Рішення

від 24.01.2024 по справі 917/159/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2024 Справа № 917/159/22

Господарський суд Полтавської області у складі судді Дмитра Сіроша, за участю секретаря судового засідання Людмили Бойченкоозглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом

Фізичної особи - підприємця Омельченка Віктора Борисовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2"

про стягнення заборгованості з орендної плати, 3 % річних та інфляційних

та за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2"

до Фізичної особи - підприємця Омельченка Віктора Борисовича

про визнання договору суборенди земельної ділянки недійсним,

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): не з`явився

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Яблокова Л. О.

Обставини справи: Фізична особа - підприємець Омельченко Софія Степанівна звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2" в якому просить:

- стягнути 166 666,7 грн заборгованості з орендної плати за договором суборенди земельної ділянки № 1 від 11.04.2019, 66 666,68 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; 5 977,00 грн 3 % річних та 15 578,89 грн інфляційних за період з 01.09.2020 до 01.02.2022;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2" повернути Фізичній особі - підприємцю Омельченко Софії Степанівні земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320480400:00:006:0236, яка розташована за межами населених пунктів на території Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди земельної ділянки № 1 від 11.04.2019 в частині сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою в період з 01.12.2020 до 13.09.2021 (включно). Також після розірвання договору суборенди в період з 14.09.2021 до 01.02.2022 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, що призвело до неотримання позивачем доходу від орендної плати за землю в сумі 66 666,68 грн, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статті 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок основного орендаря цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов (вх. № 2378 від 31.03.2023) проти позову заперечує, посилаючись на те, що строк дії договору суборенди перевищує строк дії основного договору оренди, що суперечить статті 8 Закону України Про оренду землі; орендна плата за договором суборенди перевищує орендну плату за договором оренди, що є порушенням статті 288 Податкового кодексу України; договір суборенди укладено без згоди власника земельної ділянки - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, що суперечить статті 8 Закону України Про оренду землі. Також вказує, що в позовній заяві здійснено неправильний розрахунок суми заборгованості; в матеріалах справи не міститься жодного доказу того, що земельна ділянка знаходиться у користуванні відповідача ТОВ «Біл Агро 2» по сьогоднішній день; позивач здійснив необґрунтоване нарахування неустойки, 3 % річних та інфляційних. Зокрема, зазначає, що в позові позивач вказує період нарахування суми заборгованості з орендної плати 01.12.2020 31.12.2021 та за січень 2022 року. Проте орендна плата була сплачена по 14.12.2020, відповідач зібрав урожай в липні 2021 року і більше не користувався земельною ділянкою. Отже, як вважає відповідач, період нарахування заборгованості з орендної плати 14.12.2020 14.07.2021, тобто за 7 місяців і дорівнює 116 666,69 грн. Водночас, стверджує про сплату орендної плати в розмірі 250 000,00 грн, тобто в повному обсязі. Вважає необґрунтованим нарахування інфляційних та 3 % річних за період з 01.12.2020 по 01.02.2022, посилаючись на відсутність заборгованості; період 14.09.2021 01.02.2022 позивач вказує неправомірно, оскільки відповідач не користується земельною ділянкою з 14.07.2021 (зібрав останній урожай), тому суму в розмірі 66 666,68 вважає необґрунтованою і не підтвердженою жодними доказами.

Щодо нарахування інфляційних та 3 % річних за період з 01.12.2020 по 01.02.2022 на суму заборгованості в розмірі 50 000,00 грн, зазначає, що судове рішення про стягнення з відповідача 50 000,00 грн набрало законної сили 14.09.2021, тому, на думку відповідача, з цього моменту у відповідача виник обов`язок зі сплати заборгованості в розмірі 50 000,00 грн, тобто період нарахування інфляційних та річних повинен починатися з 15.09.2021 по день виконання судового рішення 20.10.2021. Тобто, як стверджує відповідач, позивач має право на нарахування інфляційних та 3 % річних тільки за період 15.09.2021 20.10.2021.

31.03.2022 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2" надійшов зустрічний позов до Фізичної особи - підприємця Омельченко Софії Степанівни про визнання договору суборенди земельної ділянки № 1 від 11.04.2019 недійсним.

Обґрунтовуючи зустрічний позов позивач зазначає, що договір суборенди не містить предмету договору; строк дії договору суборенди перевищує строк дії основного договору оренди, що суперечить статті 8 Закону України Про оренду землі; орендна плата за договором суборенди перевищує орендну плату за договором оренди, що є порушенням статті 288 Податкового кодексу України; договір суборенди укладено без згоди власника земельної ділянки - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, що суперечить статті 8 Закону України Про оренду землі. Зазначені обставини, як стверджує позивач, є підставою для визнання договору суборенди недійсним.

11.09.2023 від позивача (відповідача за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічний позов (вх. № 11183), в якому заперечує проти доводів відповідача, зазначає, що укладений сторонами договір суборенди землі від 11.04.2019 в повному обсязі відповідає положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" щодо дійсності договору та містить усі передбачені законом істотні умови. Наголошує на відсутності обставин невідповідності умов договору як загальним так і спеціальним нормам законодавства, що визначають підстави недійсності правочинів. Також вказує на відсутність порушення прав відповідача укладеним договором суборенди землі та на преюдиційність фактів та обставин встановлених рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 у справі 917/1921/20, стверджує, що вже доведено факт чинності, законності та дійсності умов договору суборенди: строку, орендної плати, предмета, погодження. Крім того зазначає, що договір суборенди підписаний та узгоджений сторонами, відповідачем договір виконувався, про що свідчать платежі, здійсненні ним за користування земельною ділянкою у 2019 році (платіжні доручення № 239 від 19.09.2019 та № 295 від 24.12.2019), а також судом встановлено у справі № 917/1921/20, що відповідач користувався земельною ділянкою протягом 2021 року. Підтвердженням користування земельною ділянкою відповідачем і до цього часу є відсутність підписаного Акту приймання - передачі земельної ділянки, оскільки саме Актом приймання - передачі відповідно до пункту 5.1 договору суборенди засвідчується факт припинення орендних відносин між позивачем і відповідачем. Тому порушення прав суборендаря у цьому випадку не відбулося.

11.09.2023 від позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив (вх. № 11181), в якій заперечує проти доводів відповідача, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 у справі № 917/1921/20 доведено факт недобросовісної поведінки відповідача по відношенню до позивача шляхом несплати орендної плати у розмірі обумовленому в договорі суборенди, також суд установив факт порушення відповідачем порядку та строків розрахунків за договором суборенди. Також рішенням суду визначено розмір орендної плати за місяць за договором суборенди 16 666,67 грн. Вказує, що твердження відповідача про зібрання врожаю 14.07.2021 і не використання земельної ділянки після цієї дати не підтверджується жодним доказом. Крім того, заперечує проти доводів відповідача про сплату 250 000,00 грн як орендної плати за весь час користування земельною ділянкою за договором суборенди, оскільки ця сума була сплачена за використання земельної ділянки з вересня 2019 року по листопад 2020 року включно, що підтверджується платіжними дорученнями № 239 від 19.09.2019 на суму 150 000,00 грн, № 295 від 24.12.2019 на суму 50 000,00 грн, платіжним дорученням від 20.10.2021 в примусовому порядку рішенням суду стягнуто 50 000,00 грн. У цій справі (№ 917/159/22) предметом спору є стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.12.2020, проте жодних доказів сплати орендної плати матеріали справи не містять. Крім цього, позивач наголошує, що зобов`язання сплачувати орендну плату за договором виникло у відповідача не з моменту набрання чинності рішенням суду, а з моменту невиконання оплати у визначений договором строк.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 14.02.2022 первісний позов Фізичної особи - підприємця Омельченко Софії Степанівни залишено без руху.

21.02.2022 позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.02.2022 відкрито провадження у справі № 917/159/22, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 26.04.2022 суд прийняв зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2" до Фізичної особи - підприємця Омельченко Софії Степанівни про визнання договору недійсним до спільного розгляду з первісним позовом; зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2" до Фізичної особи - підприємця Омельченко Софії Степанівни про визнання договору недійсним об`єднав в одне провадження з первісним позовом Фізичної особи - підприємця Омельченко Софії Степанівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2" про стягнення 166 666,7 грн заборгованості з орендної плати, 66 666,68 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, 5 977,00 грн - 3% річних, 15 578,89 грн інфляційних та повернення земельної ділянки у справі № 917/159/22; постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження та повідомив, що про дату та час підготовчого засідання буде повідомлено додатково.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.03.2023 суд призначив підготовче засідання у справі № 917/159/22 на 10:00 27.04.2023.

27.04.2022 від ФОП Омельченка Віктора Борисовича (спадкоємець позивача) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання часу для підготовки клопотання про заміну позивача правонаступником, у зв`язку зі смертю позивачки - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.04.2023 суд відклав підготовче засідання на 14:00 04.07.2023.

Підготовче засідання у справі, призначене на 14:00 04.07.2023 не проводилося, у зв`язку з перебуванням судді Дмитра Сіроша у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 31.07.2023 суд призначив підготовче судове засідання у справі № 917/159/22 на 14:00 15.08.2023.

11.09.2023 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх. № 11250).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 суд відклав підготовче засідання на 13.09.2023 09:00.

11.09.2023 від ФОП Омельченка В. Б. (спадкоємець позивачки) надійшло клопотання про заміну сторони (позивача) правонаступником у справі (вх. № 11185).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2023 суд задовольнив заяву представника відповідача Яблокової Лесі Олександрівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.09.2023 суд задовольнив клопотання фізичної особи - підприємця Омельченка Віктора Борисовича про заміну сторони правонаступником; замінив позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом у справі № 917/159/22 - фізичну особу підприємця Омельченко Софію Степанівну її правонаступником - фізичною особою - підприємцем Омельченком Віктором Борисовичем (37306, Полтавська обл., Миргородський р-н, с. Біленченківка, код НОМЕР_1 ) та відклав підготовче засідання на 14:30 24.10.2023.

02.10.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов (вх. № 12386).

02.10.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на позов про стягнення грошових коштів (вх. № 12385).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 24.10.2023 суд відклав підготовче засідання на 15:40 21.11.2023.

20.11.2023 від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічний позов (вх. № 14878).

21.11.2023 від позивача за первісним позовом надійшло заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву про визнання договору суборенди недійсним (вх. № 14949).

21.11.2023 від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 14966), а саме копії витягу з ЄРДР 12023170560000725 від 18.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.11.2023 суд задовольнив клопотання про долучення доказів (вх. № 14966 від 21.11.2023); закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 14:30 24.01.2023.

23.01.2024 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх. № 918).

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про термін виготовлення повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

27.12.2007 Гадяцька районна державна адміністрація в особі голови районної державної адміністрації Гулей Ірини Володимирівни та фізична особа - підприємець Омельченко Софія Степанівна уклали договір оренди земельної ділянки.

Зазначений договір зареєстрований у Гадяцькому райвідділі ПРФ ДП Центр ДЗК 23.01.2008 за № 040835900005.

Відповідно до пункту 1 договору Орендодавець згідно з наказом від 14.02.2019 № 1037- СГ надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320480400:00:006:0236, яка розташована за межами населених пунктів на території Біленченківської сільської ради Гадяцькою району Полтавської області.

14.02.2019сторони уклали Додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 27.12.2007 та внесення змін до нього.

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди до договору в оренду передається земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 48,4001 га, у тому числі ріллі - 48,4001 га.

14.02.2019сторони уклали Додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 27.12.2007 та внесення змін до нього.

11.04.2019 фізична особа - підприємець Омельченко Софія Степанівна та ТОВ БІЛ-АГР0 2 уклали договір суборенди земельної ділянки № 1, 12.05.2021, цей договір відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право суборенди був зареєстрований 14.08.2019, номер запису: 32880014.

Згідно з пунктом 1.1 договору суборенди земельної ділянки Орендар зобов`язується за плату передати суборендареві земельну ділянку у строкове платне володіння без зміни цільового призначення, а Суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку.

Строк дії договору суборенди - до 14.02.2026 (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 3.1 Суборендар сплачує орендну плату в розмірі 200 000,00 грн.

Порядок внесення орендної плати: помісячно (пункт 3.3 договору).

Згідно з пунктом 5.1 договору у разі припинення або розірвання договору Суборендар зобов`язаний повернути у 15 денний термін Орендарю за актом прийому передачі земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в суборенду.

11.04.2019 фізична особа - підприємець Омельченко Софія Степанівна та ТОВ БІЛ- АГРО 2 підписали акт прийому - передачі земельної ділянки до договору № 1, відповідно до якого ТОВ БІЛ-АГРО 2 передано земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 48,4001 га.

Однак відповідач, порушуючи свої зобов`язання не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою у 2020 році.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 у справі 917/1921/20 задоволено частково позов Фізичної особи - підприємця Омельченко Софії Степанівни до Товариства з обмеженою відповідальністю БІЛ-АГРО 2, Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю БІЛ-АГРО 2 на користь Фізичної особи - підприємця Омельченко Софії Степанівни 50 000,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати; розірвано договір суборенди земельної ділянки № 1, укладений Фізичною особою - підприємцем Омельченко Софією Степанівною та Товариством з обмеженою відповідальністю БІЛ-АГРО 2 від 11.04.2019; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48301603 від 19.08.2019, зареєстроване державним реєстратором Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області Перепадя Інною Володимирівною, номер запису про інше речове право 32880014.

Зазначеним судовим рішенням у справі № 917/1921/20 встановлено наступне:

-розрахунковими періодами є: 14.09.2019 - 14.09.2020, 14.09.2020 - 14.09.2021.

- позивач здійснив розрахунок заборгованості до моменту подання позовної заяви про розірвання договору суборенди, а саме до 26.11.2020, тому у період заборгованості входило лише 3 (три) місяці 2020 року - вересень, жовтень та листопад;

-розмір щомісячної орендної плати за договором суборенди складає 16 666,67 грн. Тому сума заборгованості відповідача за первісним позовом дорівнює 166 666,7 грн (10 *16 666,67 грн).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 у справі 917/1921/20 залишене без змін.

Оскільки рішення Господарського суду Полтавської області у справі № 917/159/22 набрало законної сили 14.09.2021, договір суборенди вважається розірваним саме з цієї дати.

Відповідач, порушуючи свої зобов`язання не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою в грудні 2020 році, у 2021 році, та за січень 2022 року.

Отже, за розрахунком позивача за первісним позовом за користування земельною ділянкою в межах договору суборенди у відповідача утворилась заборгованість за період грудень 2020 - вересень 2021 року включно (10 місяців), що становить 10x16666,67 грн =166666,7 грн.

Реєстрація спірного договору скасована 29.09.2021 (копія витягу з реєстру в матеріалах справи).

Згідно з пунктом 5.1 договору суборенди у разі припинення або розірвання договору Суборендар зобов`язаний повернути земельну ділянку у 15 денний термін Орендарю за актом прийому-передачі, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в суборенду.

30.11.2021 позивач направив відповідачу акт прийому-повернення земельної ділянки (копія акту та доказів направлення відповідачу в матеріалах справи).

Проте, як вказує позивач, акти не підписані відповідачем, земельна ділянка не передана позивачу належним чином.

Рішенням суду у справі № 917/1921/20 встановлено, що відповідач користувався цією земельної ділянкою протягом 2021 року. Відповідно до акту № 1 від

31.03.2021про ранньовесняне боронування орендованої земельної ділянки, акту № 1 від 14.04.2021 культивації орендованої земельної ділянки відповідач використовує спірну земельну ділянку.

Отже, позивач за первісним позовом заявив до стягнення з відповідача 166 666,7 грн заборгованості з орендної плати, 66 666,68 грн безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати; 5 977,00 грн - 3 % річних та 15 578,89 грн інфляційних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 1 статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з пунктом 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статі 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - дотримання зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ і ставків відповідно до встановлених в установленому порядку режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами та права спеціального водокористування; своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

Згідно з статтею 25 Закону України Про оренду землі орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як установив суд, рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 на користь фізичної особи - підприємця Омельченко Софії Степанівни стягнуто заборгованість з орендної плати у розмірі 50 000,00 грн.

Розрахунок заборгованості здійснено на момент подання позову, а саме до 26.11.2020.

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованість зі сплати орендної плати за договором суборенди за період з 26.11.2020 до 13.09.2021 включно (10 місяців), тобто до розірвання договору суборенди (14.09.2021).

Як встановлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 розмір щомісячної орендної плати за договором суборенди складає 16 666,67 грн, тому сума заборгованості відповідача за первісним позовом дорівнює 166 666,7 грн (10 х 16666,67 грн).

Отже, початкові та кінцеві періоди нарахування суми заборгованості зі сплати орендної плати позивачем за первісним позовом здійснено з урахуванням рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021, де визначено кінцевий період розрахунку заборгованості зі сплати орендної плати - 26.11.2020.

Відповідно до зазначеного рішення суду 50 000, 000 грн були нараховані як орендна плата за три місяці вересень, жовтень, листопад 2020 року, тому позивач за первісним позовом правомірно визначив розрахунковий період стягнення заборгованості з орендної плати за договором суборенди саме з грудня 2020 року.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 у справі № 922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19). Отже, ця норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Отже, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17). Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 у справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18).

Матеріали справи не містять доказів сплати орендної плати відповідачем за користування земельно ділянкою з 01.12.2020 до 13.09.2021 включно (за 10 місяців), тобто до розірвання договору суборенди (14.09.2021).

Суд відхиляє доводи відповідача про сплату 250 000,00 грн як орендної плати за весь час користування земельною ділянкою за договором суборенди, оскільки ця сума була сплачена за використання земельної ділянки з вересня 2019 року по листопад 2020 року включно, що підтверджується платіжними дорученнями № 239 від 19.09.2019 на суму 150 000,00 грн, № 295 від 24.12.2019 на суму 50 000,00 грн. Також платіжним дорученням від 20.10.2021 № 7496 в примусовому порядку рішенням суду стягнуто 50 000,00 грн (а. с. 20). У цій справі (№ 917/159/22) предметом спору є стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.12.2020, проте жодних доказів сплати орендної плати матеріали справи не містять. Крім цього, слід зазначити, що зобов`язання сплачувати орендну плату за договором суборенди виникло у відповідача не з моменту набрання чинності рішенням суду, а з моменту невиконання оплати у визначений договором строк.

З огляду на викладене, суд задовольняє позов в частині вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 166 666,7 грн заборгованості з орендної плати за договором суборенди землі від 11.04.2019.

Щодо вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 66 666,68 грн за період з 14.09.2021 до 01.02.2022 слід зазначити наступне.

Як установив суд, рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.23021 у справі № 917/1921/22 розірвано договір суборенди земельної ділянки № 1, укладений Фізичною особою - підприємцем Омельченко Софією Степанівною та Товариством з обмеженою відповідальністю БІЛ-АГРО 2 від 11.04.2019.

Оскільки рішення Господарського суду Полтавської області у справі № 917/159/22 набрало законної сили 14.09.2021, договір суборенди вважається розірваним саме з цієї дати.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно з статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від нього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Згідно з пунктом 5.1 договору суборенди, у разі припинення або розірвання договору Суборендар зобов`язаний повернути у 15 денний термін Орендарю за актом прийому передачі земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в суборенду.

Матеріали справи не містять доказів підписаного відповідачем Акту приймання - передачі земельної ділянки.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами факт повернення земельної ділянки позивачу.

Отже, після розірвання договору суборенди (14.09.2021) відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів.

Згідно з пунктом 82 Постанови ВП ВС від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц «Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України». (Подібні висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі N 922/207/15).

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова ВП ВС від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, постанова ВСУ від 02.03.2016 у справі N 6-3090цс15).

Встановлено, що відповідач за первісним позовом знав про розірвання договору суборенди згідно з рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021, яке набрало законної сили 14.09.2021 та відповідач станом на час подання цього позову не повернув земельну ділянку позивачу за первісним позовом.

Відповідач за первісним позовом, як фактичний користувач земельною ділянкою, що без достатньої правової підстави за рахунок основного орендаря цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Отже, суд задовольняє позов в частині вимог про стягнення безпідставно збережених коштів за період жовтень 2021 року - січень 2022 у розмірі 66 666,68 грн.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача 5 977,00 грн 3 % річних та 15 578,89 грн інфляційних за період з 01.09.2020 до 01.02.2022.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач заперечує проти нарахування 3 % річних та інфляційних. Зокрема, зазначає, що в позові позивач вказує період нарахування суми заборгованості з орендної плати 01.12.2020 31.12.2021 та за січень 2022 року. Проте орендна плата була сплачена по 14.12.2020, відповідач зібрав урожай в липні 2021 року і більше не користувався земельною ділянкою. Отже, як вважає відповідач, період нарахування заборгованості з орендної плати 14.12.2020 14.07.2021, тобто за 7 місяців і дорівнює 116 666,69 грн.

Водночас, стверджує про сплату орендної плати в розмірі 250 000,00 грн, тобто в повному обсязі. Вважає необґрунтованим нарахування інфляційних та 3 % річних за період з 01.12.2020 до 01.02.2022, посилаючись на відсутність заборгованості.

Щодо нарахування інфляційних та 3 % річних за період з 01.12.2020 до 01.02.2022 на суму заборгованості в розмірі 50 000,00 грн (стягнута рішенням суду у справі № 917/1921/21), зазначає, що судове рішення про стягнення з відповідача 50 000,00 грн набрало законної сили 14.09.2021, тому, на думку відповідача, з цього моменту у відповідача виник обов`язок зі сплати заборгованості в розмірі 50 000,00 грн, тобто період нарахування інфляційних та річних повинен починатися з 15.09.2021 по день виконання судового рішення 20.10.2021. Тобто, як стверджує відповідач, позивач має право на нарахування інфляційних та 3 % річних тільки за період 15.09.2021 20.10.2021.

Суд не погоджується із зазначеними доводами відповідача, оскільки зобов`язання сплачувати орендну плату за договором виникло у відповідача не з моменту набрання чинності рішенням суду у справі № 917/1921/21, а з моменту нездійснення оплати відповідачем орендних платежів у визначений договором суборенди строк, тобто з моменту прострочення виконання грошового зобов`язання. Пунктом 33 договору суборенди погоджено зобов`язання відповідача щомісячно здійснювати орендну плату. Отже, останнім днем строку внесення орендної плати є останнє число кожного місяця року, а першим днем строку з якого розпочинається прострочення зобов`язання є перше число наступного місяця.

З огляду на викладене, позивач правомірно здійснює нарахування 3 % та річних та інфляційних з 01.09.2020 до 01.02.2022.

Перевіривши розрахунок 3 % та річних та інфляційних за період, визначений позивачем, суд встановив, що розрахунок є правильним, тому вимоги про стягнення 5977,00 грн 3 % та річних та 15 578,89 грн інфляційних за період з 01.12.2020 до 01.02.2022 підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2" повернути позивачу земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320480400:00:006:0236, яка розташована за межами населених пунктів на території Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області слід зазначити наступне.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 1 статті 34 ЗУ Про оренду землі у разі розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Як установив суд договір суборенди розірвано з 14.09.2021 (з набранням законної сили рішенням у справі № 917/1921/20, яким розірвано договір суборенди № 1, укладений ФОП Омельченко С. С. та ТОВ БІЛ-АГРО 2).

Відповідно до пункту 5.1 договору суборенди, у разі припинення або розірвання договору Суборендар зобов`язаний повернути у 15 денний термін Орендарю за актом прийому - передачі земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в суборенду.

Матеріали справи не містять доказів повернення земельної ділянки позивачу в порядку, визначеному пунктом 5.1 договору суборенди.

Зогляду на викладене, відповідач має повернути позивачу спірну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320480400:00:006:0236.

Щодо зустрічного позову слід зазначити наступне.

Обґрунтовуючи підстави для визнання договору суборенди недійсним позивач за зустрічним позовом зазначає, що договір суборенди не містить предмету договору; строк дії договору суборенди перевищує строк дії основного договору оренди, що суперечить статті 8 Закону України Про оренду землі; орендна плата за договором суборенди перевищує орендну плату за договором оренди, що є порушенням статті 288 Податкового кодексу України; договір суборенди укладено без згоди власника земельної ділянки - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, що суперечить статті 8 Закону України Про оренду землі. Зазначені обставини, як стверджує позивач, є підставою для визнання договору суборенди недійсним.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов`язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов`язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.

Вирішуючи спір за зустрічним позовом про визнання договору суборенди недійсним суд враховує також преюдиційність фактів та обставин встановлених рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 у справі № 917/1921/20, яким розірвано договір суборенди № 1, укладений ФОП Омельченко С. С. та ТОВ БІЛ-АГРО 2, стягнуто з відповідача - ТОВ БІЛ-АГРО 2 заборгованість зі орендної плати за договором суборенди від 11.04.2019.

Спір у справі № 917/159/22 є аналогічним зі спором у справі № 917/1921/20, відповідно обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції у справі 917/1921/20 мають преюдиційне значення у цій справі.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Преюдиція при встановленні фактів судовим рішенням у іншій справі має місце лише тоді, коли у ній брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (ВС/КЦС № 761/29966/16-ц від 18.12.2019). У справі № 917/1921/20 брали ті ж самі учасники справи, що і у цій справі.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 у справі № 922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19). Отже, зазначена норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Отже, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 у справі №520/11429/17). Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 у справі № 902/201/19).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17). Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17).

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах) (постанова КГС ВС від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, постанова КГС ВС від 08.07.2019 у справі № 908/156/18)).

Як установив суд, у мотивувальній частині рішення у справі № 917/1921/20 визначено розмір щомісячного платежу, строки та порядок сплати орендної плати за договором суборенди, строк дії договору суборенди, початковий та кінцевий термін дії договору суборенди, доведено, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору суборенди, встановлено, що умови договору суборенди відповідають статті 8 Закону України Про оренду землі на предмет обмеження умовами договору оренди.

Зокрема у судову рішенні у справі № 917/1921/20 зазначено: У договорі суборенди сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, які визначені у статті 15 Закону України Про оренду землі: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та ділянки), дата укладення та строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; строк дії договору суборенди визначений сторонами при укладенні договору з моменту укладення договору суборенди і до моменту дійсності основного договору оренди відповідає зазначеним положенням законодавства. Зокрема, рішенням суду встановлено, що розмір орендної плати складає 200 000,00 грн за рік, порядок внесення зазначеної суми орендної плати 200 000,00 грн помісячно; розмір орендної плати за місяць за договором суборенди, який необхідно було сплачувати відповідачу 16 666,67 грн."

Отже, не підлягають доведенню обставини (строк та предмет договору суборенди, розмір орендної плати, погодження умов договору сторонами) встановлені Господарським судом Полтавської області в рішенні від 12.05.2021 та підтверджені Східним апеляційним господарським судом в Постанові від 14.09.2021 у справі № 917/1921/20.

У цьому випадку оцінка вказаними судами обставин у справі № 917/1921/20 має істотне значення для правильного вирішення цього спору.

Отже, доводи позивача за зустрічним позовом, що договір суборенди земельної ділянки не містить умови про предмет договору не знаходить підтвердження.

У статті 8 Закону України Про оренду землі визначено, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

У статті 8 Закону мова не йде про визначення істотних умов договору суборенди землі, оскільки істотні умови чітко описані в договорі оренди земельної ділянки, що тягне за собою неможливість визначити предмет договору якимось іншим чином, ніж це зазначено в договорі оренди.

У пункті 1 поновленого договору оренди від 14.02.2019 визначено, що предметом договору оренди (додаткової угоди про поновлення договору оренди від 27.12.2007 та внесення змін до нього) є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320480400000060236, яка розташована за межами населених пунктів на території Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

Разом з тим у договорі суборенди від 11.04.2019 в пункті 1.2 розділу 1 визначено предмет договору суборенди з відсилкою до предмета договору оренди від 14.02.2019 № 25/57-19.

Тобто предметом договору суборенди є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320480400000060236, яка розташована за межами населених пунктів на території Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

Також в Акті прийому-передачі земельної ділянки № 1 від 11.04.2019 зазначено предмет договору суборенди - земельна ділянка, яка передається за договором суборенди від 14.02.2019.

КЦС ВС в постанові від 30.07.2020 у справі № 471/761/17-ц зазначив: Якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 09.12.2015 у справі № 6-849цс15: У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотних умов, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі, суд повинен установити чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених Законом, може бути підставою для визнання договору недійсним, лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом (постанова ВС від 30.07.2020 у складі колегії суддів КЦС справа № 471/761/17-ц).

Суд не вбачає порушень прав позивача за зустрічним позовом фактом існування у договорі суборенди від 11.04.2019 відсилочного положення до договору оренди землі з питань кадастрового номеру суборендованої земельної ділянки.

Щодо твердження позивача за зустрічним позовом, що строк дії договору суборенди перевищує строк дії основного договору оренди, слід зазначити наступне.

У витязі з Державного реєстру речових прав від 06.10.2021 міститься дата закінчення договору суборенди 14.02.2026. При реєстрації договору суборенди було визначено кінцеву дату права суборенди, яка в межах строку поновленого договору оренди від 14.02.2019, тобто до 14.02.2026.

Відповідно до статті 8 Закону України Про оренду землі та статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

В пункті 2.2 договору суборенди від 11.04.2019 визначено, що у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження усіх спірних питань, які вникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечать інтересам сторони або нормам чинного законодавства (Постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 № 90/2073/19).

Договір суборенди узгоджений та підписаний сторонами, Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЛ - Агро 2" (відповідачем за первісним позовом) договір виконувався, про що свідчать платежі, здійсненні ним за користування земельною ділянкою у 2019 році (платіжні доручення № 239 від 19.09.2019 та № 295 від 24.12.2019 в матеріалах справи).

Зазначений факт встановлено рішенням суду від 12.05.2021 у справі № 917/1921/21.

Також зазначеним рішенням встановлено, що відповідач користувався земельною ділянкою протягом 2021 року.

Підтвердженням користування земельною ділянкою відповідачем і до цього часу є відсутність доказів повернення спірної земельної ділянки шляхом підписання Акту приймання - передачі земельної ділянки, відповідно до пункту 5.1 договору суборенди. Тому порушення прав відповідача за первісним позовом у цьому випадку суд не вбачає.

Відповідно до частини 1 статті 34 ЗУ Про оренду землі у разі розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Згідно з пунктом 21 Типового договору оренди землі (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004), після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав їх в оренду.

Відповідно до договору оренди землі земельна ділянка передавалася орендарю згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки і договором оренди землі передбачено спосіб її повернення шляхом підписання акту приймання-передачі земельної ділянки, тому для забезпечення відновлення прав та законних інтересів орендодавця потрібно повертати земельну ділянку по акту приймання-передачі земельної ділянки, що і буде вважатися способом припинення користування земельною ділянкою.

Умови договору суборенди земельної ділянки обмежені умовами договору оренди. У законодавстві відсутня вимога необхідності викладення усіх умов договору суборенди у буквальній, дослівній відповідності до умов договору оренди. Оскільки твердження про обов`язковість повної ідентичності умов таких договорів суперечать принципам свободи договору, закріплених у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України. Встановлені законодавчі обмеження щодо змісту договору суборенди визначають вимогу про загальні межі можливостей, у рамках яких сторони можуть визначати умови договору суборенди.

У договорі суборенди від 11.04.2019 відсутні умови, що суперечать договору оренди.

Визначення у договорах суборенди однакової за розміром орендної та суборендної плати суперечить загальним положенням про підприємництво, яким згідно з частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України є господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та саме з метою одержання прибутку, оскільки у такому випадку нівелюється сама можливість отримання такого прибутку та економічна доцільність укладення відповідних договорів суборенди.

Щодо необхідності наявності згоди Орендодавця на укладення договору суборенди слід зазначити наступне.

При вирішені спору про визнання правочину недійсним має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення (Постанова ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі № 904/355/19).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові ВС від 17.07.2018 у справі 921/311/17-г/7: пункт 8.19. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з відсутності, всупереч статті 8 Закону, згоди Орендодавця на передачу в суборенду орендованої позивачем земельної ділянки як окремої підстави для визнання договору суборенди недійсним, у зв`язку з недодержанням вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України. Пункт 8.20. Разом з цим, суди не встановили, яким чином в даному випадку відсутність письмової згоди Орендодавця на передачу Земельної ділянки в суборенду відповідачу впливає на права позивача, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі. Пункт 8.21. Здійснивши аналіз положень частини першої статті 8 Закону, статей 15, 203, 215 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що відсутність письмової згоди Орендодавця на передачу в суборенду земельної ділянки не може слугувати єдиною підставою для задоволення позову Орендаря, поданого до Суборендаря, про визнання договору Суборенди недійсним, з тих підстав, що він суперечить частині першій статті 8 Закону, оскільки, положення цієї норми в першу чергу спрямовані на захист прав Орендодавця і їх недотримання Орендарем не призводить до порушення прав Орендаря. Пункт 8.22. Отже висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання договору суборенди недійсним за позовом позивача (Орендаря) у зв`язку з відсутністю згоди Орендодавця на передачу в суборенду орендованої позивачем земельної ділянки суд відхиляє як недоречні та такі, що здійснені без належної оцінки спірних правовідносин у контексті вищевказаних норм законодавства.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09. 2019 у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У зустрічному позові позивач не наводить та не обґрунтовує наявність порушень його прав та інтересів існуючим договором суборенди, який ним виконувався.

Отже, укладений сторонами договір суборенди землі від 11.04.2019 відповідає положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" щодо дійсності договору та містить усі передбачені законом істотні умови.

Крім того, слід зазначити наступне.

Частинами 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Встановивши, що укладений договір є фактично виконаним, дійшов висновку, що задоволення позовних вимог у цій справі ніяким чином не відновить права держави та такий спосіб захисту не є ефективним.

Отже Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, і зазначив наступне: "Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 20.12.2023 у справі № 913/366/21.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Разом з цим об`єднана палата у справі № 905/77/21, застосовуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, також зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Як установив суд, договір суборенди відповідачем частково виконувався, сплачувалися орендні платежі платіжні доручення № 239 від 19.09.2019 та № 295 від 24.12.2019 в матеріалах справи), відповідач користувався земельною ділянкою протягом 2021 року, зазначені факти установлені рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 917/1921/20.

Проте, окреме заявлення позовної вимоги про визнання частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

З огляду на викладене, зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 232 - 233, 237 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БІЛ-АГРО 2 (37300, вул. Лохвицька, будинок 46, місто Гадяч, Миргородський район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 37511457) на користь Фізичної особи - підприємця Омельченка Віктора Борисовича (ІПН НОМЕР_2 , 37306, Полтавська область, Гадяцький район, с. Біленченківка) 166666,7 грн заборгованості зі сплати орендної плати; 66666,68 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; 5977,00 грн 3 % річних, 15578,89 грн інфляційних за період з 01.09.2020 до 01.02.2022 та 6304,34 грн витрат зі сплати судового збору.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю БІЛ-АГРО 2 (37300, вул. Лохвицька, будинок 46, місто Гадяч, Миргородський район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 37511457) повернути на користь Фізичної особи - підприємця Омельченка Віктора Борисовича (ІПН НОМЕР_2 , 37306, Полтавська область, Гадяцький район, с. Біленченківка) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320480400:00:006:0236, яка розташована за межами населених пунктів на території Біленчинківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в зустрічному позові.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 05.02.2023.

Суддя Дмитро СІРОШ