Рішення

від 29.01.2024 по справі 922/3767/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2024м. ХарківСправа № 922/3767/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ольшанченка В.І.

при секретарі судового засідання Красовському В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтекстиль" (40007, м. Суми, вул. Лінійна, 22) до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199) простягнення 880910,11 грн,за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімтекстиль" (позивач) надало Господарському суду Харківської області позовну заяву до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на свою користь грошову заборгованість, у тому числі 661196,44 грн за поставлений товар по договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019, 208989,56 грн інфляційних збитків за період з січня 2022 по липень 2023 та 10724,06 грн 1% річних за період з 04.01.2022 по 18.08.2023.

Також, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, що включають в себе сплачений судовий збір у сумі 13213,65 грн та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019 щодо оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою від 30.08.2023 Господарський суд Харківської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Також, вказаною ухвалою підготовче засідання призначив на 25.09.2023 о 14:00 год, про що повідомив учасників справи.

13.09.2023 відповідач через систему "Електронний суд" надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову, оскільки: АТ "Українські енергетичні машини" не є належним відповідачем; договір №238-03/607-ВК від 11.07.2019, про який вказує позивач та за яким обліковується заборгованість, що є предметом спору, було укладено між позивачем та ДП "Завод "Електроважмаш", яке на сьогоднішній день знаходиться в стані припинення (реорганізації шляхом приєднання до АТ "Українські енергетичні машини"), а оскільки фактичного припинення підприємства, з яким було укладено договір, не відбулось, про що може свідчити саме запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то АТ "Українські енергетичні машини" не є правонаступником прав та обов`язків за договором, заборгованість за яким є предметом спору, та відповідно не несе грошових зобов`язань за останнім. Також відповідач вказує, що позивач не надав суду належних доказів щодо припинення АТ "Завод "Електроважмаш" та його правонаступників, передавального акту або договору про приєднання АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини". Крім цього, відповідач просить врахувати висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах: від 22.04.2021 по справі №926/767-6/15; від 27.04.2021 по справі №922/2378/20. Крім того, відповідач керуючись ст. 233 ГК України, заявив клопотання про перерахунок судом розміру відсотків річних та інфляційних втрат, і про зменшення їх розміру, просив суд врахувати форс-мажорні обставини, які виникли у відповідача 24.02.2022 через військову агресію Російської Федерації проти України та ушкодження його майна внаслідок обстрілів, принцип справедливості і збалансованості інтересів сторін, та просив суд не нараховувати відповідачу інфляційні втрати, відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи із 24.02.2022, а також не стягувати з відповідача відсотки річних та інфляційні втрати у розмірі більшому, ніж 10% (десять відсотків) від підрахованих позивачем. Додатково відповідач зазначив, що не поніс і не очікує понесення судових витрат у зв`язку з розглядом справи та заявив про покладання судових витрат на позивача у разі відмови в задоволенні позовних вимог, або про їх розподіл відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

19.09.2023 позивач надав відповідь на відзив, в якій вказав, що АТ "Українські енергетичні машини" є належним відповідачем, оскільки є правонаступником прав та обов`язків АТ "Завод "Електроважмаш" за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019. Зазначив, що 01.12.2021 між АТ "Українські енергетичні машини" та ТОВ "Хімтекстиль" було укладено додаткову угоду №4 до договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019, згідно якої у зв`язку із затвердженням та підписанням 01.12.2021 передавального акту між АТ "Завод "Електроважмаш" та АТ "Українські енергетичні машини" сторони домовились, що усі права та обов`язки замовника за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019 перейшли до АТ "Українські енергетичні машини" з 01.12.2021. Угода набрала чинності з моменту її підписання, отже з цього моменту зобов`язання сторін, що виникли з договору продовжують виконуватися у порядку, встановленому ним. Позивач вказав посилання на офіційний сайт відповідача, в якому можна ознайомитись з протоколом позачергових загальних зборів АТ "Українські енергетичні машини" (попередня назва АТ "Турбоатом") ідентифікаційний код юридичної особи 05762269 від 01.12.2021, яким, серед іншого, вирішено: внести зміни до статуту вказаного товариства у зв`язку з приєднанням АТ "Завод "Електроважмаш" шляхом викладення статуту відповідача у новій редакції; та затвердити передавальний акт між АТ "Завод "Електроважмаш" та АТ "Українські енергетичні машини" станом на 31.10.2021. Також позивач зазначив, що питання переходу прав та обов`язків АТ "Завод "Електроважмаш" до відповідача з моменту затвердження передавального акту, а саме з 01.12.2021, неодноразово було предметом розгляду судами та підтверджено судовою практикою. Крім того, позивач вказав, що посилання відповідача на форс-мажорні обставини є необґрунтованими та заперечував проти клопотання позивача щодо перерахунку інфляційних втрат та відсотків річних з підстав його необґрунтованості та невідповідності нормам законодавства.

Протокольною ухвалою від 25.09.2023 суд відклав підготовче засідання на 09.10.2023 о 15:00 год, про що повідомив позивача.

Ухвалою від 25.09.2023 Господарський суд Харківської області викликав відповідача в підготовче засідання для участі в розгляді справи на 09.10.2023 о 15:00 год.

26.09.2023 відповідач через систему "Електронний суд" надав суду заперечення щодо відповіді на відзив, в яких просить поновити строк на їх подання.

03.10.2023 відповідач через систему "Електронний суд" надав суду додаткові пояснення у справі, в яких просив поновити (продовжити) строк для подання доказів у цій справі та прийняти ці пояснення до справи.

Підготовче засідання 09.10.2023 не відбулось через знаходження судді-доповідача на лікарняному.

17.10.2023 позивач через систему "Електронний суд" надав клопотання про долучення доказів, в якому у зв`язку з надходженням від відповідача відповіді на адвокатський запит, просив суд долучити до матеріалів справи вказану відповідь.

Ухвалою від 07.11.2023 Господарський суд Харківської області продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання призначив на 15.11.2023 о 12:00 год, про що повідомив учасників справи.

Протокольними ухвалами від 15.11.2023 суд: задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання заперечення щодо відповіді на відзив; задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання заперечення щодо відповіді на відзив та відклав підготовче засідання на 28.11.2023 о 12:00 год, про що повідомив учасників справи.

17.11.2023 позивач надав додаткові пояснення, в яких просить поновити (продовжити) строк на подання доказів, проте ніяк не обґрунтовує це клопотання.

Ухвалою від 28.11.2023 Господарський суд Харківської області у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів відмовив повністю.

Протокольними ухвалами від 28.11.2023 суд: залишив без розгляду клопотання про долучення доказів, оскільки воно подано після закінчення процесуального строку без заяви про його поновлення та відклав підготовче засідання на 12.12.2023 о 14:30 год, про що повідомив учасників справи.

12.12.2023 позивач через канцелярію суду подав клопотання (заяву) про поновлення процесуальних строків, в якому просив суд поновити строки для подання доказів, заяв та клопотань, що надавались суду раніше, з підстав повідомлення суду у відповіді на відзив про неможливість подання необхідних доказів у встановленні судом строки та наявність цих доказів у відповідача.

Протокольними ухвалами від 12.12.2023 суд: задовольнив клопотання про поновлення процесуальних строків для подання доказів та прийняв до розгляду надані докази; закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.01.2024 об 11:00 год, про що повідомив позивача у справі.

Ухвалою від 12.12.2023 Господарський суд Харківської області викликав відповідача в судове засідання для участі в розгляді справи на 02.01.2024 об 11:00 год.

Судове засідання 02.01.2024 не відбулось через знаходження судді-доповідача у відпустці.

Ухвалою від 15.01.2024 Господарський суд Харківської області повідомив учасників справи про дату розгляду справи по суті 29.01.2024 об 11:00 год.

Представник позивача у судове засідання 29.01.2024 не з`явився. Надав 22.01.2024 клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Протокольною ухвалою від 29.01.2024 суд задовольнив клопотання позивача про розгляд справи без участі сторони.

Представник відповідача у судове засідання 29.01.2024 не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду зазначеної справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімтекстиль" (постачальник) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (замовник) був укладений договір №238-03/607-ВК, відповідно до умов п. 1.1 якого позивач зобов`язується поставити продукцію у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором.

Згідно з п. 1.2 договору сторони визначили, що найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 №1749, зазначаються у специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пунктів 2.1 - 2.4 договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку продукції протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту направлення письмового листа/замовлення замовника, згідно з п.1.3 цього договору. Передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299. Транспортування продукції здійснюється транспортом постачальника на умовах DDP, м. Харків, пр. Московський 299, згідно (Інкотермс-2010). Право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника.

