Постанова

від 06.02.2024 по справі 465/2710/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/2710/20 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.

Провадження № 22-ц/811/3153/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Провадження № 22-ц/811/884/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Назар Х.Б.

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільнусправу заапеляційними скаргамипредставника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішенняФранківського районногосуду м.Львова від01березня 2023року тана додатковерішення Франківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2023 року ,-

ВСТАНОВИВ:

в травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Переспівської сільської ради Сокальського району Львівської області, державного нотаріуса П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кірілової Тетяни Миколаївни, про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

В обґрунтуванняпозовних вимог,з врахуваннямзаяви прозбільшення позовнихвимог,покликається нате,щовона проживає в квартирі АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить їй та належала її матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері позивачка не могла звернутись із відповідною заявою до нотаріуса для відкриття спадкової справи, оскільки в неї було викрадено її паспорт громадянина України. Після виготовлення нового паспорту в січні 2020 року, їй стало відомо, що частка квартири, яка належала її покійній матері ОСОБА_4 , переоформлена на громадянина ОСОБА_3 на підставі заповіту її покійної матері. Стверджує, що її мати, ОСОБА_4 , не складала заповіту на своє майно, тим більше на користь сторонньої для неї особи, а саме ОСОБА_3 . Вважає, що підпис на заповіті від імені її матері, посвідчений секретарем Переспівської сільської ради, Сокальського району, ще в 2014 році, є підробленим і виконаний не її матір`ю Зазначає, що саме ОСОБА_3 , маючи ключі від її квартири, незаконно заволодів її паспортом, а також викрав з будинку всі документи на квартиру, медичні документ, тощо. Вказує, що ОСОБА_3 підробив даний заповіт з метою заволодіння належною їй квартирою, а також підробив доручення від її імені, з метою заволодіти частиною квартири позивачки.

З наведених підстав просить:

визнати заповіт ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно якого на користь відповідача нібито заповідано її майно, а саме 1/2 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , посвідчений Переспівською сільською радою Сокальського району, Львівської області 06.04.2014 року, з номером 57 недійсним;

скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане державним нотаріусом п`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М., ОСОБА_5 на 1/2 частки квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

скасувати запис №34990479 від 10.01.2020 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про право власності ОСОБА_3 на 1/2 частки квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , який здійснений державним нотаріусом п`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М., як державним реєстратором.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Переспівської сільської ради Сокальського району Львівської області, державного нотаріуса П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кірілової Тетяни Миколаївни про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Додатковим рішеннямФранківського районногосуду м.Львова від04серпня 2023року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Переспівської сільської ради Сокальського району Львівської області, державного нотаріуса П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кірілової Тетяни Миколаївни про визнання заповіту недійсним, а саме наступних позивних вимог:

визнання заповіту ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з яким на користь відповідача заповідано її майно, а саме, 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений Переспівською сільською радою Сокальського району Львівської області 06 квітня 2014 року, за номером 57 недійним;

скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 10 січня 2020 року державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М., ОСОБА_5 на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

скасування запису № 34990479 від 10.01.2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , який здійснено державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Тетяною Миколаївною відмовлено.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення та додаткове рішення суду є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що позивачем та його представником було подано суду докази того, що оскаржуваний заповіт від імені ОСОБА_4 підроблений, а підпис у вказаному заповіті виконаний не померлою матір`ю позивачки, а іншою особою. Вважає, що беззаперечними доказами підробки оскаржуваного заповіту є саме висновок експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 01.04.2020 №10/7/211 за результатами почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12020140080000193, за попередньою кваліфікацією за ч.1 ст. 190 КК України, а також висновок експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 18.05.2020 №10/7/342 у цьому ж кримінальному провадженні.

Стверджує, що складення оскаржуваного заповіту не відповідало волі матері позивачки, що свідчить про недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог ч.3 ст. 203 ЦК України. Зазначає, що в силу вимог ст.ст. 1234,1247,1248 ЦК України заповіт повинен бути написаний та підписаний заповідачем, та лише у випадку якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно підпис на заповіті за її дорученням повинен бути виконаний іншою особою, відомості про яку повинні бути зазначені в заповіті. Крім того, згідно копії алфавітної книги обліку записів Переспівської сільської ради, в ній відсутні записи щодо внесення відомостей на ім`я ОСОБА_4 від 06.04.2014 року та за реєстровим номером 57.

Звертає увагу на те, що мати не могла скласти заповіт на сторонню особу, яким є відповідач, більше того, не могла зробити цього фізично поза межами місця свого проживання, оскільки починаючи з 2005 року не виходила з дому, оскільки була лежачою хворою.

Просить рішення та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судове засідання не з`явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 4ст.268ЦПК Українипередбачено,що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки текст постанови складено 06 лютого 2024 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 29 січня 2024 року, датою ухвалення постанови є саме 06 лютого 2024 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, її представник не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що оспорюваний заповіт матір позивачки ОСОБА_4 не підписувала, з клопотанням до суду про призначення судової почеркознавчої експертизи не зверталася, а надані позивачкою та її представником висновки експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 01.04.2020 року та від 18.05.2020 року, не є належними та допустимими доказами, оскільки згадані експертизи проведені в межах кримінального провадження.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Копією свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) від 23.08.1998 року № 208146 підтверджується, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та членам її сім`ї ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В матеріалах справи наявний заповіт від 06.04.2014 року, посвідчений секретарем виконкому Переспівської сільської ради Сокальського району Львівської області Ничай Н.С., зареєстрований в реєстрі за №57, згідно з яким ОСОБА_4 на випадок свої смерті заповіла ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, і в загалі все те що буде належати їй на момент смерті і на що вона за законом буде мати право.

10.01.2020 року державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, з якого вбачається, що на підставі заповіту, посвідченого Переспівською сільською радою Сокальського району Львівської області 06.04.2014 року за реєстровим № 57, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .. Спадщина на яку видано свідоцтво складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що 10.01.2020 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М. зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

З копії витягу з ЄРДР від 31.01.2020, вбачається, що за заявою адвоката позивача ОСОБА_2 від 30.01.2020 відкрито кримінальне провадження з тих підстав, що невідома особа шляхом та зловживання довірою, шахрайським способом заволоділа 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 і Франківським ВП ГУНП у Львівській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020140080000193, за попередньою кваліфікацією за ч.1 ст. 190 КК України.

З висновку експерта Львівського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центруМВС України від 01.04.2020 №10/7/211 вбачається, що підпис від імені ОСОБА_4 в заповіті ОСОБА_4 від 06.04.2014 виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

З висновку експерта Львівського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 18.05.2020 №10/7/342 вбачається, що підпис від імені ОСОБА_6 в заповіті ОСОБА_4 від 06.04.2014 року виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою.

Окрім того, згідно копії алфавітної книги обліку заповітів Переспівської сільської ради в останній відсутні записи щодо внесення відомостей на ім`я ОСОБА_4 , від 06.04.2014, та за реєстровим номером 57.

Частиною першою статті 15 ЦК Україниви передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав це застосування цивільно правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Статтями 1216, 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, зо волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261- 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу, згідно з якою, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251- 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку , затвердженому КМ України.

Статтею 1251 ЦК України передбачено, що у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Також пунктом 2 частиною 1 статті 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема посвідчують заповіти (крім секретних).

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, вважаючи заповіт оспорюваним, дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки позивач та його представник не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання заповіту недійсним.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка та її представник покликалися на те, що заповіт, про визнання якого недійсним вони звернулися з позовом до суду, матір позивачки ОСОБА_4 не складала і такий не підписувала, що безспірно підтверджується висновками експерта.

Частина 2 ст. 215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс 19 звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по - перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по - друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки висловлені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Колегія суддів вважає, що нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того чи іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом( частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним рішенням суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).

Нікчемність правочину існує тільки у разі прямої вказівки закону. Нікчемний правочин на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не породжує (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження №14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частина четверта статті 1254 ЦК України не регулює правові наслідки нікчемності заповіту, і це обумовлено тим, що нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат.

Питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі і заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.

У частині першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним.

Отже, непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2020 року у справі №716/1051/17 (провадження №61-40992св18).

У справі, що переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 звернулася з позовною вимогою про визнання недійсним заповіту, посилаючись на те, що її мати, ОСОБА_4 , не підписувала оспорюваний заповіт, його умови не погоджувала.

Наявність у матеріалах справи висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 01.04.2020 №10/7/211, з якого вбачається, що підпис від імені ОСОБА_4 в заповіті ОСОБА_4 від 06.04.2014, - виконаний не ОСОБА_4 а іншою особою, свідчить про те, що оспорюваний заповіт від 06 квітня 2014 року на підставі положень частини першої статті 1257 ЦК України, є нікчемним.

Крім того, з висновку експерта Львівського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 18.05.2020 №10/7/342 вбачається, що підпис від імені ОСОБА_6 в заповіті ОСОБА_4 від 06.04.2014 року виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою, свідчить про те, що заповіт не був посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, уповноваженою на посвідчення заповітів.

Давши оцінку висновкам експерта, які містять інформацію щодо предмета доказування у даній справі, у колегії суддів відсутні підстави для відхилення згаданих висновків експерта, а відтак колегія суддів визнає їх як доказ у даній цивільній справі.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного ОСОБА_1 заповіту від 06 квітня 2014 року недійсним та вважає, що такий є нікчемним.

Слід зазначити, що Франківський районний суд м. Львова оскаржуваними рішенням від 01.03.2023 року та додатковим рішенням від 04 серпня 2023 року відмовили в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, однак така відмова обґрунтована тим, що позивач та його представник, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надали належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, а висновки експертів у кримінальній справі не можуть вважатись належними доказами при вирішенні цивільного спору.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі №752/21411/17 зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

У постанові Верхового Суду від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, 15 квітня 2021 року в постанові Верховного Суду у справі №759/15556/18 зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Можливість використання в як доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз, підтверджено Верховним Судом про розгляді справ №678/364/15-4 (постанова від 17.10.2019 року), №461/3675/17 (постанова від 05.02.2020 року), та №9901/740/18 (постанова від 10.03.2020 року).

А відтак, висновок експерта, підготовлений в межах кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням цивільного-, господарського-, адміністративного-процесуального закону, якщо експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному, господарському, адміністративному провадженні, навіть незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі ще не ухвалений.

Матеріалами справи безспірно підтверджується, що відповідач ОСОБА_3 з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній цивільній справі, до суду першої інстанції при розгляді справи, не звертався.

Крім цього, відповідач ОСОБА_3 , всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів на спростування висновків експертів Львівського науково- дослідного експертно- криміналістичного центру МВС України від 01.04.2020 року та від 18.05.2020 року у наданих ними висновках за результатами проведених експертиз.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку про нікчемність складеного від імені ОСОБА_4 заповіту від 06 квітня 2014 року.

І оскільки нікчемний заповіт не може бути визнаний недійсним судом, то колегія суддів приходить до висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 06 квітня 2014 року не підлягає до задоволення, а тому з задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_1 слід відмовити.

З огляду на те, що колегія суддів не погодилася з висновками суду першої інстанції про підстави відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 06 квітня 2014 року, і дійшла висновку про відмову в задоволенні цієї вимоги з інших підстав, оскаржувані рішення Франківського районного суду м. Львова від 01.03.2023 року та додаткове рішення від 04 серпня 2023 року підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги однак з інших підстав, зазначених вище.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 10.01.2020 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М. на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , видане на підставі заповіту, який є нікчемним, то таке свідоцтво про право на спадщину за заповітом є недійсним.

З огляду на те, що колегія суддів дійшла висновку про нікчемність заповіту від 06 квітня 2014 року та недійсність у зв`язку з нікчемністю заповіту свідоцтва про право на спадщину за заповітом, то інші позовні вимог ОСОБА_1 , а саме, про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 10.01.2020 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М., ОСОБА_5 на 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та скасування запису №34990479 від 10.01.2020 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на 1/2 частки квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , який здійснено державним нотаріусом п`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М., як державним реєстратором, підлягають до задоволення.

Відповідно до положень частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

А відтак, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_1 слід стягнути 1680.60 грн. судового збору за подання позову, 4730 грн. за подання апеляційної скарги, 420.00 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову, а всього 6830 грн. 60коп.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційні скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 березня 2023 року та додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 10.01.2020 року державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Тетяною Миколаївною, ОСОБА_5 на 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасувати запис №34990479 від 10.01.2020 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , здійснений державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Тетяною Миколаївною, як державним реєстратором.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту, посвідченого Переспівською сільською радою Сокальського району Львівської області 06.04.2014 року, за номером 57, за умовами якого ОСОБА_4 заповіла на користь ОСОБА_3 1/2 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_1 1680.60 грн. судового збору за подання позову, 4730.00 грн. за подання апеляційної скарги, 420.00 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову, а всього 6830.60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 06.02.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк