Постанова

від 01.02.2024 по справі 910/3835/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 910/3835/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник ТОВ "Агрохолдинг Руно" - Сиротюк Р. В.,

представник АТ КБ "Приватбанк" - Андріїшина Н. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг Руно" за вх. № 7634/2023

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023

у складі колегії суддів: Пантелієнка В.О. (доповідач), Остапенка О.М., Сотнікова С.В.

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023

у складі судді Омельченко Л.В.

у справі № 910/3835/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг Руно"

про банкрутство, -

На розгляд суду постало питання щодо обґрунтованості грошових вимог кредитора до боржника, що виникли на підставі договору лізингу.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. 02.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг Руно" (далі - ТОВ "Агрохолдинг Руно") та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", Банк) було укладено договір фінансового лізингу №DNН2LNI06256, згідно умов якого боржник отримав від Банку у платне користування майно: кормозбиральний комбайн JAGUAR 850 РROFISTAR № 49209219, 2011 р. в., жатку RU-450 нова №66008432, 2014 р. в., підбирач трави РІСК UP 300 HD, новий №I3501569, 2014 р. в. та зобов`язався сплачувати щомісячні платежі, пов`язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, встановлених у Додатку 2 Графіку лізингових платежів, з переходом права власності на предмет лізингу по закінченню строку виконання договору. Вказане вище майно відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить на праві власності АТ КБ "ПриватБанк".

2. Пунктом 2.1 Договору визначено, що загальна сума цього договору становить 4 185 796,50 грн та складається з:

- суми авансового платежу у розмірі 418579,65 грн у відповідності до п. 1.4 цього Договору;

- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна, у розмірі 3 767 216,85 грн згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в Додатку № 2, що є невід`ємною частиною цього Договору.

3. Відповідно до п. 2.3 Договору лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, зазначений у п. 1.5 цього договору, згідно з Додатком №2:

- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 0,00 грн. у день укладення цього договору (п.п.2.3.1 Договору);

- винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця (п.п. 2.3.2 Договору);

- винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі 0,00% від вартості майна, зазначеної у п. 1.2 цього договору, без урахування авансу, зазначеного у п. 1.4 цього договору, одноразово, у день укладення цього договору, що становить 0,00 грн. (п.п. 2.3.3 Договору).

4. За змістом п. 2.4 Договору лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, зазначений у п. 1.5 цього договору, згідно з Додатком №2 також винагороду за користування майном у розмірі, що розраховується за наведеною у вказаному пункті Договору Формулою.

5. 17.11.2014 за Актом прийому-передачі майна (Додаток № 4 до Договору) Банк передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг майно, а саме: кормозбиральний комбайн JAGUAR 850 РROFISTAR № 49209219, 2011р. в., жатку RU-450 нова №66008432, 2014 р. в.; підбирач трави РІСК UP 300 HD, новий № I3501569, 2014р. в.; жатку "сплошного среза RU-450 новая", №6608432, 2014р. в., вартість з урахуванням ПДВ 755 224,56 грн.; загальною вартістю 4 185 796,50 грн. з ПДВ.

6. У березні 2020 року, у зв`язку з порушенням ТОВ "Агрохолдинг Руно" свого зобов`язання за договором АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до боржника та поручителів про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

7. 11.11.2020 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/5172/20 було частково задоволено позовну заяву та стягнуто солідарно з ТОВ "Агрохолдинг Руно", ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Дніпро" на користь АТ КБ "ПриватБанк":

- 1 013 420,19 грн - заборгованість по залишку вартості предмету лізингу;

- 257 904,31 грн - заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу (згідно п.п. 2.3.2 договору - 12% річних від суми залишку заборгованості);

- 489 231,99 грн - заборгованість з пені;

- судовий збір у розмірі 13 204,18 грн.

У іншій частині позову - відмовлено.

8. Під час розгляду справи АТ КБ "ПриватБанк" було подано місцевому суду пояснення до позовної заяви, в яких зазначалось, що заявлена до стягнення сума коштів у розмірі 3 722 352,57 грн є винагородою за користування майном (за формулою згідно з п. 2.4. договору), а не винагородою за проведення моніторингу предмету лізингу.

9. У рішенні Господарський суд міста Києва зазначив, що такі пояснення є по суті заявою про зміну предмету позову, яка залишається без розгляду, оскільки подана після закриття підготовчого провадження у справі.

10. 18.07.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва, серед іншого, було відкрито провадження у справі № 910/3835/22 про банкрутство ТОВ "Агрохолдинг Руно", введено процедуру розпорядження майном; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Панченка Р. М.

Подання заяви з грошовими вимогами

11. 24.11.2022 АТ КБ "ПриватБанк" подано до Господарського суду м. Києва заяву з грошовими вимогами до боржника у розмірі 2 479 747,05 грн.

12. Банк зазначає, що при поданні позовної заяви ним було помилково кваліфіковано заявлену винагороду у розмірі 3 722 352,57 грн, як винагороду за проведення моніторингу предмету лізингу, а не як винагороду за користування майном згідно з формулою за пунктом 2.4. договору і саме це слугувало підставою відмови в задоволенні позовної заяви в цій частині.

13. Таким чином, Банк просив суд визнати грошові вимоги до боржника, що базуються на винагороді, розрахованої за формулою згідно з пунктом 2.4. Договору фінансового лізингу № DNН2LNI06256 від 02.10.2014, оскільки така позовна вимога Банком у справі № 910/5172/20 не заявлялась.

14. На підтвердження заявлених грошових вимог АТ КБ "Приватбанк" надало:

- копію Договору фінансового лізингу № DNН2LNI06256 від 02.10.2014 з додатками;

- копію рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/5172/20 від 11.11.2020;

- розрахунок винагороди відповідно до п. 2.4 договору із письмовим роз`ясненням;

- розрахунок заборгованості.

15. ТОВ "Агрохолдинг Руно" подано до суду першої інстанції заперечення проти заявлених вимог Банку та долучено висновок експерта, в якому останній вказує про наявність арифметичних помилок у здійсненому розрахунку, відсутності нормативного обґрунтування формули.

16. У письмових поясненнях АТ КБ "Приватбанк" заперечував проти твердження боржника щодо арифметичних помилок у здійсненому розрахунку, наявності неузгодженості показників та відсутності нормативного обґрунтування формули.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

17. 10.07.2023 ухвалою Господарського суду м. Києва у справі №910/3835/22, зокрема, визнано грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Агрохолдинг Руно" у розмірі 2 484 709,05 грн, з яких: 2 479 747,05 грн - основний борг (четверта черга), 4 962 грн - судовий збір (перша черга) без права вирішального голосу.

18. 09.10.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/3835/22 - залишено без змін.

19. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, відхилив заперечення боржника, оскільки у п. 2.4 Договору ТОВ "Агрохолдинг Руно" зі свої сторони погодило умови сплати визначеної формулою винагороди. Суд також враховав, що протягом дії договору жодних заперечень відносно нарахування заявленої грошової вимоги боржник не висував.

20. Судом вказано, що 14.04.2023, у відповідь на заперечення боржника щодо нарахованої суми заборгованості, Банк надав банківські виписки по рахунках, на яких обліковувались операції за Договором фінансового лізингу № DNН2LNI06256 від 02.10.2014, що також є доказом існування заявленої грошової вимоги кредитора до боржника.

21. Оскільки кредиторська заява АТ КБ "ПриватБанк" надійшла до місцевого суду після закінчення строку, встановленого для її подання, АТ КБ "ПриватБанк" визнано кредитором боржника без права вирішального голосу на зборах кредиторів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. 31.10.2023 ТОВ "Агрохолдинг Руно" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/3835/22 про визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Агрохолдинг Руно" у розмірі 2 484 709,05 грн; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Агрохолдинг Руно" судові витрати, що складаються з судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.

23. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій без пояснень та будь-якого мотивування відхилили доказ - висновок економічної експертизи, чим порушили принцип рівності сторін.

24. ТОВ "Агрохолдинг Руно" доводить, що умовами Договору не визначені показники, зазначені в п. 2.4 Договору та закладені в Розрахунок, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи в господарській справі №910/3835/22. В процесі дослідження експертом встановлено наявність у розрахунку арифметичних помилок, відсутність документального обґрунтування зазначених в ньому відомостей та підпису відповідальної за розрахунок особи (будь-якої ідентифікації щодо цього).

25. Крім того, за доводом скаржника, визначена п. 2.4 договору плата за користування майном не ставиться формулою або умовами її застосування, що визначені п. 2.4, в залежність від документально підтвердженого факту користування майном, не ґрунтується на ринкових тарифах за користування подібним майном, не ґрунтується на ринковій або балансовій вартості майна. Алгоритм розрахунку, що передбачений формулою передбачає нарахування процентів на залишок грошового зобов`язання лізингоодержувача, тобто є платою за користування грошовими коштами.

26. При цьому скаржник посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, від 21.08.2019 у справі №910/4292/12 щодо дослідження висновку експерта та необхідності обґрунтування відхилення висновку експерта.

27. Також за доводом скаржника, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових актах підтвердили вимоги кредитора про стягнення коштів за користування майном, що вже були стягнуті на користь Банку на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/5170/20 від 11.11.2020, всупереч ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.05.2021 по справі №904/5726/19.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

28. 22.01.2024 до Верховного Суду від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому наведено прохання залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін.

29. Кредитор стверджує, що судами попередніх інстанцій було надано оцінку як висновку експерта, так і поясненням Банку відносно такого висновку. Проведена за замовленням боржника експертиза, на думку Банку, була спрямована на спотворення розрахунку банку й погодженої формули для отримання відмови у визнанні грошових вимог кредитора. Окрім того, Банк стверджує, що законодавство не забороняє встановлення економічно-обґрунтованих додаткових платежів, що є відмінними від процентів як плати за користування коштами, а винагорода передбачена п. 2.4. договору є інструментом для коригування фінансового результату Банку від операцій з метою не доведення їх до збиткових.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

30. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

31. Об`єктом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення, прийняті за результатом розгляду зави з грошовими вимогами АТ КБ "Приватбанк" до боржника - ТОВ "Агрохолдинг Руно".

32. Відповідно до положень частин першої, третьої, шостої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ):

- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

33. У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії судова колегія враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі № 902/221/22);

- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).

34. У цій справі грошові вимоги АТ КБ "Приватбанк" ґрунтуються на п. 2 4. Договору фінансового лізингу, укладеного між кредитором та боржником.

35. Відносно доводів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових актах підтвердили вимоги кредитора про стягнення коштів за користування майном, що вже були стягнуті на користь Банку на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/5170/20 від 11.11.2020, всупереч ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.05.2021 у справі №904/5726/19, колегія суддів зауважує наступне.

36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 2.4 Договору фінансового лізингу лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, зазначений у п. 1.5 цього договору, згідно з Додатком №2 також винагороду за користування майном у розмірі, що розраховується за наведеною у вказаному пункті Договору Формулою.

37. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/5172/20 було стягнуто солідарно з ТОВ "Агрохолдинг Руно", ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Дніпро" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1 013 420,19 грн заборгованості по залишку вартості предмету лізингу; 257 904,31 грн заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу згідно з п.п. 2.3.2 договору - 12% річних від суми залишку заборгованості, 489 231,99 грн заборгованості з пені та судовий збір у розмірі 13 204,18 грн.

38. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на подвійне стягнення з нього винагороди за користування предметом лізингу у справі №910/5172/20 та у цій справі, оскільки, як вбачається із встановлених судами умов договору фінансового лізингу, заявлені Банком суми визначені різними положеннями договору та мають різну правову природу.

39. Колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20, на розгляді якої було питання щодо грошових вимог Банку у вигляді винагороди за користування кредитом у розмірі згідно з визначеною пунктом кредитного договору формулою. Так, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду Верховного Суду зауважила, що відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

40. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

41. Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

42. Разом з тим, незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди, на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі і під час розгляду заяв про грошові вимоги до боржника, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19.

43. У цій справі судами попередніх інстанцій враховано, що ТОВ "Агрохолдинг Руно" зі свої сторони погодило умови сплати визначеної п. 2.4. договору формулою винагороди та протягом дії договору, жодних заперечень відносно нарахування заявленої грошової вимоги боржник не висував.

44. Посилання скаржника на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.05.2021 справі № 904/5726/19, предметом позовних вимог у якій було стягнення коштів з лізингоодержувача на користь лізингодавця з підстав порушення відповідачкою договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної сплати платежів за договором під час його дії та застосування наслідків порушення обов`язку повернути предмет лізингу, колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі не розглядалося питання щодо обґрунтованості стягнення винагороди за користування майном у розмірі, що розраховується за формулою, визначеною договором, а правовідносини у справі "№ 904/5726/19 та цій справі № 910/3835/22 не є подібними.

45. Водночас, заперечуючи також проти суми заявлених Банком вимог, боржник стверджував, зокрема, про наявність у розрахунку Банку арифметичних помилок та суперечностей, відсутності нормативного обґрунтування формули. На підтвердження своїх доводів боржником було подано до суду першої інстанції висновок експерта, зроблений на замовлення ТОВ "Агрохолдинг Руно".

46. Верховний Суд звертає увагу, що сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

47. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).

48. Обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

49. Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

50. Однак, в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях відсутні мотиви судів щодо оцінки та відхилення поданого боржником висновку експерта в заперечення розміру заявлених Банком вимог, як і дослідження розміру визнаних судами грошових вимог із оцінкою поданих Банком розрахунків.

51. Суди першої та апеляційної інстанції фактично обмежилися зауваженням, що у письмових поясненнях АТ КБ "Приватбанк" спростувало твердження боржника щодо арифметичних помилок у здійсненому розрахунку, наявності неузгодженості показників та відсутності нормативного обґрунтування формули шляхом надання роз`яснення здійсненого розрахунку, однак без дослідження судами аргументів та доказів, поданих боржником. Наведене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій принципу змагальності сторін та неналежне дослідження наявних у справі доказів.

52. Судам належало надати оцінку поданим боржником запереченням, дослідити наданий на підтвердження своїх доводів висновок експерта, в тому числі на предмет відповідної кваліфікації експерта, яким складено висновок, а також поданий банком розрахунок вимог щодо його обґрунтованості.

53. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

54. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

55. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

56. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження.

57. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

58. Однак, ухвалені у даній справі ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

59. За таких обставин, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

61. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України, касаційна скарга ТОВ "Агрохолдинг Руно" підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі постанова Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 та ухвала Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 - скасуванню із направленням справи в частині кредиторських вимог АТ КБ "Приватбанк" на новий розгляд до суду першої інстанції.

В. Розподіл судових витрат

62. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтею 310, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг Руно" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/3835/22 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік