Рішення

від 05.02.2024 по справі 400/10020/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2024 р. № 400/10020/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "АРНА-ЮГ", пр-т Миру, 60, кв.108,Миколаїв,54056, до відповідачаВідділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті, вул. Космонавтів, 61,м. Миколаїв,54056, провизнання протиправною та скасування постанови від 25.05.2023 року № ПШ018024,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арна-Юг» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № ПШ018259 від 13.07.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником напівпричепа марки SCHMITZ SCS 24, д/н НОМЕР_1 та має до нього сертифікат. Під час зупинення транспортного засобу інспектор не пропонував водію надати для перевірки сертифікат відповідності, який у того був в наявності.

Ухвалою суду від 10.08.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що як під час перевірки, так і при прийнятті оскаржуваної постанови, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Під час перевірки було встановлено порушення позивачем ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт", за результатами розгляду справи до нього застосовано штраф спірною постановою.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ст.262 КАС України в порядку письмового провадження, без проведення судового засідання. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

30.05.2023 посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку транспортного засобу SCANIA, державний номер НОМЕР_2 з напiвпричепом марки SCHMITZ д.н. НОМЕР_3 (далі - ТЗ), пiд керуванням водiя ОСОБА_1 .

За результатами проведення перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за №031581, в якому зафіксовані виявлені порушення передбачені ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за які передбачена абз. 6 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (виконання міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів визначених ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" - не забезпечено водія сертифікатом відповідності ТЗ вимогам законодавства України щодо безпеки руху та екологічної безпеки (причіп) вимогам країн, територією яких здійснюється перевезення).

В графі акту «Пояснення водія про причини порушень» вказано про його відмову від підписання акту.

Згідно запрошення від 27.06.2023 розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт призначено на 06.07.2023 о 10:00 год. На адресу позивача відповідачем направлено вказане запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке згідно поштового повідомлення про вручення було отримано позивачем 25.07.2023 р.

Позивач на розгляд справи до відповідача не прибув.

13.07.2023 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області винесено постанову за ПШ018259 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 34 000 гривень, відповідно до абз. 6 частини 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-III).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною 12 статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до положень частин 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

В силу вимог пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.Згідно з пунктами 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до частини першоїстатті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно статті 53 Закону №2344-ІІІ організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; документи на вантаж. У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої - тахографи.

Так, позивачем до суду надано сертифікат відповідності напівпричепа технічним вимогам до безпечного транспортного засобу від 09.06.2016 щодо напівпричепа SCHMITZ д.н. НОМЕР_3 , що свідчить про наявність у позивача зазначеного сертифікату.

Відповідачем, суб`єктом владних повноважень не надано до суду належного доказу відсутності зазначеного сертифікату під час перевірки у водія ТЗ.

Наказом Міністерства інфраструктури України №590 від 09.08.2022р. затверджений Порядок застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2022р. за № 1053/38389).

Згідно п.5 вищевказаного Порядку портативний відеореєстратор вмикається посадовою особою Укртрансбезпеки та повинен перебувати в режимі відеозйомки з аудіо супроводженням під час здійснення відповідних заходів, визначених пунктом 3 розділу I цього Порядку, крім випадків, пов`язаних з виникненням у посадової особи Укртрансбезпеки приватного становища (відвідування вбиральні, кімнати відпочинку, перерви для приймання їжі тощо).

Посадова особа Укртрансбезпеки зобов`язана вмикати портативний відеореєстратор під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі): зупинення транспортного засобу, процесів виявлення та фіксування порушень, спілкування з фізичними особами.

Як встановлено судом відповідачем не надано до суду відео файлів записаних відеорєєстратором інспектора під час перевірки ТЗ, а тому з урахуванням наявності у позивача сертифікату акт перевірки не є належним доказом відсутності зазначеного сертифіката у водія ТЗ під час перевірки. Тому, суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірність оскаржуваної постанови.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи відповідач не довів правомірності спірної постанови, тоді як позивачем повністю обґрунтовано наявність підстав для її скасування.

Позов задовольнити.

Відповідно ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа лише у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 2684 грн, враховуючи, що судом задоволено вимоги позивача в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2684 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Крім того, заявив про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн, на підтвердження понесення зазначених витрат позивачем надано копію ордеру про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію договору № 23/8д про надання правової допомоги від 07.08.2023, копію квитанції № 410561.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 640/194/98/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тому, зважаючи на незначний обсяг матеріалів справи (поданих позивачем доказів), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, те, що у наданих представником позивача дані про час, витрачений на правову допомогу, відсутні, суд дійшов висновку про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "АРНА-ЮГ" (пр-т Миру, 60, кв.108,Миколаїв,54056 44223319) до Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Космонавтів, 61,м. Миколаїв,54056 39816845) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову № ПШ018259 від 13.07.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, Київ, 03135 39816845) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АРНА-ЮГ" (пр-т Миру, 60, кв.108, Миколаїв,54056 44223319) судовий збір в сумі 2684 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя І. А. Устинов