Рішення

від 25.01.2024 по справі 916/3653/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3653/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Соловей Л.В.,

від відповідача: адвокат Філатова В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3653/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртекстильцентр» (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, № 14, оф. 16/69)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тако-Агро Інвест» (65049, м. Одеса, вул. Франка Івана, № 55, 8)

про розірвання договору та стягнення 1 795 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

22.08.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртекстильцентр» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тако-Агро Інвест», в якій просить суд розірвати договір № 031122-1 про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні від 03.11.2022, що укладений між ТОВ «УТЦ» та ТОВ «Тако-Агро Інвест», а також стягнути з відповідача сплачені позивачем грошові кошти (попередню оплату) в загальному розмірі 1 795 000, 00 грн.

Як стверджує позивач, згідно предмету договору ТОВ «Тако-Агро Інвест», як виконавець, зобов`язалось доставляти ввірені йому ТОВ «УТЦ», як замовником, вантажі до пункту призначення та передавати їх особі, уповноваженій на отримання таких вантажів, а замовник зобов`язався сплатити встановлену за перевезення плату.

Позивач зазначає, що на виконання п.4.5. розд.4 договору, ТОВ «УТЦ» на користь ТОВ «Тако-Агро Інвест» було внесено попередню оплату у загальному розмірі 1 795 000,00 грн, проте, внаслідок змін у господарській діяльності ТОВ «УТЦ», у наданні транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні відпала потреба, а жодні транспортні послуги за договором відповідачем не надавались.

При цьому, позивач зауважує, що 09.05.2023 ТОВ «УТЦ», через засоби поштового зв`язку AT «Укрпошта» звернулося до ТОВ «Тако-Агро Інвест» з повідомленням (пропозицією) про розірвання (припинення) договору, до якої було додано два примірника додаткової угоди про розірвання (припинення) договору, котрі вже були підписані зі сторони ТОВ «УТЦ», які 02.06.2023 не були одержані відповідачем.

Відтак, позивач підсумовує, що наразі попередня оплата транспортних послуг за договором у розмірі 1 795 000 грн. здійснена, транспортні послуги не надані, а численні спроби комунікації та проведені переговори з керівництвом щодо розірвання укладеного договору за згодою сторін та повернення сплачених ТОВ «УТЦ» грошових коштів не дали жодних практичних результатів щодо вирішення спору.

У відзиві на позов (вх. № 36015/23 від 12.10.2023 відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що будь-яких заявок на перевезення вантажів від позивача не надходило, а надані позивачем докази не доводять направлення відповідачу повідомлення та додаткової угоди про розірвання договору № 031122-1 від 03.11.2022, оскільки за змістом опису вкладення до цінного листа відповідачу було направлено по два примірника опису, повідомлення та додаткової угоди без будь-якої ідентифікації документів.

Окрім того, відповідач наголошує, що на думку позивача істотною зміною обставин є те, що у нього відпала потреба в отриманні послуг, зокрема, позивач не має вантажу для його перевезення, проте щодо істотності зміни обставин порівняно з тими, що мали місце на час укладення договору позивачем не надано жодних доказів.

На переконання відповідача, фактично позивач в односторонньому порядку відмовляється від договору № 031122-1 від 03.12.2022, що у відповідності до ч. 1 ст. 615 ЦК України можливе лише у разі порушення зобов`язання другою стороною і це встановлено договором або законом. Проте, за ствердженням відповідача, умови договору ним не порушувались і відповідач готовий надати транспортні послуги позивачу у разі їх замовлення в межах отриманого авансу.

В свою чергу відповідач вважає, що стягнення коштів з відповідача, як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 ЦК України, не можливо оскільки на час пред`явлення позову спірний договір є діючим, підстава отримання коштів не відпала, а тому права позивача не є порушеними.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2023 року позовна заява вх.№ 4169/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

28.08.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 4169/23 від 22.08.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3653/23. Справу № 916/3653/23 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "19" вересня 2023 року об 11:40 год.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду позивачу та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

12 вересня 2023 року за вх.№ 31445/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртекстильцентр» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена повністю відповідною ухвалою суду від 13.09.2023.

19.09.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3653/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "05" жовтня 2023 року об 11:20 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 20.09.2023, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

22.09.2023 представником ТОВ «Тако-Агро Інвест» подано клопотання (вх. № 33144/23), відповідно до якого представник просив надати можливість ознайомитись з матеріалами справи № 916/3653/23 у зв`язку з тим, що відповідач не отримав позов з додатками. Вказану заяву судом було задоволено та 22.09.2023 надано представнику відповідача матеріали справи № 916/3653/23 для ознайомлення та отримання необхідних фотокопій.

05.10.2023 представник ТОВ «УТЦ» через систему «Електронний суд» звернувся до суду із клопотанням (вх. № 35149/23), яким просив надати йому доступ до електронної справи № 916/3653/23 у підсистемі «Електронний суд», що було здійснено судом того ж дня.

Окрім того, 05.10.2023 до суду надійшла заява відповідача про відкладення судового засіданні на іншу дату у зв`язку із зайнятістю в слідчих діях по кримінальному провадженню в м. Києві.

05.10.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3653/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "12" жовтня 2023 року о 14:00 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 06.10.2023 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України

12.10.2023 ТОВ «Тако-Агро Інвест» подано до суду відзив на позов (вх. № 36015/23), який судом був долучений до матеріалі справи разом із доданими до нього доказами. Вказаний відзив на позов додатково надійшов до суду того ж дня через систему «Електронний суд».

Окрім того, представник відповідача звернувся до суду із клопотанням (вх. № 36030/23 від 12.10.2023) про відкладення розгляду справи № 916/3653/23 у зв`язку з участю адвоката в судовому засіданні в Східному апеляційному господарському суді у м. Харків, а також із заявою (вх. № 36081/25 від 12.10.2023), якою просив внести його дані до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/3653/23 та перевести в електронну форму процесуальні та інші документи у справі.

12.10.2023, з урахування клопотання відповідача, у підготовчому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "07" листопада 2023 року о 10:00 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 06.10.2023 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

25.10.2023 до Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання (вх. № 37611/23), де останній просив застосувати до відзиву на позовну заяву, що поданий 11.10.2023 в інтересах ТОВ «Тако-Агро Інвест», наслідки пропуску процесуального строку на його подання, а відтак вирішити справу за наявними матеріалами без врахування такого відзиву.

30 жовтня 2023 року за вх.№ 38694/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тако-Агро Інвест» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена судом, про що було постановлено ухвалу від 07.11.2023.

02.11.2023 відповідач надав до суду заяву (вх. № 39579/23) про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву по справі № 916/3653/23, в якій наведені відповідні аргументи в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.

Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.10.2023 у справі № 916/3653/23 на 07.11.2023 о 10:00 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

07.11.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/3653/23 призначено на "21" листопада 2023 року об 11:40 год.

Дослідивши заяву відповідача (вх. № 39579/23 від 02.11.2023) про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає додатково відзначити наступне.

Відповідно до статті 169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань; заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

За змістом ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.92).

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і законних інтересів юридичних осіб, у тому числі забезпечення права реалізації учасникам справи процесуальних прав. Рівні можливості щодо здійснення своїх процесуальних прав і обов`язків є ключовим елементом змагальності сторін як одного із принципів господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що відповідачем було подано заяву про поновлення строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання та поновлення зазначеного строку, та вважає за можливе прийняти відзив на позов, долучити його до матеріалів справи та здійснювати розгляд справи з урахуванням даної заяви по суті спору, оскільки втрата процесуальної можливості на подання даної заяви по суті спору внаслідок незначного пропуску строку на його подання та поважності причин є процедурним поняттям, яке може порушити принцип забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, у зв`язку з чим 21.11.2023 у підготовчому засіданні постановлено відповідну протокольну ухвалу про задоволення вказаної заяви.

21.11.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3653/23, заслухавши думку представників сторін та після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3653/23 до судового розгляду по суті на "30" листопада 2023 року о 12:40 год.

28.11.2023 відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 43469/23) про відкладення розгляду справи № 916/3653/23 у зв`язку з участю адвоката в судовому засіданні в Східному апеляційному господарському суді у м. Харків.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 у справі № 916/3653/23 на 30.11.2023 о 12:40 год., не відбулося у зв`язку з особливими умовами роботи установи суду, пов`язаними з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, що сталося внаслідок хакерської атаки та призупиненням роботи в КП «Діловодство спеціалізованого суду» наказом керівника апарату суду від 30.11.2023.

08.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області, у зв`язку із відновленням роботи КП «Діловодство спеціалізованого суду» з 08.12.2023 згідно з наказом голови суду від 07.12.2023, судове засідання у справі № 916/3653/23 призначено на "19" грудня 2023 року о 10:20 год.

19.12.2023 у судовому засіданні по справі № 916/3653/23, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом проголошено протокольно ухвалу про перерву до "16" січня 2024 року о 10:40 год.

16.01.2024 позивачем подано до Господарського суду Одеської області клопотання (вх. № 1734/24), яким позивач просив долучити до матеріалів справи № 916/3653/23 документи (докази), що підтверджують понесені ТОВ «УТЦ» судові витрати у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги. Вказане клопотання разом із доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи та прийняте до розгляду.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 у справі № 916/3653/23 на 16.01.2024 о 10:40 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило подальший розгляд призначених справ.

16.01.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/3653/23 призначено на "25" січня 2024 року об 11:40 год.

Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Позивач у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у заявах по суті спору та наданими суду доказами.

Відповідач у своїй вступній промові та судових дебатах проти позовних вимог заперечував, просив суд у задоволені позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у заявах по суті спору та наданими суду доказами.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

З огляду на вище викладене, у зв`язку численними повітряними тривогами та вимушеним зупиненням роботи КП «Діловодство спеціалізованого суду» до 08.12.2023 згідно з наказом керівника апарата суду №56 від 30.11.2023, суд з огляду на вищезазначені обставини розглянув справу № 916/3653/23 у розумний строк.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 25.01.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

03.11.2022 між ТОВ «Укртекстильцентр» (замовник) та ТОВ «Тако-Агро Інвест» (виконавець або експедитор) укладений договір про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні № 031122-1, відповідно до п. 1.2 якого виконавець бере на себе зобов`язання доставляти ввірені йому замовником вантажі до пункту призначення та передавати їх особі, уповноваженій на отримання таких вантажів, а замовник зобов`язується сплатити встановлену за перевезення плату.

Згідно п. 2.2. договору підтвердженням надання послуг є Акти наданих послуг, що надаються замовнику виконавцем разом з комплектом документів, підтверджуючим перевезення. Акти підписуються обома сторонами.

Пунктами 4.4., 4.5. договору передбачено, що орієнтовна загальна ціна договору визначена сторонами в розмірі 3 000 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

Розрахунки за цим договором здійснюються замовником у наступному порядку:

- попередня оплата в розмірі 50 відсотків від орієнтовної загальної ціни договору, зазначеної у п.4.4. цього договору, не менш ніж за 10 календарних днів до ймовірної (передбачуваної) дати надання послуг;

- у подальшому замовник перераховує кошти у вигляді попередньої оплати у визначеному на власний розсуд розмірі, але із збереженням балансу наявної попередньої оплати на будь-яку дату строку дії цього договору не менш, ніж 1 000 000,00 грн.

Відповідно до п.п. 9.1., 9.2. договору, він набирає чинності з моменту підписання і діє 31.12.2022, але за умови повного виконання сторонами своїх зобов`язань, в іншому випадку - договір автоматично продовжує діяти до дати повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Цей договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін. Повідомлення про розірвання договору передається рекомендованим листом не менше, ніж за 14 календарних днів до дати припинення договору.

На виконання умов п. 4.5. договору замовником в повному обсязі було здійснено попередню оплату в розмірі більш ніж 50% від орієнтовної загальної ціни договору, що складала суму попередньої оплати - 1 795 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №95 від 10.11.2022 на суму 640000,00 грн; № 97 від 14.11.2022 на суму 705000,00 грн; № 102 від 15.11.2022 на суму 100000,00 грн; № 105 від 16.11.2022 на суму 350000,00 грн, з призначенням платежу «оплата за транспортні послуги згідно договору № 031122-1 від 03.11.2022».

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

09.05.2023 ТОВ «Укртекстильцентр» звернулось до ТОВ «Тако-Агро Інвест» з повідомленням про розірвання (припинення) договору № 031122-1 від 03.11.2022, яким повідомило відповідача про розірвання (припинення) договору № 031122-1 про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні від 03.11.2022, на підставі п. 9.2. розд. 9 договору, з 24.05.2023, а також про необхідність повернення сплаченої позивачем попередньої оплати у загальному розмірі 1795000,00 грн. В якості додатку до зазначеного повідомлення позивачем залучено підписану з боку ТОВ «УТЦ» додаткову угоду про розірвання (припинення) договору № 031122-1 про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні від 03.11.2022.

Належне направлення вищевказаного повідомлення та відповідної додаткової угоди про розірвання спірного договору підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 09.05.2023, накладної, конверту на адресу ТОВ «Тако-Агро Інвест» та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» із трек-номером 0306212946879.

