Рішення

від 06.02.2024 по справі 917/2068/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024 Справа № 917/2068/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця", м. Київ

до Науково-виробничого підприємства "Фероліт", м. Горішні Плавні

про стягнення 18 438,23 грн

без виклику представників сторін

встановив:

До Господарського суду Полтавської області звернулось Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» з позовом до Науково-виробничого підприємства "Фероліт" про стягнення 18 438,23 грн пені за договором купівлі-продажу № СВРЗ-01-22-22-01/ю від 16.09.2022.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач не виконав умови договору купівлі-продажу № СВРЗ-01-22-22-01/ю від 16.09.2022 (далі - Договір) щодо строків оплати товару.

У відзиві на позов (а.с. 78-85) відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що:

- оформлений продавцем рахунок № ЦЗВМБ-196/п від 09.11.2022 на суму 295 822,20 грн не відповідав умовам п. 2.4 договору та був безтоварним рахунком;

- в порушення абз. 2 п. 2.4.4. укладеного договору позивач на момент виставлення рахунку товар не відвантажив;

- позивач не надав належні докази направлення відповідачу рахунків на оплату товару, що є обов`язковою умовою здійснення оплати згідно п. 2.4 договору;

- зважаючи на відсутність електроенергії з 10.10.2022 внаслідок масованих ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури України, зокрема міста Кременчука, відповідач на час режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність і виконати прийняті на себе зобов`язання по укладеним господарським договором, що вплинуло на своєчасність проведення розрахунків, проте, за першої можливості відповідач сплачував рахунки позивача та не допускав порушення платіжної дисципліни;

- до позовної заяви позивач не додав належні документи, які підтверджують повноваження підписанта позовної заяви;

- в разі задоволення позову просить застосувати норми статей 551, 616 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України і зменшити розмір неустойки, визначений в позовній заяві.

Позивач у відповіді на відзив (а.с. 92-97) не погодився із доводами відповідача, підтримав позовні вимоги повністю.

Відповідач у запереченнях (а.с. 101-104) підтримав доводи, наведені ним у відзиві на позов.

У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. (а.с. 59-60).

Ухвалою від 24.11.2023 суд залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків (а.с. 62-63). Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (а.с. 66-71).

Ухвалою від 05.12.2023 суд відкрив провадження у справі № 917/2068/23, призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи (а.с. 74).

Вказана ухвала суду надсилалась сторонам, зокрема:

позивачу та представнику позивача в їх електронні кабінети у підсистемі "Електронний суд" (довідки про доставку електронного листа від 05.12.2023, а.с. 76, 77);

відповідачу засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 61) та отримана відповідачем 11.12..2023, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 75).

Відповідно до п. 2 та п. 3 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала від 05.12.2023 доставлена сторонам в установленому порядку.

Щодо твердження Відповідача про відсутність у представника Позивача повноважень на підписання позову.

За змістом ч. 4 ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 89 ЦК України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Частиною 1, 3, 4 та 5 статті 95 ЦК України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Отже, коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у. встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації-юридичної особи,- але в особі її відокремленого підрозділу.

З огляду на вищевикладене, юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. При цьому, стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 40075815 значиться Акціонерне товариство «Українська залізниця» за місцезнаходженням: вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150. У графі відокремлені підрозділи юридичної особи міститься інформація, зокрема, про відокремлений підрозділ: філію «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ ВП: 40081347), місцезнаходження: просп. Повітрофлотський, 11/15, м. Київ, 03049.

Згідно з п. 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПУ України) при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1, ч. З ст. 60 ГПК України повноваження представників сторін мають бути підтверджені довіреністю юридичної особи, яка від її імені видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Частиною 2, 3 статті 244 ЦК України передбачено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 ЦК України довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

За змістом статті 58 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують довіреність, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Строк, на який може бути видана довіреність, визначається цивільним законодавством України. Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення, або після надання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Довіреність, видана в порядку передоручення, не може містити в собі більший обсяг прав, ніж їх передано за основною довіреністю. Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Відповідно до статті 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно з Положенням про філію «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (далі - Положення) філія є відокремленим підрозділом АТ «Українська залізниця».

Згідно з пунктом 5.1. Положення, керівництво Філією відповідно до Статуту Товариства та цього Положення здійснюється директором виконавчим Філії, який призначається на посаду та звільняється з посади в порядку, передбаченому Статутом Товариства та внутрішніми нормативними документами Товариства.

Директор виконавчий Філії діє на підставі довіреності, виданої Товариством у порядку, передбаченому Статутом Товариства, цим Положенням та внутрішніми нормативними документами Товариства.

У пункті 10.5.6. Положення, передбачено право представляти інтереси Товариства в судах всіх інстанцій та юрисдикцій, а також у міжнародних арбітражах у справах, пов`язаних з діяльністю Філії.

Пунктом 10.5.1. Положення передбачено право філії від імені Товариства вчиняти будь-які правочини (укладати договори, угоди), пов`язані з діяльністю Філії, вести претензійну роботу, набувати майнових та особистих немайнових прав, виступати позивачем, у тому числі цивільним, та відповідачем у судах усіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі, з правом підпису усіх процесуальних документів у межах своїх повноважень, передбачених внутрішніми документами Товариства та Філії, а також вчиняти інші дії, які необхідні для здійснення господарської діяльності Філії, з урахуванням обмежень, передбачених пунктом 5.6, та процедури, передбаченої пунктом 5.7 цього Положення.

Відповідно до пункту 5.7. Положення будь-які договори, довіреності та інші вихідні документи щодо листування з третіми особами (крім банківських документів), від імені Товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Філії, Товариства та третіх осіб лише в разі, коли вони укладені (вчийені) з дотриманням правила двох підписів, скріплені підписами щонайменше двох уповноважених на це посадових осіб Філії, які діють на підставі довіреності, виданої Товариством (директор виконавчий Філії, заступники директора виконавчого Філії або інша уповноважена на це посадова особа Філії тощо). Довіреності, правочини та інші вихідні документи від імені Товариства, адресовані третім особам, вважаються належним чином укладеними (вчиненими) Філією, якщо вони укладені (вчинені) відповідно до Статуту Товариства, внутрішніх документів Товариства та законодавства України.

У додатках до позовної заяви наявна Довіреність від 07.11.2023, видана АТ «Укрзалізниця» в особі голови правління Лященко Є.А. та члена правління Логунова О.М. (Довіритель), яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В., зареєстрована в реєстрі за № 5246. Вказаною Довіреністю уповноважено директора виконавчого філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Сиваня Т.О. та/або заступника директора виконавчого філії із забезпечення виробництва філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Ткачука П.Г. та/або заступника директора виконавчої філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Завадську І.Ф. (Представники) здійснювати дії в інтересах Довірителя, пов`язані з діяльністю філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до пункту 21 Довіреності від 07.11.2023 довіреності, правочини та інші вихідні документи вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Філії, Довірителя та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів, а також з урахуванням обмежень, передбачених пунктами 5.6 та 5.7 Положення про Філію.

За цією довіреністю представники користуються правом подання, підпису, замовлення та отримання всіх документів, необхідних для виконання наданих цією довіреністю повноважень.

Довіреність видана з правом передоручення повноважень іншим особам та дійсна до третього листопада дві тисячі двадцять третього року включно.

Повноваження адвоката як представника підтверджується довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина п`ята статті 60 ГПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, довіреність.

До позовної заяви додано довіреність в порядку передоручення від 07.11.2023 (зі строком чинності до 22.07.2024), яка підписана директором виконавчим філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Сиванем Т.О та заступником директора виконавчої філії із забезпечення виробництва філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» Ткачуком П.Г. (Довіритель), на підставі довіреності від 07.11.2023, з дотриманням правил двох підписів, а також з урахуванням обмежень, передбачених пунктами 5.6 та 5.7 Положенням про Філію, на виконання вимог ст. ст. 244 і 1007 ЦК України, та згідно договорів про надання правової допомоги від 20.06.2023 б/н. Даною Довіреністю уповноважено адвоката Ярову А.В. представляти інтереси Довірителя, в тому числі, у судах всіх інстанцій та юрисдикцій, з усіма правами, що надані позивачу, у тому числі, підписувати та подавати позовні заяви. Зазначена довіреність нотаріально посвідчена та зареєстрована в реєстрі.

На підтвердження набуття права на заняття адвокатською діяльністю до позову додано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 001284 від 09.06.2023, виданого на ім`я Ярової А.В.

За таких обставин повноваження довіреної особи - адвоката Ярової А. В. згідно з довіреністю в порядку передоручення від 07.11.2023, виданою від імені АТ «Українська залізниця», зокрема, на представництво у судах всіх інстанцій та юрисдикцій з правами, що надані позивачу, у тому числі, з правом підписувати та подавати позовні заяви, є достатніми для підтвердження у такої особи права на представництво довірителя в суді та підписання позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України це рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», Продавець, позивач) та Науково-виробничим підприємством «ФЕРОЛІТ» (далі - НВП «ФЕРОЛІТ», Покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № СВРЗ-01-22-22-01/ю від 16.09.2022 (далі - Договір, а.с. 7-14) із додатками №№ 1-5 до нього (а.с. 14, зворот - 17).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002); (далі - Товар).

Згідно з п. 2.1 Договору ціна Договору складається з сукупної вартості Товару відповідно до Специфікації (Додаток 1 до Договору) та вартості послуг щодо організації навантаження Товару (у разі їх надання) відповідно до Специфікації(-й) щодо організації навантаження Товару (Додаток 3 до Договору) та становить: 591644,40 грн - вартість товару, 34455,94 грн - вартості послуг щодо організації навантаження Товару, загальна ціна - 626 100,34 грн (п. 2.1 Договору).

За п. 2.4 Договору оплата вартості Товару здійснюється Покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:

сума першої попередньої оплати 25 %, яка становить 147 911,10 грн (без ПДВ), сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання Сторонами Договору на підставі надісланого Продавцем рахунку (п. 2.4.1 Договору);

сума другої оплати 25 %, яка становить 147 911,10 грн (без ПДВ), сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (п. 2.4.2 Договору);

сума третьої оплати 25 %, яка становить 147 911,10 грн (без ПДВ), сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (п. 2.4.3 Договору);

сума четвертої оплати 25 %, яка становить 147 911,10 грн (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (п. 2.4.4 Договору).

Кожна наступна оплата здійснюється Покупцем після відвантаження Товару на не менше ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.

Згідно з пунктом 2.6 Договору рахунки для оплати вартості Товару послуг щодо організації навантаження Товару надсилаються Покупцеві адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах Покупця в розділі Договору.

Відповідно до розділу 11 Договору розрахунки за Товар здійснюються через філію «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця».

Позивач вистав відповідачу наступні рахунки на здійснення авансових платежів (попередньої оплати):

рахунок № ЦЗВМБ-120/п від 04.10.2022 - згідно з п. 2.4.1 договору - на суму 147911,10 грн (а.с.24);

рахунок № ЦЗВМБ-121/п від 04.10.2022 - згідно з п. 2.4.2 договору - на суму 147911,10 грн (а.с.25);

рахунок № ЦЗВМБ-196/п від 09.11.2022 - згідно з п. 2.4.3 та п. 2.4.4 договору - на суму 295822,20 грн (а.с.29).

Позивач на підтвердження факту направлення Відповідачу рахунків надав скріншоти електронних листів, відправлених 04.10.2022 (а.с.26) та 10.11.2022 (а.с.30) з електронної пошти cxmb.uz@urk.net на електронну адресу office@ferolit.com.ua.

Як свідчать надані докази (виписки по операціям з відповідачем), відповідач вказані рахунки оплачував наступним чином:

за платіжним документом від 14.10.2022 № 2666 сплатив 147911,10 грн - по рахунку № ЦЗВМБ-121/п від 04.10.2022 (а.с.27);

за платіжним документом від 14.10.2022 № 2667 сплатив 147911,10 грн - по рахунку № ЦЗВМБ-120/п від 04.10.2022 (а.с.27);

за платіжним документом від 17.02.2023 № 294 сплатив 295822,20 грн - по рахунку № ЦЗВМБ-196/п від 09.11.2022 (а.с.31).

Згідно з актом приймання-передачі металів чорних вторинних від 11.11.2022 позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 294 761,91 грн (а.с.28).

Як зазначає позивач в позовній заяві, перша та друга попередні оплати здійснені НВП «Фероліт» у відповідно до умов Договору.

Позивач у позові вказує, що 11.11.2022 було відвантажено брухт сталевий на загальну суму 294 761,91 грн, що складає більше ніж 80 % від сум останніх попередньо здійснених оплат.

Позивач вказує, що в порушення умов п. 2.4.3 Договору протягом 5 (п`яти) банківських днів (з 10.11.2022 по 17.11.2022) НВП «ФЕРОЛІТ» не проведено третю оплату на суму 147 911,10 грн (без ПДВ), оплата здійснена лише 17.02.2023.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього Договору, Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, за кожен день прострочення.

У зв`язку з неналежним виконанням Покупцем зобов`язань за Договором позивач нарахував відповідачу 18 438,23 грн пені за порушення строків попередньої оплати за Товар у сумі 147 911,10 грн за період з 18.11.2022 по 16.02.2023.

З метою досудового врегулювання спору позивач засобами поштового зв`язку звернувся до відповідача з претензією від 27.09.2023 № ЦЗВ-20/3603 (а.с. 18-23) з вимогою сплатити пеню у сумі 18 438,23 грн.

Позивач вказує, що Відповідач претензію залишив без задоволення, сплату пені не провів.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір купівлі-продажу.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ч. 1 ст. 692 ЦК України зазначено, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

У п. 2.4 Договору вказано, що оплата вартості Товару здійснюється Покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:

сума першої попередньої оплати 25 % - 147 911,10 грн сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами Договору на підставі надісланого Продавцем рахунку (п. 2.4.1 Договору);

сума другої оплати 25 % - 147 911,10 грн - сплачується протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (п. 2.4.2 Договору);

сума третьої оплати 25 % - 147 911,10 грн - сплачується протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (п. 2.4.3 Договору);

сума четвертої оплати 25 % - 147 911,10 грн здійснюється остаточно і сплачується протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку (п. 2.4.4 Договору).

Позивач вистав відповідачу наступні рахунки на здійснення авансових платежів (попередньої оплати):

рахунок № ЦЗВМБ-120/п від 04.10.2022 - згідно з п. 2.4.1 договору - на суму 147911,10 грн (а.с.24);

рахунок № ЦЗВМБ-121/п від 04.10.2022 - згідно з п. 2.4.2 договору - на суму 147911,10 грн (а.с.25);

рахунок № ЦЗВМБ-196/п від 09.11.2022 - згідно з п. 2.4.3 та п. 2.4.4 договору - на суму 295822,20 грн (а.с.29).

Позивач на підтвердження факту направлення Відповідачу рахунків надав скріншоти електронних листів, відправлених 04.10.2022 (а.с.26) та 10.11.2022 (а.с.30) з електронної пошти cxmb.uz@urk.net на електронну адресу office@ferolit.com.ua.

Відповідач у відзиві зазначає, що роздруківка електронного листування, скріншот з екрану монітора, не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися належним і допустимим доказом, бо не містить електронного підпису.

Ці заперечення відповідача суд визнає необґрунтованими з огляду на наступне.

В п.2.6. Договору сторони узгодили, що рахунки для оплати вартості Товару надсилаються Покупцем на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах Покупця в розділі 11 договору.

У розділі 11 Договору сторони вказали свої адреси електронної пошти - АТ «Укрзалізниця» uz@urk.net та НВП «ФЕРОЛІТ» office@ferolit.com.ua.

Позивач на підтвердження факту направлення Відповідачу рахунку на здійснення попередньої оплати за Договором надав скріншот електронного листа, відправленого 10.11.2022 з електронної пошти філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» (cxmb.uz@urk.net) на електронну адресу НВП «ФЕРОЛІТ» (office@ferolit.com.ua), наступного змісту: «Директору НВП «ФЕРОЛІТ» Аллі ВОЙТЮК. Відповідно до умов договорів купівлі-продажу металобрухту, укладених між АТ «Укрзалізниця» та НВП «ФЕРОЛІТ» направляємо рахунки на попередню оплату....» з прикріпленими файлами, зокрема рахунок № ЦЗВМБ-196/п від 09.11.2022 на суму 295822,20 грн (а.с.30).

При цьому суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 3 серпня 2022 року у cправі № 910/5408/21, де Верховний Суд зазначив наступне.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст. 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п. 23 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону).

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

69. У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

71. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

72. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу».

Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку посилався скаржник, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 наданими сторонами скрін-шотами повідомлень з телефону та планшету, роздруківками з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

У постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19.

Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", на які посилався відповідач, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Згідно з приписами Закону "Про електронні довірчі послуги" використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).

Водночас відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі й, відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст. 79 ГПК.

У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, вебсторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані.

Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019р. у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019р. у справі № 922/788/19, від 16.03.2020р. у справі № 910/1162/19 судом не застосовуються, оскільки при винесенні цього рішення суд врахував правові висновки Верховного Суду, які викладені у наведених у рішенні постановах, що були прийняті пізніше.

Також Верховний Суд звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».

При цьому суд також враховує, що за умовами п.2.6. Договору сторони узгодили, що рахунки для оплати вартості Товару надсилаються Покупцем на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах Покупця в розділі 11 договору. У розділі 11 Договору відповідач вказав адресу своєї електронної пошти: office@ferolit.com.ua.

Саме на вказану електронну адресу відповідача (office@ferolit.com.ua) 10.11.2022 було направлено рахунок від 09.11.2022 на оплату за Договором 16.09.2022 № СВРЗ-01-22-22-01/ю на суму 295 822,20 грн, що підтверджується роздруківкою (скріншотом) з електронної пошти, наданим позивачем.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Отже, вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.

Відповідач у відзиві не заперечує факт отримання вказаного рахунку. Надані до матеріалів справи виписки по операціям з відповідачем (а.с.31) свідчать, що відповідач оплатив рахунок № ЦЗВМБ-196/п від 09.11.2022 за платіжним документом від 17.02.2023 № 294 на суму 295822,20 грн.

Також Верховний Суд у постанові від 3 серпня 2022 року у cправі № 910/5408/21, звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Відповідно до ст.13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У ч. 1 ст. 79ГПК Українизазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 викладено правовий висновок про те, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідач не надав суду жодного доказу у підтвердження викладених у відзиві обставин, зокрема, не надав доказів щодо неотримання рахунку, не надав роздруківки зі своєї електронної пошти за спірний період, чи висновок технічної експертизи щодо змісту електронного ресурсу відповідача, тощо. Також відповідач не заявив до суду клопотання про проведення експертизи поданих позивачем доказів.

Також відповідач не надав суду жодних доказів, які б поставили під сумнів докази, надані позивачем, чи спростували їх існування.

Таким чином, наявність обставин щодо направлення відповідачу рахунку, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог у позові, суд вважає доведеними, оскільки докази, надані на підтвердження цих обставин, є більш вірогідними, а доказів на їх спростування відповідач суду не надав.

Відповідач у відзиві, заперечуючи проти позову, вказує, що позивач повинен був, на виконання умов Договору, викладених в другому абзаці підпункту 2.4.4. пункту 2.4., відвантажити товар у кількості не менше 80% від суми останньої попередньої здійсненної оплати; фактично позивач на дату виставлення рахунку від 09.11.2022р. № ЦЗВМБ-196/п по третій оплаті, передбаченій підпунктом 2.4.3. пункту 2.4. Договору, нічого не відвантажив. Тому у зв`язку з невиконанням Позивачем умов п.п.2.4.4., п.2.4. Договору, у відповідача не виник обов`язок сплатити рахунок в частині третьої оплати від 09.11.2022р. №ЦЗВМБ-196/п.

Ці заперечення суд визнає необґрунтованими з таких підстав.

У другому абзаці підпункту 2.4.4. пункту 2.4. Договору вказано, що кожна наступна оплата здійснюється покупцем після відвантаження товару на не менше ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.

Відповідач помилково тлумачить цю умову договору, зазначаючи, що у разі якщо на дату виставлення рахунку поставки товару не було здійснено, то рахунок не підлягає оплаті. Такої умови договір не містить.

Вказана у другому абзаці підпункту 2.4.4. пункту 2.4. умова договору стосується саме здійснення оплати, а не щодо виставлення рахунку.

З огляду на умови п. 2.4.3 Договору відповідач мав сплатити позивачу 147911,10 грн до 17.11.2023.

11.11.2022 позивач здійснив поставку товару відповідачу в кількості 62,550 тон на суму 294761,91 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі металів чорних вторинних № 1 від 11.11.2022 (а.с.28).

Загальна сума попередніх оплат, здійснених відповідачем 14.10.2022 згідно з підп.2.4.1 та підп.2.4.2 договору (перша та друга попередні оплати) становить 295822,20 грн.

Із загальної суми першої та другої попередніх оплат (295 822,20 грн) 80 % від цієї суми становить 236 657,76 грн.

Позивач 11.11.2022 поставив відповідачу товар у кількості 62,550 тон на суму 294761,91 грн, що складає більше ніж 80 % від суми останніх здійснених попередніх оплат.

Таким чином, станом на 17.11.2023 (на встановлену у п.2.4.3 договору дату проведення оплати рахунку по третьому платежу) позивач виконав умову щодо поставки товару на не менше ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати, тому строк внесення оплати за п.2.4.3 договору настав 17.11.2023.

Відповідач також у відзиві заперечує проти позову з тих підстав, що рахунок від 09.11.2022р. № ЦЗВМБ-196/п не відповідає умовам договору, оскільки до нього включено дві оплати по підп. 2.4.3 та підп.2.4.4 договору, а, на думку відповідача, позивач повинен був виписати окремі рахунки на кожен із платежів.

Відповідач також зазначає, що позивач без врахування технологічної можливості виробництва відповідача переробити поставлений металобрухт, виставив рахунки на оплату в один день. Так за першу і другу частину оплати , згідно п.2.4.1. і 2.4.2. - 04.10.2022р., а за третю і четверту частини оплати згідно з п. 2.4.3. і 2.4.4. - 09.11.2022р. Так як момент виставлення рахунків є початком строку оплати, то порушення порядку і строків виставлення рахунків унеможливлювало технологічну спроможність відповідача переробити металобрухт позивача, виробити з нього товарну продукцію і своєчасно оплатити позивачу за товар. Відповідач був позбавлений можливості виконати умови договору, тому що позивач порушив узгоджені в п.2.4. умови Договору в частині своєчасного направлення на оплату відповідного рахунку.

Вказані заперечення суд визнає необґрунтованими з наступних підстав.

Умовами договору не встановлені строки виставлення рахунків на оплату, не передбачено, що рахунки повинні виставлятися в різні дати, не узгоджено графіку поставки товару, не вказано строку, після якого повинен виставлятися кожен наступний рахунок, чи дати виставлення рахунків.

Таким чином, включивши до рахунку № ЦЗВМБ-196/п від 09.11.2022 - суми третьої та четвертої попередніх оплат (147911,10 та 147911,10) згідно з п. 2.4.3 та п. 2.4.4 договору - на загальну суму 295822,20 грн (а.с.29), позивач не порушив умов договору, оскільки договір не містить заборони щодо вказаного.

Натомість умови договору містять відкладальну умову щодо оплати - у другому абзаці підпункту 2.4.4. пункту 2.4. Договору вказано, що кожна наступна оплата здійснюється покупцем після відвантаження товару на не менше ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.

Рахунок не змінює умов договору в частині строків та порядку оплати.

Отже, третю оплату відповідач мав внести не пізніше 17.11.2022, а четверту - після відвантаження товару на не менше ніж 80 % від суми третьої попередньої оплати.

Як суд встановив вище, на встановлену дату третього платежу позивач виконав умови щодо поставки відповідачу товару вартістю не менше ніж 80 % від суми першої та другої попередньої оплати.

Разом з тим, позивач заявив вимоги про стягнення пені за несвоєчасно проведену третю оплату (по підп. 2.4.3 договору) у сумі 147911,10 грн, і не заявляє вимог, пов`язаних із проведенням четвертої оплати - по п. 2.4.4 договору.

Отже, включення до рахунку від 09.11.2022 року суми третьої оплати по п. 2.4.3 та суме четвертої оплати по п. 2.4.4 договору не є підставою для невиконання умов договору щодо строків внесення третьої оплати в сумі 147911,10 грн у відповідності до п. 2.4.3 договору.

Відповідач у відзиві вказує, що після оплати четвертої частини платежів, позивач поставив товар не повністю, не поставив 5,05 тон.

Суд зазначає, що обставини поставки товару, оплаченого за четвертою частиною платежів не є предметом цього спору. Відповідач не позбавлений можливості у свою чергу заявити відповідні претензії до позивача у цій частині правовідносин.

Вказані обставини не впливають ні на передбачені договором строки внесення третього платежу, ні на відповідальність за їх прострочення.

Твердження відповідача про те, що рахунок від 09.11.2022 був безтоварним і тому не підлягав оплаті, не узгоджуються із діючим цивільним законодавством та умовами договору. Так, можливість здійснення попередньої оплати за товар прямо передбачена ч. 1 ст. 693 ЦК України та умовами підп. 2.4.1 - 2.4.4 п. 2.4 Договору.

Згідно із ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

В порушення умов п. 2.4.3 Договору протягом 5 банківських днів (з 10.11.2022 по 17.11.2022) відповідач не провів третю оплату на суму 147 911,10 грн. Вказана оплата здійснена лише 17.02.2023.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за порушення покупцем строків оплати за товар та/або послуги щодо організації навантаження товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього договору, продавець має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, за кожен день прострочення.

У зв`язку з неналежним виконанням покупцем зобов`язань за Договором позивач правомірно нарахував відповідачу 18 438,23 грн пені за порушення строків попередньої оплати за товар у сумі 147 911,10 грн за період з 18.11.2022 по 16.02.2023. Правильність розрахунку перевірена судом.

Відповідач у відзиві вказує на відсутність його вини у простроченні оплати, оскільки в Україні введено воєнний стан, також внаслідок пошкодження обладнання ПС Кременчук 10.10.2022, 23.11.2022, 16.12.2022 була відсутня електроенергія, що позбавило підприємство відповідача можливості здійснювати господарську діяльність і виконувати прийняті на себе зобов`язання по укладеним господарським договорам, вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків. Відповідач зазначає, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України з 24.02.2022.

Згідно із статтею 218 ГК України суб`єкт господарювання звільняється від господарсько-правової відповідальності за порушення господарського зобов`язання, якщо доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У розділі 7 Договору сторони узгодили наступне:

- п.7.1. - сторони погодилися, що в разі виникнення обставин непереборної сили або подій надзвичайного характеру (форс-мажорних обставин), вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених ним Договором.

- п.7.2. - до форс-мажорних обставин належать обставини непереборної сили або події надзвичайного характеру, такі як: війни, військові дії, блокади, терористичні акти, антитерористичні операції; стихійні лиха чи природні явища; дії чи бездіяльність органів державної влади чи місцевого самоврядування, які виникли після підписання цього Договору та які Сторони не могли передбачити і запобігти їм, якщо ці обставини вплинули на виконання зобов`язань Сторонами за Договором.

- п. 7.3. - у цьому разі строк виконання зобов`язань за Договором змінюється за взаємною згодою Сторін, про що вони (Сторони) укладають додаткову угоду.

- п.7.4. - у разі виникнення форс-мажорних обставин Сторони протягом 5 календарних днів письмово сповіщають одна одну про наявність вказаних обставин з подальшим наданням підтверджуючих документів протягом 30 робочих днів з дня виникнення таких обставин.

- п.7.5. - достатнім доказом дії форс-мажорних обставин с документ, виданий компетентними органами відповідно до вимог законодавства,

- п.7.6. - неповідомлення, а також несвоєчасне повідомлення про обставини непереборної сили, позбавляє Сторону права посилання на них.

Договір був укладений під час дії правового режиму воєнного стану на всій території України, у зв`язку з чим Відповідач усвідомлював та повинен був усвідомлювати можливість настання негативних комерційних ризиків здійснення власної господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України, а також статтею 218 Господарського кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, то таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким на підставі ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд зазначає, що вказаний лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 підтверджує невідворотність, непередбачуваність, об`єктивність обставин, тобто, наявність форс-мажору.

Проте, ще одним обов`язковим критерієм звільнення винної сторони від відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання і обставинами непереборної сили, який на практиці визначається завжди щодо кожного спірного зобов`язання окремо.

Зазначене твердження випливає зі змісту ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо).

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання».

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у cправі № 911/589/21, про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п.5.21 постанови).

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у cправі № 910/15264/21, де вказано:

-відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

- надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

- невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

-Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99).

- для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за Договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у cправі № 922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідно до ст.13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач надав лист НВП «Фероліт» від 30.06.2023р. № 700, лист Кременчуцької районної військової адміністрації Полтавської області від 07.07.2023р. №1823/01-33, лист Головного управляння Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 12.07.2023р. №61-20.13-1693/61-20.02.

Проте вказані листи не містять інформації про неможливість виконання відповідачем зобов`язань саме за договором № СВРЗ-01-22-22-01/ю від 16.08.2022 щодо внесення третього платежу.

Позивач не надав до суду жодних інших доказів в підтвердження того, яким чином вказані форс-мажорні обставини перешкодили йому виконати вимоги п.2.4.3 договору.

Позивач не довів причинно-наслідковий зв`язок між вказаними форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання ним зобов`язань, визначених у п. 2.4.3 Договору.

Відповідач у відзиві прохає суд зменшити заявлений позивачем розмір пені, посилаючись на те, що позивач не поніс збитків внаслідок прострочення попередньої оплати, просить врахувати, що підприємство відповідача працює в умовах воєнного стану.

Відповідач також вказує, що внаслідок масованих ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури України збройними силами російської федерації, які відбулись 10.10.2022 p., 23.11.2022р.,16.12.2022р., було пошкоджене обладнання ПС Кременчук, що призвело до настання режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії, в тому числі і НВП «Фероліт». Після відновлення енергопостачання було введено режим обмеження енергоспоживання нарівні 1-1,25 Мвт*годину на період до 27.02.2023 р.; а при нормальному режимі енергоспоживання підприємства складало 4-4,3 Мвт* годину. Відповідач зазначає, що основні споживачі електроенергії, основні виробничі потужності та допоміжне обладнання на підприємстві не можуть працювати без електроенергії. Відсутність електричної енергії з 10.10.2022р. позбавило підприємство відповідача можливості здійснювати господарську діяльність і виконати прийняті на себе зобов`язання по укладеним господарським договорам, вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків. Виробнича діяльність НВП «Фероліт» на час режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії була відсутня. Все це також ускладнювало можливість Відповідача здійснювати оплату по Договору. Не зважаючи на скрутне становище, яке виникло на підприємстві «Фероліт» в результаті масованих ракетних обстрілів ПС Кременчук 330/154/35/10 кВ, що призвело до настання режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії, відповідач при першій можливості сплачував рахунки позивача і не допускав в подальшому порушення платіжної дисципліни.

При розгляді цього клопотання суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, про те, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 23.01.2021 у справі №921/580/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20.

Правовий аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18, від 03 червня 2019 року у справі №914/1517/18.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі, вирішуючи питання зменшення штрафних санкцій, суд виходить з того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, а саме: 1) ступінь виконання зобов`язання боржником, факт здійснення відповідачем попередньої оплати вартості товару до його фактичної поставки відповідачу; 2) значний розмір заявлених санкцій у порівнянні із простроченою сумою оплати (більше 12 відсотків); 3) характер діяльності позивача та відповідача, який в умовах війни забезпечує промислове виробництво; 4) відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах. При цьому, суд враховує, що відповідач попередньо оплатив повністю вартість товару згідно з виставленим рахунком, що також компенсує можливі негативні наслідки для кредитора.

Суд враховує, що заявлена пеня нарахована не за прострочення оплати вже поставленого товару, а за несвоєчасне внесення попередньої оплати. Тобто позивач не поніс жодних збитків в зв`язку із простроченням; на наявність таких збитків позивач у позові не посилається.

Суд також враховує ступінь виконання зобов`язання боржником, а саме, що боржник повністю сплатив кошти попередньої оплати, вказані у спірному рахунку, а термін прострочення не є значним.

Суд враховує надані відповідачем листи НВП «Фероліт» від 30.06.2023р. № 700, лист Кременчуцької районної військової адміністрації Полтавської області від 07.07.2023р. №1823/01-33, лист Головного управляння Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 12.07.2023р. №61-20.13-1693/61-20.02, що внаслідок ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури було пошкоджене обладнання ПС Кременчук, що призвело до настання режиму системної аварії і аварійного відключення споживачів електричної енергії, в тому числі і НВП «Фероліт».

При цьому, хоча суд відхилив посилання відповідача на форс-мажорні обставини з тих підстав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору. У той же час, за висновками суду стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього, тоді як для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені.

Беручи до уваги наведені обставини, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що справедливим і розумним у контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) на 50% від сум, визначених позивачем та визнаних обґрунтованими судом, а саме пені до 9220,00 грн. В цій частині позов суд задовольняє.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у цій справі.

Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 2684,00 грн судового збору за платіжною інструкцією № 749183 від 22.11.2023 (а.с. 67). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджене випискою від 23.11.2023 (а.с. 73).

Враховуючи, що часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення розміру неустойки, то судовий збір покладається на відповідача повністю.

Керуючись статтями 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Науково-виробничого підприємства «Фероліт» (вул. Будівельників, буд. 66, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800; ідентифікаційний код 31103705) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (проспект Повітрофлотський, буд. 11/15, м. Київ, 03049, ідентифікаційний код ВП 40081347) 9220 грн 00 коп. пені, 2684 грн 00 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 06.02.2024р.

Суддя Т. М. Безрук