторонами.

Разом з цим, матеріали справи свідчать, що позивач виконав умови договору та поставив відповідачу продукцію у повному обсязі, про що не заперечує жодна із сторін.

Чинним законодавством України не передбачена можливість внесення змін до договору, який виконаний сторонами. Більше того строк дії договору закінчився, а позивач не надав до матеріалів справи доказів того, що він в період строку його дії звертався до суду з позовом про продовження строку дії спірного договору.

З огляду на викладене, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про внесення змін до Договору поставки від 09.07.2021, шляхом укладення між сторонами Додаткової угоди № 3 від 30.12.2022 до Договору щодо продовження строку поставки товару до 17.02.2023 та строку дії Договору до 30.07.2023.

Крім того, суд не бере до уваги доводи позивача, що працівник відповідача (головний фахівець Департаменту МТЗ АТ «Укргазвидобуваннн» Вадим Кириєвський) 29.12.2022 направив із власної електронної адреси на електронну адресу позивача проект Додаткової угоди № 3 до Договору, яка є пропозицією, офертою на її укладення, прийнявши (підписавши) яку позивач здійснив акцептування цієї пропозиції і відповідно ця угода вважається укладеною, з огляду на наступне.

За умовами Договору поставки від 09.07.2021 зміни та доповнення в цей Договір можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін, шляхом укладання додаткової угоди до договору (п. 11.1 Договору); всі доповнення, специфікації і додатки до Договору є його невід`ємними частинами, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (п. 11.5 Договору).

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що Кириєвський Вадим (головний фахівець Департаменту МТЗ АТ «Укргазвидобуваннн» Вадим Кириєвський) не є уповноваженою особою на підписання договорів зі сторони відповідача та звертає увагу суду на постанову Верховного Суду у справі № 922/1246/21, в якій розглядалось питання застосування ч. 2 ст. 638 та ч. 1 ст. 641 ЦК України у взаємозв`язку з ст. 181 ГК України з приводу того, чи повинна пропозиція укласти договір бути заздалегідь підписана особою, яка її робить.

За результати касаційного перегляду Верховний Суд у п. 4.40., 4.41. вказаної постанови зазначив, що: «Намір юридичної особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, може виражатись лише у разі підписання проекту договору і направлення його іншій стороні. Без підписання такого паперового документу власноруч чи у разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов`язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом.

Отже, електронний лист спеціаліста відділу бізнес адміністрування Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» Олени Слісаренко (ІНФОРМАЦІЯ_2) від 11.08.2020 на електронну скриньку відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_1), в якому містився не підписаний проект Договору поставки №60425450, датований 10.08.2020, не можна вважати пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні статті 641 ЦК України».

Таким чином, електронний лист головного фахівця Департаменту МТЗ Акціонерного товариства «Укргазвидобування» Вадима Кириєвського, надісланий на електронну скриньку позивача 29.12.2022, в якому містився непідписаний проект Додаткової угоди № 3 до Договору, не є пропозицією укласти таку угоду (офертою) в розумінні статті 641 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 952 951, 41 грн, з яких основна заборгованість - 911 463, 98 грн, пеня - 2522, 80 грн, 3 % річних - 20 735, 35 грн та інфляційні втрати у розмірі 18 229, 28 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено остаточний розрахунок за поставлений товар та неправомірно утримано з належної суми оплати за товар суми в розмірі 911 463, 98 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти доводів позивача з тих підстав, що за умовами договору відповідач має право за оперативно-господарськими санкціями притримати оплату товару на суму пені та штрафу за невчасну поставку товару.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з Графіком поставки у редакції Додаткової угоди № 2 від 27.06.2022 до Договору, товар мав бути поставлений не пізніше 30.09.2022.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що станом на 30.09.2022 позивач поставив відповідачу лише сім партій товару із дев`яти.

16.11.2022 позивач поставив відповідачу восьму партію товару на загальну суму 1 094 580, 48 грн (з ПДВ), що підтверджується Актом приймання передачі товару № 98.

25.01.2023 позивач поставив відповідачу дев`яту партію товару на загальну суму 4 217 702, 40 грн (з ПДВ), що також підтверджується Актом приймання передачі Товару № 99.

Прострочення восьмої та дев`ятої партії товару відбулось з простроченням умов договору, що не заперечується самими сторонами.

Відповідно до п. 7.9 Договору, у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0, 1 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Пунктом 7.12. Договору сторони передбачили, що до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VII «Відповідальність сторін» покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар.

Вказаним пунктом договору сторони передбачили, що у разі неналежного виконання умов договору, покупець має право застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію.

Частиною 2 ст. 217 ГК України визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Згідно ст. 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

У п. 9.13. постанови Верховного Суду від 20.10.2020 № 905/267/19 вказано, що виходячи з аналізу положень статті 237 ГК України особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб`єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов`язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором. Наведена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 905/2464/17.

З урахуванням наведених норм права та п. 7.12 Договору, в порядку оперативно-господарських санкцій, відповідач (покупець) має право притримати грошові кошти з оплати товару на суму пені та штрафу, а позивач (постачальник) з урахуванням ч. 2 ст. 237 ГК України у разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції може звернутися до суду з заявою про її скасування та відшкодування збитків, завданих застосуванням такої санкції.

Отже, у задоволені вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості за поставлений і неоплачений товар у розмірі 911 463, 98 грн слід відмовити, так, як вона за умовами договору є притриманою в порядку оперативно-господарської санкції, порядок оскарження якої передбачений ч. 2 ст. 237 ГК України.

Крім того, господарський суд також відмовляє в задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вони є похідними від вимоги про стягнення основної суми заборгованості в задоволенні якої судом відмовлено.

Щодо доводів позивача про безпідставне використання відповідачем Банківської гарантії на загальну суму 1 038 568, 10 грн, яка була списана банком з позивача (лист Банку від 15.03.2023 № 1-1018), у разі наявності порушення прав та обов`язків позивача, останній не позбавлений можливості реалізувати право на звернення до суду з позовом до відповідача, який буде відповідати відповідному способу захисту.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 74, 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 06.02.2024

Суддя І.В. Алєєва