За результатами відстеження на сайті Укрпошти поштового відправлення за трек-номером 0306212946879, позивачем підтверджено, що таке відправлення повернено 02.06.2023 за зворотною адресою з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» (витяг із сайту Укрпошти долучено до матеріалів справи).

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Приписами статті 639 Цивільного кодексу України визначено договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з нормами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Порядок укладення та розірвання господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 626, 627, 638, 639 ЦК України, суд приходить до висновку, що між сторонами укладено договір про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Щодо позовних вимог про розірвання договору № 031122-1 від 03.11.2022 суд зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 9.2. договору, він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін, зокрема і замовника, з обов`язковим письмовим повідомленням про це виконавця не пізніше 14 календарних днів до дати припинення договору.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначалось вище, позивач звернувся до відповідача з повідомленням б/н від 09.05.2023 про розірвання договору та повернення попередньої оплати. Факт надсилання вказаного повідомлення 09.05.2023 на поштову адресу відповідача 65049, м. Одеса, вул. Франка Івана, № 55, 8, підтверджується матеріалами справи.

При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20 та від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16.

Суд враховує, що матеріали справи містять належні докази направлення листа - повідомлення про розірвання (припинення), отже фактично відмову від договору в односторонньому порядку на юридичну адресу відповідача.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду №911/3142/19 від 18.03.2021, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, покупця (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Судом надано оцінку повідомленню про розірвання договору № 031122-1, де останнім викладено повідомлено про розірвання договору та повернення грошових коштів та надано два примірники додаткової угоди до договору про надання послуг по здійсненню перевезень, укладеного між ТОВ «УТЦ» та ТОВ «Тако-Агро Інвест», з проханням:

- один примірник цієї додаткової угоди, підписаний з боку відповідача, повернути на адресу позивача.

- у строк до 28.05.2023 повернути суму попередньої оплати за договором в загальному розмірі 1 795 000,00 грн.

Суд приходить до висновку, що позивач мав та має право на одностороннє розірвання договору №031122-1 від 03.11.2022 без зазначення причин такого розірвання, за умови волевиявлення позивача на таке розірвання, яке надано йому законом та не може бути обмежено умовами договору, яким він скористався на підставі п. 9.2. договору, надіславши повідомлення від 09.05.2023 року на адресу відповідача.

Отже, дія вчинена замовником шляхом направлення на адресу виконавця повідомлення від 09.05.2023 про розірвання (припинення) договору є одностороннім правочином, наслідком якого є припинення договору про надання послуг та виникнення у виконавця обов`язку вчинити низку дій, пов`язаних із таким припиненням, зокрема повернути попередню оплату за не надані транспортні послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Тобто, оскільки позивачем вчинені дії щодо односторонньої відмови від договору до моменту звернення з даним позовом до суду, і така одностороння відмова позивача від договору не потребує узгодження з відповідачем, позаяк, як встановлено судом згідно матеріалів справи, позивач реалізовував своє право, передбачене пунктом 9.2. договору та розірвав договір в односторонньому порядку, надіславши на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору, спірний договір слід вважати припиненим.

Таким чином, враховуючи, що повідомлення про розірвання (припинення) договору про надання транспортних послуг №031122-1 від 03.11.2022 було надіслане на адресу відповідача 09.05.2023, суд зазначає, що спірний договір є розірваним з 24.05.2023.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Разом з цим, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Так, аналіз приписів статей 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України дає підстави стверджувати про те, що ними не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним (припиненим), позаяк реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання відповідного договору (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі №910/17079/19).

Таким чином, враховуючи встановлений судом під час розгляду справи факт розірвання та фактичного припинення спірного договору № 031122-1 від 03.11.2022 за ініціативою позивача, право на одностороннє розірвання якого передбачено умовами спірного правочину, звернення з позовними вимогами про розірвання договору не є ефективним способом захисту прав позивача та не призведе до їх поновлення, що, відповідно, виключає можливість розірвання спірного договору у судовому порядку та задоволення позовної вимоги позивача про розірвання такого договору.

Щодо вимог позивача про повернення суми попередньої оплати в розмірі 1795000,00 грн.

Як було встановлено судом, позивач на виконання умов договору сплатив попередню оплату вартості майбутніх (ймовірних) послуг в загальному розмірі 1795000,00 грн.

Проте, відповідач не надав жодного доказу надання ним та отримання позивачем будь-яких транспортно-експедиторських послуг, та в матеріалах справи також відсутні акти наданих послуг, що надсилалися б відповідачем на підтвердження отримання позивачем таких послуг, як і відсутні докази фактичного надання будь-яких послуг.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо надання послуг, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За приписами частини 1 статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Оскільки, главою 63 ЦК України не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов`язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, суд дійшов висновку про можливість застосування частини 2 статті 693 ЦК України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 910/1030/17.

Припис частини другої статті 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18.

З огляду на викладене позивач правомірно скористався своїм правом на повернення передоплати за ненадану з боку відповідача послугу, оскільки таке право у позивача, як замовника за договором, існує паралельно з правом вимагати надання оплаченої послуги, однак такі права замовника є альтернативними, тобто взаємовиключними.

Окрім того, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 справа № 910/13271/18.

За встановлених у цій справі обставин суд встановив припинення договірних відносин, тобто відпадіння достатньої правової підстави для збереження у власності коштів перерахованих за транспортно-експедиторські послуги, що входило до предмета доказування у цій справі та є однією з обов`язкових передумов для застосування статті 1212 ЦК України.

У зв`язку із встановленими судом обставинами та відповідними висновками, суд відхиляє доводи відповідача, що умови спірного договору ним не порушувались і відповідач готовий надати транспортні послуги у разі їх замовлення в межах отриманого авансу.

З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували надання обумовлених договором послуг під час його дії чи повернення попередньої оплати в сумі 1 795 000,00 грн не надав, як і не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 795 000,00 грн є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на «balance of probabilities» («баланс ймовірностей») для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує «баланс ймовірностей». У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце. У зв`язку з цим, суд при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів виконання ним зобов`язань за договором про надання транспортних послуг, та доказів, які підтверджують здійснення ним в повному обсязі повернення попередньо сплачених позивачем послуг, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної сплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасного повернення коштів за послуги, є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви в частині стягнення суми заборгованості за договором про надання транспортних послуг, як попередньої оплати, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням встановлених вище обставин та висновків, до яких дійшов суд під час розгляду даного спору.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем до позовної заяви додано попередній розрахунок судових витрат, з якого вбачається, шо витрати на професійну правничу допомогу складають 83250,00 грн.

У судовому засіданні позивачем підтримано вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 83250,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, в частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У якості доказів у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем було надано до суду копії:

- ордер серія АА № 1341715 від 18.08.2023, виданий Адвокатським бюро «Збіглей та Партнери» на адвоката Соловей Лілію Василівну;

- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КВ № 001062 від 02.11.2020 на адвоката Соловей Л.В.;

- Угоди про надання професійної правничої допомоги від 28.04.2023, укладеної між Адвокатським бюро «Збіглей та Партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртекстильцентр»;

- додатку № 1 від 28.04.2023 до Угоди про надання професійної правничої допомоги від 28.04.2023.

Відповідно до п. 1 Угоди про надання професійної правничої допомоги від 28.04.2023 Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту з наступних правових питань та у таких обсягах представлення інтересів клієнта та надання йому правової допомоги, у взаємовідносинах з третіми особами, установами, організаціями, підприємствами, товариствами, державними органами, незалежно від форми власності та підпорядкування, в тому числі, але не виключно, в органах державної виконавчої служби, банківських установах, судах тощо, з питань, так чи інакше пов`язаних з його правами та обов`язками, котрі передбачені КПК, КУпАП, ЦПК, ГПК, КАС, КВК України.

Пунктами 1 4 Додатку № 1 від 28.04.2023 сторони окремо узгодили, що Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу клієнту по мірі необхідності та як потребуватиме стратегія захисту/представництво інтересів, в межах надання правової допомоги, з розрахунку вартості години послуг (роботи) у розмірі 5550,00 грн/год.

Усні чи письмові юридично-консультаційні послуги, професійна правнича допомога, складення процесуальних документів, участь в судових засіданнях, що здійснюються/надаються на користь клієнта, обліковуються та враховуються як такі, що надаються погодинно. Сторони погодили можливість виплати клієнтом авансу в межах 15 годин послуг (роботи).

Вартість наданих послуг (робіт), котрі клієнт сплачує на підставі виставлених Адвокатським бюро рахунків обліковується Адвокатським бюро та надається на узгодження та прийняття клієнту у форматі зведеної таблиці.

Клієнт зобов`язаний у 5-ти денний строк з дати надання йому відповідного проекту акту приймання-передачі наданих послуг та/або рахунку на оплату сплатити відповідні послуги (роботи) та/або підписати акт або у разі незгоди з об`ємом наданих послуг (виконаних робіт) надати бюро свої аргументовані письмові заперечення проти таких.

Сторонами укладено Акт № 1 від 31.12.2023 приймання передачі наданих послуг до Договору про надання професійної правничої допомоги б/н від 28.04.2023, згідно з умовами якого на виконання умов договору виконавець надав, а замовник прийняв та зобов`язується оплатити юридичні та консультаційні послуги у загальному розмірі 83250,00 грн, зокрема:

- надання професійної правничої допомоги та інформаційно-консультаційних послуг у межах справи № 916/3653/23 (досудове врегулювання спору, складення, формування та подачі до суду в інтересах ТОВ «УТЦ» позовної заяви до ТОВ «Тако-Агро Інвест» про розірвання договору та стягнення грошових коштів, участь у судових засіданнях у справі) 15 годин із розрахунку 5550,00 грн за годину.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Разом з тим, у постанові від 08.04.2020 у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 09.12.2021 у справі № 922/3812/19).

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 викладено правову позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У той же час, ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно правової позиції Верховного Суду викладеній в постанова від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17 на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Натомість, позивачем не надано розрахунок погодинної вартості правової допомоги за певний вид такої допомоги, що не дає можливості встановити вартість та кількість витрачених годин за кожну виконану роботу, зокрема, й не вказано вартість години за певний вид послуги та час витрачений на представництво (участь) у засіданні з розгляду матеріалів позову у режими відеоконференції

У даному випадку в акті приймання-передачі наданих послуг №1 від 31.12.2023 наведено перелік наданих послуг, загальна кількість витрачених годин та сукупна вартість послуг в цілому.

На переконання суду, заявлені позивачем витрати на правову допомогу у даній справі не відповідають критерію розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору в розумінні ст. ст. 126 та 129 ГПК України, з урахуванням вище встановлених обставин, оскільки дана справа не є складною. Предметом спору є розірвання договору про надання транспортних послуг та стягнення з відповідача попередньої оплати у зв`язку з тим, що відпала необхідність в отриманні певних послуг, тому підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин в даному питанні не змінювались, як наслідок, підготовка справи не потребувала пошуку та вивчення адвокатом позивача значної кількості судової практики та приписів діючого законодавства України зі спірного питання, аналізу великої кількості доказів, значних затрат часу та зусиль.

Судова практика у спорах про розірвання договорів та повернення попередньої оплати за договорами про надання послуг є сталою, а вимога щодо стягнення коштів не вимагала арифметичних розрахунків під час підготовки позову. Також суд приймає до уваги, що: судові засідання у даній справі були нетривалими за часом, який адвокат витратив приймаючи участь в цих судових засіданнях в режимі відеоконференцзв`язку; відповіді на відзив представник позивача не готував, оскільки вважав, що відзив поданий з пропуском процесуального строку, не відповідає вимогам ст. 165 ГПК України та не може бути взятий до уваги судом.

При цьому суд зазначає, що представнику позивача зі статусом адвоката, який передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у судових засіданнях, об`єктивно потребувалось небагато часу на опрацювання матеріалів справи, аналізу чинного законодавства з урахуванням предмета спору та предмета доказування - стягнення попередньої оплати за наслідками розірвання договору, підготовку до судових засідань і процесуальних документів.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пов`язаність витрат із розглядом справи, її складністю, матеріально-правовою складовою, застосовуючи зазначені вище критерії реальності та розумності розміру заявлених витрат на оплату послуг адвоката до відшкодування, їх необхідності та обсягом наданих адвокатом послуг, приймаючи до уваги усталеність судової практики по даній справі, відсутність арифметичних розрахунків під час підготовки позову; незначний обсяг доказів у справі, часткове задоволення позову, а також незначну тривалість судових засідань, у яких брав участь представник, враховуючи предмет спору та всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, рівності усіх учасників, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та співмірними із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт і витраченим ним часом, є понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 25000,00 грн.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення попередньої оплати в розмірі 1795000,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору за подання вимоги майнового характеру в сумі 26925,00 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору за позовну вимогу немайнового характеру в сумі 2684,00 гривень слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тако-Агро Інвест» (65049, м. Одеса, вул. Франка Івана, № 55, 8, код ЄДРПОУ 44307812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртекстильцентр» (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, № 14, оф. 16/69, код ЄДРПОУ 44752470) суму попередньої оплати в розмірі 1 795 000 (один мільйон сімсот дев`яносто п`ять тисяч) грн 00 коп, судовий збір в розмірі 26 925 (двадцять шість тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) грн 00 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп.

3. В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 05 лютого 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський