Постанова

від 31.01.2024 по справі 757/47426/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 757/47426/18 Головуючий у суді першої інстанції - Остапчук Т.В.

Номер провадження № 22-ц/824/4791/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 (правонаступник померлого ОСОБА_4 ) про стягнення коштів, який, з урахуванням процесуального правонаступництва, мотивував тим, що він є власником 1/2 частини будинку літ. «О» , 17/100 частин житлового будинку літ. «А» , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частини, розташованої під будинками літ. «О» та «А», земельної ділянки площею 0,0905 га.

Позивач вказував, що другим співвласником (власником 1/2 частини) усіх трьох вказаних об`єктів нерухомості був відповідач ОСОБА_4 який без його згоди протягом тривалого часу використовував спільне майно шляхом його передачі в оренду третім особам та одноособово отримував від цього дохід (орендну плату).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року у справі № 2-5051/11, яке набрало сили 15 січня 2013 року після його апеляційного оскарження, було стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 1/2 частину доходу, отриманого від використання спільного майна в розмірі 590 480 грн за період з лютого 2010 року по травень 2012 року.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року у справі № 757/27943/13-ц з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 червня 2014 року з ОСОБА_4 було стягнуто на користь позивача ОСОБА_3 1/2 частину доходу, отриманого від використання спільного майна за період з червня 2012 року по січень 2013 року включно, без урахування інфляційних втрат та з врахуванням 3% річних за період по 30 жовтня 2013 року, всього в розмірі 193 577,27 грн, з яких:

- 175 802,00 грн - 1/2 частину доходу, отриманого від використання спільного майна за період з червня 2012 року по січень 2013 року включно;

- 5 925,09 грн - 3% річних за користування чужими грошима протягом червня 2012 року - 30 жовтня 2013 року.

Вказаним рішенням також стягнуто з ОСОБА_4 інфляційні втрати та 3% річних у зв`язку з несплатою боргу в розмірі 590 480 грн, що виник згідно рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року, за період з червня 2012 року по жовтень 2013 року в розмірі 30 061,93 грн, з яких 4 723,84 грн інфляційних втрат; 25 338,09 грн - 3% річних за користування чужими грошима та 2 353,27 грн судового збору.

Також, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року у справі № 757/11382/15-ц з ОСОБА_4 було стягнуто на користь ОСОБА_3 інфляційні витрати в розмірі 502 297,85 грн, 3% річних в розмірі 36 582,31 грн, судові витрати в розмірі 3 654 грн.

На виконання вказаних рішень Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було відкрито ряд виконавчих проваджень на загальну суму боргу 1362288, 63 грн.

Так, ОСОБА_3 у позові вказував, що 11 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сніжанським Т.Є. були винесені постанови про закриття вищевказаних виконавчих проваджень у зв`язку з повним фактичним виконанням згаданих рішень судів.

Вказане, на думку позивача, свідчить, що станом на 09 лютого 2020 року судові рішення не були виконані, а заборгованість не була погашена.

Крім того, зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_4 помер, до справи залучено його правонаступника ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене в позові, ОСОБА_3 просив суд стягнути з правонаступника померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3% річних у зв`язку з несплатою боргу в розмірі 1 362 288,63 грн, що виник через невиконання судових рішень (рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року по цивільній справі № 2-5051/11, рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 червня 2014 року, по цивільній справі № 757/27943/13ц, та рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року, по цивільній справі № 757/11382/15ц), з 01 червня 2015 року по 09 лютого 2020 року в розмірі 852 129,82 грн, з яких: інфляційні втрати - 673 515,49 грн та 3% річних - 178 614,33 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг спадкодавця інфляційні втрати - 673 515,49 грн та 3% річних - 178 614,33 грн, а також судові витрати в розмірі 8 521,30 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що відповідно до залишеного ОСОБА_4 заповіту, єдиним спадкоємцем, якому він заповів все рухоме та нерухоме майно є дружина померлого ОСОБА_1 .

Однак, право власності нею не набуто, оскільки майно заповідача перебуває в арешті, а судом достовірно не встановлено, та позивачем не підтверджено, що саме вона має нести відповідальність за боргами спадкодавця, адже матеріали спадкової справи не були запитані та коло спадкоємців не встановлено.

Відтак, апелянт вважає, що судом не було встановлено хто являється належним відповідачем в даній справі, чи достатньо у спадкодавця майна для погашення боргових зобов`язань, адже наявність рішення суду, яке набере законної сили, призведе до того, що позивач матиме можливість стягнути борг за особисті кошти ОСОБА_1 , оскільки інше не прописано в резолютивній частині рішення, що є прямим порушенням прав ОСОБА_1 , яка не набула право власності на спадкове майно, але отримала боргові зобов`язання.

