Постанова

від 01.05.2024 по справі 910/15853/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2024 р. Справа№ 910/15853/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від позивача: Лобанова І.В. (посвідчення адвоката № 5723/10 від 02.11.2023)

від відповідача: Скопич Ю.В. (довіреність, посвідчення адвоката № 000167 від 10.05.2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні технології та інформаційна безпека"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 (повний текст рішення складено 06.02.2024)

у справі № 910/15853/23 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні технології та інформаційна безпека"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про визнання укладеною додаткової угоди та стягнення 952 951,41 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційні технології та інформаційна безпека" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про визнання укладеною додаткової угоди та стягнення 952 951,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами участі у процедурі закупівлі товарів за державні кошти № UA-2021-04-20-002467-с позивача визнано переможцем, з яким укладено договір поставки від 09.07.2021 № УТВ 271/30-21, за умовами якого строк поставки товару визначено не пізніше 31.12.2021 включно. В подальшому, додатковими угодами: № 1, № 2 до договору, строк дії договору продовжувався, а саме строк поставки товару до 30.09.2022, а строк дії договору до 10.02.2023. Однак під час виконання позивачем своїх зобов`язань за договором виникли обставини, які зумовили неможливість поставки товару у вказаний строк, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про визнання укладеною додаткової угоди № 3 від 30.12.2022 до спірного договору поставки, в частині продовження строку поставки товару до 17.02.2023 і дії договору до 30.07.2023 та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений та не оплачений відповідачем товар у загальному розмірі 952 951, 41 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 у справі № 910/15853/23 в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством України не передбачена можливість внесення змін до договору, який виконаний сторонами. Крім того, місцевим господарським судом було зауважено на тому, що строк дії договору закінчився, а позивач не надав до матеріалів справи доказів того, що він в період строку його дії звертався до суду з позовом про продовження строку дії спірного договору.

Також, суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вони є похідними від вимоги про стягнення основної суми заборгованості в задоволенні якої судом відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційні технології та інформаційна безпека" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 у справі № 910/15853/23. Прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що суд першої інстанції неправомірно встановив, що надісланий представником відповідача проект додаткової угоди № 3 в межах строку для надання відповіді на пропозицію позивача укласти правочин не є офертою, оскільки на думку позивача, дії сторін та їх юридична поведінка свідчить саме про бажання досягти певної мети. Натомість відмова відповідача в подальшому від фізичного підписання такого документа є лише свідчення недобросовісності та суперечливої поведінки, яку місцевим господарським судом не було досліджено.

Крім того, позивач стверджує, що судом першої інстанції при розгляді даної справи було невірно засновано до спірних правовідносин судову практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові у справі № 922/1246/21 від 19.01.2022.

При цьому, позивач при прийнятті рішення просить суд апеляційної інстанції врахувати судову практику Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.02.2023 у справі № 715/1615/21.

Також позивач вказує на те, що сума в розмірі 911 463,98 грн, оплату якої не здійснив відповідач за поставлений товар не є оперативно-господарською санкцією, застосування якої передбачено умовами укладеного договору, а заборгованістю, яка підлягає поверненню.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач наголошує на тому, що в п. 11.5 договору сторонами було узгоджено, що всі доповнення, специфікації і додатки до договору є його невід`ємними частинами, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Таким чином, враховуючи, що проект додаткової угоди № 3, надісланий позивачу працівником відповідача, не містив підпису уповноваженої особи і печатки підприємства, така додаткова угода не може вважатись невід`ємною частиною договору та не створює будь-яких юридичних наслідків для сторін до моменту їх підписання.

При цьому, відповідач зазначає, що персональна поведінка його працівника, не уповноваженого на вчинення правочинів, не може братися до уваги для цілей визначення послідовності чи суперечливості поведінки відповідача, як юридичної особи, яку перед іншими особами представляють виключно уповноважені представники, до яких такий працівник не належить.

Окрім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача основної суми заборгованості за поставлений і неоплачений товар у розмірі 911 463,98 грн, так як вона за умовами договору є притриманою в порядку оперативно-господарської санкції.

Короткий зміст відповіді на відзив та узагальнення її доводів

У відповіді на відзив, позивач наголошує на тому, що місцевим господарським судом не було досліджено юридичну поведінку відповідача, а саме, не було досліджено поведінку уповноваженого представника відповідача на предмет недобросовісності, яка була здійснена на шкоду позивачу і призвела до значних збитків для останнього.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні технології та інформаційна безпека" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 у справі № 910/15853/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15853/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні технології та інформаційна безпека" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 у справі № 910/15853/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.05.2024.

В судове засідання, яке відбулося 01.05.2024, з`явилися представники позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

За результатами закупівлі (оголошення № UA-2021-04-20-002467-C від 20.04.2021) між позивачем (постачальником) та відповідачем (замовником) було укладено договір поставки від 09.07.2021 № УТВ 271/30-21 (надалі - договір), за яким позивач зобов`язується здійснити поставку мережевого обладнання, яке визначене відповідною специфікацією (надалі - товар), що передбачено п. 1.1 договору.

Відповідно до п. 1 специфікації № 1 до договору, загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає до 20 771 362, 08 грн, у тому числі ПДВ - 3 461 893, 68 грн.

Строк поставки товару визначено сторонами відповідно до графіку поставки товару (додаток № 3 до договору) протягом 90 календарних днів з дата укладання договору, але не пізніше 31.12.2021.

На забезпечення виконання зобов`язань по договору позивач надав відповідачу банківську гарантію відповідно до вимог, вказаних у типовій формі банківської гарантії, що є додатком № 6 до укладеного договору у розмірі 5 % від загальної вартості товару, що склала суму 1 038 568, 10 грн. Банк-гарант по вказаній банківській гарантії є Акціонерне товариство "БАНК СІЧ".

Протягом дії договору, між сторонами було укладено додаткові угоди про продовження строків поставки у зв`язку з істотною зміною обставин, зокрема додатковою угодою № 1 від 17.01.2022, якою було внесено зміни в графік поставки товару та продовжено строк поставки до 31.03.2022 та додатковою угодою № 2 від 27.06.2022, якою було внесено зміни в графік поставки товару та продовжено строк поставки до 30.09.2022, а строк дії договору до 10.02.2023.

Укладеними додатковими угодами про продовження строків поставки також продовжувались терміни дії попередньо наданої банківської гарантії.

Позивач у позові зазначив, що 16.09.2022 офіційний виробник обладнання компанія Cisco Systems Ukraine та офіційний дистриб`ютор цього обладнання на територію України Іноземне підприємство "Логін" повідомили позивача про чергову вимушену затримку у поставці товару по договору. Орієнтовна дата надходження обладнання в Україну - 31.03.2023.

20.09.2022 позивач направив на адресу відповідача лист-пропозицію (вих. № 91) щодо укладення додаткової угоди про продовження строку поставки товару, в якому зазначив, що з огляду на отриманий від виробника обладнання лист про те, що з незалежних від компанії обставин, виробник обладнання не може виконати своєчасно зобов`язання перед позивачем, що призводить до затримки виконання ним взятих на себе зобов`язань за укладеним сторонами договором поставки.

З огляду на вказане, позивач звернувся до відповідача з пропозицією переглянути строк поставки товару за договором та підписати додаткову угоду № 3 щодо продовження строку поставки товару до 31.03.2023. Однак, відповідач своїм листом вих. № 30.6-022-3946 від 31.10.2022 відмовив позивачу у внесенні змін до договору щодо продовження строку його дії та строку поставки товару за договором.

07.11.2022 позивач повторно звернувся до відповідача з пропозицією підписати додаткову угоду № 3 щодо продовження строку поставки товару до 17.02.2023 та наголосив, що зобов`язується внести зміни в існуючу банківську гарантію та продовжити строк її дії. Зазначена пропозиція позивача залишена відповідачем без відповіді.

21.12.2022 позивач в доповнення до попередньо надісланого листа направив на адресу відповідача пропозицію щодо укладення додаткової угоди № 3 щодо продовження строку поставки товару до 17.02.2023 та запропонував в якості покращення умов поставки безкоштовно продовжити термін дії/сервісної підтримки вказаної продукції на додаткових 36 міс.

Окрім викладеного, позивач у позові зазначив, що представники сторін неодноразово проводили спільні перемовини та обговорювали можливість продовження строків поставки останніх двох партій товару до 17.02.2023, шляхом укладення додаткової угоди № 3 до договору, зокрема 29.12.2022 на офіційну електронну адресу позивача надійшла офіційна пропозиція щодо змін умов договору від представника відповідача (Кириєвського Вадима, Департамент МТЗ АТ "Укргазвидобування" - vadvm.kvrvievskyi@ugv.corn.ua), яка зафіксована в додатковій угоді № 3 про продовження строку поставки до 17.02.2023 та дії договору до 11.07.2023. Вказаним проектом додаткової угоди № 3 було також обумовлено обов`язок позивача щодо продовження строку банківської гарантії до 30.05.2023.

Разом з цим, на думку позивача, отриманий від представника відповідача проект додаткової угоди № 3 є офіційною офертою, яка була фактично акцептована, оскільки представниками позивача було прийнято та погоджено отриманий проект документа, підписано його керівництвом, а також продовжено банківську гарантію до 30.05.2023. Всі необхідні документи для погодження та підписання зі сторони відповідача додаткової угоди були передані останньому. Проте, запропонована відповідачем додаткова угода № 3 про продовження строку поставки товару до 17.02.2023 так і не була ним підписана.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем прав та законних інтересів позивача, з огляду на те, що відповідач спочатку погодився на внесення змін в умови договору щодо строків, що підтвердив своєю юридично значущою поведінкою, дочекався здійснення позивачем юридичних дій, які є обов`язковими передумовами для укладення додаткової угоди № 3, а в подальшому безпідставно ухилився від укладення додаткової угоди щодо продовження дії договору і строків поставки товару, та скористався оновленою банківською гарантією.

За таких підстав, на думку позивача належним способом захисту його порушених прав та законних інтересів є саме вимога про визнання додаткової угоди № 3 від 30.12.2022 укладеною сторонами до договору поставки та стягнення грошових коштів у розмірі 911 463, 98 грн за поставлений позивачем і не оплачений відповідачем товар, з якою і звернувся позивач до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 у справі № 910/15853/23 в задоволені позову відмовлено.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як зазначалось вище, позивач 20.09.2022, 07.11.2022 та 21.12.2022 пропонував відповідачу внести зміни до умов договору, встановивши строк поставки спочатку до 31.03.2023, а потім до 17.02.2023. Однак, відповідач не погодився на підписання Додаткової угоди № 3.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З огляду на те, що сторони не дійшли згоди про внесення змін до договору, спір передано на вирішення суду.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Згідно п. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

З урахуванням положень даної норми можливість внесення змін до договору пов`язується не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 цієї статті при істотній зміні обставин.

При цьому, оцінка зміни обставин як істотне повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим п. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, а саме зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 4, п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, наведеною нормою передбачена можливість внесення змін до умов договору щодо продовження строку виконання зобов`язання лише до виконання зобов`язань сторонами.

Разом з цим, матеріали справи свідчать, що позивач виконав умови договору та поставив відповідачу продукцію у повному обсязі, про що не заперечує жодна із сторін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинним законодавством України не передбачена можливість внесення змін до договору, який виконаний сторонами. Більше того строк дії договору закінчився, а позивач не надав до матеріалів справи доказів того, що він в період строку його дії звертався до суду з позовом про продовження строку дії спірного договору.

Підсумовуючи викладене, судова колегія зазначає про те, що суд правомірно відмовив у позовній вимозі позивача про внесення змін до договору поставки від 09.07.2021, шляхом укладення між сторонами додаткової угоди № 3 від 30.12.2022 до договору щодо продовження строку поставки товару до 17.02.2023 та строку дії договору до 30.07.2023.

Доводи позивача про те, що що працівник відповідача (головний фахівець Департаменту МТЗ АТ "Укргазвидобуванння" Вадим Кириєвський) 29.12.2022 направив із власної електронної адреси на електронну адресу позивача проект додаткової угоди № 3 до договору, яка є пропозицією, офертою на її укладення, прийнявши (підписавши) яку позивач здійснив акцептування цієї пропозиції і відповідно ця угода вважається укладеною, колегією суддів оцінюються критично, з огляду на наступне.

За умовами договору поставки від 09.07.2021 зміни та доповнення в цей договір можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін, шляхом укладання додаткової угоди до договору (п. 11.1 договору); всі доповнення, специфікації і додатки до договору є його невід`ємними частинами, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (п. 11.5 договору).

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що Кириєвський Вадим (головний фахівець Департаменту МТЗ АТ "Укргазвидобуванння" Вадим Кириєвський) не є уповноваженою особою на підписання договорів зі сторони відповідача та звернув увагу суду на постанову Верховного Суду у справі № 922/1246/21, в якій розглядалось питання застосування ч. 2 ст. 638 та ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з ст. 181 Господарського кодексу України з приводу того, чи повинна пропозиція укласти договір бути заздалегідь підписана особою, яка її робить.

За результати касаційного перегляду суд касаційної інстанції у п. 4.40., 4.41. вказаної постанови зазначив, що: "намір юридичної особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, може виражатись лише у разі підписання проекту договору і направлення його іншій стороні. Без підписання такого паперового документу власноруч чи у разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов`язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що електронний лист головного фахівця Департаменту МТЗ Акціонерного товариства "Укргазвидобування" Вадима Кириєвського, надісланий на електронну скриньку позивача 29.12.2022, в якому містився непідписаний проект додаткової угоди № 3 до договору, не є пропозицією укласти таку угоду (офертою) в розумінні ст. 641 Цивільного кодексу України.

Крім того, судова колегія зауважує на тому, що судові рішення Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах № 227/3760/19-ц та № 715/1615/21, на які посилається скаржник, та викладена у них правова позиція, були прийняті хоча і за схожого правового регулювання, але висновки щодо застосування норм права стосуються правовідносин, які за змістовним критерієм (за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) не є подібними з правовідносинами у цій справі.

У позовній заяві позивачем вказано, що відповідачем не було здійснено остаточний розрахунок за поставлений товар та неправомірно утримано з належної суми оплати за товар суми в розмірі 911 463, 98 грн.

Згідно із графіком поставки у редакції додаткової угоди № 2 від 27.06.2022 до договору, товар мав бути поставлений не пізніше 30.09.2022.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що станом на 30.09.2022 позивач поставив відповідачу лише сім партій товару із дев`яти.

16.11.2022 позивач поставив відповідачу восьму партію товару на загальну суму 1 094 580,48 грн (з ПДВ), що підтверджується актом приймання передачі товару № 98.

25.01.2023 позивач поставив відповідачу дев`яту партію товару на загальну суму 4 217 702,40 грн (з ПДВ), що також підтверджується актом приймання передачі товару № 99.

Прострочення восьмої та дев`ятої партії товару відбулось з простроченням умов договору, що не заперечується самими сторонами.

Відповідно до п. 7.9 договору, у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0, 1 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Пунктом 7.12 договору сторони передбачили, що до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VII "Відповідальність сторін" покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар.

Вказаним пунктом договору сторони передбачили, що у разі неналежного виконання умов договору, покупець має право застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Згідно ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

У п. 9.13. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.10.2020 № 905/267/19 вказано, що виходячи з аналізу положень ст. 237 Господарського кодексу України особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб`єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов`язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором. Наведена правова позиція викладена також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 905/2464/17.

З урахуванням наведених норм права та п. 7.12 договору, в порядку оперативно-господарських санкцій, відповідач (покупець) має право притримати грошові кошти з оплати товару на суму пені та штрафу, а позивач (постачальник) з урахуванням ч. 2 ст. 237 Господарського кодексу України у разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції може звернутися до суду з заявою про її скасування та відшкодування збитків, завданих застосуванням такої санкції.

Отже, у задоволені вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості за поставлений і неоплачений товар у розмірі 911 463,98 грн місцевим господарським судом правомірно відмовлено, так, як вказана сума за умовами договору є притриманою в порядку оперативно-господарської санкції, порядок оскарження якої передбачений ч. 2 ст. 237 Господарського кодексу України.

Враховуючи те, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є похідними від позовної вимоги про стягнення основної суми заборгованості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

На думку колегії суддів належними та допустимими доказами скаржник висновки оскаржуваного рішення не спростував. Позовні вимоги не доведені і тому в їх задоволенні судом першої інстанції правомірно відмовлено.

З огляду на вищенаведене, викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги позивача.

В свою чергу, наведені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні технології та інформаційна безпека" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 у справі № 910/15853/23 без змін.

Матеріали справи № 910/15853/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.06.2024.

Головуючий суддяІ.А. Іоннікова

СуддіЮ.Б. Михальська

А.І. Тищенко