Загальна вартість цього договору складає 9994242,60 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 1665707,10 грн (п. 3.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Згідно з п. 7.1 договору приймання продукції за якістю проводиться відповідно до інструкції Держарбітражу СРСР "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю" №П-7 від 25.04.1966 (далі Інструкція П-7.)

У пункті 7.2 договору сторони визначили, що приймання продукції за кількістю проводиться відповідно до інструкції Держарбітражу СРСР "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" № П-6 від 15.06.1965 (далі Інструкція П-7).

Відповідно до абз. 2 п. 5.1 договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату продукції на умовах цього договору.

27.08.2021 у зв`язку з реорганізацією Державного підприємства "Завод" "Електроважмаш" в Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" сторони уклали до договору угоду про заміну сторони правонаступником, за якою всі права та обов`язки за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019 перейшли до АТ "Завод "Електроважмаш".

На виконання умов договору в період з 11.01.2021 по 28.08.2021 позивач поставив, а АТ "Завод "Електроважмаш" прийняв без зауважень щодо кількості та якості продукцію на загальну суму 724748,12 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000001 від 11.01.2021 на суму 118576,79 грн, №РН-0000056 від 19.03.2021 на суму 5911,62 грн, №РН-0000069 від 09.04.2021 на суму 40579,12 грн, №РН-0000092 від 11.05.2021 на суму 79080,60 грн, №РН-0000124 від 11.06.2021 на суму 36797,52 грн, №РН-0000159 від 16.07.2021 на суму 167442,08 грн, №РН-0000165 від 23.07.2021 на суму 25179,73 грн, №РН-0000184 від 20.08.2021 на суму 197416,92 грн, №РН-0000189 від 26.08.2021 на суму 53763,74 грн.

Продукція поставлялась через логістичну компанію "Делівері", про що свідчать квитанції про прийом вантажу: №1970131154 від 11.01.2021, №1970135808 від 19.03.2021, №1970137534 від 09.04.2021, №1970139765 від 11.05.2021, №1970142420 від 11.06.2021, №1970145079 від 16.07.2021, №1970145674 від 23.07.2021, №1970148234 від 20.08.2021, №1970148799 від 28.08.2021.

Між ТОВ "Хімтекстиль" та АТ "Завод "Електроважмаш" було підписано акт звірки взаємних розрахунків, в якому підтверджено заборгованість замовника перед постачальником по договору станом на 30.09.2021 в сумі 724748,12 грн.

Після підписання акту звірки замовник 22.10.2021 здійснив оплату вартості поставленої продукції згідно з рахунком №СФ-0000250 від 22.12.2020 на суму 88576,79 грн по видатковій накладній №РН-0000001 від 11.01.2021, що підтверджується банківською випискою, а постачальник здійснив поставку товару по видатковій накладній №РН-0000232 від 28.10.2021 на суму 25025,16 грн через логістичну компанію "Делівері" (квитанція про прийом вантажу №1970154552 від 29.10.2021). Товар прибув на адресу замовника 02.11.2021. Товар прийнято замовником без зауважень щодо кількості та якості поставленої продукції.

Інших взаєморозрахунків та поставок товару між сторонами не було.

Таким чином, в період дії договору постачальник здійснив поставку продукції на загальну суму 749773,28 грн, а замовник здійснив часткову оплату її вартості на суму 88576,79 грн.

Отже, загальна сума грошових зобов`язань замовника по оплаті поставленої по договору продукції склала 661196,49 грн.

01.12.2021 між ТОВ "Хімтекстиль" та АТ "Укренергомашини" було укладено та підписано додаткову угоду №4 до договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019, за якою, у зв`язку із затвердженням та підписанням 01.12.2021 передавального акту між Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" та Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини", сторони домовилися, що усі права та обов`язки замовника за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019 перейшли до АТ "Укренергомашини" з 01 грудня 2021 року. З моменту набрання чинності цією додатковою угодою зобов`язання сторін, що виникли з договору, продовжують виконуватися у порядку встановленому ним. Додаткова угода вважається укладеною та набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору.

Листом від 29.06.2023 №21 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою про оплату заборгованості, інфляційних втрат та відсотків річних, в якій зазначив, що у разі погашення грошової заборгованості по договору, не буде заявляти до відповідача вимоги щодо сплати інфляційних втрат та відсотків річних, однак вимоги позивача були залишені без реагування, заборгованість не сплачена.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як убачається зі змісту договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019 він є договором поставки.

Абзацом другим ч. 1 ст. 175 ГК України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 - 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України встановлює обов`язковість договору для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б свідчили про належне виконання відповідачем грошових зобов`язань по оплаті поставленої продукції у строк, встановлений пунктом 4.1 договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленої продукції на суму 661196,49 грн.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що позов поданий до неналежного відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 104 ЦК України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 106 ЦК України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 ЦК України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника. У разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється. У вирішенні питань, пов`язаних з таким правонаступництвом, судам необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов`язків (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 у справі №910/4656/14).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц дійшов висновку про те, що у статтях 104 та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 по справі №910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

Таким чином, з урахуванням системного аналізу положень ст. 104, 107 ЦК України та беручи до уваги не визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, такий момент сам по собі не може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.09.2020 по справі №296/443/16-ц, від 04.11.2020 по справі №922/817/18.

Як вбачається з листа Фонду державного майна України від 25.09.2023 №10-52-24757 з метою виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1005 "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом", наказом Фонду від 01.12.2021 №2143 "Щодо АТ "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121) було затверджено передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (товариство, що приєднується) до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (товариство-правонаступник), згідно з яким усі активи, зобов`язання, майно, права та обов`язки товариства, що приєднується, передаються товариству-правонаступнику (далі передавальний акт), а саме Акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України з дати затвердження та підписання передавального акту.

01.12.2021 проведено позачергові загальні збори Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (протокол №31/2021 від 03.12.2021), за результатами яких, зокрема, затверджено передавальний акт, пояснення до умов договору про приєднання Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" до відповідача, договір про приєднання Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" до Товариства, умови конвертації акцій Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" в акції Товариства, прийнято рішення про випуск акцій з метою конвертації акцій Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" в акції відповідача та визначено уповноважений орган Товариства, якому надаються повноваження щодо затвердження результатів розміщення (обміну) акцій та звіту про результати розміщення (обміну) акцій.

Копію вказаного протоколу надано позивачем до матеріалів справи, останні також є у вільному доступі на сайті відповідача. Режим доступу до протоколу: https://ukrenergymachines.com/investors/229/230/8171.

Наказом Фонду державного майна України від 01.12.2021 №2143, серед іншого, затверджено передавальний акт між Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" (код згідно з ЄДРПОУ 00213121) та Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини" (код згідно з ЄДРПОУ 05762269) станом на 31.10.2021 та затверджено договір про приєднання Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини".

Згідно з п. 4 передавального акту всі підтверджені належним чином права, обов`язки, зобов`язання Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", що приєднується, а також права, обов`язки, зобов`язання інших осіб в частині правовідносин з Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш", що приєднується, переходять в повному обсязі до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" правонаступника навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання передавального акту або з будь-яких причин не були включені в передавальний акт.

Копію передавального акту надано позивачем до матеріалів справи разом з додатком 15 "Кредиторська заборгованість за товари (роботи, послуги) АТ "Завод "Електроважмаш" (витяг), в кому підтверджено кредиторську заборгованість АТ "Завод "Електроважмаш" по договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019 станом на 31.10.2021.

Також, 21.12.2021 проведено спільні позачергові загальні збори Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" та Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", порядок денний яких серед іншого містить питання внесення змін до статуту АТ "Укренергомашини", шляхом викладення його в новій редакції.

Копію вказаного протоколу надано позивачем до матеріалів справи, останні також є у вільному доступі на сайті відповідача. Режим доступу до протоколу: https://ukrenergymachines.com/investors/229/230/8193.

Відповідно до п. 1.4 статуту АТ "Укренергомашини", затвердженого протоколом спільних позачергових загальних зборів Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" та Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" від 23.12.2021 №32/2021, Товариство є правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" внаслідок приєднання останнього до Товариства відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1005-р "Про погодження реорганізації Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом" (правонаступник - АТ "Укренергомашини").

Позивачем надано копії 1, 2, 3, 63 сторінок статуту АТ "Укренергомашини". Повний текст статуту є у вільному доступі на сайті відповідача. Режим доступу: https://ukrenergymachines.com/content/documents/36/3519/files/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82.PDF.

Посилання відповідача на практику Верховного суду у складі Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 22.04.2021 по справі №926/767-6/15 та у постанові від 27.04.2021 по справі №922/2378/20, не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки в обох справах суд касаційної інстанції розглядав відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступництва юридичної особи, як один з доказів, що підтверджують перехід прав та обов`язків від однієї юридичної особи до іншої, а не як виключний юридичний акт, що засвідчує перехід прав та обов`язків (правонаступництво).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків, Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" перейшло правонаступнику Акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження передавального акту, а саме, з 01.12.2021.

Крім того, як зазначалося вище, 01.12.2021 між АТ "Українські енергетичні машини" та ТОВ "Хімтекстиль" було укладено додаткову угоду до договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019, за умовами якої всі права і обов`язки замовника за договором перейшли до АТ "Укренергомашини". Тобто, АТ "Укренергомашини" самостійно підтвердило, що є правонаступником зобов`язань АТ "Завод "Електроважмаш".

Щодо клопотання відповідача про врахування форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 226 ГК України сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Таким чином, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

У розділі 12 договору №238-03/607-ВК від 11.07.2020 сторони обумовили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків по даному договору, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, що виникла після укладання договору в результаті обставин надзвичайного характеру, які сторони не могли передбачити або відвернути. У разі наявності таких обставин кожна сторона повинна не пізніше трьох днів повідомити про них у письмовому вигляді іншу сторону. Повідомлення повинно містити у собі дані про характер обставин, а також офіційні документи, що засвідчують наявність цих обставин. Зазначені вище обставини і їх тривалість підтверджується сертифікатом, виданим Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами. Якщо сторона не надішле або несвоєчасно надішле повідомлення згідно з пунктом 12.2, то вона зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки, яких та зазнала. У разі наявності таких обставин, строк виконання стороною зобов`язань по цьому договору відкладається відповідно до часу, протягом якого діють ці обставини. Якщо такі обставини, що настали, продовжують діяти більше двох місяців, сторони проводять додаткові переговори для виявлення альтернативних способів виконання цього договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019, як не містять і повідомлення позивачу, в порядку визначеному договором, про настання форс-мажорних обставин у відповідача. Поданий відповідачем сертифікат №6300-22-1122 про настання форс-мажорних обставин стосується обов`язку (зобов`язання) зі сплати податку на прибуток за 1 квартал 2022 року, за 1 півріччя 2022 року. Крім того, зобов`язання щодо оплати товару за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019 виникли ще у 2021 році, а отже настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 не могли вплинути на виконання зобов`язань за договором.

Загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року не містить (та і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Вказаний лист видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Таким чином, у зв`язку з настанням зобов`язань щодо оплати товару до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України (до 24.02.2022), відсутності у матеріалах справи сертифіката про настання форс-мажорних обставин, виданого Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами саме щодо зобов`язань відповідача за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019, відсутністю доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, твердження відповідача судом не враховуються.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача інфляційні збитки за період з січня 2022 по липень 2023 у сумі 208989,56 грн та 1% (один відсоток) річних за період з 04.01.2022 по 18.08.2023 у сумі 10 724,06 грн.

За положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 10.4 договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019 сторони встановили, що за порушення строків оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних втрат.

Відповідач не надав суду заперечень щодо правильності наданого позивачем до позовної заяви розрахунку інфляційних збитків та відсотку річних внаслідок невиконання грошового зобов`язання за договором.

Щодо клопотання відповідача, в якому останній просить суд не нараховувати відповідачу інфляційні втрати, відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи із 24.02.2022, внаслідок дії форс-мажорних обставин, а також не стягувати з відповідача відсотки річних та інфляційні втрати у розмірі більшому, ніж 10% (десять відсотків) від підрахованих позивачем, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, відповідач не надав суду докази, які підтверджують неможливість виконання зобов`язань щодо оплати товару за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019 внаслідок дії обставин непереборної сили, та докази дотримання порядку повідомлення про такі обставини іншу сторону договору.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 31 січня 2018 у справі №915/14/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявлених до стягнення процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. У вищевказані поставові Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Разом з тим, відповідачем не було доведено, що належні до сплати відсотки річних (10724,06 грн) є надмірно великими та неспівмірними із загальною сумою грошової заборгованості (661196,49 грн), що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду в погоджені сторонами умови щодо розміру встановленої відповідальності за прострочення договірного зобов`язання. Розв`язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони спору. Тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення відсотків річних. Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем господарського зобов`язання, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року по справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

В пункті 8.36 постанови від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Оскільки нарахування інфляційних втрат є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та їх розмір не підлягає зміні за домовленістю сторін, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим, суд дійшов висновку, що ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не можуть бути застосовані щодо інфляційних втрат, нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України. Більш того, зменшення розміру інфляційних втрат порушує права кредитора та робить його уразливим від знецінення грошових коштів, виплату яких затримує боржник.

У зв`язку з викладеним, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення відсотків річних та інфляційних втрат. Натомість, встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем господарського зобов`язання, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та одного процента річних.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку процентів річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що останній виконано арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів, доводів та заперечення сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів оплати позивачу поставленої продукції у сумі 661196,49 грн за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019 та сплати інфляційних і 1% річних суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Відповідач у додаткових поясненнях заявив клопотання, в якому просить прийняти рішення про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення на один рік, у разі прийняття рішення про часткове чи повне задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання відповідач зазначає, що АТ "Українські енергетичні машини" входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83, 98, 15,36% статутного капіталу товариства належить Державі Україна, суб`єктом управління корпоративними правами Держави в Товаристві є Кабінет Міністрів України. Відомості про КМУ як орган управління корпоративними правами Держави є у записі ЄДР юридичних осіб щодо АТ "Укренергомашини".

Неможливість виконання судового рішення у встановлені законом строки відповідач обґрунтовує наявністю в його господарській діяльності форс-мажорних обставин та вказує, що негайне виконання рішення може призвести до реальної загрози доведення підприємства-відповідача до банкрутства, і неможливості його подальшої господарської діяльності, як стратегічного підприємства державного сектору економіки, і виключно на користь Держави Україна.

Позивач заперечує проти поданого клопотання, зазначає, що відповідач не довів наявності форс-мажорних обставин, які роблять неможливим виконання грошових зобов`язань за договором та, відповідно, і рішення суду, не надав докази складного фінансового становища. Натомість, згідно інформації, що містяться у відкритому доступі на офіційному сайті відповідача за посиланням: https://ukrenergymachines.com/investors/272/8539 (проведення дистанційних позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Укренергомашини" 03.08.2023), нерозподілений прибуток відповідача за 2022 рік склав 2657767 тис грн, дебіторська заборгованість перед відповідачем становила 3144998 тис грн, що перевищує поточні грошові зобов`язання і забезпечення відповідача, які складали 2726257 тис грн. Зазначена інформація також міститься на останній сторінці в повідомленні акціонерам, затвердженого дирекцією АТ Укренергомашини 07.02.2023. Відповідач не надав суду фінансової звітності за 2022 рік та за 9 місяців 2023 року, не надав відомості про наявні поточні рахунки, відкриті кредитні лінії, залишки обігових коштів на рахунках, бухгалтерсько-облікові відомості про рух коштів за період, протягом якого позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 1% річних, відомості про поточні грошові зобов`язання, у тому числі невиконані відповідачем, дебіторську заборгованість перед відповідачем, залишки товару на складі, тощо. За відсутності вказаних відомостей, а також за наявної відкритої інформації про прибуткову діяльність АТ "Укренергомашини" у 2022 році, твердження відповідача про неможливість виконання грошових зобов`язань за договором та про неможливість виконання рішення суду після набрання законної сили, не знаходяться свого підтвердження.

Проаналізувавши відповідні обставини в сукупності з нормами чинного процесуального законодавства та доводами сторін, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1, 3 - 4 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що відстрочення виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, суд вертає увагу сторін на таке.

1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012);

2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012);

3) згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997);

4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" від 28.07.1999).

Таким чином, суд, який надає відстрочку виконання рішення у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як потерпілої сторони; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для визнання поважними причин затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про скрутне матеріальне становище, форс-мажорні обставини. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Суд повторно зазначає, що відповідачем не доведено форс-мажорні обставини, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019. Крім того, самі надзвичайні події (введення воєнного стану) не є виключною підставою, в розумінні ч. 3 ст. 331 ГПК України для відстрочення виконання рішення суду. Відповідачем не надано доказів скрутного фінансового становища, яке унеможливлює виконання рішення суду.

Відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів можливості фактичного виконання рішення після закінчення строку відстрочення, у випадку задоволення судом клопотання відповідача про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду.

Грошові зобов`язання за договором не виконуються відповідачем з 2021 року.

З огляду на викладене, також враховуючи відсутність згоди позивача на надання відповідачу відстрочки (розстрочки) виконання рішення та відсутності доказів на підтвердження надзвичайних (виключних) обставин, правові підстави для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення відсутні.

Разом із тим, суд звертає увагу відповідача на можливість повторного звернення до суду з клопотанням про відстрочення/розстрочення виконання рішення, у разі наявності надзвичайних (виключних) обставин.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

В силу ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат

В ч. 3 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат пов`язаних з надання правничої допомоги представником позивача надано суду договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №23/06-01 від 01.06.2023, який укладений між Садиковим В.В., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії СМ №000674, яке видано на підставі рішення Ради адвокатів Сумської області від 18.03.2020 №6 (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хімтекстиль (замовник), додаток №03 від 14.08.2023 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №23/06-01 від 01.06.2023, акт виконаних робіт (наданих послуг) №03 від 21.08.2023 на суму 10000,00 грн, рахунок №00000003ХТ від 21.08.2023 на оплату вартості наданих послуг на суму 10000,00 грн.

Відповідно до додатку №03 від 14.08.2023 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №23/06-01 від 01.06.2023 сторони домовились, що вартість послуг виконавця з представництва та судового захисту інтересів замовника у Господарському суді Харківської області у відносинах з Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини", ідентифікаційний код 05762269, щодо стягнення грошової заборгованості за поставлений товар по договору №238-03/607-ВК від 11.07.2019, 1% річних та інфляційних втрат є фіксованою та становить 10000,00 грн. У вартість послуг виконавця включається: правовий аналіз судової практики з подібних питань; правовий аналіз первинних бухгалтерських документів та листування; аудит і перевірку взаєморозрахунків між контрагентами; розробку стратегії та узгодження лінії захисту із замовником; розрахунок штрафних санкцій, складання та подання позовної заяви до суду. Сторони домовились, що у разі необхідності складання відповіді на відзив, будь-яких клопотань, заяв та інших процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції, участі у судових засіданнях, у тому числі в режимі відео конференції, будь-яких витрат, пов`язаних з відправкою Укрпоштою документів іншій стороні та суду, будуть включатися до вартості послуг, визначених пунктом 1, та не потребуватимуть будь-якого додаткового оформлення у вигляді додатків, описів чи актів виконаних робіт.

Під час визначення вартості послуг виконавця та відповідно до витрат замовника на професійну правничу допомогу, сторони керувалися науковим висновком Науково-консультативної ради при Верховному Суді у справі №922/1964/21 від 12.09.2022 "Щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі" та попередньо домовились, що в акті наданих послуг не будуть визначати кількість витраченого виконавцем часу з наданням послуг, визначених в пункті 1 цього додатку.

Згідно з актом №03 від 21.08.2023 виконавець належним чином виконав роботи (надав послуги) згідно з договором про надання професійної правничої (правової) допомоги №23/06-01 від 01.06.2023 (додаток №03 від 14.08.2023). Загальна вартість наданих послуг становить 10000,00 грн.

У заявах та клопотаннях, що надавались під час підготовчого провадження, відповідач не заперечував щодо заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бєлоусов проти України" (Заява №4494/07), пункт 115 рішення, суд зазначив, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України" (Savin v. Ukraine), п. 97).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно зі ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Отже, оскільки судом повністю задоволено вимоги позивача, витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн та судовий збір у сумі 13213,65 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 174, 175, 193,218, 226, 233, 265 ГК України, ст. 11, 80, 104, 107, 525, 526, 530, 551, 610, 612, 625, 627, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 11, 73, 74, 86, 129, 202, 237, 238, 331 ГПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв, Харкова, 199. Код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтекстиль" (40007, м. Суми, вул. Лінійна, 22. Код ЄДРПОУ 23292264) заборгованість за договором №238-03/607-ВК від 11.07.2019 у сумі 661196,49 грн, інфляційні у сумі 208989,56 грн за період з січня 2022 року по липень 2023 року, 1% річних у сумі 10724,06 грн за період з 04.01.2022 по 18.08.2023, судовий збір у сумі 13213,65 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено "05" лютого 2024 р.

СуддяВ.І. Ольшанченко

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.