Разом з тим, судом не встановлено чи є зобов`язання по сплаті частини прибутку нерозривно пов`язаним з особою спадкодавця та не враховано, що ОСОБА_1 не є ані первинним боржником, ані порушником прав та інтересів позивача ОСОБА_3 , не є учасником спірних правовідносин, а тому відсутній правовий зв`язок між нею та учасниками спору. Апелянт вважає, що даний вид зобов`язань не входить до складу спадщини та не підлягає спадкуванню через його припинення у зв`язку із смертю спадкодавця.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 також посилається на те, що відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відтак, представник апелянта вважає, що судом, з метою запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію, мало бути реалізовано право на її зменшення, оскільки позивач вже тричі звертався до суду за нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

31 жовтня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , відповідно до якого стверджує, що правонаступник відповідача є єдиним спадкоємцем відповідача за заповітом, що неодноразово також встановлено судовим рішеннями у справах №372/3541/16 та №757/22613/21. При цьому звертає увагу, що судова практика Верховного Суду неодноразово підтверджувала, що права спадкоємця на спадщину не залежать від того, чи здійснив спадкоємець державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Крім того, численними судовими рішеннями щодо нерухомого майна між сторонами в цій справі, підтверджується наявність також іншого майна, яке можливо реалізувати для погашення боргу, відтак спадкової маси ОСОБА_4 достатньо для погашення його заборгованості.

Зобов`язання, що є предметом у даному позові, не є нерозривно пов`язаними з особою боржника та входять до складу спадщини, оскільки таке зобов`язання є грошовим, може бути виконано іншою особою, відтак, відноситься до складу спадщини.

У відзиві представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

При апеляційному розгляді справи представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач є власником 1/2 частини будинку літ. «О», 17/100 частин житлового будинку літ. «А», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частини розташованої під Будинками літ. «О» та «А» земельної ділянки площею 0,0905 га.

Другим співвласником усіх трьох вказаних об`єктів нерухомості був відповідач ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року у справі № 2- 5051/11, яке набрало сили 15 січня 2013 року після його апеляційного оскарження, було стягнуто з відповідача на користь позивача 1/2 частину доходу, отриманого від використання спільного майна в розмірі 590 480,00 грн. за період з лютого 2010 року по травень 2012 року (а.с.31-40, т.1).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року у справі № 757/27943/13-ц з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 червня 2014 року з Відповідача було стягнуто на користь Позивача частину доходу, отриманого від використання спільного майна за період з червня 2012 року по січень 2013 року включно, без урахування інфляційних втрат та з врахуванням 3% річних за період по 30 жовтня 2013 року, всього в розмірі 193 577,27 грн., з яких: 175 802,00 грн. 1/2 частину доходу, отриманого від використання спільного майна за період з червня 2012 року по січень 2013 року включно; 5 925,09 грн. 3% річних за користування чужими грошима протягом червня 2012 року - 30 жовтня 2013 року (а.с.42-49, т.1).

Вказаним рішенням також стягнуто з відповідача інфляційні втрати та 3% річних у зв`язку з несплатою боргу в розмірі 590 480,00 грн, що виник згідно рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року, за період з червня 2012 року по жовтень 2013 року в розмірі 30061,93 грн, з яких 4 723,84 грн інфляційних втрат; 25 338,09 грн - 3% річних за користування чужими грошима та 2353,27 грн судового збору.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року у справі № 757/11382/15-ц, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2016 року, з відповідача було стягнуто на користь позивача інфляційні витрати в розмірі 502 297,85грн, 3% річних в розмірі 36 582,31 грн, судові витрати в розмірі 3 654,00 грн (а.с.50-58, т.1).

На виконання вказаних рішень Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві були відкриті наступні виконавчі провадження на загальну суму боргу 1 362 288, 63 грн, зокрема: - ВП НОМЕР_1: виконавчий лист №757/27943/13-ц від 14.07.2014 p., виданий Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 32415,20 грн. - ВП НОМЕР_2: виконавчий лист №757/27943/13-ц від 14.07.2014 p., виданий Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 193577,27 грн. - ВП НОМЕР_3: виконавчий лист №2-5051/11 від 11.02.2013 p., виданий Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 593 762,0 грн. - ВП НОМЕР_4: виконавчий лист №757/11382/15-ц від 10.08.2016 p., виданий Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 542 534,16 грн.

11 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сніжанським Тарасом Євгеновичем були винесені постанови про закриття вищевказаних виконавчих проваджень НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 у зв`язку з повним фактичним виконанням згаданих рішень судів (а.с.190-197, т.1).

Відповідач ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.128, т.4). Приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. була відкрита спадкова справа № 21/2021 (а.с.117-136, т.4).

12 серпня 2021 року позивачем була подана заява від 18 червня 2021 року про прийняття спадщини (а.с.19, т.4). У жовтні 2021 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із тим, що спадкоємцем ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом від 26 грудня 2019 року.

ОСОБА_1 звернулась із заявою до приватного нотаріуса про прийняття спадщини 22 квітня 2021 року (а.с.118, т.4).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_4 , будучи обізнаний про ухвалення судами судових рішення про стягнення з нього на користь позивача грошових коштів, дані зобов`язання своєчасно не виконував у зв`язку з чим позивачу було заподіяно збитків у вигляді знецінення присуджених судом коштів, та з цих підстав визнав обґрунтованими доводи позивача в цій частині. Разом із тим, при розгляді справи було встановлено, що боржник за вказаними зобов`язаннями ОСОБА_4 помер під час розгляду вказаної справи, а відповідачка у справі ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом всього майна померлого і вартість успадкованого майна значно перевищує нараховані позивачем грошові кошти за позовними вимогами, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 мав перед позивачем не виконані грошові зобов`язання на час звернення позивача до суду із вказаним позовом - вересень 2018 року, що підтверджується рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року по цивільній справі № 2-5051/11, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 червня 2014 року, по цивільній справі № 757/27943/13ц, та рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року, по цивільній справі № 757/11382/15-ц.

Вказані грошові зобов`язання ОСОБА_4 не виконав своєчасно та позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат по день фактичного виконання вказаного грошового зобов`язання - 09 лютого 2020 року. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання встановленого судовим рішення, а тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати грошових коштів у зв`язку із несвоєчасним виконання зобов`язання шляхом застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що під час вирішення судом першої інстанції вказаного спору, відповідач по справі ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом також встановлено, що відповідно до копії заповіту від 26 грудня 2019 року ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все майно, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів своїй дружині ОСОБА_1 (а.с.135, т.4). У зв`язку із вказаними обставинами та відповідно до положень ч. 1 ст. 55 ЦПК України ОСОБА_1 була обґрунтовано залучена судом першої інстанції як правонаступник відповідача у справі - ОСОБА_4 .

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вартість спадкового майна зможе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 , а також, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки вказані суми не були присуджені за життя спадкодавця, то апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути:

1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.

Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц,

від 04 грудня 2019 року у справі № 463/389/14-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди між сторонами є факт її завдання позивачу, а ухваленими судовими рішеннями Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року по цивільній справі № 2-5051/11, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 червня 2014 року, по цивільній справі № 757/27943/13ц, та рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року, по цивільній справі № 757/11382/15-ц, було конкретизовано її розмір та визначено спосіб відшкодування (грошові кошти).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно з статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язанізадовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні.

З урахуванням того, що отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину у відповідності із статтею 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, то відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Наведене узгоджується із правовим висновком, зробленим Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11, провадження № 61-28147сво18.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до складеного заповіту ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_6 й остання звернулась до приватного нотаріуса про прийняття спадщини 22 квітня 2021 року (а.с.118, т.4).

Таким чином, хоча у ОСОБА_6 відсутнє свідоцтво про право на спадщину, але остання вважається такою, що прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_4 й має задовольнити вимоги кредиторів повністю, але в межах вартості успадкованого майна. Крім того, заявлені вимоги ОСОБА_3 були пред`явлені до ОСОБА_4 за його життя, вказані грошові кошти нараховані до смерті останнього, а тому зобов`язання, що є предметом позову у даній справі, не є нерозривно пов`язаними із особою боржника і тому входять до складу спадщини.

Також, з матеріалів справи вбачається, що до спадкової маси ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 входить, зокрема, нерухоме майно, а саме: квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , а також 1/2 частину житлового будинку літ. «О», загальною площею 411,0 м.2, житлового будинку літ. «А», загальною площею 159,1 м.2, що розташовані на земельній ділянці, площею 0,0905 га, кадастровий номер 8000000000:82:149:0017, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку, що міститься в Звіті з незалежної оцінки майна від 15 червня 2020 року, оціночна (ринкова) вартість об`єкта оцінки - житлового будинку літ. «О», загальною площею 411,0 м.2, житлового будинку літ. «А», загальною площею 159,1 м.2, що розташовані на земельній ділянці, площею 0,0905 га, кадастровий номер 8000000000:82:149:0017, за адресою: АДРЕСА_1 , становить 19 123 500 грн, у тому числі:

- вартість частини земельної ділянки склала 6 667 600 грн;

- вартість частини житлового будинку (літера О) склала 2 115 700 грн;

- вартість 17/100 частин житлового будинку (літера А) склала 264 673 грн (а.с.203-204, т.2).

Апеляційний суд враховує, що загальний розмір позовних вимог ОСОБА_3 становить 852 129,82 грн.

Водночас, вартість успадкованого ОСОБА_1 майна значно перевищує розмір позовних вимог, які заявлені позивачем у справі.

Таким чином, враховуючи положення статті 1282 ЦК України, де передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, а також враховуючи вартість отриманого ОСОБА_6 нерухомого майна в порядку спадкування, яке є більшим за розмір позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови викладено 05 лютого 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв