Рішення

від 05.02.2024 по справі 910/17617/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2024Справа № 910/17617/23

За позовом Приватного підприємства "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції" (Чернігівська область, місто Новгород-Сіверський)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Онлайн" (місто Київ)

про стягнення 232 995,07 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Онлайн" про стягнення 232 995,07 грн, з яких: 165 288,45 грн безпідставно набутих грошових коштів, 56 580,20 грн інфляційних втрат та 11 126,42 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.

28.11.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

18.12.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у яких він просить суд розглянути справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 відмовлено в задоволенні заяви відповідачу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

27.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій наведено доводи на спростування тверджень відповідача.

Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.

Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.06.2021 платіжною інструкцією №265 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 165 288,45 грн, з призначенням платежу: "оплата за ліцензію на використання програмного забезпечення ArgoOnline на 1 рік (перший платіж), зг. рах. № АОР/255 від 17.06.2021р, без ПДВ".

Листом № 18/07-5 від 18.07.2023 позивач просив відповідача повернути грошові кошти в розмірі 165 288,45 грн як безпідставно набуті.

21.09.2023 позивач направив відповідачу вимогу № 21/09-1, у якій зазначав про незаконне збереження та використання відповідачем помилково перерахованих коштів у розмірі 165 288,45 грн, а також про нарахування 3% річних у сумі 11 126,42 грн та інфляційних втрат у розмірі 56 580,20 грн.

Оскільки дані вимоги не були задоволені відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить повернути сплачені відповідачу кошти як безпідставно отримані, на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідач у відзиві проти таких доводів заперечує та зазначає, що кошти були сплачені позивачем за користування об`єктом прав інтелектуальної власності (програмний комплекс "AgroOnline" протягом 1 року.

Умови користування цим програмним комплексом містяться у відкритому доступі на сайті відповідача за посиланням www.agro-online.com та становлять собою публічний договір на використання невиключної ліцензії на даний продукт.

Отже, за доводами відповідача, позивачем було сплачено грошові кошти в розмірі 165 288,45 грн за ліцензію на використання програмного забезпечення ArgoOnline на 1 рік.

Зобов`язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 633 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комп`ютерні програми (ч. 1 ст. 420 ЦК України).

За частинами 3, 4 ст. 426 ЦК України використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Суд звертає увагу на те, що законодавство не містить заборон чи обмежень на укладання публічного ліцензійного договору, зокрема, шляхом розміщення його на сайті відповідача.

Статтею 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Дослідивши надані сторонами до матеріалів справи докази, суд встановив, що надані відповідачем до відзиву матеріали свідчать про те, що між сторонами було укладено публічний ліцензійний договір на використання програмного забезпечення ArgoOnline на 1 рік, умови якого розміщені у відкритому доступі на сайті відповідача за посиланням www.agro-online.com.

Факт виконання цього договору підтверджується сплатою позивачем коштів платіжною інструкцією №265 від 24.06.2021, а також наданими відповідачем доказами на підтвердження відкриття позивачу електронної ліцензії, створення профілю Приватного підприємства "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції", реєстрації та надання доступу працівникам позивача.

Доказів визнання цього договору недійсним у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

У той же час позивачем пред`явлено до відповідача вимогу про повернення сплачених йому коштів як безпідставно набутого, відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд звертає увагу позивача на те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставно отримані, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Така правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів на підставі ст. 1212 ЦК України є необґрунтованими та не можуть бути задоволені судом.

Твердження позивача про неукладення з відповідачем окремого договору на використання програмного забезпечення суд відхиляє як такі, що не спростовують наявність договірних відносин між сторонами відповідно до умов публічного договору.

Інші доводи і твердження сторін судом до уваги не приймаються як такі, що не спростовують встановлених обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко